29 травня 2024 року м. Житомир справа № 240/3805/24
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо незарахування періоду роботи з 14 листопада 1990 року по 11 січня 1993 року в Брилівській дослідній станції до страхового стажу ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати з 19 жовтня 2023 року ОСОБА_1 пенсію по інвалідності відповідно до статей 30, 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
В обґрунтування позову вказує, що з 19 жовтня 2023 року встановлено безстроково інвалідність 3 групи, що підтверджується Довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 403289 від 02.01.2024, копія якої до позовної заяви додається. Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.09.1984, відомостей диплому про освіту серії НОМЕР_2 від 17.07.1984 та військового квитка серії НОМЕР_3 від 18.10.1984 - страховий стаж позивача складає більше 14 років. Копії зазначених документів до позовної заяви додаються. Вказує, що 09 січня 2024 року звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення йому пенсії по інвалідності відповідно до статей 30, 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. Листом № 0600-0217-8/9329 від 22.01.2024 ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії, посилаючись на рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 16 січня 2024 року. Підставою для відмови слугувала відсутність необхідного страхового стажу 14 років. За наявними документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку, до страхового стажу позивача було зараховано 12 років 5 місяців 15 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 14.11.1990 по 11.01.1993, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.1984, оскільки відсутня довідка про реорганізацію підприємства. Звертаючись до суду з позовом, позивач вказує, що за наявності відповідних записів про період роботи у трудовій книжці страховий стаж за період до впровадження персоніфікованого обліку в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування підтверджується трудовою книжко. Подання довідок про реорганізацію підприємства, за наявності належного запису у трудовій книжці про період роботи - законодавством не передбачено. Просить позов задовольнити.
Суддя своєю ухвалою від 26.02.2024 прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи. Зобов'язала Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надати до суду у термін, протягом п'ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали, належним чином завірені копії матеріалів відмовної пенсійної справи ОСОБА_1 .
Відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області надійшов до суду 28.03.2024. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що згідно наданих документів про стаж, стаж заявника - 12 років 05 місяців 15 днів, до загального страхового стажу не зараховано період роботи позивача з 14.11.1990 по 11.01.1993, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.1984, оскільки відсутня довідка про реорганізацію підприємства. Вважає оскаржуване рішення обгрунтованим, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії по інвалідності 14 років. Просить відмовити у задоволенні позову.
Відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області надійшов до суду 23.04.2024. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії по інвалідності здійснено структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та 28.08.2023 винесено рішення про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу - 14 років. Вважає дії Головного управління Пенсійного фронду України в Харківській області правомірними та вмотивованими. Просить відмовити у задоволенні позову.
До відзиву додано копії відмовної пенсійної справи позивача.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З матеріалів справи вбачається, що позивач із 19.10.2023 є особою з інвалідністю третьої групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №403289 (а.с. 12).
Встановлено, що 09.01.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
До заяви, зокрема, додав:
- довідку до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №403289;
- трудову книжку №2585796.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 16.01.2024 про відмову у призначенні пенсії. У рішенні вказано: "
Вік заявника 57 років 09 місяців 09 днів.
Необхідний страховий стаж, згідно статті згідно статті 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення пенсії по інвалідності ІІ-ІІІ групи мають особи віком від 56 років до досягнення особою 59 років включно при наявності - 14 років.
Страховий стаж заявника - 12 років 05 місяців 15 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
- до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 14.11.1990 по 11.01.1993, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.1984, оскільки відсутня довідка про реорганізацію підприємства.
Враховуючи зазначене, вирішено; відмовити ОСОБА_2 , в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Право на пенсійну виплату відсутнє" (а.с. 50).
Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся до суду.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
Так, статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 4 Закону №1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 30 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
За приписами ч.1 ст. 32 Закону №1058-IV, особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем визнається наявність у позивача страхового стажу у розмірі 12 років 05 місяців 15 днів. До страхового стажу не враховано: період роботи з 14.11.1990 по 11.01.1993, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.1984.
Підставою для неврахування вказаного періоду до страхового стажу позивача зазначено: "відсутня довідка про реорганізацію підприємства".
Судом досліджено копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 17.09.1984 та встановлено наявність наступних записів:
- запис № 8: 14.11.1990: прийнятий трактористом. Підстава внесення запису: наказ 56 від 14.11.1990;
- запис № 9: 20.10.1991: перевести оператором (далі нерозбірливо). Підстава внесення запису: наказ 43 від 21.10.1991;
- запис № 10: 11.01.1993: звільнити за власним бажанням (далі нерозбірливо). Підстава внесення запису: наказ 2 від 11.01.1993.
Записи скріплено печаткою. Записи не містять виправлень.
Суд зауважує, що соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки гарантує Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), відповідно до якого за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку№637).
Судом встановлено, що у позивача наявна трудова книжка, яка містить записи про прийняття на роботу та звільнення з роботи у спірний період 14.11.1990 по 11.01.1993: про прийом на роботу та звільнення, з посиланням на відповідні накази, які скріплені печаткою підприємства.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 Про трудові книжки робітників та службовців та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Отже, з системного аналізу вказаних вище норм слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Правова позиція про те, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, а також від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція також підтримана Верховним Судом в постанові від 04.07.2023 у справі №580/4012/19.
Згідно з статтею 62 Закону № 1788-XII та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Натомість до суду не надано доказів на вчинення Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити стаж позивача.
Суд при розгляді цієї справи враховує висновки Верховний Суд у справах з подібними правовідносинами, викладені у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12.09.2022 у справі № 569/16691/16-а.
З урахуванням викладеного суд вважає протиправним не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи згідно записів у трудовій книжці з 14.11.1990 по 11.01.1993.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Однак, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, що підтверджуються належними доказами, суд вважає, що задоволення позовних вимогу спосіб, визначений судом у даній справі, не є втручанням в дискреційні повноваження відповідачів.
Судом під час розгляду справи встановлено та належними доказами підтверджується, що станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії по інвалідності, позивач досяг віку 57 років, є особою з інвалідністю третьої групи, страховий стаж становить 14 років 07 місяців 14 день, з яких: визнається відповідачем 12 років 05 місяців 15 днів; період з 14.11.1190 по 11.01.1993- 02 роки 01 місяць 29 днів.
Пунктом 2 частини 1 ст. 45 Закону №1058 встановлено, що пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності;
Отже, позивач відповідає вимогам, встановленим ст.32 Закону №1058, а тому має право на призначення пенсії по інвалідності з дати встановлення інвалідності, тобто з 19 жовтня 2023 року, оскільки звернення за пенсією відбулось 09.01.2024, тобто не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача, є визнання протиправним та скасування рішення від 16.01.2024 про відмову у призначені позивачу пенсії та зобов'язання призначити пенсію по інвалідності з 19.10.2023 із зарахуванням до стажу позивача період роботи з з 14.11.1990 по 11.01.1993.
Матеріалами справи встановлено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області прийняло рішення відповідно до законодавства про екстериторіальність. У свою чергу, позивач подав заяву та документи про призначення пенсії за віком за місцем свого проживання, після прийняття рішення про призначення пенсії позивачу, останній буде знаходитись на обліку саме в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке йому буде виплачувати пенсію, а тому ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фону України в Житомирській області призначити позивачу пенсію по інвалідності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У прохальній частині позову позивач просить стягнути з відповідачів витрати позивача на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн. До позову додано:
1. копію Договору про надання правничої допомоги від 07.02.2024, за умовами якого:
п. 2.2 розмір гонорару або його частини зазначається у рахунках на оплату гонорару та/або квитанціях про проведену оплату гонорару;
- п. 2.4, клієнт ( ОСОБА_1 ) зобов'язаний оплатити гонорар невідкладно після отримання відповідної вимоги або рахунку адвоката (адвокат - Зарицький Максим Аркадійович);
- 2.5 на підтвердження оплати гонорару в готівковій формі, адвокат видає квитанцію.
2. квитанцію від 14.02.2024 у якій вказано: опис послуг, робіт: складання позовної заяви у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії; сума 7000,00 грн (а.с. 26)
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За приписами ч.8 ст. 137 КАС України, оОбов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи вищенаведене та відсутність заперечень відповідачів щодо суми гонорару, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області, оскільки останнім було прийнято спірне рішення у даній справі.
Окрім того, при зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн
У зв'язку із задоволенням позовних вимог, суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 13559341) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області №064050005030 від 16.01.2024 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 із 19 жовтня 2023 року пенсію по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 14 листопада 1990 року по 11 січня 1993 року, відповідно трудової книжки НОМЕР_1 від 17.09.1984
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати зі судового збору у сумі 1211 ( одна тисяча двісті одинадцять ) гривень 20 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000 ( сім тисяч) гривень 00 копійок
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук