31 травня 2024 року ЛуцькСправа № 140/4512/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Ковальчука В.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) через представника звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМС у Волинській області, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо нерозгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в порядку, передбаченому Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” від 08 липня 2011 року № 3671-VI та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649; зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву від 04.04.2024 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку, передбаченому Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” від 08 липня 2011 року № 3671-VI та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, та прийняти відповідне рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 , громадянин РФ, у зв'язку з політичними переслідуваннями в країні громадянської належності, 04.04.2024 особисто звернувся до УДМС у Волинській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, форма якої затверджена наказом МВС України від 07.09.2011 №649. У даній заяві-анкеті ОСОБА_1 вказав, що зазнає політичного переслідування в РФ, громадянином якої він є, внаслідок участі в мітингах, протестах та демонстраціях, організованих фондом Навального проти діючої російської влади, на підтвердження чого надав відповідні матеріали.
Однак 19.04.2024 представником позивача було отримано лист УДМС у Волинській області від 15.04.2024 №0701.4-2543/0701.1.2-24, яким відповідач заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту разом з документами доданими до заяви повернув останньому. Підставою повернення заяви стало те, що ОСОБА_1 порушив встановлений Законом України “Про біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” порядок та строк звернення до територіального органу ДМС. Так, у вказаному листі звернуто увагу заявника, що процедурні заходи, передбачені Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які передують прийняттю/відмові у прийнятті заяви про визнання біженцем, здійснюються у разі дотримання заявником встановленого Законом порядку та строків. Також повідомлено, що Україна перебуває в умовах воєнного стану і відповідно до статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася 10.01.2002, визначено, що ніщо не позбавляє Договірну Державу права під час війни вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Державна з'ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки. Крім того, роз'яснено, що УДМС у Волинській області здійснює прийом заяв від іноземних громадян та осіб без громадянства про захист в Україні лише у разі дотримання ними порядку та строків такого звернення.
З такими діями відповідача щодо повернення заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту представник позивача категорично не погоджуємося та вважає, що УДМС у Волинській області, всупереч вимогам Закону України “Про біженців або осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту” та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, протиправно не було взято до розгляду заяву позивача, хоча ним подано вичерпний перелік документів для цього. При цьому, лист відповідача від 15.04.2024 №0701.4-2543/0701.1.2-24 не містить підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем, передбачених статтею 8 Закону України “Про біженців або осіб, які потребують додаткового захисту або тимчасового захисту”, та складений відповідачем формально. У свою чергу, твердження відповідача про порушення позивачем строку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не заслуговують на увагу, оскільки такі не можуть бути підставою для відмови у прийнятті відповідної заяви. В даному випадку відмова відповідача у розгляді заяви (шляхом повернення її заявнику) у формі листа свідчить про відсутність наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обгрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством.
Відтак, вважає, що відповідачем порушено процедуру попереднього розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, оскільки відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Враховуючи зазначене просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25.04.2024 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без (виклику) повідомлення сторін.
У поданому до суду відзиві відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що ОСОБА_1 потрапив в Україну нелегально у травні 2021 року, а за захистом своїх прав щодо визнання біженцем звернувся лише після його виявлення, затримання та притягнення до відповідальності за частиною другою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення у грудні 2023 року. Попередньо звертався до міграційної служби із заявою про визнання біженцем поштовим зв'язком у грудні 2023 року, на що отримав відповідь із відповідними роз'ясненнями.
В подальшому, 04.04.2024 повторно звернувся особисто до УДМС у Волинській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 15.04.2024 вказану заяву позивача повернуто громадянину РФ із наданням роз'яснень.
Вважає, що позивач порушив встановлений чинним законодавством порядок та строк звернення за захистом в Україні, оскільки досить довго (більше 25 місяців) перебував нелегально в Україні та будь-якого захисту в Україні не потребував, в зв'язку з чим надана ним інформація про наявність політичного переслідування на батьківщині є дещо сумнівною і наштовхує на думку про те, що у разі невиявлення його працівниками ДМС із такою заявою до органу міграційної служби у Волинській області він би взагалі не звертався. В іншому випадку, у разі наявності реальної небезпеки для себе чи своєї сім'ї із такою заявою він би звернувся б до органу ДМС одразу після нелегального перетину кордону у травні 2021 року.
На думку відповідача, на даний час, враховуючи вищенаведені обставини та введення внаслідок військової агресії РФ Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану на території України, належний механізм надання позивачу ефективного захисту права щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відсутній.
За таких обставин, УДМС у Волинській області не вбачає у своїх діях протиправної бездіяльності щодо неприйняття та нерозгляду поданої позивачем заяви в порядку Закону №3671-VІ.
Дослідивши письмові пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, а також письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином РФ, який 04.04.2024 особисто звернувся до УДМС у Волинській області із заявою (з доданими документами) про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Листом від 15.04.2024 за вихідним №0701.4-2543/0701.1.2-24 на заяву позивача від відповідач повідомив, що у дозволений проміжок часу після прибуття до України ОСОБА_1 за захистом не звернувся, чим порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні.
З даного листа слідує, що ОСОБА_1 в Україну прибув нелегально у травні 2021 року, а за захистом звернувся лише у грудні 2023 року. При цьому, вирішив це зробити лише після виявлення, затримання та притягнення до відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП. Також зазначено, що внаслідок триваючої повномасштабної збройної агресії зі сторони РФ та введення Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на території України воєнного стану, обмежено права і свободи людини і громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за міжнародним пактом про громадянські та політичні права.
Одночасно повідомлено, що аналогічне по своїй суті звернення вже надходило до УДМС у Волинській області та 28.12.2023 було зареєстровано і розглянуто в порядку, встановленому Законом України “Про звернення громадян”, про результати розгляду якого 10.01.2024 №0701.4-160/0701.1.2-24 позивачу надіслано обґрунтовану відповідь з конкретними роз'ясненнями, де серед іншого було вказано на наявність певних порушень під час звернення від 26.012.2023, які при повторному зверненні від 04.04.2024 усунуті частково.
На підставі вищевикладеного заяву з супутніми матеріалами повернуто на адресу позивача.
Вважаючи бездіяльність УДМС у Волинській області щодо розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправною, позивач звернувся до суду із чим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону передбаченому Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань, а пунктом 13 частини першої статті 1 цього ж Закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
За приписами частини першої статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Частиною 6 стаття 5 Закону № 3671-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття “біженець” включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу “Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин”, а також змісту цього захисту (29.04.2004) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі - Правила № 649).
Відповідно до пункту 2.1 Правил № 649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Згідно з пунктом 2.4 Правил № 649 у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
За приписами частини першої статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року визначено, що поняття “біженець” включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної й об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. До того ж, об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.
Отже, особа, яка шукає статусу біженця, має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю й свободі, і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також необхідно зазначити, що заявник не зобов'язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою.
Як слідує з матеріалів справи, громадянин РФ ОСОБА_1 04.04.2024 особисто подав до УДМС у Волинській області, що підтверджено відповідачем у відзиві, заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через побоювання за своє життя, здоров'я та свободу.
Процедура розгляду таких заяв за Законом № 3671-VI складається з таких стадій:
попереднього розгляду заяв (стаття 8 Закону № 3671-VI);
розгляд заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 9 Закону№ 3671-VI);
прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 10 Закону № 3671-VI).
На стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень: про оформлення або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ці рішення приймаються на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Відповідно до діючого розділу ІІ “Вирішення питань щодо прийняття заяви” Правил № 649 передбачено, що в обов'язки уповноваженої особи, на яку розписана заява заявника про визнання біженцем в т. ч. з'ясовує місце тимчасового перебування заявника та здійснює перевірку наявності (відсутності) документів для прийняття (відмови в прийнятті заяви), а територіальним органом з цього приводу виноситься рішення у формі наказу за додатком № 2, при цьому, заявнику направляється відповідне повідомлення за додатком № 3.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, такою процедурою не скористався, а надіслав лист позивачу від 15.04.2024 за вих. №0701.4-2543/0701.1.2-24 про те, що позивач порушив порядок та строк звернення за захистом в Україні, фактично відмовивши у розгляді його заяви.
Однак, аналіз викладеного вище законодавства дає підстави для висновку, що особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, має подати за місцем свого тимчасового перебування до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановленого зразка, який затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, долучивши до неї документи, визначені Законом № 3671-VI, або повідомивши про обставини їх відсутності.
Водночас, у центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту виникає обов'язок розглянути таку заяву та прийняти одне з рішень: постановити рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (пункт 2.2 Правил) або відмовити у прийнятті даної заяви, оформивши це відповідним наказом (пункт 2.4 Правил), видавши особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомити заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, внісши відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Із заяв сторін по суті справи вбачається, що відповідач Управління ДМС України у Волинській області всупереч вимогам пунктів 2.2 та 2.4 Правил не виніс жодного рішення щодо заяви позивача ОСОБА_1 від 04.04.2024, а надіслав останньому інформаційного листа, чим фактично відмовив у розгляді заяви по суті, допустивши протиправну бездіяльність, оскільки діяв не у спосіб, передбачений Законом № 3671-VI та Правилами.
Відтак, у спірних правовідносинах відповідач діяв неправомірно та недобросовісно.
За таких обставин суд вбачає протиправність бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, яка полягає у неприйнятті відповідного рішення за наслідками розгляду поданої позивачем заяви-анкети про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 04.04.2024.
Суд не бере до уваги посилання відповідача у листі від 15.04.2024 вих. №0701.4-2543/0701.1.2-24 та у відзиві на нелегальний перетин позивачем кордону України та введення на території України воєнного стану, оскільки такі обставини не є законною підставою для повернення та нерозгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
На спростування доводів відповідача відносно того, що позивачем порушено строки подання заяви про визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25.06.2009 вказано “визначений у частині другій статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" ( 3671-17 ) обов'язок осіб, які з наміром бути визнаними біженцями в Україні або особами, які потребують додаткового захисту, незаконно перетнули державний кордон України, без зволікань звернутися до відповідного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту із заявою про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, необхідно розуміти як такий, що здійснений сумлінно, за першої можливості, тобто без необґрунтованих затримок. Порушення зазначеного обов'язку не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише прийматися до уваги при розгляді відповідної заяви.”
Таким чином, на думку суду, порушення позивачем строків на звернення за захистом в Україні не є підставою для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (порушення строків може лише прийматися до уваги при розгляді відповідної заяви).
Крім того, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (яким є відповідач) може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися (частина 6 стаття 5 Закону № 3671-VI).
Інших підстав відмови у прийнятті документів від особи-іноземця чинне законодавство не містить.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, виходячи з наданих суду пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України повноважень, з наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги належить задовольнити шляхом прийняття рішення про визнання протиправними дій УДМС у Волинській області щодо відмови у прийнятті (розгляді) заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина РФ ОСОБА_1 від 04.04.2024 та за наслідками розгляду прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Керуючись статтями 139, 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України у Волинській області щодо відмови у прийнятті (розгляді) заяви громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Волинській області повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 04 квітня 2024 року та за наслідками розгляду прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт Російської Федерації 14 11 252544).
Відповідач: Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вул. Градний Узвіз, будинок 4, код ЄДРПОУ 37821586).
Суддя В.Д. Ковальчук