16.05.2024 року м.Дніпро Справа № 908/2678/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідач),
суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудев А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на рішення господарського суду Запорізької області від 25.10.2023 (суддя Ярешко О.В.)
у справі № 908/2678/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України”
до відповідача Головного управління ДПС у Запорізькій області
про стягнення суми
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № 119/4.2.1-30753-2023 від 11.08.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” до Головного управління ДПС у Запорізькій області про стягнення 33016,67 грн основного боргу; 4875,61 грн пені, нарахованої за період з 01.02.2022 по 31.07.2022; 1397,56 грн 3% річних, нарахованих за період з 01.02.2022 по 30.06.2023; 10137,14 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.02.2022 по 30.06.2023.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.10.2023 у справі № 908/2678/23 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” 33016 грн 67 коп. основного боргу, 1397 грн 56 коп. 3% річних, 10137 грн 14 коп. інфляційних втрат, 4875 грн 61 коп. пені, 2684 грн 00 коп. судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням Головним управлінням Державної податкової служби у Запорізькій області подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 25.10.2023 у справі № 908/2678/23.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України передбачено право суду зменшувати розмір належних до сплати санкцій. Проте судом не дотримано вказані в ст. 551 ЦК України та 233 ГК України критерії при вирішенні питання про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій. Судом не враховано того факту, що позивач мав право звернутись до суду з 01.01.2022, проте зробив це лише в 2023, що доказує факт навмисного очікування для збільшення розміру штрафних санкцій, що підлягають лише примусовому стягненню, оскільки ГУ ДПС є бюджетною установою та не має можливості сплачувати грошові зобов'язання за минулі бюджетні роки.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.12.2023 у справі № 908/2678/23 апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на рішення господарського суду Запорізької області від 25.10.2023 у справі № 908/2678/23 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 4026,00 грн, докази надіслання копії апеляційної скарги на адресу всіх учасників справи та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску такого строку та докази на підтвердження поважності причин пропуску строку.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на рішення господарського суду Запорізької області від 25.10.2023 у справі № 908/2678/23.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.02.2024 розгляд справи призначено на 16.05.2024.
В судове засідання з'явились уповноважені представники сторін в режимі відеоконференції.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, повноту їх дослідження місцевим господарським судом, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність висновків суду першої інстанції, зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” (позивач, постачальник, постачальник “останньої надії”), відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 04.07.2017 року № 880, здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 року № 917-р, Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” визначено постачальником “останньої надії” строком на три роки як переможця.
Згідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2496 від 30.09.2015, постачальник “останньої надії” здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником “останньої надії”, затвердженому постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів. Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії” укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника “останньої надії” та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Договір постачання природного газу постачальником “останньої надії” не потребує двостороннього підписання. Договір постачання між постачальником “останньої надії” і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника “останньої надії” відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Відповідача включено до реєстру споживачів постачальника “останньої надії”. Віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника “останньої надії” підтверджується: листом ТОВ “Оператор газотранспортної системи України” від 28.09.2022 № ТОВВИХ-22-104351, згідно якого споживач з ЕІС-кодом 56ХS000183AIF00W - Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області, закріплений за постачальником “останньої надії” ТОВ “ГК “Нафтогаз Украни” у період з 01.11.2021 по 01.12.2021. Обсяг природного газу, використаний даним споживачем, становить: з 01.11.2021 по 30.11.2021 - 11426,28 м.куб., з 01.12.2021 по 01.12.2021 - 735,10 м.куб; витягом із форми 10 від оператора АТ “Запоріжгаз” у зоні ліцензійної діяльності якого є споживач за ЕІС-кодом 56ХS000183AIF00W; відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56ХS000183AIF00W.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз України” та Головним управлінням ДПС у Запорізькій області укладено Типовий договір постачання природного газу постачальником “останньої надії”.
Відповідно до п. 2.1 Типового договору постачання природного газу постачальником “останньої надії”, постачальник зобов'язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
За умовами п. 1.3, цей договір є договором приєднання.
Згідно з п. 3.1 договору, постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Відповідно до п. 4.2 договору, об'єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ/оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено) (пункт 4.3. Договору).
Згідно п. 4.4 договору, споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до п. 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Згідно п. 4.5, у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до пп. 1 п. 5.1 та пп. 1 п. 5.2 договору, споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому договорі, та зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п. 11.1, цей договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє споживача від обов'язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором.
На виконання умов договору у період з 01.11.2021 по 30.11.2021 позивачем було здійснено поставку природного газу відповідачу в загальному об'ємі 11,42628 куб.м; у період з 01.12.2021 по 01.12.2021 - у обсязі 0,73510 куб.м.
Сторонами було підписано акт приймання-передачі природного газу № 18943 від 30.11.2021 за період: листопад 2021 на суму 191961,50 грн., на підставі якого позивачем було виставлено рахунок на оплату № 31775 на суму 191 961,50 грн. Окрім того надано коригуючий акт № 24745 до акту № 18943.
Сума 191 961,50 грн., згідно позовної заяви та розрахунку боргу, була оплачена відповідачем 30.12.2021.
Позивачем складено акт приймання-передачі природного газу № 30895 за грудень 2021 на суму 33 016,67 грн. та виставлено рахунок на оплату № 1526 на суму 33 016,67 грн.
Докази надіслання вказаних Акту та рахунку надані в матеріали справи.
В подальшому позивачем було надіслано на адресу відповідача вимогу вих. № 119/4.3-9140-2022 від 14.07.2022, згідно якої зазначав про неоплату суми вартості отриманого газу у розмірі 33 016,67 грн., з огляду на що просив сплатити заборгованість до 27.07.2022.
Несплата відповідачем суми вартості поставленого позивачем природного газу у розмірі 33 016,67 грн. і стала причиною виникнення спору.
Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.
Відповідно до статей 626 - 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач, постачальник, постачальник "останньої надії") відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.
У відповідності до положень пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов'язані надати постачальнику "останньої надії" через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії", за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об'єкта споживача. Зазначена інформація надається через інформаційну платформу, за допомогою відправки повідомлення на поштову скриньку постачальника останньої надії в інформаційній платформі дані скриньки G_MAIL_PLR.
У зв'язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об'єми природного газу, спожитого відповідачем за визначений позивачем період автоматично включено до портфеля постачальника "останньої надії" - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
Таким чином, позивач, як суб'єкт ринку природного газу має право доступу до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.
За відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача - ГУ ДПС у Запорізькій області зазначено ЕІС-код споживача природного газу - 56ХS000183AIF00W.
Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання.
Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.
Відповідно до пункту 2 глави 7 розділу XIІ Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015 (далі Кодекс ГТС) у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної локації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).
Таким чином, об'єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.
Отже, позивач проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 4.3. Договору Постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).
Згідно п. 4.4 договору, споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до п. 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату вартості отриманого газу та надіслано на адресу останнього, про що надано відповідні докази.
З урахуванням умов п.4.4. Договору відповідач мав оплатити виставлений рахунок до 31.01.2022.
Відповідачем не виконано зобов'язання належним чином та не надано доказів сплати вартості отриманого природного газу у розмірі 33 016,67 грн.
Оцінивши докази, надані в матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості у розмірі 33 016,67 грн.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частина 1 стаття 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
За положеннями частини 1 статті 216, частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п. 4.5 Договору, у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором, він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Позивачем заявлено до стягнення 4 786,23 грн пені за період прострочення з 01.02.2022 по 31.07.2022.
Перевіривши розрахунок позивача господарський суд визнав його правильним та задовольнив позовні вимоги в цій частині.
За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму 3% річних в розмірі 1 397,56 грн за період прострочення з 01.02.2022 по 30.06.2023 грн та суму втрат від інфляції в розмірі 10 137,14 грн. за період лютий 2022 - червень 2023.
Перевіривши подані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд задовольнив позовні вимоги та стягнув заявлені до стягнення суми з відповідача.
Колегія погоджується з висновками господарського суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх правильними та обґрунтованими, оскільки відповідачем не надано доказів належного та своєчасного виконання зобов'язання щодо оплати спожитого природного газу.
Щодо доводів апеляційної скарги, що господарський суд не зменшив заявлені до стягнення штрафні санкції та не дотримався критеріїв визначених статтями 551 ЦК України та 233 ГК України підстав для їх зменшення колегія зазначає наступне.
У частині 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не є правильним застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Верховним Судом неодноразово зазначалося, зокрема, в постановах від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі № 903/827/17, від 30.08.2018 у справі № 925/1587/17, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду. За відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на досліджених доказах та на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Отже зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Таким чином колегія зазначає, що оцінка обставин справи (їх сукупність) щодо підстав для зменшення розміру пені, проводиться судом на підставі аналізу конкретної ситуації, наданих сторонами доказів згідно зі статтею 86 ГПК України і відповідна мотивація викладена у судових рішеннях.
Господарським судом було надано оцінку наведеним відповідачем доводам, проте оцінивши за своїм внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази, з урахуванням розумного балансу інтересів сторін у спорі, дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій.
При цьому колегія зазначає, що розмір штрафних санкцій, які стягуються у давній справі передбачений законом, є розумним, та пропорційним встановленим нормами цивільного законодавства та не може вважатися надмірно великим.
З огляду на викладене, звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не довів порушення господарськими судом норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, доводи апеляційної скарги судом відхиляються, як такі що не знайшли свого підтвердження, спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи встановлені обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на рішення господарського суду Запорізької області від 25.10.2023 у справі № 908/2678/23 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 25.10.2023 у справі № 908/2678/23 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 30.05.2024
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя А.Є.Чередко
Суддя Л.А.Коваль