03 червня 2024 р.Справа № 539/408/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18.04.2024, головуючий суддя І інстанції: Коваленко О.А., вул. Монастирська, 17, м. Лубни, Лубенський, Полтавська, 37500, по справі № 539/408/24
за позовом ОСОБА_1
до Інспектора ВУСАФППДР УБДР ДПП Полюга Максим Петрович Департаменту патрульної поліції національної поліції України , Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до Лубенського міськрайонного суду Полтавської областіз позовом до Департаменту патрульної поліції (надалі - ДПП, відповідач1), інспектора ВУСАФППДР УБДР ДПП Полюги Максима Петровича Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (надалі також -відповідач2), у якому просив суд:
- скасувати постанову інспектора ВУСАФППДР УБДР ДПП Полюги Максима Петровича Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ЗАВ № 02524283 від 13.06.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі - КУпАП), а провадження у справі - закрити.
- стягнути на користь ОСОБА_1 з ДПП грошові кошти у сумі 1048 грн.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08 лютого 2024 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність фактичним обставинам справи, що мають значення для справи, просив скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликався на безпідставне притягнення до відповідальності, оскільки відповідач не надав доказів вчинення правопорушення саме позивачем. Покликався на неможливість встановити місце вчинення правопорушення та відсутність дорожніх знаків стосовно відеофіксації правопорушень та обмеження швидкості. Вказув, що наприкінці 2023 року автомобіль вибув з його володіння.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення. Наполягав на законності та обґрунтованості ухваленої постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України).
Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України).
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися, відповідно до положень ст. 268 КАС України.
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені такі обставини, які не оспорено сторонами.
13.06.2023 інспектором ДПП Полюгою М.П. було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі серія ЗАВ № 02524283, якою позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 340 грн за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, а саме за те, що 12.06.2023 о 18 год 03 хв за адресою М03 Київ-Харків-Довжанський, 324+515 км водій транспортного зacoбy MERSEDES-BENZ ML 400 CDI, номерний знак НОМЕР_1 , перевищив встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 26 км/год, чим порушив пункт 12.9. б) Правил дорожнього руху України. Дані зафіксовані в автоматичному режимі за допомогою технічного засобу «Каскад, 122-1120» (57).
Позивач не погодившись з обставинами, викладеними в постанові серії ЗАВ № 02524283, звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що спірна постанова винесена в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначені чинним законодавством.
Колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до ст. 308 КАС України.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про дорожній рух” від 30 червня 1993 року № 3353-XII (далі - Закон 3353-XII) Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
За визначенням, наведеним у статті 14 Закону 3353-XII, учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.
У силу приписів статті 14 Закону № 3353-XII учасники дорожнього руху серед іншого зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Як встановлено пунктом 12.9 (б) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі по тексту ПДР), водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.
Відповідно до пп. ґ, п 12.6 ПДР поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.51, дозволяється рух із швидкістю:
ґ) іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год., на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год., на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год.
Законодавство України про адміністративні правопорушення складається з Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України (частина 1 статті 2 КУпАП).
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Положеннями ч. 1 ст. 14-2 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), , несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, .
Статтею 33 КУпАП передбачено, що стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь її вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно із приміткою ст. 122 КУпАП суб'єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень, в тому числі і у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, .
З аналізу наведених норм слідує, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, зафіксоване в автоматичному режимі, виноситься на власника транспортного засобу або належного користувача.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач є власником автомобілю MERSEDES-BENZ ML 400 CDI, номерний знак НОМЕР_1 , рух якого зафіксовано на автодорозі М03 Київ-Харків-Довжанський, 324+515 км.
Позивач, як власник транспортного засобу MERSEDES-BENZ ML 400 CDI, номерний знак НОМЕР_1 , є суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Згідно з текстом постанови серії ЗАВ № 02524283 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 КУпАП ОСОБА_1 12.06.2023 о 18 год 03 хв за адресою: М03 Київ-Харків-Довжанський, 324+515 км, керуючи транспортним засобом MERSEDES-BENZ ML 400 CDI, номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 116 км/год та перевищив встановлені обмеження швидкості транспортних засобів на 26 км/год, чим порушив п. 12.9.б ПДР.
З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил ПДР через відсутність доказів керування апелянтом транспортним засобом.
Щодо доведеності у спірних правовідносинах вчиненого позивачем адміністративного правопорушення п. 12.9.(б) ПДР при керуванні транспортним засобом MERSEDES-BENZ ML 400 CDI, номерний знак НОМЕР_1 з перевищенням встановленого обмеження швидкості руху транспортних засобів у населеному пункті на 26 км/год колегія суддів зазначає таке.
Статтею 279-1 КУпАП передбачено, що у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі, посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу.
За запитом посадових осіб уповноважених підрозділів Національної поліції у письмовій або електронній формі (у тому числі за умови ідентифікації цих посадових осіб за допомогою електронного цифрового підпису) відповідні органи (підрозділи) Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України зобов'язані надавати відомості про належного користувача транспортного засобу, фізичну особу, керівника юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, особу, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи, з обов'язковим дотриманням Закону України ,,Про захист персональних даних".
Постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною 2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що постанова серії ЗАВ № 02524283 містить всі обов'язкові відомості, передбачені ст. 283 КУпАП.
У пункті 5 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, яка затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України №13 від 13 січня 2020 року (далі - Інструкція), зазначено, що уповноважений поліцейський під час опрацювання матеріалів автоматичної фіксації з використанням Системи з'ясовує наступне:
1) наявність фактичних даних учинення адміністративного правопорушення, ознаки якого зафіксовані на фотознімках (відеозаписі) в інформаційному файлі;
2) відповідність символів номерного знака транспортного засобу на отриманих фотознімках (відеозаписі) символам, розпізнаним Системою;
3) наявність та повноту інформації про зафіксований транспортний засіб;
4) відповідність типу, марки та моделі зафіксованого транспортного засобу його реєстраційним даним, отриманим із Системи;
5) наявність у Системі інформації про те, що до моменту вчинення правопорушення зафіксований транспортний засіб вибув з володіння відповідальної особи внаслідок протиправних дій інших осіб або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать цьому транспортному засобу;
6) наявність та повноту інформації про відповідальну особу зафіксованого транспортного засобу, а в разі фіксації транспортного засобу зареєстрованого за межами України - інформації про особу, яка ввезла його на територію України;
7) наявність інформації про обставини, що виключають адміністративну відповідальність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі статтею 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 251 КУпАП України, доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За нормами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегією суддів встановлено, що адміністративне правопорушення зафіксовано технічними засобами: Каскад 112-1120, який відповідає вимогам ДСТУ 8809:2018.
Відомості про технічний засіб, яким зафіксовано правопорушення, - Каскад 112-1120, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 283 КУпАП, внесені до оскаржуваної постанови, в якій, зокрема, зазначено про фіксування правопорушення в автоматичному режимі.
Доводи апелянта про неможливість встановити місце вчинення інкримінованого правопорушення спростовується тим, що технічний засіб Каскад 112-1120 встановлений за адресою: M03 Київ-Харків-Довжанський 324+515 (координати: 49.604084021, 34.341063764).
Щодо посилань апелянта на неможливість співставлення моменту фіксації швидкості руху автомобіля з дорожніми знаками, іншими об'єктами, які б вказували на рух транспортного засобу позивача з перевищенням швидкості поза межами населеного пункту, колегія суддів зазначає.
З метою забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин у справі, що стосуються доводів позивача про відсутність дорожніх знаків на ділянці дороги М03 Київ-Харків-Довжанський, 324+515 км, колегією суддів, ухвалою постановленою без виходу до нарадчої кімнати, витребувано від ДПП інформацію щодо наявності дорожніх знаків «3.29 Обмеження максимальної швидкості» (із зазначенням максимально дозволеної швидкості), «3.31 "Зона обмеження максимальної швидкості"» (із зазначенням максимально дозволеної швидкості), «5.76 Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху"», «5.49 Початок населеного пункту», «5.51 Початок населеного пункту» на час складання спірної постанови від 13.06.2023, навколо ділянки автомобільної дороги M-03 Киїів-Харків-Довжанський 324+515, оскільки через введення воєнного стану в зв'язку з агресією російської федерації, дорожні знаки могли бути демонтовані або закриті.
ДПП отримало лист про витребування інформації 20.05.2024 о 19:34, що підтверджується відомостями з КП «ДСС».
На дату судового засідання відповідачами вимоги ухвали про витребування доказів не виконані.
Враховуючи, що обов'язок доведення правомірності рішень, дій та бездіяльності покладений саме на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, колегія суддів вважає недоведеним факт того, що навколо ділянки автомобільної дороги М03 Київ-Харків-Довжанський, 324+515 км на час складання спірної постанови від 13.06.2023 були встановлені дорожні знаки «3.29 Обмеження максимальної швидкості» (із зазначенням максимально дозволеної швидкості), «3.31 "Зона обмеження максимальної швидкості"» (із зазначенням максимально дозволеної швидкості), «5.76 Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху"», «5.49 Початок населеного пункту», «5.51 Початок населеного пункту».
При цьому, колегія суддів враховує, що зі спірної постановити вбачається фіксація транспортного засобу позивача на ділянці автомобільної дороги, яка має окремі проїзні частин, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою, що свідчить про наявність у позивача права (у випадку відсутності знаків про обмеження швидкості у 90 км/год та менше) керувати транспортним засобом зі швидкістю не більше 110 км/год, відповідно до пп. ґ) п 12.6 ПДР.
З урахуванням приписів ч. 1 ст. 122 КУпАП (перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину) та пп. ґ) п 12.6 ПДР, без надання ДПП доказів обмеження швидкості на цій ділянці автомобільної дороги 90 км/год та менше, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач, керуючи транспортним засобом зі швидкістю 116 км/год, не допустив інкримінованого йому адміністративного правопорушення - перевищення швидкості на 20 км/год при обмеженні швидкості до 110 км/год.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог про скасування постанови ЗАВ № 02524283 від 13.06.2023.
При цьому, у задоволенні позовних вимог, пред'явлених до інспектора ВУСАФППДР УБДР ДПП Полюги Максима Петровича Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, суд відмовляє, оскільки зазначена особа є неналежним відповідачем у справі (постанова Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 742/2298/17).
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З урахуванням висновків суду наявність підстав для скасування постанови ЗАВ № 02524283 від 13.06.2023, колегія суддів вважає наявними підстави для закриття справи про адміністративне правопорушення.
Стосовно доводів апелянта про наявність підстав для стягнення на його користь з ДПП грошових коштів у сумі 1048 грн, колегія суддів зазначає.
До вказаної суми позивачем віднесені його витрати на сплату штрафу та виконавчого збору.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Отже, у категорії справ, визначених у ст. 286 КАС України суд має чітко окреслені повноваження щодо перевірки дій органу ДПП та не надає права вирішувати питання відшкодування безпідставно сплачених сум сплачених штрафів та витрат виконавчого провадження.
При цьому позивач не позбавлений права звернення до відповідних суб'єктів владних повноважень з підстав повернення зайвої сплачениї сум.
За таких обставин, позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення вимог позову та апеляційної скарги.
Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України”) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України”(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
З урахуванням викладеного та на підставі п.4 ч.1 ст. 317 КАСУ колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду І інстанції скасуванню з ухваленням постанови про часткове задоволення позову.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до приписів ст. 139 КАС України.
Позивач звільнений від сплати судового збору, а тому відсутні підстави для стягнення на його користь сум судового збору.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 268, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 08 лютого 2024 року по справі № 539/408/24 скасувати.
Ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Скасувати постанову інспектора ВУСАФППДР УБДР ДПП Полюги Максима Петровича Департаменту патрульної поліції Національної поліції України ЗАВ № 02524283 від 13.06.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрити справу про адміністративне правопорушення.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк