Справа № 161/16499/23 Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В. П.
Провадження № 22-ц/802/583/24 Доповідач: Бовчалюк З. А.
03 червня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Ганжи М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення житлової комісії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2024 року,
26.09.2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною позовною заявою та просить визнати протиправним та скасувати рішення житлової комісії в/ч НОМЕР_1 , яке затверджено протоколом засідання № 20 від 12.04.2021 року в частині дати зарахування позивача на облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов по загальній черзі з 12.04.2021 року у в/ч НОМЕР_1 зі складом сім'ї (чотири) особи без врахування попередніх строків перебування на квартирному обліку, скасувати наказ командира в/ч НОМЕР_1 № 39ад від 30.04.2021 року в частині затвердження дати зарахування позивача на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов по загальній черзі з 12.04.2021 року та зобов'язати об'єднану житлову комісію в/ч НОМЕР_1 та в/ч НОМЕР_2 «Г» внести зміни до протоколу засідання № 20 від 12.04.2021 року, шляхом зміни дати зарахування ОСОБА_1 на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов з 12.04.2021 року на 07.11.2000 року.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2024 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення житлової комісії - закрито.
Роз'яснено позивачу право на звернення за захистом своїх порушених прав в порядку адміністративного судочинства.
В поданій апеляційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, з підстав порушення судом норм процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.
Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, учасники справи у судове засідання не з'явилися і їх неявка відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Від сторони позивача надійшла заява про розгляд справи без їх участі.
Згідно з ч.5 ст.268, ст.381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 03 червня 2024 року, тобто дата складення повного судового рішення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» (рішення від 12.10.1978) вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
При цьому Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав, що реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
При цьому юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п.1, 2 ч.1 ст.19 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п.2 ч.1 ст.19 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;
публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Предметом спору у цій справі є правомірність рішення житлової комісії військової частини, про зарахування позивача на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов по загальній черзі з 12.04.2021 року у в/ч НОМЕР_1 зі складом сім'ї (чотири) особи без врахування попередніх строків перебування на квартирному обліку, в частині в частині дати зарахування позивача на облік осіб, які потребують поліпшення житлових умов по загальній черзі.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях після звільнення та членів їх сімей визначає Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081, згідно п.22 якого облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Отже, військова служба є різновидом служби публічної. Тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців (включно зі спорами з військовими частинами щодо реалізації гарантій забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями), належать до юрисдикції адміністративних судів.
В постанові від 08.06.2022 по справі №362/643/2 Великої Палати Верховного Суду викладений правовий висновок щодо юрисдикції вирішення спорів про оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила про особливий характер військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни та про визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які надаються військовослужбовцям (абзац другий частини другої статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у спірних правовідносинах відповідач наділений повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями, в силу його особливого статусу, визначеного Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є служба військова.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної, а тому належать до юрисдикції адміністративних судів.
Колегія суддів, враховуючи, що даний спір стосується проходження позивачем військової служби, у зв'язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а саме забезпечення військовослужбовців житлом, а відповідач у цих правовідносинах виконує публічно-владні управлінські функції, погоджується з висновком суду першої інстанції, що спір, який виник між сторонами, є адміністративно-правовим, а тому дана справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, а є власним суб'єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд дав відповідну правову оцінку.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що викладені в ухвалі висновки суду відповідають обставинам справи та зібраним доказам.
Ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстави для її зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя:
Судді: