Справа 206/6270/23
Провадження 2/206/422/24
17 квітня 2024 року Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Кушнірчука Р.О.,
при секретареві Глущенко Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтував тим, що 1 червня 2021 року він уклав шлюб з відповідачем, від якого в них народилася спільна дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після народження дитини відповідач тривалий час перебувала в після родовій депресії, що вплинуло на стан їх стосунків та між нами почалися сварки. Додатковим непорозумінням в їх стосунках було також те, що на час народження дитини його батько хворів на онколоігю і був інвалідом 2-ї групи та потребував постійної уваги, а мати перебувала на його утриманні, оскільки також є інвалідом 3-ї групи та хворіє на онкологію. Цей тягар, щодо утримання батьків, повністю був на ньому, а дружина відмовлялася допомагати. Після родової депресії у дружини виник психологічний розлад, який був визваний постійними повітряними тревогами та обстрілами. Після того, як почалося широкомасштабне вторгнення Росії на територію України, відповідач постійно перебувала у пригніченому стані, вона постійно влаштовувала сварки, кидалась речами. Через те, що дитина ночами часто плакала, як всі новонароджені діти, відповідач не могла це виносити і переїхала до своїх батьків, залишивши його на одинці зі своїми батьками інвалідами та новонародженою дитиною, які всі залишилися на його утриманні. Відповідач свою поведінку мотивувала своїм психологічним станом та після пологовою депресією. Після народження дитини, через поведінку відповідача, він вимушений був припинити свою підприємницьку діяльність, оскільки весь час повинен був проводити дома. Відповідач не виконує свої батьківські обов'язки, дитина повністю перебуває на його матеріальному утриманні та вихованні і він повністю забезпечує сина всім необхідним. Через таке ставлення до його батьків та їх спільної дитини, стосунки остаточно були припинені і відповідач переїхала остаточно проживати в іншу квартиру, залишивши дитину йому. В грудні 2022 року відповідач приїхала та заявила, що вона більше не може жити разом в таких умовах та заслуговує іншого кращого життя, а тому залишає остаточно на нього їх спільну дитину. З кінця 2022 року він відповідача більше не бачив, вона не цікавиться дитиною та не надає будь-яких коштів на її утримання. Вказані обставини стали причиною звернення до суду з вказаним позовом, в якому позивач, з урахуванням останніх уточнень, посить суд розірвати шлюб між ними та після розірвання шлюбу, дитину залишити проживати разом з ним, оскільки він самостійно її виховує та утримує.
Ухвалою суду від 4 січня 2024 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з наведених у позовній заяві підстав.
Відповідач надіслала на адресу суду нотаріально посвідчену заяву, в якій зазначає, що вона визнає позовні вимоги та планує виїхати за кордон на постійне місце проживання і не має можливості та бажання займатись вихованням та утриманням дитини. Оскільки вона не має можливості з'явитись до суду, тому просить розглядати справу за її відсутністю.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Судом встановлено, що 1 червня 2021 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстровано Шевченківським районним у м. Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що було зроблено відповідний актовий запис № 306.
Від шлюбу сторони мають спільну дитину, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_1 , виданим Соборним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що в Книзі реєстрації народжень 1 жовтня 2021 року було зроблено відповідний актовий запис за № 1885.
З виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб вбачається, що позивач є приватним підприємцем.
Батько позивача, ОСОБА_4 хворів на онколоігю і був інвалідом 2-ї групи, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААГ № 172859 від 06.12.2022 р.
З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 вбачається, що батько позивача ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Мати позивача ОСОБА_5 також є інвалідом 2-ї групи та хворіє на онкологію, що підвтерджується довідкою МСЕК серії 12ААГ № 006303 від 15.08.2023 року.
На момент народження спільної дитини, сторони проживали разом із непрацездатними батьками, які дійсно потребували стороннього догляду, бо були інвалідами з причин онкологічних захворювань.
Під час розгляду справи встановлено, що дійсно непорозуміння в стосунках між позивачем та відповідачем стали виникати, зокрема з причин необхідності уваги до хворих батьків та їх догляду. Дружина позивача відмовлялась допомагати та у зв'язку з постійними повітряними тревогами та обстрілами, вона перебувала у пригніченому стані та конфліктувала з членами родини, пояснюючи це психологічним станом та після пологовою депресією.
В грудні 2022 року відповідач повідомила позивачу, що в таких умовах жити вона не бажає, заслуговує кращого життя та покинула родину, переїхавши проживати за іншою адресою, залишивши їх спільну дитину чоловікові.
Фактично з кінця 2022 року сторони не підтримують стосунки, відповідач не цікавиться дитиною та не надає будь-яких коштів на її утримання.
В судовому засіданні встановлено, що сторони не бажають продовжувати шлюбні відносини, відповідач не заперечує проти задоволення позову та фактично не має заперечень, що після розвірвання шлюбу дитина залишиться проживати з батьком, оскільки вона планує виїхати за кордон на постійне проживання.
Відповідно до ст.51 Конституції України, ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, що ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя (ст. 110 СК України). Добровільність шлюбу одна з основних його засад. Шлюб це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
За положеннями статті 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що з наданих суду відомостей не вбачається спору між сторонами про місце проживання дитини через те, що дитина тривалий час проживає з батьком, який самостійно виховує та утримує її, задоволення позовних вимог про розірвання цього шлюбу не суперечить вимогам законодавства України.
Тому, беручи до уваги фактичні взаємовідносини сторін, наполягання сторін на задоволенні позову, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам.
Щодо залишення проживання дитини з батьком, суд з'ясував, що у даному випадку, спір між сторонами з приводу місця проживання дитини після розірвання шлюбу відсутній, а тому суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом з батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, як це підтверджується судовою практикою.
Так, у Постанові від 15.01.2020 р. у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. Лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Нормами ст. 11 ч. 3 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей.
Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст.33 Конституції України. Згідно зі ст.3 Конвенції про права дитини, що ратифікована Постановою ВР України від 27.02.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Місцем проживання дитини до 14 років є місце проживання батьків або одного з них, з ким вона проживає. При цьому, до 10 років місце проживання дитини визначається за згодою батьків, а після 10 років - за спільною згодою батьків і дитини. Після 14 років дитина має право самостійно визначати своє місце проживання. При цьому під місцем проживання слід розуміти будь-яке житло, в якому постійно або тимчасово є змога проживати. Питання визначення місця проживання дитини, має дещо ширше розуміння ніж просто визначення місця проживання дитини як конкретної адреси. Мова у таких спорах йде про те, з ким з батьків буде проживати в подальшому дитина з точки зору здійснення безпосереднього щоденного догляду та виховання. Сімейне законодавство регламентує рівність прав і обов'язків батька та матері щодо дитини. Найпростішим варіантом визначення питання місця проживання дитини є досягнення домовленостей між батьком та матір'ю про місце її проживання. Вказана домовленість може бути досягнута усно, або закріплена письмово шляхом укладення відповідного договору. Якщо сторони не можуть між собою дійти згоди щодо місця проживання дитини, допомогти у вирішенні зазначеного питання мають органи опіки та піклування.
Тому, враховуючи всі обставини у сукупності, з огляду на визначений Декларацією прав дитини принцип, діючи винятково в інтересах дитини, беручи до уваги особисті якості матері та батька, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, суд може залишити проживати дитину за місцем її теперішнього проживання разом з батьком, що буде відповідати її інтересам та вимогам закону. При цьому таке вирішення цього питання не позбавляє будь-кого з обох батьків права виховувати дитину, утримувати її та спілкуватися з нею, а той з батьків, з яким проживає дитина, не має права чинити перешкод другому з батьків, який не проживає з ними, у здійсненні батьківських прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст.ст.13,81,83 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, яке подане відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв'язку у їх сукупності.
У даному випадку матеріали справи не містять доказів про наявність спору між сторонами про місце проживання дитини, а тому суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.
Як зазначено вище, сторони мають спільного неповнолітнього сина, який фактично проживає з батьком. Відповідач визнала вимоги позивача та не заперечує проти задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу та залишення їх спільної дитини проживати разом з батьком після розірвання шлюбу.
Враховуючи те, що дитина після припинення фактичних сімейних стосунків залишилась проживати разом з батьком, який самостійно її утримує, опікується інтересами і потребами дитини, піклується про неї, займається її вихованням та зміг створити належні умови проживання дитини, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивача у заявлений ним спосіб.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 10 - 13, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 01 червня 2021 року Шевченківським районим у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), відповідний актовий запис № 306 - розірвати.
Після розірвання шлюбу, дитину сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити проживати разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук