Справа № 127/33894/23
Провадження 2/127/4430/23
27 травня 2024 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Борисюк І.Е.,
за участю секретаря судового засідання Остапенко І.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
адвоката позивача - Чорної О.М.,
адвоката відповідачки Самородової О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів, визнання виконавчого листа частково таким, що не підлягає виконанню, та стягнення аліментів на утримання дитини,-
До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів, визнання виконавчого листа частково таким, що не підлягає виконанню, та стягнення аліментів на утримання дитини.
Позов мотивований тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.02.2007, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16.12.2019 було розірвано. Від шлюбу сторони мають двох дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу позивач, відповідачка та двоє їх дітей проживали в належній позивачу та його батькам квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстрований позивач та сини. Згідно з рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17.06.2020 з позивача на користь відповідачки на утримання двох дітей стягуються з 12.03.2020 аліменти в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину. З січня 2022 року син ОСОБА_5 за власним бажанням проживає разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідачка, отримуючи аліменти на обох дітей, коштів на утримання ОСОБА_5 не надає. Позивач зазначив, що самостійно, власними силами матеріально забезпечує, доглядає і виховує сина, який проживає із ним, натомість відповідачка протягом тривало часу не виконує обов'язки, визначені ст. 180 СК України.
Вищевикладене й стало підставою для звернення позивача до суду із вимогами про припинення стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.06.2020; визнання виконавчого листа, виданого 13.08.2020 Вінницьким міським судом Вінницької області по справі № 127/6050/20 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів в частині утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) позивача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня подачі позовної заяви до досягнення старшою дитиною повноліття; стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки заробітку (доходу) відповідачки щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою суду від 02.11.2023 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд якої вирішено провести у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом.
З матеріалів справи вбачається, що вищевказане судове рішення та копію позовної заяви з доданими до неї документами було одержано відповідачкою особисто 14.11.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с. 38)
У строк, встановлений судом ухвалою від 02.11.2023, від адвоката відповідачки надійшов відзив на позов із викладеними у ньому запереченнями щодо наведених позивачем обставин. Так, адвокат відповідачки зазначила, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, адже неповнолітній ОСОБА_5 останній час проживає не із позивачем, а із його батьками у АДРЕСА_2 . Натомість позивач проживає разом із колишньою дружиною - відповідачкою та їх неповнолітнім сином ОСОБА_6 у АДРЕСА_1 .
Вищевказаний відзив було направлено адвокатом відповідачки 30.11.2023 на електронну адресу позивача, вказану ним у позовній заяві.
Відповідь на відзив позивачем надана не була.
Ухвалою суду від 08.01.2024 було задоволено клопотання позивача про виклик в судове засідання свідків та допит неповнолітнього ОСОБА_3 ; в задоволенні клопотання адвоката відповідачки про витребування з Вінницького міського суду Вінницької області матеріалів справ про адміністративні правопорушення № 127/23913/23 і № 127/21714/23 та цивільної справи № 127/910/23 було відмовлено.
04.03.2024 судом було задоволено клопотання відповідачки про приєднання до матеріалів справи і прийняття до розгляду доказів, поданих 05.02.2024; у прийнятті до розгляду доказів, поданих відповідачкою 28.02.2024 - відмовлено (ухвала суду постановлена не виходячи до нарадчої кімнати та занесена до протоколу судового засідання).
В судовому засіданні позивач та його адвокат позовні вимоги підтримали і просили задовольнити, аргументуючи мотивами, викладеними в позовній заяві.
Адвокат відповідачки заперечувала щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що неповнолітній ОСОБА_5 проживає не з позивач, а з батьками останнього.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17.06.2020 по справі № 127/6050/20, яке набрало законної сили 07.08.2020, що підтверджується відомостями з ЄДРСР, доступ до якого є публічним, встановлено розірвання зареєстрованого 10.02.2007 Виконавчим комітетом Самчиківської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області шлюбу між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16.12.2019. Також даним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання яких із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вирішено стягувати аліменти в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 12.03.2020 до досягнення старшою дитиною повноліття. (а.с. 9-10)
Із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, здійсненого 01.09.2023 державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби в місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дзюбенко Т.О., вбачається, що заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_1 за вищевказаним судовим рішенням станом на 01.09.2023 - відсутня. (а.с. 12)
Із довідок № 69 і № 74, виданих 28.09.2023 АТ «Укрпошта», вбачається, що ОСОБА_1 працює в АТ «Укрпошта» листоношею із супроводження пошти і отримує стабільний дохід. (а.с. 13-14)
З актів обстеження матеріально-побутових умов сім'ї Турчановських, складених депутатом Старокостянтинівської міської ради 27.10.2023 та Службою у справах дітей виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області 09.10.2023 вбачається, що з січня 2022 року ОСОБА_1 проживає разом із неповнолітнім сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та своїми батьками - ОСОБА_7 і ОСОБА_8 в АДРЕСА_2 . (а.с. 15-16)
З дипломів, грамоти та характеристики, виданих Старокостянтинівською ЗОШ І-ІІІ ступенів № 4 Хмельницької області, зокрема вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у даному навчальному закладі. (а.с. 17-21)
Позивач вважає, що підстави для стягнення з нього аліментів на користь відповідачки на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні, адже дитина проживає разом із ним і утримується лише батьком, мати на утримання сина коштів не надає, що, відповідно, є підставою для стягнення аліментів із відповідачки на користь позивача на утримання сина ОСОБА_5 .
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 - ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.
Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Також, судом в ухвалі суду від 02.11.2023 було роз'яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 і п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків (ч. 8 ст. 279 ЦПК України).
В судовому засіданні в якості свідка було допитано ОСОБА_8 , яка повідомила, що є матір'ю позивача. Свідок зазначила, що позивач із відповідачкою розлучені вже більше п'яти років; близько двох років тому онук ОСОБА_5 вирішив проживати разом із батьком; мати допомогу на утримання ОСОБА_5 не надає, а аліменти, які отримує від позивача на утримання дитини, витрачає на себе; позивач оплачує ОСОБА_5 додаткові заняття і повністю утримує сина. Також свідок зазначила, що оскільки позивач працює у м. Вінниці, то протягом робочих днів він знаходиться у м. Вінниці, а у вихідні, святкові дні, під час відпустки - проживає у м. Старокостянтинів. Свідок повідомила, що відповідачка - мати ОСОБА_5 не бачила сина від серпня місяця 2022 року.
В судовому засіданні в якості свідка було допитано ОСОБА_7 , який повідомив, що є батьком позивача. Свідок зазначив, що відповідачка була ініціатором розлучення із позивачем; близько двох років позивач із сином ОСОБА_5 (онуком) проживають у них в м. Старокостянтинів; позивач самостійно вирішує усі питання щодо дитини, виховує ОСОБА_5 і повністю його забезпечує; відповідачка задля спілкування із сином ОСОБА_5 не приїздила, лише привозила молодшого сина ОСОБА_6 ; ніякої допомоги на утримання ОСОБА_5 відповідачка не надає, дитиною не цікавиться; за цей час відповідачка лише один раз придбала Владиславу футболку.
Також в судовому засіданні в присутності представника органу опіки та піклування в якості свідка був допитаний неповнолітній ОСОБА_3 . Свідок повідомив, що проживає в АДРЕСА_2 , приблизно з березня 2022 року; рішення проживати із батьком прийняв самостійно; коли батько перебуває на роботі у м. Вінниці, то він залишається у м. Вінниці. Свідок зазначив, що він відвідує гуртки, додаткові заняття, вивчає англійську мову, навчається, зокрема, у школі програмування, що оплачує батько; мама коштів не надає. Свідок повідомив, що раніше звертався до матері за матеріальною допомогою, але такої не отримував, тому більше із цим питанням до неї не звертався. Неповнолітній зауважив, що саме завдяки батькові він гарно навчається, приймає участь в олімпіадах.
Згідно із ч. 1 ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
Тому, при оцінці показань свідків судом проаналізовано процес формування, збереження і передачі відомостей свідками.
Судом прийнято до уваги, що свідки надали покази, посилаючись на інформацію, якою володіють особисто, а не з чужих слів. Водночас, до показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 суд ставиться критично, зважаючи на те, що дані свідки, будучи батьками позивача, можуть мати певну зацікавленість у вирішенні даної справи. Однак, покази свідків узгоджуються з поясненнями учасників справи і не суперечать матеріалам справи. Тому, судом прийнято до уваги покази свідків.
Так, в ході розгляду справи судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.02.2007, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16.12.2019 було розірвано; від шлюбу подружжя має двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання яких з позивача на користь відповідачки стягуються з 12.03.2020 за рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17.06.2020 аліменти в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) ОСОБА_1 щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину.
Також в ході розгляду встановлено, що неповнолітній син позивача із відповідачкою ОСОБА_5 проживає в АДРЕСА_2 , а відповідачка - у АДРЕСА_1 разом із неповнолітнім сином сторін ОСОБА_6 .
Зважаючи на твердження сторони відповідача про те, що хоча й неповнолітній ОСОБА_5 і не проживає з відповідачкою, однак й не проживає разом із позивачем, а проживає із батьками позивача, судом прийнято до уваги наступне.
Так, в ході розгляду справи було встановлено, що позивач через деякий час після розлучення із відповідачкою вимушений був переїхати з квартири АДРЕСА_3 до своїх батьків у м. Старокостянтинів. Однак, зважаючи на віддаленість місця роботи позивача (м. Вінниця) від місця його постійного проживання (м. Старокостянтинів), він періодично, зазвичай із вівторка по п'ятницю (включно), тобто у робочі дні (графік роботи: вівторок - п'ятниця), залишається на ночівлю у м. Вінниці, в квартирі, яка належить на праві власності йому та його батькам, де наразі проживає його неповнолітній син ОСОБА_6 із відповідачкою.
Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто від місця де вона тимчасово не проживає, а знаходиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Судом прийнято до уваги, що за Сімейним кодексом України поняття місця проживання має інший зміст. Це не конкретна адреса і не конкретний населений пункт, а саме особа з якою проживає дитина.
Тому посилання сторони відповідача на постанови Вінницького міського суду Вінницької області у справах про адміністративні правопорушення № 127/23913/23 від 04.09.2023, № 127/21714/23 від 15.08.2023 та № 127/23909/23 від 04.09.2023, як на спростування доводів сторони позивача про місце проживання батька із сином ОСОБА_5 у м. Старокостянтинів, є безпідставними. (а.с. 82-89) Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду (ч. 7 ст. 82 ЦПК України). Суд зауважує, що зокрема суд оцінює достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вищевказані судові рішення вказують лише на стосунки між колишнім подружжям, наявність конфліктних ситуацій між ними.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09.02.2023 по справі № 127/910/23, на яке також сторона відповідача посилається як на спростування місця проживання позивача у м. Старокостянтинів, такі відомості не спростовує. (а.с. 79-81) Даним судовим рішенням, яке набрало законної сили 14.03.2023, що підтверджується відомостями з ЄДРСР, доступ до якого є публічним, встановлено зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 і неповнолітнього ОСОБА_3 - АДРЕСА_1 , що встановлено й в ході розгляду даної справи. Однак, слід розрізняти місце проживання фізичної особи в публічно-правовому і приватно-правовому розумінні, і як вже суд зауважив, у даному спорі має значення поняття місця проживання в розумінні сімейного законодавства - місце проживання одного з батьків із дитиною. Також судом враховано й положення ч. 7 ст. 82 ЦПК України, оскільки певні факти, встановлені у справі 127/910/23 станом на час звернення до суду із даним позовом могли змінитись, що в ході розгляду даної справи було предметом дослідження.
В ході розгляду справи встановлено, що спір щодо місця проживання неповнолітнього ОСОБА_5 між батьками відсутній. При цьому неповнолітній ОСОБА_5 , досягнувши чотирнадцяти років, самостійно обрав собі місце проживання саме разом із батьком, що відповідає положенню ч. 2 ст. 29 ЦК України.
Відповідачка в судовому засіданні, яке відбулось 04.03.2024, повідомила, що за рік-півтора вона витратилась на піцу для сина та придбала йому футбольну форму. Під час допиту неповнолітнього ОСОБА_5 , пояснюючи чому вона не надає матеріальної допомоги дитині, запитала у сина: «Чому ти не казав, що тобі щось потрібно?». Також із пояснень відповідачки вбачалось, що майже за два роки мати бачила ОСОБА_5 лише один раз, в утриманні та вихованні сина участі не приймає, досягненнями та успіхами у дитини не цікавиться.
Пояснення, надані відповідачкою в судовому засіданні, на думку суду, вказують на нерозуміння матері про її обов'язок дбати про власну дитину, необхідність не лише матеріально утримувати дитину, але й спілкуватись із дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, виявляти інтерес до внутрішнього світу дитини тощо. І батько, і мати дитини в рівній мірі несуть відповідальність за її виховання і розвиток. Предметом основного піклування батьків мають бути найкращі інтереси дитини.
Також, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін по справі на те, що обоє батьків зобов'язані приймати участь в утриманні і вихованні своїх дітей і не поглиблювати конфліктні ситуації, захищаючи свої власні інтереси, а намагатись проявляти справжню турботу, реалізовувати свої права шляхом домовленості і забезпечити належні умови для розвитку своїх синів.
Відповідно до ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
У відповідності до ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь-які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов'язок щодо сплати цих платежів.
Як встановлено в ході розгляду справи, станом на час звернення позивача до суду відповідачка не проживає разом із неповнолітнім сином ОСОБА_5 , його вихованням та утриманням займається лише позивач, допомогу в чому надають його батьки. При цьому позивач, з огляду на принцип обов'язковості судових рішень, також зобов'язаний виконувати рішення рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 17.06.2020 та сплачувати в примусовому порядку аліменти на користь відповідачки, зокрема на утримання неповнолітнього ОСОБА_5 .
За встановлених обставин суд вважає, що наявність відкритого виконавчого провадження з виконання рішення суду в частині стягнення аліментів із позивача свідчить про порушення його майнових прав та інтересів, оскільки саме він має право розпоряджатися аліментами, які стягуються на утримання ОСОБА_5 .
Суд наголошує на тому, що відповідно до положень ст. 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй Про права дитини , яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Сімейне законодавство України не містить підстав для припинення стягнення аліментів за рішенням суду, яке набрало законної сили, однак за аналогією права для врегулювання такого роду правовідносин можуть бути застосовані норми ч. 4 ст. 273 ЦПК України.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав шляхом припинення стягнення аліментів є ефективним.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах № 711/8561/16-ц від 04.09.2019, № 583/5413/18 від 15.04.2020.
Судом прийнято до уваги, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09.02.2023 по справі № 127/910/23 ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні його вимог до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів і зменшення розміру аліментів. Тому при визначенні моменту припинення стягнення аліментів з позивача на користь відповідачки на утримання неповнолітнього Владислава судом прийнято до уваги встановлені в ході розгляду даної справи обставини і вищевказане судове рішення.
Судом прийнято до уваги, що обов'язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття покладено на обох батьків незалежно від матеріального становища і неможливість його виконання не звільняє від такого обов'язку.
Згідно із ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Таким чином, обрання способу стягнення аліментів у частці від доходу чи у твердій грошовій сумі здійснюється саме за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
З позовної заяви вбачається, що позивачем, з яким проживає дитина, обрано спосіб стягнення аліментів саме в частці від доходу матері дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідачка в судовому засіданні, яке відбулось 04.03.2024 повідомила, що вона працює в ТОВ «Безпека Гарант» і отримує стабільну заробітну плату.
При визначені розміру аліментів та матеріальних можливостей відповідачки судом враховано, що вона є працездатною, здоровою людиною; у неї, як і у позивача, на утриманні є ще неповнолітній син ОСОБА_6 ; інші особи на утриманні відповідачки не перебувають.
Водночас, ні позивачем, ні відповідачкою не повідомлено суду щодо: стану здоров'я дитини; наявності на праві власності, володінні та/або користуванні у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, а також інші обставини, що мають істотне значення.
Позивачем не надано доказів здійснення витрат платником аліментів, у тому числі, на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи.
Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Суд не визначає мінімального розміру аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів суд ураховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема ч. 2 ст. 182 СК України.
Таким чином, враховуючи положення ч. 2 ст. 182 СК України, суд не вправі визначити на дитину розмір аліментів менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно із ч. 1 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши письмові пояснення, викладені учасниками справи в заявах по суті справи, та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.
Суд прийшов до висновку про припинення стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.06.2020 у справі № 127/6050/20 з 01.11.2023, тобто з часу звернення до суду із даним позовом, і наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідачка зобов'язана та може надавати щомісячне утримання дитині в розмірі частки свого заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи 01.11.2023, тобто з дня звернення до суду, та до досягнення дитиною повноліття.
Припинення стягнення аліментів із батька і стягнення їх з матері на утримання дитини у встановленому даним рішенням суду розмірі - є гарантією прав дитини, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання матері окремо від дитини не повинно впливати на обсяг її прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Суд звертає увагу, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, на що, в тому числі, необхідні й фінансові витрати. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності, відповідно до ч. 1 ст. 155 СК України.
Згідно з ст. 179 СК України аліменти є власністю дитини, а не того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються. При цьому на отримувача аліментів покладається обов'язок розпоряджатися аліментами лише за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання, а також право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
Позовні вимоги в частині визнання виконавчого листа, виданого 13.08.2020 Вінницьким міським судом Вінницької області за судовим рішенням від 17.06.2020 по справі № 127/6050/20 в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
На суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.
У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (абз. 2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження»).
Тому судом враховано, зокрема, що вищевказаний виконавчий документ виданий про стягнення аліментів на двох дітей; суд в даному судовому процесі позбавлений права самостійно визначати розмір аліментів, який підлягає стягненню з позивача на користь відповідачки на утримання неповнолітнього ОСОБА_6 після припинення стягнення на утримання неповнолітнього ОСОБА_5 ; на час ухвалення даного судового рішення суду не відомо наявність або відсутність заборгованості під час примусового виконання даного виконавчого документа.
Водночас, судове рішення про припинення стягнення аліментів з позивача на користь відповідачки на утримання неповнолітнього ОСОБА_5 , після набрання ним законної сили, є законною підставою для припинення виконання судового рішення в цій частині.
Суд звертає увагу сторін по справі, що ухвалення даного судового рішення не позбавляє платника або одержувача аліментів права звернутися до суду в разі зміни згодом матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України, на підставі ч. 1 ст. 192 СК України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного висновку.
Із змісту позовних вимог вбачається пред'явлення позивачем трьох самостійних вимог немайнового характеру, кожна з яких оплачується судовим збором, крім вимоги про стягнення аліментів, враховуючи положення п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд прийшов до висновку, що позивачем безпідставно не було сплачено судовий збір при зверненні до суду за дві вимоги немайнового характеру. Водночас, встановлений факт несплати судового збору не перешкоджає вирішенню питання про стягнення судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України.
Згідно із Законом України «Про судовий збір» на час звернення позивача до суду розмір ставки судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру становив 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1 211, 20 гривень.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, часткове задоволення позову, а також положення ст. 141 ЦПК України, з позивача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 211, 20 гривень, а з відповідачки - 2 147, 20 гривень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 141, ч. 1 ст. 155, ст. 179, ч. 1 ст. 180, ч. 3 ст. 181, ст. 182, ч. 1 ст. 183, ч. 1 ст. 191 СК України, ст.ст. 3, 12, 15, 16, 29 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 2, 4, 5, 11-13, 76-83, 89, 90, 133, 141, 229, 230, 232, 235, 258, 259, 263-265, 273, 278, 279, 354, 355, п. 1 ч. 1 ст. 430, 432 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 17.06.2020 у справі № 127/6050/20 з 01.11.2023.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки заробітку (доходу) ОСОБА_2 щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з 01.11.2023 до досягнення дитиною повноліття.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Допустити негайне виконання судового рішення у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 2 147, 20 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1 073, 60 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання зареєстроване в установленому законом порядку: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 : ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 .
Рішення суду складено 31.05.2024.
Суддя: