17 травня 2023 року Справа № 160/20804/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
27.12.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016 - 2018 роки та матеріальної допомоги за 2016 - 2018 роки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016 - 2018 роки та матеріальну допомогу за 2016 - 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 з 04.09.2015 по 26.06.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 26.06.2018 року №131 позивача з 26.06.2018 року виключено зі списків особового складу. На виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2022 року у справі №200/4095/22 відповідачем 26.12.2022 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 26.06.2018 на загальну суму 98421,15 грн. При цьому, позивачу стало відомо, що відповідач: при обрахунку розміру "грошової допомоги на оздоровлення" передбаченої статтею 101 та частиною 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-XІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за 2016, 2017, 2018 роки протиправно не враховував "щомісячну додаткову грошову винагороду" та "індексацію грошового забезпечення" виплачену на виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2022 року у справі №200/4095/22; при обрахунку "матеріальної допомоги" передбаченої пунктом 33.3 наказу Міністерства оборони України від 11.06.2008 року №260 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" за 2016, 2017, 2018 роки протиправно не враховував "щомісячну додаткову грошову винагороду" та "індексацію грошового забезпечення" виплачену на виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2022 року у справі №200/4095/22. Така протиправна бездіяльність відповідача призвела до того, що позивачу в неповному обсязі здійснено нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2016 - 2018 роки та матеріальної допомоги за 2016 - 2018 роки, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.12.2022 (головуючий суддя Голобутовський Р.З.) відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; призначено справу до розгляду без виклику (повідомлення) сторін у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача; встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.
23.01.2023 засобами телекомунікаційного зв'язку та 31.01.2023 засобами поштового зв'язку від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки індексація грошового забезпечення не є складовою грошового забезпечення, а за своєю правовою природою є державною соціальною гарантією. Крім того, позивач звернувся до суду з пропуском місячного строку з дня звільнення та проведення з ним розрахунку, не зазначивши підстав для поновлення цього строку.
Розпорядженням в.о. керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2023 №179д на підставі наказу голови суду від 10.04.2023 №37-вн у зв'язку з довготривалою відпусткою судді Романа ГОЛОБУТОВСЬКОГО у період з 11.04.2023 по 09.06.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи №160/20804/23.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2023 матеріали адміністративної справи №160/20804/22 передані на розгляд головуючому судді Юхно І.В.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2023 (головуючий суддя Юхно І.В.) прийнято до свого провадження адміністративну справу №160/20804/22 та вирішено здійснювати розгляд справи по суті спочатку за правилами в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін суддею Юхно І.В. одноособово.
Копію ухвали, враховуючи припинення фінансування суду за кошторисними призначеннями для придбання поштових марок через військове вторгнення російської федерації на територію України та введенням на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №64/202 воєнного стану, направлено відповідачу 26.04.2023 засобами телекомунікаційного зв'язку на адресу електронної пошти, про що свідчать матеріали справи. За даними КП «ДСС» копію означеної ухвали 26.04.2023 надіслано одержувачу - ОСОБА_2 (представнику позивача) за допомогою підсистеми «Електронний суд» в їх електронний кабінет, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з частиною 2 статті 193 КАС України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 23.02.2016 Управлінням персоналу штабу Військової частини № НОМЕР_3 .
Позивач з 04.09.2015 по 20.06.2018 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (наказ командира Військової частини НОМЕР_1 про зарахування до списків особового складу від 04.09.2015 №181; наказ командира Військової частини НОМЕР_1 про виключення зі списків особового складу від 26.06.2018 №131).
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 21.12.2021 №1428 ОСОБА_1 у період з березня 2016 року по листопад 2017 року та з березня по травень 2018 року була виплачена винагорода за безпосереню участь в ООС.
Крім того, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18.10.2022 у справі № 200/4095/22 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково, а саме;
- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 1 грудня 2015 року по 26 червня 2018 року;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 1 грудня 2015 року по 26 червня 2018 року;
- в задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2022 у справі №200/4095/22 апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 р. у справі № 200/4095/22 - задоволено частково, а саме:
- рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 р. у справі № 200/4095/22 - змінено;
- абзац другий резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 р. у справі № 200/4095/22 викладено у наступній редакції: «Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 1 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року (включно) із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум та за період з 1 березня 2018 року по 26 червня 2018 року (включно) відповідно до приписів абз. 3, 4, 6 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078»;
- абзац третій резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 р. у справі № 200/4095/22 викладено у наступній редакції: «Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 1 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року (включно) із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум та за період з 1 березня 2018 року по 26 червня 2018 року (включно) відповідно до приписів абз. 3, 4, 6 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078»;
- в іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 р. у справі № 200/4095/22 - залишено без змін.
26.12.2022 на виконання рішення суду у справі № 200/4095/22 Військовою частиною НОМЕР_1 перераховано на картковий рахунок позивача суму індексації грошового забезпечення в розмірі 98421,15 грн.
Не погодившись з бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2016 - 2018 роки та матеріальної допомоги за 2016 - 2018 роки, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Що стосується питання неврахування відповідачем щомісячної додаткової грошової винагороди при проведенні розрахунку грошової допомоги для оздоровлення за 2016-2018 роки позивачеві, суд враховує таке.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, що встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Згідно з ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Нормами ч.1 ст.9-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п.1 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
У спірний період 2016-2017 роки та до 02.05.2018р. діяла Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затверджена наказом МВС України від 04.07.2014р. №638, яка була зареєстрована у Мінюсті 22.07.2014р. за №849/25626 (далі Інструкція №638).
Так, у відповідності до вимог п.23.1 розділу ХХІІІ наведеної Інструкції №638 передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, один раз на рік надається допомоги для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
За змістом п.23.2 розділу ХХІІІ Інструкції №638 допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за їх рапортом за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командирові (начальнику) на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Розмір допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадових окладів, окладів за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород, які не мають постійний характер), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно із законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги п.23.4 розділу ХХІІІ Інструкції №638.
На момент виникнення спірних відносин виплата щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України була врегульована Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України, затвердженої наказом МВС України від 23.01.2015р. №72 (зареєстрована у Мінюсті 30.01.2015р. за №108/26553) яка була чинною до 16.10.2018р. (далі Інструкція №72).
Згідно до п.2 вказаної Інструкції №72 було встановлено виплату такої щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.
Аналізуючи наведені вище норми, чинні на момент виникнення спірних відносин, можна зробити висновок, що розмір допомоги для оздоровлення у 2016-2018 роках повинен був визначатися із врахуванням, зокрема, і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які мають постійний характер, а згідно Інструкції №72, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, було встановлено виплату військовослужбовцям Національної гвардії України щомісячної додаткової грошової винагороди.
Тобто, така вищенаведена винагорода носила постійний характер (виплачувалася щомісячно), а відповідно, мала були врахована відповідачем при визначенні розміру матеріальної допомоги для оздоровлення позивачеві у 2016-2018 роках з урахуванням вимог як ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ, так і п.23.4 розділу ХХІІІ Інструкції №638.
Щодо питання правомірності не врахування відповідачем при визначенні розміру допомоги для оздоровлення за 2016-2018рр. індексації грошового забезпечення, суд зазначає про наступне.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
Статтею 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно до статті 1 згаданого Закону, індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Отже, аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що індексація має спеціальний статус виплату у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії, оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частини грошового забезпечення.
Зазначених правових висновків дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 11.12.2019р. у справі №638/5794/17, від 27.12.2019р. у справі №643/11749/17.
Так, як визнається відповідачем у відзив на позов, під час проведення розрахунку та виплати позивачеві допомоги для оздоровлення за 2016-2018р.р. індексація грошового забезпечення не була врахована.
Факт того, що відповідачем позивачеві не була врахована індексація грошового забезпечення при визначенні (розрахунку) грошової допомоги для оздоровлення за 2016-2018р.р. підтверджується і тим, що індексація грошового забезпечення позивачеві була нарахована та виплачена за спірний період, у томі числі і за 2016-2018р.р., лише за рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 р. у справі № 200/4095/22 з урахуванням змін, внесених Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2022.
Отже, аргументи відповідача про те, що індексація грошового забезпечення не може бути включена до розрахунку допомоги для оздоровлення через те, що не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються вищенаведеними доказами та аналізом наведеного законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.
За таких обставин та враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтримання купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому, суд приходить до висновку, що вона мала бути врахована у складі грошового забезпечення позивача під час розрахунку допомоги для оздоровлення у 2016-2018р.р.
За викладеного, суд приходить до висновку, що неврахування відповідачем індексації грошового забезпечення при проведенні розрахунку позивачеві допомоги для оздоровлення за 2016-2018р.р., є протиправною бездіяльністю відповідача.
Стосовно неврахування відповідачем щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення при проведенні розрахунку матеріальної допомоги за 2016-2018 роки, суд звертає увагу на таке.
Згідно з положеннями пунктів 33.1-33.3 Розділу ХХХІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказ Міністра оборони України 11.06.2008 № 260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 за № 638/15329 (в редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин), особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги. Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення та щомісячна додаткова грошова винагорода військовослужбовцям мають систематичний (щомісячний) характер, тому вони мають бути враховані у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Так, судом було встановлено, що за 2016-2017 роки позивачу виплачувалася матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія довідки Військової частини від 21.12.2021 №1428. Водночас, інформації про отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2018 році означена довідка не містить.
При цьому, зміст наказу про виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_4 від 26.08.2018 №131 свідчить про те, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2018 рік позивачеві Військовою частиною НОМЕР_1 не виплачувалась.
Отже, суд дійшов висновку про навність протиправої бездіяльності відповідача при розрахунку та виплаті позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування індексації грошового забезпечення та щомісячної додаткової грошової винагороди за 2016-2017 роки. Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Водночас, щодо посилань відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду суд наголошує, що за змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
З наведених положень статті 122 КАС України слідує, що такі не містять норм, які б урегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Разом із тим, такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті, адже зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі №280/6779/22.
При цьому, суд наголошує, що поняття «грошове забезпечення» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними.
Таким чином суд дійшов висновку, що на спірні правовідносини про стягнення заробітної плати/грошового забезпечення розповсюджуються положення частини другої статті 233 КЗпП України, та до правовідносин з питання стягнення заробітної плати/ грошового забезпечення відсутні підстави для застосування положень частини п'ятої статті 122 КАС України.
Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Суд звертає увагу, що Верховний Суд, неодноразово надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавок, премій та інших передбачених законодавством доплат, які, відповідно, є складовою заробітної плати.
В подальшому, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22, а також у постановах від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22 та від 28.09.2023 у справі №140/2168/23.
Оскільки позовні вимоги стосуються захисту прав позивача на отримання в повному обсязі грошового забезпечення за період 2016-2018 року, тобто, до 19 липня 2022 року, то з урахуванням вищенаведених правових висновків Верховного Суду такий позов може бути подано до суду без обмеження будь-яким строком, у зв'язку з чим клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду є безпідставним.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, суд звертає увагу, що у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський Суд з прав людини наголосив, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)».
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки в силу п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору, а підтвердження наявності інших судових витрат матеріали справи не містять, то судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016 - 2018 роки та матеріальної допомоги за 2016 - 2017 роки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016 - 2018 роки та матеріальну допомогу за 2016 - 2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Юхно