Номер провадження: 22-ц/813/4123/24
Справа № 504/3755/15
Головуючий у першій інстанції Вінська Н.В.
Доповідач Комлева О. С.
04.06.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Вадовської Л.М.,Сєвєрової Є.С.,
з участю секретаря Виходець А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 березня 2023 року, постановленого під головуванням судді Вінської Н.В., у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У жовтні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 30876,22 доларів США, що за курсом НБУ складає 657972,23 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25.04.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № ODKMAA000082403 від 25.04.2008 року, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 9298,39 дол. США на термін до 22.04.2011 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку встановлених кредитним договором.
Однак, в порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 28.08.2015 року має заборгованість у розмірі 30876,22 доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 6807,31 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 1057,13 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 125,41 доларів США, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 21404,90 доларів США, штрафу (фіксована частина) у розмірі 11,73 доларів США, штрафу (процентна складова) у розмірі 1469,74 доларів США.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 березня 2023 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне, всебічне та об'єктивне дослідження всіх обставин справи, неналежну оцінку доказів, порушення норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково прийняв встановлений рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05.03.2015 року по справі №0417/5851/2012 факт про відступлення ПАТ КБ «ПриватБанк» свого права вимоги за кредитним договором компанії «Юкрейн Авто Лоун Файненс №1 пі-ел-сі», та дійшов помилкового висновку про відсутність доказів того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» є належним позивачем по справі, оскільки спір по суті заявлених позовних вимог по справі №0417/5851/2012 не вирішено.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
В судове засідання, призначене на 21 травня 2024 року учасники справи не з'явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 127, 128, 130-131).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між ПАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 25.04.2008 року укладено кредитно-заставний договір за №ODKMAA000082403 (а.с. 7-11).
За умовами договору банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 9298,38 доларів США, на умовах сплати відсотків у розмірі 16,80 % річних та повернення терміном до 22.04.2011 року (п.п. 17.1.1, 17.1.5) (а.с. 11).
При цьому у п. 17.1.3 кредитно-заставного договору, погоджено сторонами, що кредит надається у розмірі 9298,39 доларів США, з яких частина кредиту у розмірі 7173,30 доларів США надається з метою придбання позичальником автомобіля, частина кредиту у розмірі 1902,59 доларів СШАнадається для оплати перших страхових платежів, частина кредиту у розмірі 6,25 доларів США з метою оплати коштів за реєстрацію застави в державному реєстрі, частина кредиту у розмірі 215,55 доларів США надається з метою оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що оплачується в момент видачі кредиту (а.с. 11).
Відповідно до касового ордеру на виконання умовп. 17.1.3 кредитно-заставного договору ОСОБА_1 отримав у касі банку 7173,30 доларів США (а.с. 27).
Для забезпечення повернення кредиту у заставу передано автомобіль TOYOTA Corolla 1,8 (п. 17.9 договору).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ПАТ «ПриватБанк» не надано належних доказів на підтвердження викладених у позові обставин, та не спростовано встановлених тверджень про відсутність у позивача права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № ODKMAA000082403 від 25.04.2008 року.
Однак, з таким висновком колегія суддів не погоджується, за наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» на адресу ОСОБА_1 надіслало повідомлення, з якого вбачається, що банк відступає право вимоги на користь «Юкрейн Авто Лоун Файненс №1 пі-ел-сі» (а.с. 40-41).
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення, посилався саме на цей доказ, зазначаючи про відсутність прав у позивача на стягнення кредитної заборгованості.
Однак,такі висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки уступка права вимоги здійснюється на підставі двостороннього правочину (договору), сторонами якого буде первісний кредитор, який передає права, та новий кредитор, якому передаються права (договір про відступлення права вимоги).
Особливості уступки права вимоги викладені у ст.ст. 512 - 519 ЦК України.
Із правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 910/7320/17 вбачається, що відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги (цесії) може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи, окрім ксерокопії повідомлення, матеріали справи не містять доказів того, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та «Юкрейн Авто Лоун Файненс №1 пі-ел-сі» укладено договір про відступлення права вимоги.
Крім того, колегія суддів критично відноситься до посилання суду на судові рішення, в яких встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не має право вимоги, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, приймаючи рішення поклав в основу рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2015 року, яким в задоволені позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено та вказане рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2015 року.
У відповідності до зазначеного рішення суду, встановлено факт відступлення ПАТ КБ «ПриватБанк» свого права вимоги за кредитним договором № ODKMAA000082403 від 25.04.2008 року компанії «Юкрейн Авто Лоун Файненс №1 пі-ел-сі», а отже констатовано відсутність доказів, що ПАТ КБ «ПриватБанк» є належним позивачем по справі.
Однак, в порушенні норм процесуального права, суд першої інстанції послався на рішення суду, у відповідності до ст. 82 ЦПК України, не перевіривши набуття чинності такого рішення.
З Державного реєстру судових рішень, вбачається, що ВССУ від 21.06.2017 року, зазначені рішення, в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення скасовані, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції (https://reyestr.court.gov.ua/Review/67330100#), яке в подальшому ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2017 року залишено без розгляду (https://reyestr.court.gov.ua/Review/71005135#).
Колегія суддів з урахуванням того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, приходить висновку про те, що при відсутності договору відступлення прав вимоги, суд першої інстанції зробив помилковий висновок посилаючись на ксерокопію повідомлення направленого на адресу ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 викладено правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 08.10.2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, що підтверджується ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (https://reyestr.court.gov.ua/Review/17545281#) (а.с. 42).
Колегія суддів звертає увагу на те, що пред'явленням вимоги до позичальника 08.10.2009 року про звернення стягнення на заставне майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, нарахованої в порядку застосування частини другої статті 1050 ЦК України, строк виконання зобов'язання для позичальника настав.
В іншій частині про стягнення з ОСОБА_1 відсотків, пені, які нараховані після 08.10.2009 року з урахуванням правового висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, колегія суддів приходить висновку про те, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені, відсотків після спливу строку кредитування (08.10.2009 року) не підлягають задоволенню.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц.
При цьому колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що банком не заявлені позовні вимоги про стягнення відсотків у відповідності до ст. 625 ЦК України.
Щодо стягнення заборгованості за комісією, колегія суддів зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18), суд зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № 500958141 від 28 серпня 2014 року про сплату позичальником на користь банку комісій є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року».
Таким чином, посилання Банку на умови кредитного договору щодо стягнення комісійної винагороди є безпідставними, оскільки зазначена винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункти договору, які передбачають її сплату, є нікчемними.
Вказаний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 641/11984/15-ц.
На підставі вищевикладеного, суд апеляційної інстанції приходить висновку про те, що з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню тіло кредиту у розмірі 6807,31 доларів США, відсотки у розмірі 174,85 доларів США та пеня у розмірі 29,0 доларів США, які нараховані до 08.10.2009 року, а всього 7011,16 доларів США (а.с. 4).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк»підлягає частковому задоволенню, колегія суддів дійшла висновку про те, що з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь АТ КБ «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 5428,26 грн., з урахуванням пропорційно задоволених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» (22% = 2171,30) та з урахуванням сплати за подання апеляційної скарги (22% = 3256,96).
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (04 червня 2024 року).
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 березня 2023 року - скасувати.
Прийняти постанову.
Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором у розмірі 7011,16 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк«ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) судові витрати у розмірі 5428 гривень 26 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 04 червня 2024 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська
______________________________________ Є.С. Сєвєрова