Справа № 351/435/24
Номер провадження №2/351/400/24
24 травня 2024 року м.Снятин
Снятинський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Калиновського М.М.
за участі секретаря - Равлюк М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Снятині за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
У позові посилається на те, що 23.06.2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2058197 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджуєється і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Відповідно до умов договору ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» надав відповідачу грошові кошти на споживчі потреби, на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язався повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені цим договором.
У свою чергу, ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» правонаступником якого являється ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» надав відповідачу грошові кошти на наступних умовах: сума виданого кредиту - 7 000,00 гривень, дата надання кредиту - 23.06.2021 року, строк кредиту - 30 днів до повного виконання зобов'язання, валюта кредиту - UAH, цільове призначення - на споживчі потреби, стандартна процента ставка - 1,90 % в день.
Факт отримання коштів підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» за №2643 _230818151647 від 18.08.2023 року, відповідно до якого 23.06.2021 року на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 7 000,00 гривень.
24.12.2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №02-24122001 відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги боржників вказаних в реєстрів боржників. Відповідно до реєстру боржників від 24.12.2021 року до договору факторингу №02-24122001 ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Згідно розрахунку, станом на 19.02.2022 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 22 850,00 гривень, яка складається з :
- прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 7 000,00 гривень;
- протрочена заборгованість за процентами в розмірі 15 850,00 гривень.
Просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» заборгованість у сумі 22 850, 00 грн., витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10 500,00 грн. та 2 422,40 сплаченого судового збору.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву з проханням справу розглянути у його відсутності, позов підтримав у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Жодних заперечень проти позову, в тому числі відзиву на позовну заяву, від відповідача не надійшло.
Оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, про причини свої неявки в судове засідання не повідомив, відзиву не подав, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі ст. 280 ЦПК України на місці ухвалив про заочний розгляд справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 23.06.2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2058197 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора. Сума виданого кредиту - 7 000,00 гривень, дата надання кредиту - 23.06.2021 року, строк кредиту - 30 днів до повного виконання зобов'язання, валюта кредиту - UAH, цільове призначення - на споживчі потреби, стандартна процента ставка - 1,90 % в день .
24.12.2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 02-24122001, відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» відступило ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги боржників вказаних в реєстрів боржників. Відповідно до реєстру боржників від 24.12.2021 року до договору факторингу №02-24122001 ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 .
Випискою з особового рахунку за Кредитним договором № 2058197 встановлено, що станом на 22.06.2023 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 22 850,00 гривень,а саме: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі 7 000,00 гривень; прострочена заборгованість за процентами в розмірі 15 850,00 гривень .
Згідно Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №02-24122001 від 24.12.2021р., загальна заборгованість ОСОБА_1 , 1997 р.нар. за договором №2058197 від 23.06.2021р. становить 22 850,00 грн.
За правилами частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Відповідно до норм ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно зі ст.3 якого електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону).
Згідно із ч.6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч.8 ст.11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Положеннями ст.12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статей 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою, другою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Пунктом 1 ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України).
Порядок та підстави нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, зокрема за кредитними договорами, передбачені статтями 1048 та 1056-1 ЦК України.
Зокрема, частиною 1 статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач по справі ОСОБА_1 істотно порушив умови кредитного договору у зв'язку з чим утворилась заборгованість, а тому позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 7 000,00грн. підлягають до задоволення.
Що стосується вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, суд зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зробила правовий висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Аналогічні правові висновки підтверджені постановами у справах №296/10217/15-ц від 07.07.2020р., №912/1120/16 від 04.02.2020р., №910/18943/20 від 27.07.2021р. та іншими, де розмежовані поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» та вказано, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Отже, враховуючи вищенаведені правові висновки Верховного Суду стосовно правильного застосування положень ст.ст.625, 1048 ЦК України, позивач вправі був нараховувати договірні відсотки лише у період дії строку кредиту, тобто з 23.06.2021р. по 23.07.2021р. (30 днів). Починаючи з 24.07.2021р. позивач не вправі був нараховувати договірні відсотки, а надалі відносини між сторонами трансформуються з договірних в охоронні, де застосовуються положення ст.625 ЦК України.
З огляду на вищевикладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути відсотки, нараховані за період з 23.06.2021р. по 23.07.2021р., які суд розраховує таким чином, беручи до уваги розмір стандартної процентної ставки 1,90% на день:
7000,00 грн. х 30 днів х 1.90 % / 100 = 3 990,00 грн.
Всього до стягнення з відповідача підлягає 3 990,00грн. договірних відсотків, а загалом 10 990,00 грн., саме такі загальні витрати за кредитом визначені сторонами.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений позивачем судовий збір слід стягнути з відповідача.
Щодо компенсації позивачу витрат на правничу допомогу адвоката, яка була заявлена ним в сумі 10 500,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 ст.137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із п. 2 ч.3ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Зважаючи на наведені норми процесуального закону, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», «Данілов проти України»).
Аналогічні висновки містяться у додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 року по справі №910/15944/17.
З матеріалів справи вбачається, що правнича допомога надавалась позивачу адвокатом Пархомчуком С.В. на підставі довіреності від 29.12.2023р.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача було подано до суду наступні документи: Акт про отримання правової допомоги від 29.04.2024р. (детальний опис робіт) та їх оплату (платіжна інструкція від 01.05.2024); рахунок від 01.05.2024р.
Суд, вирішуючи питання про розмір витрат на правову допомогу виходить з того, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд враховує, що дана категорія справ є поширеною, сама по собі позовна заява є нескладною та не потребує особливих затрат часу на її складання, відсутні посилання на судову практику, що потребувало б додаткового часу на її вивчення. Пакет документів, що доданий до позовної заяви, також є наперед визначеним та не потребує великих зусиль для його зібрання.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання принципу співмірності при розрахунку судових витрат.
Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У справі № 922/3812/19 Верховний Суд зазначив, що суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).
Відтак, суд вважає, що обґрунтованим та співмірним в даному випадку є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 7, 8, 141, 263-265, 273, 280, 354 ЦПК України, суд, -
Позов задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» ( місце знаходження 04080, м.Київ, ул.Кирилівська, будинок 82, офіс 7, код ЄДРПОУ 42228158) заборгованість за кредитним договором №2058197 від 23.06.2021 року у сумі 10 990,00 ( десять тисяч дев'ятсот дев'яносто) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користьТовариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000 ( чотири тисячі) грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду з дня його проголошення. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий: Михайло КАЛИНОВСЬКИЙ