вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" травня 2024 р. Справа№ 910/11718/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,
за участю представників згідно з протоколом судового засідання від 21.05.2024:
від позивача: Cтеченко Я.В. - адвокат, посвідчення № 000644;
від відповідача: Пахомов І.Ю. (в режимі відеоконференції); Андебура А.І. - адвокат, посвідчення 003090;
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний"
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 (повний текст - 15.02.2024) та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024
у справі № 910/11718/22 (суддя - Паламар П.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог-93"
до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний"
про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 11 063 865,04 грн.,
1. Короткий зміст заявлених вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Пролог-93" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" (надалі - відповідач, банк) про стягнення (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 15 червня 2023 р.) орендної плати за користування приміщеннями за період серпня-грудня 2022 року у розмірі - 6 112 883,95 грн., вартості експлуатаційних витрат, понесених ним протягом указаного періоду у розмірі - 878 441,75 грн., а також 2 327 618,36 грн. - процентів річних за користування чужими грошовими коштами, 1 744 947,98 грн. - пені.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог-93" задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог-93" 6 991 298,70 грн. боргу, 2 000 000 грн. штрафних та фінансових санкцій, 165 958,49 грн. витрат по оплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог-93" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог-93" 150 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяви відмовлено.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду
Не погодившись з ухваленим рішенням та додатковим рішенням, Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Південний" 05.03.2024 (через Електронний суд) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (яка була зареєстрована 06.03.2024), в якій просить прийняти апеляційну скаргу до свого розгляду та відкрити апеляційне провадження у справі. Скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 06.02.2024 року та додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 21.02.2024 року по справі № 910/11718/22. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "ПРОЛОГ - 93" до Акціонерного банку "Південний", а також у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на надання правничої допомоги - відмовити у повному обсязі. Стягнути з ТОВ "ПРОЛОГ - 93" на користь Акціонерного банку "Південний" 1 140 875,90 гривень судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, та стягнути з ТОВ "ПРОЛОГ - 93" на користь Акціонерного банку "Південний" 81 500,00 гривень судових витрат у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції.
Ухвалою від 11.03.2024 було відкрито апеляційне провадження за скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024, розгляд якої було призначено на 16.04.2024.
21.03.2024 до Північного апеляційного господарського суду, через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про відвід судді Коротун О.М. від розгляду справи № 910/11718/22.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 визнано необґрунтованим заявлений ТОВ "Пролог-93" відвід судді Коротун О.М. від розгляду справи № 910/11718/22. Постановлено передати справу № 910/11718/22 для вирішення питання про відвід судді Коротун О.М. у порядку, встановленому ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог-93" про відвід судді Коротун О.М. від розгляду справи № 910/11718/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Кропивної Л.В., суддів: Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 було відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Пролог-93" у задоволенні заяви про відвід судді Коротун О.М. від розгляду справи № 910/11718/22.
16.04.2024 судове засідання відбулося за присутністю позивача та відповідача, судом апеляційної інстанції було оголошено перерву на 08.05.2024, в режимі відеоконференції.
30.04.2024 (через Електронний суд) від Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" надійшла заява про відвід судді Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 визнано необґрунтованим заявлений Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк "Південний" відвід судді Коротун О.М. від розгляду справи №910/11718/22. Передано справу № 910/11718/22 для вирішення питання про відвід судді Коротун О.М. у порядку, встановленому ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву ПАТ АБ "Південний" про відвід судді Коротун О.М. від розгляду справи № 910/11718/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Полякова Б.М., суддів: Пантелієнка В.О., Поліщук В.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2024 відмовлено Публічному акціонерному товариству Акціонерний банк "Південний" у задоволенні заяви про відвід судді Коротун О.М. від розгляду справи № 910/11718/22.
03.05.2024 (через Електронний суд) від позивача надійшла промова у судових дебатах (яка була зареєстрована 06.05.2024).
08.05.2024 (через Електронний суд) від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.
08.05.2024 (через електронну пошту) від відповідача надійшла заява з процесуальних питань, в якій представник відповідача просив суд відкласти розгляд справи.
08.05.2024 в будівлю суду представник позивача з'явився. Водночас, у зв'язку з тим, що станом на час судового засідання матеріали справи № 910/11718/22 головуючому судді Коротун О.М. не було повернуто, тому справу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.05.2024.
В судове засідання 21.05.2024 з'явились представники обох сторін. Представники відповідача апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, з прийняттям нового - про відмову в позові повністю. Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення без змін.
Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин, з урахуванням поведінки сторін (заявлення обома сторонами відводу, тощо), з метою забезпечення рівності сторін, враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" та інші чинники.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів
У поданій апеляційній скарзі відповідач зазначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення із невірним застосуванням норм матеріального права при неповному з'ясуванні всіх обставин справи та просив його скасувати з наступних підстав.
Так, скаржник зазначив, що на підставі Указу Президента № 64/2022 від 24 лютого 2022 р. "Про введення воєнного стану в Україні" в України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року. Такі обставини підпадають під визначення форс-мажорних, оскільки листом № 2024/02.0-7.1. від 28 лютого 2022 р. Торгово-промислова палата України засвідчила дію форс-мажорних обставин на всій території України, для всіх суб'єктів господарювання.
Також вказував, що з метою мінімалізації негативного впливу внаслідок військової агресії росії проти України та існуючим економічним спадом у т.ч. банківській сфері він на підставі п. 20.3 договору листом № 24-001-16688-2022 від 14 липня 2022 р. повідомив відповідача про розірвання договору оренди з 14 вересня 2022 р., на який позивач листом від 14 серпня 2022 р. відмовив йому у достроковому розірванні договору. Вдруге листом № 14-001-17411-2022 від 31 серпня 2022 р. він повідомив відповідача про припинення договору оренди з 30 вересня 2022 р.
При цьому, апелянт зазначив, що він не посилається на дію форс-мажорних обставин як на підставу неможливості виконання зобов'язання та звільнення від відповідальності, а, відтак, у відповідача не було обов'язку подавати сертифікат Торгово-промислової палати. Водночас, з 28.02.2022 року Торгово-промислова палата України засвідчила дію форс-мажорних обставин на всій території України, для всіх суб'єктів господарювання, тим самим офіційно оприлюднила докази існування обставин військової агресії російської федерації.
Отже, крім того, що факт існування збройної агресії росії проти України є обставиною непереборної сили (форс-мажорною обставиною), такий факт є також загальновідомим - відомим обом сторонам договору оренди. Таким чином, повідомивши 31 серпня 2022 року позивача про припинення договору оренди в односторонньому порядку (з посиланням на існування та триваючий характер форс-мажорних обставин з 24 лютого 2022 року та вищенаведений лист Торгово-промислової палати), відповідач повністю дотримав умов п.20.3. договору оренди.
Окрім цього апелянт зазначив про необхідність врахування забезпечувального платежу у розмірі 2 301 379,90 грн. у рахунок погашення орендної плати за серпень-вересень 2022 року.
Також скаржник зазначив, що після 29 вересня 2022 р. позивач на підставі п. 8.1.8. договору оренди протиправно обмежив його право на користування належним йому майном (меблями, обладнанням тощо), що перебувало в орендованому приміщенні. А тому апелянт просив задовольнити апеляційну скаргу у даній справі та скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Окрім зазначеного, в апеляційні скарзі заявлено прохання до суду апеляційної інстанції з приводу скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 року у справі № 910/11718/22, яке по суті є невід'ємною частиною основного рішення з посиланням на наступне. Скаржник зазначив щодо необґрунтованості витрат, понесених позивачем у судах апеляційної та касаційної інстанцій та відсутності підстав для їх відшкодування. Також звернув увагу суду апеляційної інстанції, що з моменту винесення судового рішення у справі № 910/11718/22 та дати судового засідання, на якому приймалось додаткове рішення - минуло 10 днів, але в матеріалах справи № 910/11718/22 не містилося жодного доказу, який би свідчив про виконання з боку клієнта (ТОВ "Пролог-93") зобов'язань по сплаті Адвокатському об'єднанню 312 000.00 гривень. Додаткове рішення суду взагалі не містить конкретних мотивів для часткового задоволення заяви позивача про відшкодування витрат на правову допомогу. Водночас, із матеріалів справи вбачається, що розмір заявлених витрат не є співмірним з витраченим часом, складністю справи та обсягом робіт.
А тому апелянт просив скасувати як рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 року так і додаткове рішення від 21.02.2024 року у справі № 910/11718/22. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "ПРОЛОГ - 93" до Акціонерного банку "Південний", а також у задоволенні клопотання про відшкодування витрат на надання правничої допомоги - відмовити у повному обсязі.
5. Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу
Позивач у поданому відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечував. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Так, позивач зазначив про недоведення форс-мажорних обставин, оскільки такі мають підтврджуватись конкретними доказами, а не загальним листом № 2024/02.0-7.1. від 28 лютого 2022 р. Торгово-промислової палати України, яка засвідчила дію форс-мажорних обставин на всій території України, який видавався для всіх суб'єктів господарювання. Окрім цього позивач зазначив, що не визнає припинення дії договору з 30.09.2022, оскільки відповідач після вказаної дати перебував у спірному приміщенні. Вказана обставина підтверджується, на думку позивача, висновком експертів, наданим позивачем.
А тому позивач просив апеляційну скаргу у даній справі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення - без змін.
6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, 02 квітня 2021 року між позивачем і відповідачем укладено договір оренди нежитлового приміщення. Згідно з умовами якого позивач (орендодавець) зобов'язався передати відповідачу (орендарю) в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 1422,08 м2 по вул. Ігорівська/Набережно-Хрещатицька, 13/5 у м. Києві, зокрема, другий поверх площею 1089,6 м2, частину першого поверху приміщення площею 203,2 м2, а відповідач - прийняти та проводити оплату за оренду указаного майна та здійснювати інші платежі на умовах договору.
Відповідно умов п.п. 3.2., 3.3. договору термін оренди за згодою сторін встановлюється тривалістю 35 місяців з дати початку оренди, відповідно до п. 3.1. договору оренди та діє до 30 квітня 2024 р. включно.
Жодна із сторін не має права в односторонньому порядку припинити/розірвати дію договору, окрім випадків, передбачених даним договором та чинним законодавством України.
Згідно п.п. 5.1., 5.2., 5.3. договору базовий розмір щомісячної орендної плати за 1 м2 орендованого приміщення складає гривневий еквівалент 21,22 доларів США без урахування ПДВ за офіційним курсом НБУ, що на дату підписання договору оренди складає 27,8324 грн/1 долар США. Сторони встановили щомісячну плату за користування одним паркомісцем у розмірі гривневого еквіваленту 190,96 доларів США без урахування ПДВ за офіційним курсом НБУ, що на дату підписання договору оренди складає 27,8324 грн/1 долар США.
Загальна сума місячної орендної плати складає гривневий еквівалент 31513,26 доларів США без урахування ПДВ. Сторони погоджуються, що при здійсненні кожного платежу орендної плати, вона підлягає автоматичному коригуванню за формулою: орендна плата =((загальна площа для розрахунку орендної плати * щомісячну орендну плату за 1м2 + плата за користування паркомісцем * 7) * курс НБУ (на дату підписання договору)) + ПДВ. У випадку, якщо курс долару по відношенню до гривні, за офіційним курсом НБУ на дату виставлення рахунку збільшується в порівнянні з курсом, встановленим даним договором оренди, орендна плата автоматично перераховується орендодавцем відповідно до курсу НБУ на дату виставлення рахунку.
Сторони домовились, що починаючи з 01 липня 2021 року орендна плата буде збільшуватися щорічно, шляхом збільшення розміру загальної суми місячної орендної плати, встановленої в п. 5.1. цього договору оренди та діючої на момент індексації на 3%.
Крім перерахування орендної плати орендар повинен протягом 7-ми банківських днів з моменту отримання орендарем рахунків орендодавця компенсувати витрати на комунальні послуги за попередній період (з урахуванням раніше виплачених авансових платежів), якими він користується а також аванс на комунальні послуги за поточний період із розрахунку фактичних витрат попереднього періоду.
Експлуатаційні витрати компенсуються орендарем із розрахунку гривневого еквівалента 3,18 доларів США за 1 м2 орендованого приміщення за місяць без урахування ПДВ за офіційним курсом НБУ, що на дату підписання договору оренди складає 27,8324 грн. за 1 долар США (базовий тариф).
В тому випадку, якщо курс долару по відношенню до гривні, за офіційним курсом НБУ на дату виставлення рахунку збільшується в порівнянні з курсом, встановленим даним договором оренди, вартість експлуатаційних витрат автоматично перераховується орендодавцем відповідно до курсу НБУ на дату виставлення рахунку. Для проведення такого перерахунку внесення змін у договір не проводиться.
Також сторони узгодили, що починаючи з 01 липня 2021 року, вартість компенсації експлуатаційних витрат буде збільшуватися щорічно, шляхом збільшення розміру компенсації експлуатаційних витрат, встановленої п. 5.3. цього договору оренди на 3%.
Відповідно до умов п.п. 6.1., 6.3., 6.5. договору сторони погодили, що орендар буде сплачувати орендарю орендну плату у безготівковій формі за поточний місяць оренди, але не пізніше 10-го числа цього місяця. Всі платежі за договором оренди здійснюються у національній валюті України - гривні.
Платежі, передбачені п. 5.3. договору здійснюються орендарем щомісячно на підставі окремо встановлених орендодавцем рахунків протягом 7-ми банківських днів з дати їх отримання.
Договір оренди вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами зобов'язань згідно з договором (п. 23.1. договору).
Вказані обставини підтверджуються наявною у матеріалах справи копією зазначеного договору.
Згідно п. 6.6. договору з метою забезпечення виконання договору орендар перераховує забезпечувальний платіж в сумі 2 301 379,90 грн., в т.ч. ПДВ, який розраховується як орендна плата за два останні місяці дії цього договору з урахуванням індексації на поточний рахунок орендодавця, вказаний в розділі 25 договору, без надання рахунків.
Наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями №№ 188 від 09 квітня 2021 року, 189 від 05 травня 2021 року підтверджується факт сплати відповідачем на користь позивача в рахунок оренди приміщень забезпечувальних платежів у загальному розмірі 2 301 379,90 грн.
Актом прийму-передачі приміщення від 01 червня 2021 року стверджується факт передачі позивачем відповідачу орендованого майна (нежитлові приміщення та паркомісця) за спірним договором.
Таким чином, на підставі спірного договору, наявними у справі наступними рахунками на оплату: №№ 1179 від 01 серпня 2022 р., 1353 від 01 вересня 2022 р., 1361 від 01 жовтня 2022 р., 1527 від 01 листопада 2022 р., 1758 від 01 грудня 2022 р., актами надання послуг 1443 від 31 жовтня 2022 р., 16606 від 30 листопада 2022 р., 1822 від 31 грудня 2022 р. підтверджується той факт, що за період користування серпня-грудня 2022 року відповідач не сплатив на користь позивача належну орендну плату у розмірі 6 112 883,95 грн. та не відшкодував експлуатаційні витрати протягом цього періоду вартістю 878 441,75 грн.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Факт укладання договору оренди та його умови сторонами не заперечувались.
Так, судом апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, було встановлено, що між сторонами договору здійснювалось листування. Так, 14.07.2022 банк з посиланням на військовий стан, як всім відому форс-мажорну обставину, запропонував позивачу (повідомив про припинення договору) припинити договір оренди від 02.04.2021 року з 14.09.2022 року.
04.08.2022 року позивач повідомив банк, що пропозиція останнього є необґрунтованою, бо з боку відповідача, зокрема, не підтверджено дію для нього форс-мажору та не попереджено орендодавця належним чином (належними документами). Тому позивач відмовив відповідачу у достроковому розірванні договору оренди.
31.08.2022 банк з посиланням на п. 20.3. договору оренди від 02.04.2021 направив вдруге повідомлення позивачу про припинення договору оренди та повідомив про свій намір: 1) припинити договір оренди в силу п. 20.3. договору оренди з 30.09.2022; 2) прийняти об'єкт оренди та провести взаємні розрахунки 30.09.2022; 3) врахувати забезпечувальний платіж у розмірі 2 301 379,90 гривень в рахунок погашення орендної плати за серпень-вересень 2022 року.
13.09.2022 року позивач вдруге відмовив відповідачу у припиненні договору оренди.
В цій частині суд апеляційної інстанції не приймає доводи скаржника про неправомірну відмову позивача у припиненні договору оренди. Оскільки, по-перше, для припинення дії договору через настання форс-мажорних обставин відповідач мав звернутись та отримати відповідний сертифікат, який засвідчував би вплив таких обставин. По-друге, доводи скаржника про відсутність жодної економічної обґрунтованості в оренді приміщення для системно важливого банку України, в силу відсутності клієнтів та відсутності персоналу (в результаті істотної зміни обставин) - не є підставою для припинення дії договору з указаної відповідачем дати.
Щодо доводів апелянта про наявність форс-мажорних обставин, що, на його думку, є підставою для припинення дії договору з 30.09.2022, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 09 квітня 2024 року у справі № 905/342/23 аналізував окремі аспекти, пов'язані з форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), зокрема, щодо тягаря доказування наявності непереборної сили, предмета (обсягу) доказування, відсутності у форс-мажорних обставин преюдиційного характеру, повідомлення іншої сторони про форс-мажор, наслідків неповідомлення або несвоєчасності такого повідомлення.
Так, ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).
Разом з тим форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
При цьому, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
У постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов'язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22).
Водночас, статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Тоді як сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Як убачається зі змісту апеляційної скарги, зазначаючи про припинення дії договору з 30.09.2022, апелянт зазначив, що договір припинив свою дію 30.09.2022, оскільки пунктом 20.3. договору оренди сторони погодили: "у випадку, якщо форс-мажорні обставини тривають більше 21 дня, кожна зі сторін має право припинити договір оренди шляхом направлення відповідного повідомлення іншій стороні (якщо у сторін буде така можливість) з припиненням договору оренди у дату, зазначену у такому повідомленні, а у разі неможливості повідомлення - через 21 день. При цьому, сторони зобов'язані провести взаємні розрахунки станом на дату виникнення обставин форс-мажору".
Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами апелянта, що на відміну від пунктів 20.1. та 20.2., які врегульовують порядок звільнення орендаря від відповідальності за невиконання зобов'язань, для реалізації права на припинення договору оренди в односторонньому порядку, пункт 20.3. договору не вимагає доведення впливу форс-мажорних обставин на неможливість виконання зобов'язання за договором шляхом надання сертифікату Торгово-промислової палати України, а вимагає лише факту існування форс-мажорних обставин та їх тривалості понад 21 день.
Так, суд апеляційної інстанції зазначає, що апелянт, намагаючись тлумачити умови договору на свою користь, розмежовує "форс-мажорні обставини для звільнення від відповідальності" та "форс-мажорні обставини для припинення договору в порядку п. 20.3 договору".
Однак, у цій частині суд апеляційної інстанції, відхиляючи такі доводи зазначає, що всі суб'єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та під час воєнного стану здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі в країні та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
При цьому, загальний офіційний лист ТПП України, розміщений в мережі Інтернет 28.02.2022, на який посилається відповідач, не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин, вказаний лист не є сертифікатом та не є документом, який виданий за зверненням відповідного суб'єкта, для якого настали певні форс-мажорні обставини і не є допустимим і достатнім доказом настання форс-мажорних обставин для конкретної особи.
Відповідач не надав доказів належних та допустимих доказів в розумінні ст. 74, 76-79, 80, 269 ГПК України, які б свідчили про те, що саме військова агресія російської федерації проти України унеможливила використання спірного приміщення в розумінні підстав припинення договору за п. 20.3 договору.
Тоді як сам по собі факт військової агресії російської федерації проти України, введення в державі воєнного стану не може бути беззаперечним доказом наявності форс-мажорних обставин конкретно для відповідача.
А тому суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про автоматичне припинення дії договору через настання форс-мажорних обставин, які тривали більше ніж 21 день. В цій частині суд апеляційної інстанції також зазначає, про необґрунтованість позиції відповідача щодо дати припинення дії договору саме з 30.09.2022. Оскільки, виходячи із обґрунтувань відповідача, дія такого договору мала б припинитись з 18.03.2022 (через 21 день). Натомість, як сам визнає відповідач, до 30.09.2022 він користувався спірним приміщенням. У цій частині суд апеляційної інстанції також враховує доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу з посиланням на експертне дослідження ТОВ "Сван Консалтинг", яке було здійснено на замовлення відповідача, та в якому всі розрахунки здійснено з урахуванням фактичного перебування відповідача в приміщенні. Так, зокрема, у вказаному експертному дослідженні вказується про чисельність відвідувачів банку у вересні 2022 року. В цій частині суд апеляційної інстанції враховує доводи позивача (викладені на 10 аркуші відзиву на апеляційну скаргу), що вказана інформація підтверджує можливість здійснення відповідачем своєї діяльності після вторгнення росії на територію України.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника з посиланням на листи від 14.07.2022 та від 31.08.2022 про розірвання договору на підставі п. 20.3. договору через економічну недоцільність як наслідок дії форс-мажорних обставин, так і з підстав закриття відділення банку.
Так, суд апеляційної інстанції не приймає через необґрунтованість доводи скаржника стосовно автоматичного припинення (розірвання) на підставі п. 20.3 договору та повернення спірного приміщення за підписаним (в односторонньому порядку лише відповідачем) актом від 30.09.2022.
В цій частині суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи скаржника про економічну необґрунтованість використання орендованого приміщення як підставу для відмови в позові в частині стягнення основного боргу.
А тому з урахуванням необґрунтованості доводів скаржника про припинення дії договору 30.09.2022 - позивачем було правомірно нараховано орендну плату в розмірі 6 112 883,95 грн за користування вищевказаними приміщеннями за період серпня-грудня 2022 року, а також вартість експлуатаційних витрат, понесених ним протягом указаного періоду, у розмірі 878 441,75 грн.
Відповідно до ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Водночас, згідно п.п. 6.1., 6.3., 6.5. договору сторони погодили, що орендар буде сплачувати орендарю орендну плату у безготівковій формі за поточний місяць оренди, але не пізніше 10-го числа цього місяця.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє також як необґрунтовані доводи скаржника з посиланням на п. 428 Положення про ліцензування банків (затверджено Постановою Правління НБУ від 22.12.2018 № 149), п. 8 Постанови Правління НБУ № 18 "Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану", та статтю 13 ЗУ "Про охорону праці", оскільки такі доводи не спростовують вказаних вище висновків суду апеляційної інстанції, виходячи з умов договору між сторонами (за розірванням якого відповідач не звертався до суду в порядку ст. 652 ЦК України). Недійсним договір також не визнавався в судовому порядку.
В цій частині суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи скаржника з посиланням на необхідність врахування забезпечувального платежу у розмірі 2 301 379,90 грн. у рахунок погашення орендної плати за серпень-вересень 2022 року, оскільки, забезпечувальний платіж (в розумінні п. 6.6 договору) вважається орендною платою за останній 2 місяці оренди. Разом з цим, з урахуванням відхилення доводів скаржника про припинення дії договору 30.09.2022 та враховуючи, що спірний період за серпень-грудень 2022 не є останніми місцями договору оренди, суд апеляційної інстанції позбавлений права та можливості зарахувати забезпечувальний платіж у заборгованість, що виникла за спірний період. А тому доводи скаржника в цій частині відхиляються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані.
Не приймає суд апеляційної інстанції також інші доводи скаржника, зокрема, щодо біженців та кількість прикордонних переходів, оскільки такі доводи не впливають на правильно встановлені обставини справи судом першої інстанції.
Водночас, щодо обставин невиконання відповідачем умов договору в частині сплати орендної плати, та, як наслідок, припинення 30.06.2023 дії договору (через відмову від нього позивача), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
23.09.2022 року позивач надіслав банку претензію, якою вимагав сплатити орендну плату за серпень-вересень 2022 року та експлуатаційні витрати за цей же період.
В подальшому, 12 червня 2023 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення про відмову від договору оренди на підставі ст. 782 Цивільного кодексу України, в обґрунтування чого позивач вказував несплату орендарем орендної плати понад 3 місяці підряд та вимагав повернути приміщення шляхом підписання відповідного акту. Указаний лист (поштове відправлення 00407039076864) відповідач одержав 19 червня 2023 р., що підтверджується даними витягу з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта".
Разом з цим, як правомірно зазначив суд першої інстанції, договір був припинений саме 30.06.2023 через прострочення відповідачем орендної плати більше ніж за 3 місяці. Факт прострочення скаржник не спростував ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції. А тому позивач реалізував своє право на відмову від договору в порядку п. 13.3.(3) договору.
Щодо доводів скаржника про неможливість користування спірним приміщенням через обмеження, встановлені позивачем (що підтверджується актом від 29.09.2022), суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
29.09.2022 року позивач повідомив банк, що обмежує його право на користування належними відповідачу меблями, речами та обладнанням, що перебувало в орендованому приміщенні. При цьому орендодавець послався на пункт 8.1.8. договору оренди від 02.04.2021 року, в якому зазначено: " 8.1.8. у випадку затримки платежів зазначених у розділі 5 цього договору більше, ніж на 10 календарних днів підряд, орендодавець має право обмежити доступ до приміщення та/або відключити приміщення від систем забезпечення електроенергією, водою, теплопостачання (кондиціювання), до моменту погашення заборгованості орендарем, включаючи штрафні санкції".
Водночас, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника як підставу для відмови у позові повністю з посиланням на ту обставину, що 29 вересня 2022 р. позивач на підставі п. 8.1.8. договору оренди обмежив його право на користування належним йому майном (меблями, обладнанням тощо), що перебувало в орендованому приміщенні. Вказане, виходячи з умов договору, не є підставою для визнання договору припиненим з 30.09.2022, оскільки таке обмеження передбачено умовами договору як санкція за невиконання договору в частині несплати орендної плати. А тому такі обставини не є підставою для припинення дії договору.
В даному контексті суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи скаржника про неможливість використання орендованого приміщення як підстава для звільнення від сплати орендної плати (ч. 6 ст. 762 ЦК України) через встановлені обмеження позивачем з посиланням на постанову Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 922/1010/21 та постанову від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16, оскільки позивач правомірно скористався своїм правом на обмеження відповідно до умов договору. Більше того, обставини можливості використання спірного приміщення, зокрема у вересні 2022 підтверджується і наданим експертним дослідженням, про що правомірно зазначив позивач у відзиві на апеляційну скаргу. А тому й вказана скаржником судова практика не є релевантною обставинам даної справи.
В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 по справі № 910/7495/16 (яка послідовно застосовується судом касаційної інстанції, зокрема в постановах Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23, від 20.03.2024 у справі № 911/255/23).
Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Отже, наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Разом із тим Верховний Суд у постанові від 12.04.2023 у справі № 910/14244/20 дійшов висновку про те, що саме наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини, при застосуванні частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України. Тоді як в даніц справі недопуск до приміщення відбувся через порушення саме відповідачем умов договору щодо оплати оренди.
Крім того, обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними
З урахуванням викладеного вище Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсутність у частині шостій статті 762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Таким чином, відхиляються доводи скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ч. 6 ст. 762 ЦК України.
Щодо нарахованої пені, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 230, ч. 4 ст. 231 ГК України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до умов п. 13.3. договору у випадку прострочення орендарем виконання зобов'язань по сплаті орендної плати або будь-яких інших платежів за договором, орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожний день такого прострочення.
Разом з цим, право суду зменшити розмір штрафних санкцій закріплено у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.
З аналізу цих норм убачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки відповідача тощо. При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Такий висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 05.03.2020 у справі № 916/1991/19 та від 15.03.2023 у справі № 920/167/22.
Водночас висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність і розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України), а також принципах господарського судочинства відповідно до статті 2 ГПК України.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В цій частині суд апеляційної інстанції враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у cправі № 910/12377/22, відповідно до якої Верховний Суд виснував про те, що, реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, суди повинні виходити з фактичних обставин, установлених у кожній справі, і на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами статті 86 ГПК України, тобто суди повинні досліджувати конкретні обставини справи у контексті ступеню виконання договірних зобов'язань, майнового стану сторін тощо. Крім того, вказаній справі суд не робив висновків, які би певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду в питаннях зменшення розміру пені так, щоби лише один з варіантів реалізації розсуду суду можна було би вважати правильним.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що з урахуванням поведінки сторін, а також відсутністю збитків позивача, враховуючи значний розмір орендної плати, а також з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів закриття відділення банку, а також зменшення економічної вигідності діяльності банку, які були спричинені введенням воєнного стану в Україні, застосовуючи положення статей, якими передбачена можливість зменшення розміру штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції (частково враховуючи доводи скаржника, заперечення позивача), оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази у сукупності, визначив, що такі обставини були достатніми для суду першої інстанції для зменшення заявленого до стягнення позивачем пені до 500 000,00 грн (із заявлених до стягнення позивачем 1 744 947,98 грн). Підстав для скасування, зміни рішення в цій частині не встановлено, а доводи скаржника в цій частині є безпідставними.
Щодо можливості зменшення розміру нарахованих річних, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 13.3. договору у разі прострочення орендарем виконання зобов'язань по сплаті будь-якого платежу згідно договору понад 30 календарних днів від дати строку настання граничного терміну оплати згідно умов договору орендар на вимогу орендодавця зобов'язаний сплатити останньому протягом 10 днів від дати отримання такої вимоги відсотки за користування грошовими коштами виходячи з розрахунку 56% річних.
Отже, умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені, а також пунктом 13.3. договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 56% річних від несплаченої загального платежу понад 30 календарних днів від дати строку настання граничного терміну оплати.
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 зазначила, що положення статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові ВП ВС 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.
З врахуванням наведених мотивів про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов в даному випадку може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. В цій частині суд апеляційної інстанції також враховує обставини припинення діяльності відділень ПАТ "АК "Південиий", що підтверджується листом Національного банку України про внесення записів до Державного реєстру банків № 27-0022/75679 від 31.10.2022. А також враховує в даному контексті обставини (які є загальновідомими), що в період з 24 лютого по 01 квітня 2022 року на підступах до столиці велися бойові дії, як підставу для зменшення нарахованих позивачем та стягнутих судом першої інстанції річних.
З урахуванням встановлених судом обставин щодо характеру вчиненого правопорушення, відсутності доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем строків оплати за договором, а також того, щоб сума штрафних санкцій становила джерела безпідставного збагачення кредитора, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість зменшення нарахованих річних до 124 693,80 грн (тобто до 3% річних за заявлений позивачем період), ураховуючи на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України правові висновки Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в даній справі підлягають частковому задоволенню, а саме: слід стягнути орендну плату в розмірі 6 112 883,95 грн за користування приміщеннями за період серпня-грудня 2022 року, вартість експлуатаційних витрат (понесених ним протягом указаного періоду у розмірі 878 441,75 грн), а також пеню в розмірі 500 000,00 грн, та річні у розмірі 124 693,80 грн. Таким чином, апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині необхідності скасування додаткового рішення у даній справі про стягнення 150 000,00 грн, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Нормою ст. 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону).
Водночас, формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами першою та другою статті 30 вказаного Закону встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Суд апеляційної інстанції враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Так, з матеріалів справи вбачається, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 312 000,00 грн підтверджуються договором № 110/20 від 01.09.2020 про надання правової допомоги, укладеним між Адвокатським об'єднання "Пленум" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пролог-93", додатковою угодою № 20/12/21 від 20.12.2021 до договору про надання правової допомоги № 110/20 від 01.09.2020, додатковою угодою № 5 від 05.10.2022 до договору про надання правової допомоги № 110/20 від 01.09.2020, додатковою угодою № 6 від 01.12.2022 до договору про надання правової допомоги № 110/20 від 01.09.2020, актом примання-передачі наданої правової допомоги (послуг) від 08.02.2024, а також детального опису наданих послуг професійної правничої допомоги позивачу при розгляді Господарським судом міста Києва справи № 910/11718/22.
Так, відповідно до наданого розрахунку сторони погодили, що витрати, пов'язані з розглядом справи становить 312 000,00 грн.
В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що приймає доводи скаржника, що стягнення 50 000,00 грн за складання позовної заяви, за складання заяви про збільшення позовних вимог - 36 000,00 грн, за складання письмових пояснень на подані відповідачем заперечення (на заяву про збільшення позовних вимог) - 46 000,00 грн, за ознайомлення з матеріалами справи - 8 000,00 грн, складання заяви щодо передачі до суду апеляційної інстанції матеріалів оскарження, а не всіх матеріалів - 6 000,00 грн, складання відзиву на апеляційну скаргу на ухвалу від 05.12.2022 (на 4 аркушах) - 18 000,00 грн, складання відзиву на апеляційну скаргу на ухвалу від 21.12.2022 (на 2 аркушах) - 28 000,00 грн, складання відзиву на апеляційну скаргу на ухвалу від 18.07.2023 (на 6 аркушах) - 20 000,00 грн, а також за складання відзиву на касаційну скаргу (на 8 аркушах) - 32 000,00 грн - не є обґрунтованим та відповідає принципу реальності та адекватності наданих послуг в заявлених розмірах.
Разом з цим, стягнення вартості адвокатських послуг за представництво інтересів позивача має бути обґрунтованим та відповідати принципу реальності та адекватності наданих послуг.
В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника по посиланням на тривалість судових засідань (у хвилинах), оскільки враховує висновки Верховного Суду, а саме, що такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття до суду чи іншої установи та очікування, подача будь-яких заяв та клопотань через канцелярію суду та засобами поштового зв'язку є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, подача будь яких заяв та клопотань через канцелярію суду та засобами поштового зв'язку, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами (постанови від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21, від 26.10.2022 у справі № 910/4277/21, від 18.04.2023 у справі № 903/378/22, від 23.03.2023 у справі № 921/434/21, від 25.04.2023 у справі № 910/21424/21).
А також відхиляє доводи скаржника про "роздутість" заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема в частині 100 000,00 грн. В даному контексті суд апеляційної інстанції зазначає, що у своїй апеляційній скарзі відповідач просив стягнути 1 140 875,90 грн судових витрат (930 725,72 грн з яких - гонорар успіху). А тому доводи скаржника про завищену вартість наданих послуг суд відхиляє через необґрунтованість.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
При цьому колегія суддів зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Таким чином, з урахуванням вказаного вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обґрунтованим розміром правової допомоги, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 100 000,00 грн.
В цій частині суд апеляційної інстанції також враховує доводи апелянта щодо того, що сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку. Так, у позові було заявлено, що орієнтовний розмір таких витрат становить 95 000,00 грн, тоді як у заяві про розподіл судових витрат позивачем зазначено суму в розмірі 312 000,00 грн. Суд враховує, що в даному випадку сторона не могла передбачити подання відповідачем апеляційних та касаційних скарг на ухвали суду першої інстанції, однак, заявником навіть за вирахування витрат на правову допомогу (в частині апеляційного та касаційного перегляду) не доведено, що вона не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. До того, ж такий розрахунок значно перевищує попередній (орієнтовний) розрахунок (в 3,28 рази).
А тому апеляційна скарга на додаткове рішення у даній справі підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення - скасуванню в частині стягнення 50 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу. А в решті апеляційна скарга задоволенню не підлягає, відтак додаткове рішення в частині стягнення 100 000,00 грн підлягає залишенню без змін. Доводи позивача частково приймаються судом апеляційної інстанції з урахуванням встановленого вище в даній постанові.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Таким чином, на підставі ст. 2, 244, 269, 270, ст. 275-277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, як на рішення, так і на додаткове рішення.
При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість стягнення орендної плати в розмірі 6 112 883,95 грн за користування приміщеннями за період серпня-грудня 2022 року, а також вартість експлуатаційних витрат, понесених ним протягом указаного періоду у розмірі 878 441,75 грн. Разом - 6 991 298,70 грн.
Разом з цим щодо стягнення судом першої інстанції 2 000 000,00 грн, штрафних та фінансових санкцій, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог. Натомість, задовольняючи вимоги про стягнення пені та нарахованих річних, суд першої інстанції помилково зазначив про стягнення штрафних та фінансових санкцій, об'єднавши річні та пеню фактично в одну позовну вимогу. Окрім цього, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення відсотку річних з 56 % (як визначено було договором) до 3% з урахуванням зазначених вище обставин справи. А тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення 2 000 000,00 грн, штрафних та фінансових санкцій - підлягає скасуванню з прийняттям нового в цій частині про задоволення позову в частині. Та стягненню пені в розмірі 500 000,00 грн, а також річних у розмірі 124 693,80 грн.
Також апеляційна скарга на додаткове рішення підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення 50 000,00 грн слід скасувати з прийняттям нового - про відмову в задоволенні заяви в цій частині.
9. Судові витрати
У зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги по суті, судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції покладається на відповідача в порядку ст. 129 ГПК України. В цій частині суд апеляційної інстанції також зазначає, що судом апеляційної інстанції враховано, що судовий збір в разі зменшення судом розміру штрафних санкцій покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру. Тому в цій частині рішення суду першої інстанції слід залишити також без змін. Водночас, судовий збір за розгляд апеляційних скарг на ухвали суду першої інстанції - покладаються на відповідача з урахуванням відмови в задоволенні його апеляційних скарг.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 165 958,49 грн за розгляд справи в суді першої інстанції (які правомірно стягнув у рішенні суд першої інстанції, тому в цій частині рішення слід залишити без змін), а також 199 150,18 грн (судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, які були сплачені апелянтом. Водночас, з урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті - заява про компенсацію витрат на правову професійну допомогу відповідача не підлягає задоволенню в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, ст. 275, ст. 277, 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/11718/22 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 в частині стягнення 2 000 000,00 грн штрафних та фінансових санкцій - скасувати, задовольнивши позовні вимоги в цій частині частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Південний" (65059, м. Одеса, вул. Краснова, 6/1, код 20953647) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог-93"(04070, м. Київ, вул. Ігорівська/Набережно-Хрещатицька, 13/5, код 16476414) 500 000 (п'ятсот тисяч) 00 грн - пені та 124 693 (сто двадцять чотири тисячі шістсот дев'яносто три) грн. 80 коп - річних.
В решті рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 про стягнення 6 991 298,70 грн - основного боргу та судового збору - залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/11718/22 в частині стягнення 50 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу - скасувати, відмовивши в задоволенні заяви в у цій частині.
В решті додаткове рішення (про стягнення 100 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу) - залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
4. Видачу наказів доручити суду першої інстанції.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 287 -291 ГПК України.
Повний текст постанови складено 29.05.2024.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді А.Г. Майданевич
В.В. Сулім