Постанова
Іменем України
04 серпня 2010 року Справа № 2-18/1869-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гоголя Ю.М.,
суддів Волкова К.В.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
представник позивача, Спиридонова Ірина Михайлівна, довіреність № 2 від 04.01.10, Кримське Республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії";
представник відповідача, Снисаренко Олена Володимирівна, довіреність № б/н від 29.06.10, товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтяник";
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальностю "Нефтяник" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Осоченко І.К.) від 11 травня 2010 року у справі № 2-18/1869-2010
за позовом Кримського Республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії" (вул. Земська, 8,місто Феодосія,98100)
до товариства з обмеженою відповідальностю "Нефтяник" (вул. Горького, 32,місто Феодосія,98100)
про стягнення 10410,82 грн.
У березні 2010 року позивач - Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосії», звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Нефтяник», в якій просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 10410,82 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 264, 509, 525, 530, 629 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що 19.03.2003 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 323/03 на відпуск води з комунального водопроводу та прийом стоків в комунальну каналізацію. Згідно з умовами Договору, позивач прийняв на себе зобов'язання по забезпеченню відповідача водою, а відповідач зобов'язувався сплачувати за надані послуги. Відповідач не виконав свої зобов'язання належним чином, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість у розмірі 10410,82 грн., що і стало підставою звернення до суду.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 травня 2010 року у справі №2-18/1869 позов задоволений.
Не погодившись з рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтяник" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Кримському Республіканському підприємству "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії" відмовити.
В апеляційній скарзі заявник наполягає на тому, що Кримське Республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії" вже зверталося до господарського суду зі спором між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав і вже є рішення господарського суду Автономної Республіки Крим з такого спору.
21 червня 2010 року на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду від позивача надійшло заперечення на апеляційну скаргу, яким просять рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги неодноразово відкладався.
28 червня 2010 року на адресу Севастопольського апеляційного господарського суду від товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтяник" надійшло доповнення до апеляційної скарги, яким просять рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, де у задоволенні позовних вимог Кримському Республіканському підприємству "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Феодосії" відмовити.
Також товариство з обмеженою відповідальністю "Нефтяник" надіслало до суду заяву про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.
Судова колегія вважає неможливим задовольнити вищезазначену заяву, у зв'язку з наступним.
Відповідно до статті 71 Цивільного Кодексу УРСР, який діяв на момент укладання договору, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється у три роки.
Пунктом 6 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, діяло раніше, не сплив до набрання чинності Цивільного кодексу України, а сам Цивільний кодекс України вступив у силу з 01.01.2004, тобто у період, коли строк позовної давності для пред'явлення позову по даній справі не сплинув, до відношень сторін повинні застосовуватися правила позовної давності, встановлені Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Проте, відповідач не звертався до суду першої інстанції з заявою про застосування до спірних правовідношень строків позовної давності.
У судовому засіданні 28 липня 2010 року оголошено перерву на 04 серпня 2010 року.
04 серпня 2010 року позивач надав суду доповнення до заперечення на апеляційну скаргу, яким просить рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У судовому засіданні 04 серпня 2010 року представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, представник позивача против доводів апеляційної скарги заперечував, з підстав викладених у запереченні на апеляційну скаргу.
Розглянувши справу повторно у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 19 березня 2003 року між виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосія та колективним підприємством «Кооператив «Нефтяник»укладено договір № 323/03 на водопостачання з комунального водопроводу і відведення стоків (водовідведення) у комунальну каналізацію.
Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосія»є правонаступником Виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосія, що підтверджується пунктом 1.1 статуту, свідоцтвом про державну реєстрацію та довідкою Головного управління статистики в Автономній Республіці Крим про включення позивача до ЄДРПОУ.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нефтяник»є правонаступником Колективного підприємства «Кооператив «Нефтяник», що підтверджується пунктом 1.2 статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Нефтяник».
Оскільки права та обов'язки сторін за договором переходять до їх правонаступників, то Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Феодосія»правомірно звернулося з позовною заявою про стягнення заборгованості, яка склалася за договором № 323/03 від 19.03.2003 року, саме до товариства з обмеженою відповідальністю «Нефтяник».
Згідно з пунктом 17 Договору №323/03 від 19.03.2003 даний договір укладений строком по 19.03.2004 року включно, застосовується до відносин позивача та відповідача з дати підписання та вважається продовженим на один рік, якщо протягом місяця до скінчення строку не надійде заява однієї з сторін про відмову від даного договору.
Отже, згідно змісту пункту 17 договору та, як вбачається з матеріалів справи, даний договір є продовженим, діючим, в судовому порядку недійсним не визнавався та безпосередньо застосовується до правовідносин сторін.
Відповідно до пунктів 1 та 3 договору позивач приймає на себе зобов'язання забезпечувати відповідача питною холодною водою і проводити водовідведення, а відповідач приймає на себе зобов'язання своєчасно оплачувати надані йому послуги з водопостачання та водовідведення, належно експлуатувати водопровідні і каналізаційні мережі.
Отже, судом встановлено, що згідно вищевказаного предметом даного договору є виключно правовідносини сторін (позивача та відповідача) щодо надання послуг водопостачання та водовідведення та зобов'язання відповідача, зокрема, своєчасно сплачувати вказані послуги.
Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з пунктом 3 договору облік витраченої води та стоків визначається за показниками приладів обліку (водомірів, водолічильників), на об'єктах відповідача, які фіксують кількість спожитої ним води та відведених стоків. Зняття показів водомірів здійснюється щомісячно представниками Водоканалу, спільно з представниками абонента.
Судом встановлено, що представники водоканалу у листопаді, грудні 2003 року та січні, лютому 2004 року знімали покази водолічильників у присутності уповноважених представників відповідача, про що були складені Акти, які підписані як з боку представника водоканалу, так і з боку представника абоненту (а.с.32,33,35, 36).
Абонент самостійно здійснює щомісячні платежі відповідно до виставленого рахунку у строк до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (пункт 3 договору).
Розрахунки за воду здійснюються згідно тарифам в розмірі за 1 м. куб. відпущеної води та за 1 м. куб відведених стоків з урахування ПДВ, а саме: за воду -7,65 грн. за куб. м., за стоки - 5,26 грн. за куб. м.
Судом встановлено, що позивачем були виставлені відповідачеві наступні рахунки: № 295576 від 30.11.2003 року на суму 1629,60 грн., № 296284 від 30.12.2003 року на суму 4156,54 грн., № 458 від 30.01.2004 року на суму 2793,53 грн., № 1012 від 28.02.2004 року на суму 1831,15 грн.
Однак, відповідачем оплата за вказаним договором та виставленим рахунком належним чином не проводилась, у зв'язку з чим, на момент звернення позивача до суду, за відповідачем склалася заборгованість у сумі 10410,82 грн.
Вказана сума заборгованості підтверджується також Актом звірки взаємних розрахунків, який підписаний обома сторонами без заперечень, до якого увійшли, крім іншого, і вказані суми заборгованості (а. с. 45).
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного Кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з статтею 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового роту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного Кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідач не представив суду доказів оплати суми боргу розмірі 10410,82 грн., в той час як відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів.
Приймаючи до уваги викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог оскільки вони засновані на нормах чинного законодавства та підтверджені матеріалами справи.
З огляду на викладене суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Нефтяник" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11 травня 2010 року у справі № 2-18/1869-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя Ю.М. Гоголь
Судді К.В. Волков
І.В. Черткова