29 березня 2024 рокуСправа №160/2297/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфанової О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення своєчасного розрахунку при звільненні позивача з військової служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні у розмірі 47023, 34 грн.
В обгрунтування позовної заяви позивач зазначила, що вона проходила військову службу у період з 15.06.2009 року по 10.05.2016 року у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач звертався до суду щодо виплати їй індексації грошового забезпечення за період 01.12.2015 року по 10.05.2016 року та рішенням суду зобов'язано відповідача виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. Судове рішення виконано відповідачем, позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення 21.12.2023 року. Таким чином, позивач вважає, що відповідачем затримано виплату розрахунків та просить нарахувати та виплатити їй середній заробіток за час затримки таких виплат відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Відповідач зазначив, що даного військовослужбовця не було звільнено з військової служби, його відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №108 від 10.05.2016 року - було переведено до іншої військової частини. Таким чином, підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні - відсутні.
Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.05.2016 року №108, молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , начальника сховища взводу забезпечення роти матеріального забезпечення, призначену наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 29.04.2016 року №365 на посаду офіцера відділення по роботі з особовим складом військової частини польова пошта НОМЕР_3 , вважати, що справи та посаду здала і вибув до нового місця АДРЕСА_1 , з 10 травня 2016 року виключити зі списків особового складу частини, грошового та речового забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2022 року у справі №160/25562/21 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 задоволено, - визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 10.05.2016 року включно та зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 10.05.2016 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» №1078 від 17.07.2003 року.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27.06.2022 року по вказаній справі, апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_2 задовлено частково:
- рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 1 квітня 2022 року в адміністративній справі № 160/25562/21 скасовано;
- позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково;
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 10.05.2016 включно;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 10.05.2016 включно відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 № 1078;
- у задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду в справі 160/105/23 від 10.03.2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.10.2023 року зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.12.2015 року по 10.05.2016 року, із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
На виконання вищезазначеного рішення суду військова частина НОМЕР_1 нарахувала та виплатила індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 10.05.2016 року із врахуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року в розмірі 12110,38 грн. що підтверджується випискою по картковому рахунку від 21.12.2023 року.
Вважаючи, що зазначеним судовим рішенням встановлено непроведення відповідачем повного розрахунку з позивачем в день її звільнення, остання звернулась до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті, суд дійшов наступних висновків.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі Закон № 2232-XII).
Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до ст.1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Пунктом 242 Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, вказано, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ закінченням проходження військової і служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Варто зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною другою статті 116 КЗпП України визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 31.10.2019 року по справі № 2340/4192/18, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
В той же час, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.
Так, приписами ст. 116 Кодексу Законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 26.02.2020 року по справі № 821/1083/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Отже, визначальним у контексті статті 116 та 117 КЗпП України є обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку саме при звільненні працівника.
В рамках даної справи судом встановлено, що позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 10 травня 20216 року, у зв'язку з призначенням на іншу посаду офіцера відділення по роботі з особовим складом військової частини польова пошта НОМЕР_3 .
Отже, позивача не було звільнено з військової служби, тому в даному випадку застосування у спірних правовідносинах статті 117 КЗпП УКраїни, тобто нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є безпідставним.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи викладені обставини справи, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позову відсутні, тому суд відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_1 .
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст.243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Єфанова