Справа № 567/78/24
27 травня 2024 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя Венгерчук А.О.
секретар Пономаренко Р.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ТОВ "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
встановив:
в Острозький районний суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 9095,66 грн. звернулось ТОВ "Споживчий центр".
В обґрунтування своїх вимог позивач покликається на те, що 03.08.2019 між сторонами укладено кредитний договір №03.08.2019-100002713, який 07.09.2019 було переоформлено у договір №07.09.2019-010000948 за яким ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 6000 грн. строком на 14 днів. Отримавши кредит, відповідач належним чином взяті по договору зобов'язання не виконувала, порядку погашення кредиту не дотримувалася, що призвело до утворення заборгованості. Невиконання відповідачем умов договору дають право позивачу стягнути з нього заборгованість за кредитом у судовому порядку.
Ухвалою від 18.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження.
В судове засідання представник позивача не з'явився, в поданій до суду заяві позов підтримав та просить розглянути справу без його присутності. Не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення.
Відповідно до норм ст. 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Згідно з ч. 8 ст. 83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідач подала відзив на позов у якому не визнала наяву суму заборгованості вказавши, що даний договір необхідно визнати нікчемним, через те, що він не відноситься до споживчих кредитів. Також вказує, що позивач вживав заходи досудового врегулювання спору і застосував заходи примусового стягнення у вигляді вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом, який згодом був визнаний таким, що не підлягає виконанню, проте стягнуті виконавцем із неї кошти так і не були повернуті. Окрім того, зазначає, що слід застосувати строк позовної давності.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку, відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України.
З метою уникнення безпідставного затягування розгляду справи, з урахуванням положень ст. 280-282 ЦПК України, за клопотанням представника позивача, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ч. 4 ст.223, ч. 2 ст.247, ч. 1 ст.280 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін (їх представників) та без фіксування процесу технічними засобами.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, вважає, що позов ТОВ "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи судом встановлено, що 03.08.2019 між сторонами укладено кредитний договір №03.08.2019-100002713, який 07.09.2019 було переоформлено у договір №07.09.2019-010000948, за яким ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 6000 грн. строком на 14 днів.
Позивач виконав свої зобов'язання, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти в межах обумовлених сум, що підтверджується наявними матеріалами.
Відповідно до п.4.1 договору позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені в договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів за користування шляхом внесення в касу кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок кредитодавця в такі терміни: повернення кредиту - до дати, вказаній у заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти, повернення процентів - в день повернення кредиту, або в останній день строку на який кредит пролонгований. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то відповідно до ст.530 ЦК України воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідач передбачені кредитним договором зобов'язання щодо повернення суми кредиту, відсотків за його користування та штрафу у встановлені строки не виконала, чим порушила умови договору.
Згідно ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредит.
З представленого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість відповідача за кредитним договором складається з простроченого тіла кредиту - 6000 грн., відсотків - 95,66 грн., штрафу - 3000 грн., а всього на загальну суму 9095,66 грн.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтями 8, 9 Закону України “Про споживче кредитування” визначено, що кредитодавець має право включати до умов кредитного договору обов'язок позичальника сплачувати на користь кредитодавця комісії, пов'язані з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Встановивши зазначені обставини у справі, суд дійшов висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов'язалася прийняти грошові кошти та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами та штрафу. Доказів повернення в повному обсязі грошових сум кредитору у вигляді тілу кредиту або відсотків матеріали справи не містять.
Як вбачається із змісту кредитного договору між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо сплати штрафу за обслуговування кредитної заборгованості (пункт 5.4 кредитного договору).
Електронний підпис відповідача під договором свідчить про ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.
Аналізуючи встановлені на підставі наявних доказів фактичні обставини в контексті викладених вище норм законодавства, вирішуючи питання щодо позовних вимог позивача за кредитним договором від 07.09.2019, приймаючи до уваги, що в ході розгляду справи знайшов підтвердження факт укладення між сторонами даного кредитного договору із дотриманням вимог законодавства щодо його змісту та форми, а також встановлено невиконання відповідачем, на відміну від позивача, своїх зобов'язань за даним кредитним договором, що зумовило виникнення у відповідача заборгованості за кредитом, а у позивача права вимагати від відповідача повернення кредиту.
Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; первісний кредитор надав відповідачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки та порядку нарахування штрафу.
Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
Суд зауважує, що кредитний договір №07.09.2019-010000948 між сторонами був укладений 07.09.2019, кредитні кошти були отримані позичальником на споживчі потреби, що підтверджується кредитним договором. Кредит було видано на споживчі потреби, отже особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України “Про захист прав споживачів”.
Так, законодавство, що регулює порядок укладення договорів споживчого кредитування в Україні, зазнало змін в 2017 році з прийняттям Закону України “Про споживче кредитування”, тобто саме з цього часу, законодавець залишив за банком можливість встановлення штрафів під час укладення кредитних договорів.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що відповідачу до підписання нею кредитного договору було надано на ознайомлення заяву, в якій чітко доведено до відома позичальника суму кредиту та умови його отримання, зокрема обов'язок сплати позичальником процентів за користування кредитом в розмірі 28 %. Визначено графік платежів.
Отже, заявка, скріплена підписом ОСОБА_1 , підтверджує отримання нею всіх пояснень та інформації, необхідної для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до її потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, в тому числі в разі невиконання нею зобов'язань за таким договором.
За змістом статей 6, 626, 627, 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мала можливість не вступати у кредитні відносини із банком, натомість відповідач погодилася зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень. Тобто, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчила, що погодилась на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про споживче кредитування» споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.
ОСОБА_1 ознайомившись з умовами особисто зробленої заявки та кредитного договору, мала реальну можливість відмовитися від укладення останнього та на момент його підписання щодо спірних умов договору не заявляла, у подальшому виконувала його умови та покладені на неї договірні зобов'язання, отримавши кредитні кошти та використавши їх, що свідчить про свідоме визнання відповідачем умов договору, в тому числі його оспорюваних умов.
Виникнення договору варто пов'язувати саме із наявністю єдиного вольового акта. За своєю формою сама оферта досить подібна та містить багато ознак правочину, оскільки є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відмінність полягає лише у тому, що воля оферента спрямована не на настання лише тих цивільних прав та обов'язків, що сконцентровані в самій оферті, а на досягнення в остаточному варіанті консенсусу між двома сторонами, що втілюється в договорі.
Пропозиція оферента містить положення, що ця сторона вважатиме себе зобов'язаною в разі її прийняття протилежною стороною. І в цьому проявляється самостійне правове значення оферти, що вже містить зобов'язання оферента на майбутнє, яке набуде чинності в разі прийняття його акцептантом протягом строку для вчинення акцепту.
Отже, оферта це пропозиція однієї зі сторін майбутнього договору укласти цей договір, що містить відомості про його істотні умови, адресована конкретній особі або особам, виражає намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною в разі її прийняття протилежною стороною протягом визначеного оферентом строку.
Положення статті 641 ЦК України дозволяють зробити висновок, що не будь-яка пропозиція укласти договір може вважатися офертою. Оферта повинна відповідати певним вимогам (які одночасно є і її ознаками): адресуватися конкретній особі (особам); бути достатньо визначеною; виражати намір особи, яка її зробила, укласти договір з адресатом, яким буде прийнято пропозицію; містити істотні умови, на яких передбачається укласти договір. Найважливішою вимогою, що висувається до оферти, вважається достатня визначеність пропозиції укласти договір. Це означає, що з її змісту адресат здатен зробити правильний висновок про волю оферента.
Відповідно до частин першої та другої статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до зазначених у пропозиції умов договору (надала послуги, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не зазначене в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Акцепт такою самою мірою виражає волю особи, як й пропозиція. Вимоги до акцепту витікають з його особливостей як рефлекторного волевиявлення. Стандартна ситуація полягає в тому, що акцепт набуває юридичної сили, якщо він повний, тобто виражає схвалення усьому, що зазначено в оферті, й безумовний, тобто не містить жодних додаткових умов.
Зазвичай акцепт повинен бути беззастережним, тобто виражати повну згоду з офертою. Зрозуміло, передбачається умова, що оферта вступить в дію та буде відповідати тим вимогам, що до неї висуваються. З огляду на це, якщо оферта містить потрібний мінімум умов, передбачених законом та тих, що випливають зі змісту відносин, та адресат оферти висловив беззастережну згоду з нею у своїй відповіді, акцепт набуває сили й договір вважається укладеним.
При цьому, якщо на оферту висловлено безумовну та повну згоду акцептантом, то договір вважатиметься укладеним на таких умовах, а нові додаткові умови, які висуваються однією зі сторін у наступному листуванні, можуть розглядатися лише як пропозиція про зміну та доповнення укладеного договору, на що вимагається згода іншої сторони.
Якщо сторони досягли домовленості зі всіх істотних умов та залишили для остаточного узгодження лише деталі, договір між ними буде укладений. Втім від самих сторін залежить не лише те, чи бажають вони бути зв'язаними правовідносинами, а й наскільки значущою для них є деталізація їх умов. Зрозуміло, якщо в домовленості сторін не викладені умови, потрібні для надання їй обов'язкової сили, в юридичному сенсі договір не існує.
Акцепт може вчинятися в усній, письмовій формі, у формі мовчання або у формі конклюдентних дій.
Надаючи правову оцінку заявці-оферті, яка є невід'ємною частиною договору на отримання кредиту з урахуванням вимог статей 638, 640-642 ЦК України, обґрунтованим вважаю висновок, що за своїм змістом складення та надання споживачеві банківських послуг певної заявки є офертою, а у разі прийняття цієї оферти акцептантом набуває статусу договору. Саме від вчинення дій акцептанта щодо прийняття чи відхилення оферти залежить, чи трансформуються умови заявки як оферти в умови договору.
Отже, зміст заявки за конкретних обставин справи може бути доказом укладення договору і в разі доведеності укладення кредитного договору умови, які зазначені в ньому, містить умови кредитного договору у відповідній частині, яка акцептована споживачем.
Резюмуючи, заявку з врахуванням обставин справи може бути доказом на підтвердження погодження сторонами умов кредитування, а також містити умови кредитного договору в частині, яка схвалена (акцептована) позичальником.
У справі, установлено та кредитором доведено, що споживач погодився на умови, передбачені в заявці, обрав банківський продукт, користувався кредитними коштами, а тому суд приходить до висновку про те, що заявка-оферта у сукупності з іншими доказами підтверджує досягнення сторонами домовленості щодо предмета договору кредиту.
Встановивши, що споживач прийняла позитивне рішення та погодилася на укладення кредитного договору відповідно до запропонованих кредитором умов (або на умовах, індивідуально визначених/деталізованих сторонами), про що свідчать як письмові докази, так і дії споживача, тому суд приходить до висновок про те, що заявка-оферта є складовою договору кредиту.
З урахуванням наведеного, суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов висновку про те, що позивачем надано належні та допустимі докази укладання між сторонами 07.09.2019 кредитного договору №07.09.2019-010000948 та отриманням відповідачем кредитних коштів в розмірі 6000 грн.
Разом з тим, відповідачем не спростований факт укладання між сторонами договору та невідповідність його умов положенням статей 639, 652 ЦК України.
Відповідач не надавала своєчасно грошові кошти у вказаному розмірі для погашення заборгованості за кредитом. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконала, хоча статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Заяву відповідача про застосування позовної давності, суд вирішує наступним чином.
Норми статей 256 і 257 ЦК України передбачають, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Разом з тим, суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 464/5089/15, у якій указано, що тлумачення частин першої і п'ятої ст. 261 ЦК України свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов'язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним (рецисорний позов) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов'язання (зокрема при застосуванні наслідків нікчемного правочину) початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов'язання. Тому положення ч. 5 ст. 261 ЦК України застосовуються до вимог про виконання зобов'язання, а не до вимог про визнання правочину недійсним.
У постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 641/76/17 (провадження № 61-12138св18) зроблено висновок про те, що позовна давність не поширюється на вимогу про визнання нікчемного правочину недійсним, оскільки рішення суду прийняте за таким позовом тільки констатує нікчемність правочину, адже його нікчемність встановлена законом.
На цей час правовідносини тривають та існує спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Окрім того, відповідач вважає, що строк позовної давності необхідно обчислювати з дати укладення кредитного договору - 07.09.2019.
Натомість, суд не приймає до уваги і відхиляє вказані доводи відповідача та вважає, що початок перебігу строку позовної давності відбувся 09.11.2022.
На переконання суду, саме 09.11.2022 позивач дізнався про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із чим втратив можливість стягнення на свою користь заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_1 і фактично про порушення своїх прав.
У зв'язку із цим, суд вважає, що трирічний строк позовної давності не пропущений оскільки позивач подав позов 12.01.2024 року, тобто через один рік та два місяці після того коли було винесено рішення про скасування виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.
Суд, аналізуючи норми діючого законодавства, що регулюють договірні відносини між сторонами та визначають правові наслідки порушення зобов'язання у їх застосуванні до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені останнім витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 280-282, 354 ЦПК України,
позов ТОВ "Споживчий центр" (юридична адреса: м. Київ, вул.Саксаганського, 133А, код ЄДРПОУ 37356833) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором у розмірі 9095 (дев'ять тисяч дев'яносто п'ять) грн. з яких 6000 грн. заборгованість по тілу кредита, 95,66 грн. заборгованість по відсоткам, 3000 штраф.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр" судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення буде складено 03 червня 2024 року.
Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.