Справа № 761/4847/24
№ апеляційного провадження: 33/824/2589/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Овсеп'ян Т.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
28 травня 2024 року суддя Київського апеляційного суду Крижанівська Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року, винесену за результатами розгляду матеріалів про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, -
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року ОСОБА_1 визнано винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 170,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 605,60 грн.
Не погоджуючись із вказаною постановою ОСОБА_1 15 квітня 2024 року подала апеляційну скаргу, просила скасувати оскаржувану постанову та порушила питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду.
Як на підставу поновлення строку на апеляційне оскарження ОСОБА_1 посилається на те, що копію оскаржуваної постанови вона отримала лише 06 квітня 2024 року засобами поштового зв'язку, а в зв'язку з наявністю новонародженої дитини не могла вільно пересуватися містом, контролювати дату складання повного тексту судового рішення та отримати його в приміщенні суду.
В обґрунтування підстав для скасування оскаржуваної постанови ОСОБА_1 посилаєтьсяна те, що при розгляді справи судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, суд не забезпечив всебічного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи. Вказує, що психологічного насилля щодо її неповнолітнього сина ОСОБА_2 не здійснювала, з квартири його не виганяла, а лише попросила його деякий час пожити у батька. Зазначає, що після скарг вчителів на поведінку сина посилила контроль за його діями та напередодні 04 лютого 2024 року о 23 год. 00 хв. наказала сину вимикати комп'ютер та готуватися до сну, через що в них з сином виник конфлікт. 04 лютого 2024 року ОСОБА_3 , дізнавшись у телефонній розмові з сином про їхню суперечку, вирішив скористатись цим щоб в черговий раз налаштувати дитину проти неї. Наголошує на тому, що між нею та сином відбувався лише необхідний дитині виховний процес.
В судове засідання учасники розгляду справи не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, а тому, суд відповідно до вимог ч. 6 ст. 294 КУпАП вважав за можливе слухати справу за їх відсутності.
Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи, наведені в апеляційній скарзі, вважаю, що ОСОБА_1 підлягає поновленню строк на апеляційне оскарження, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а провадження у справі закриттю виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувану постанову суду було винесено 26 лютого 2024 року.
В матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_1 копії постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року.
Як зазначає ОСОБА_1 копію вказаної постанови суду вона отримала 06 квітня 2024 року.
15 квітня 2024 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на вказану постанову суду.
Враховуючи викладене, вважаю, що вказані ОСОБА_1 причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року є поважними.
Приймаючи постанову про накладення адміністративного стягнення, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи про адміністративне правопорушення містять достатньо фактичних даних, які свідчать про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Апеляційний суд не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Приймаючи постанову про визнання ОСОБА_1 винною у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суд першої інстанції вважав встановленим, що ОСОБА_1 04 лютого 2024 рокуо 16:30 год. за адресою: АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного та економічного характеру відносно сина ОСОБА_2 , а саме словесно ображала та виганяла з квартири, чим вчинила правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
На підтвердження вказаних обставин суду було надано протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 589125 від 04 лютого 2024 року, заяву ОСОБА_3 про адміністративне правопорушення, його письмові пояснення та письмові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 1, 2-5).
Разом з тим, надані суду документи не можуть бути достатньою підставою для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно до положень КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі, тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі, тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Так, у відповідності до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною першою статті 173-2 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Пунктом 14 статті 1 вказаного Закону передбачено, що психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (п.4 ч.1 ст.1 вказаного Закону).
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Отже, самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання та образи чи погрози економічного характеру не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення лише в тому випадку, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного та економічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров'ю іншого члена сім'ї.
У наданому суду першої інстанції протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що 04 лютого 2024 року о 16:30 год. ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , словесно ображала та виганяла з квартири свого сина ОСОБА_2 , чим вчинила домашнє насильство (а.с. 1).
Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 погроз та образ відносно ОСОБА_2 , окрім самого протоколу про адміністративне правопорушення та пояснень ОСОБА_2 , щоб могло свідчити про вчинення ОСОБА_1 психологічного та економічного насильства.
При цьому при зборі документів для передачі їх на розгляд до суду, працівниками поліції не установлено хто ще був присутнім під час конфлікту, що мав місце 04 лютого 2024 року за участі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та не відібрано пояснень у таких осіб.
Згідно пояснень ОСОБА_3 03 лютого 2024 року близько 22:00 год. до нього зателефонував син ОСОБА_2 та повідомив, що його мати ОСОБА_1 з її новим співмешканцем ображали сина словесно та виганяли його з квартири. Співмешканець ОСОБА_1 при цьому махав до сина руками та принижував його. Основною причиною конфлікту є кремлівська пропаганда про те, що Україна напала на Росію, яку вказані особи примушують дивитися та слухати ОСОБА_2 (а.с. 3).
Натомість, ОСОБА_3 свідком подій, які відбулися 04 лютого 2024 року між ОСОБА_1 та їх спільним сином ОСОБА_2 , особисто не був, про вказані події знає зі слів ОСОБА_2 .
Разом з тим, з письмових пояснень ОСОБА_2 вбачається, що 04 лютого 2024 року його мати ОСОБА_1 наказала йому збирати речі на тиждень щоб їхати до батька, що відповідно до ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» не є діянням, яке тягне за собою можливість настання чи настання шкоди економічного характеру потерпілого.
При цьому ОСОБА_1 заперечувала вчинення нею будь-яких дій, які можна було б розцінювати як насильство відносно ОСОБА_2 та зазначила, що непорозуміння між нею та сином виникло через надмірне проведення ним часу за комп'ютером, та наголошувала на тому, що між нею та сином відбувався лише необхідний дитині виховний процес.
Судом першої інстанції не встановлено, які конкретно погрози та образи висловлювались і чи призвели вони до психологічного розладу, побоювань, а також чи завдали вони шкоди психічному стану потерпілої особи, або що могли завдати таку шкоду.
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 по справі «Лавентес проти Латвії» та від 08.02.2011 по справі «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій».
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Враховуючи викладене, у суду першої інстанції були відсутні підстави вважати доведеним факт вчинення 04 лютого 2024 року ОСОБА_1 домашнього насильства відносно ОСОБА_2 .
Відповідно до положень ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року - скасуванню із закриттям адміністративного провадження.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,-
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 16 вересня 2021 року - задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2024 року скасувати та закрити провадження про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Г.В. Крижанівська