Справа № 369/4920/24
Провадження №2-о/369/279/24
01.04.2024 року м. Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчко А.Я. розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною, батьком,-
До Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшли матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною, батьком.
Відповідно до заяви просили, встановити факт, що має юридичне значення, а саме: що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно виховує, утримує та здійснює самостійний догляд за неповнолітньою донькою, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без будь-якої сторонньої допомоги та участі матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Необхідність встановлення даного факту заявником обґрунтована тим, що відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Вивчивши матеріали заяви, приходжу до висновку про відмову у відкритті провадження по справі з наступних підстав.
В заяві як мету встановлення факту заявник вказав, що він є військовозобов'язаним, а у відповідності до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
За змістом ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Однією з категорій справ окремого провадження є справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Таким чином з огляду на вищевикладене, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, які мають юридичні наслідки, якщо: (1) згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; (2) чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; (3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; (4) встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17 (пункт 17)).
Отже, Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висловилася про те, що інститут окремого провадження та встановлення у цьому провадженні юридичного факту не передбачені для того, аби вирішити (допомогти вирішити) будь-який спір про право.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням суб'єктивного права за умов, що є конкретні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
Зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов'язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими до прикладу можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, тощо.
За змістом ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
Крім цього суд зауважує, що заявник ОСОБА_1 мету встановлення даного факту вказав, що він є військовозобов'язаним, а у відповідності до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, але не залучає до участі у справі відповідний орган територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України.
Оскільки також може виникнути спір, пов'язаний із доведенням наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (про мету отримати таку відстрочку заявник вказав у його заяві). Такий спір не пов'язаний із виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов'язків заявника, їх виникненням, існуванням і припиненням. За предметом і можливими юридичними наслідками цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин. А отже, його не можна вирішити за правилами цивільного судочинства, як і не можна використовувати окреме провадження у такому судочинстві для вирішення спору в адміністративному суді.
Інакше кажучи, розгляд справи у порядку окремого провадження у цивільному судочинстві неможливий, якщо: (а) спір про право уже існує/існував на час подання у цьому порядку заяви про встановлення факту; (б) спір про право виникає під час розгляду справи у такому порядку.
Вбачається спір про право, оскільки факт самостійного виховання дитини одним із батьків, відсутності участі іншого з батьків у вихованні дитини може бути встановлений рішенням суду у цивільній справі при вирішенні у порядку позовного провадження спору щодо позбавлення особи батьківських прав, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини тощо.
Слід звернути увагу, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Так, відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Права і обов'язки у кожного з батьків не тільки рівні, але і взаємні. Отже, право одного з батьків протистоїть обов'язку іншого не перешкоджати у здійсненні права на виховання дитини і навпаки.
Обоє батьків несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини.
Частиною четвертою статті 157 СК України визначено, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
У разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, такий спір вирішується судом. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи (стаття 159 СК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Факт самостійного виховання дитини одним із батьків, відсутності участі іншого з батьків у вихованні дитини може бути встановлений у рішенні суду при вирішенні спору щодо позбавлення особи батьківських прав у порядку позовного провадження.
У разі виникнення спору щодо місця проживання дитини (опіки над дитиною), ухилення від виконання (невиконання) батьківських обов'язків - такий спір підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
Частиною четвертою статті 19 СК України підтверджується, що спір щодо участі у вихованні дитини вирішується судом і у цьому спорі обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який має подати суду висновок щодо розв'язання спору.
Однак, за встановлених у цій справі обставин та мети подання заяви про встановлення факту самостійного виховання ним дитини, заявлені ОСОБА_1 вимоги не є вимогами, які пов'язані із здійсненням особистих немайнових чи майнових прав, а тому не підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження на підставі статей 293, 315 ЦПК України.
Таким чином, оскільки на даний час вимога, з якою заявник звернувся до суду має спір про право, суд відмовляє заявнику у відкритті провадження у цивільний справі.
Керуючись ст.ст.19,187, 260, 261, 293, 294, 315, 353-355 ЦПК України, суд,
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за неповнолітньою дитиною, батьком.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня отримання відповідної ухвали.
Суддя Андрій ВОЛЧКО