Справа № 755/12443/23
"21" травня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Булгакової Є.І.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), Шістнадцята київська державна нотаріальна контора, про скасування рішення державного реєстратора та визнання права власності на майно в порядку спадкування, -
24.08.2023 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про скасування рішення державного реєстратора та визнання права власності на майно в порядку спадкування, у якому просить: скасувати рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Вірнік І.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 39357620 від 25.01.2018 року (та відповідний запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 24531291, дата, час державної реєстрації 25.01.2018 14:27:21, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право на спадщину, серія та номер 3-35, виданий 25.01.2018, видавник: 16-ДНК державний нотаріус Вірнік І.Є.) щодо державної реєстрації права власності за позивачкою 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 ; визнати за позивачкою право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 . Позивачка є онукою померлого. У власності померлого знаходилось 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 (1/3 частки належала сину померлого ОСОБА_6 ); земельна ділянка з кадастровим номером 3223384601:01:005:0016; житловий будинок АДРЕСА_2 та автомобіль ВАЗ-2101, 1974 року випуску. За життя ОСОБА_5 склав два заповіти: від 16.09.2015 року, яким заповів належний йому будинок власній онуці ОСОБА_7 ; від 16.10.2015 року, яким заповів 2/3 квартири власній онуці - позивачці у справі, та автомобіль своєму сину ОСОБА_8 . Земельна ділянка не була включена до заповітів ОСОБА_5 09.06.2017 року Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу №362/2017 щодо майна померлого ОСОБА_5 . 27.07.2017 року ОСОБА_6 подав заяву про прийняття спадщини за законом, в тому числі на обов'язкову частку. 21.11.2017 року спадкоємиця за заповітом ОСОБА_7 відкликала свою заяву про прийняття спадщини за заповітом. За наслідками розподілу спадщини, ОСОБА_8 отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом стосовно автомобіля від 25.01.2018 року, позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом стосовно 2/3 частин квартири від 25.01.2018 року, також ОСОБА_8 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом стосовно частини земельної ділянки та частини будинку від 03.04.2018 року. В межах розподілу спадкового майна з урахуванням обов'язкової частки ОСОБА_6 передбачалось видати свідоцтва про право на спадщину за законом стосовно частин земельної ділянки та частин будинку. Тобто передбачалось, що ОСОБА_6 отримує більші частки земельної ділянки та будинку за рахунок обов'язкової частки в автомобілі та у 2/3 частинах квартири. ОСОБА_6 не погодився з таким розподілом спадщини та звернувся до суду. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03.03.2020 року у справі №755/2713/19 у задоволенні позову ОСОБА_6 було відмовлено, але постановою Київського апеляційного суду від 14.09.2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов ОСОБА_6 задоволено та визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину видане ОСОБА_2 за померлим ОСОБА_5 щодо спадкування 2/3 частин квартири. Отже, на теперішній час доля 2/3 частин квартири не визначена. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер та згідно його заповіту від 15.03.2018 року спадкоємцем належної йому 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 є його племінниця ОСОБА_7 . Стосовно своєї обов'язкової частки у 2/3 частинах квартири ОСОБА_6 за життя не визначився і своїх прав на обов'язкову частку не зареєстрував. Свідоцтво про право на спадщину за законом стосовно частин земельної ділянки та частин будинку ОСОБА_6 також не отримав і своїх прав не зареєстрував. Стосовно майна померлого ОСОБА_6 було відкрито спадкову справу №315/2021 і його спадкоємцями є: ОСОБА_7 за заповітом стосовно 1/3 частини квартири та дружина померлого - ОСОБА_3 (відповідач), яка має право на обов'язкову частку у 1/3 частині квартири. 20.11.2021 року ОСОБА_7 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом стосовно 1/6 частини квартири. Щодо іншої 1/6 частини квартири свідоцтво про право на спадщину не видане. Відповідачка не бажає вирішувати спірні питання розподілу спадщини. 27.07.2023 року 16-та київська державна нотаріальна контора повідомила позивачку про те, що видати повторно свідоцтва про право на спадщину на майно померлого ОСОБА_5 немає підстав і позивачка має право звернутись до суду для вирішення питання спадкування та розподілу спадщини. ОСОБА_6 звертаючись до суду у справі №755/2713/19 не заявляв вимог про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності позивачки на 2/3 частини квартири, внаслідок чого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис про право власності позивачки на 2/3 частини квартири, підстава виникнення якого в судовому порядку визнана недійсною. Позивачка є спадкоємицею 2/3 частин квартири за заповітом після смерті ОСОБА_5 та вчасно звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. ОСОБА_6 також прийняв спадщину після померлого ОСОБА_5 , у тому числі щодо обов'язкової частки, і від спадщини не відмовлявся. Однак, окрім заяви про прийняття спадщини та судового оскарження виданого позивачці свідоцтва про право на спадщину, ОСОБА_6 жодних дій щодо оформлення своєї частки не здійснював. Спадщина у вигляді нерухомого майна, яка відкрилась на користь спадкоємця із обов'язковою часткою, не переходить до нього автоматично, а спадкоємцю потрібно провести державну реєстрацію цього права. ОСОБА_6 за життя не здійснив державну реєстрацію прав на обов'язкову частку в квартирі після смерті ОСОБА_5 , а законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Частка квартири, право власності на яку не виникло у спадкодавця ОСОБА_6 , не може бути включена до спадкової маси, оскільки відповідна державна реєстрація не була проведена. До складу спадкової маси включається не обов'язкова частка як така, а конкретне майно, право власності на яке належало спадкодавцю відповідно до розміру цієї частки. Слід розмежовувати поняття «обов'язкова частка» і «майно, що входить до складу спадщини». Обов'язкова частка не входить до складу спадщини, а спадкуванню підлягає саме майно. Право на обов'язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів. Позивачка вказує, що право на обов'язкову частку ОСОБА_6 у спадщині після смерті ОСОБА_5 не входить до складу спадкової маси після смерті ОСОБА_6 і не може бути передано відповідачці в порядку спадкування. За таких обставин позивачка має право на отримання у власність 2/3 частин квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 .
Ухвалою суду від 05.09.2023 року відкрите провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 08.12.2023 року задоволене клопотання позивача про витребування доказів.
Ухвалою суду від 26.01.2024 року закрите підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
20.09.2023 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи у справі - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) у яких третя особа зазначає, що враховуючи відсутність оскарження дій посадових осіб ЦМУ МЮ (м. Київ), розгляд справи третя особа залишає на розсуд суду та просить розглядати справу за відсутності представника з урахуванням фактичних обставин справи і ухвалити рішення відповідно до вимог діючого законодавства.
19.10.2023 року та 26.10.2023 року до суду надійшли аналогічні письмові пояснення третьої особи у справі ОСОБА_4 , у яких третя особа просить задовольнити позовні вимоги та зазначає, зокрема, що після смерті ОСОБА_6 , який не зареєстрував своїх прав на обов'язкову частку, позивачка вже має право отримати у власність 2/3 частки квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5
24.01.2024 року до суду надійшли додаткові пояснення сторони позивача у яких позивач зазначає, що в своєму позові ним заявлено, зокрема, вимогу про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію за позивачем права власності на 2/3 частини квартири у зв'язку з визнанням в судовому порядку недійсним свідоцтва про право на спадщину за померлим ОСОБА_5 щодо спадкування 2/3 частин квартири, оскільки таке рішення до теперішнього часу міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позивачка вказує, що 26.12.2023 року зверталась до реєстраційних органів із заявою про скасування рішення державного реєстратора, однак рішенням №70908500 від 26.12.2023 року відмовлено в проведенні реєстраційних дій без будь-якого нормативного обґрунтування та посилання на норму чинного законодавства, якою обґрунтовується висновок про відмову у скасуванні рішення державного реєстратора. Позивачка вказує, що враховуючи постанову Київського апеляційного суду від 14.09.2020 року у справі №755/2713/19, вона на даний час не є ані власником, ані іншим правонабувачем, ані стороною правочину, у якої виникло, перейшло чи припинилося речове право по відношенню до частки квартири, а тому відповідно до законодавства вона не може бути заявником про припинення права власності 2/3 частки квартири. З переліку, передбаченого ст. 346 ЦК України вбачається, що жодна з підстав припинення права власності не має прямого відношення до позивачки.
Представники третіх осіб Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явились, в матеріалах справи наявні клопотання третіх осіб про розгляд справи за відсутності їх представників.
Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, направлена на її адресу судова повістка повернулась до суду без вручення адресату.
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, відзиву на позовну заяву не подавала. Направлена на адресу відповідачки судова кореспонденція повернулась до суду без вручення адресату.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За змістом ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання ; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
В судовому засіданні представник позивача зазначив, що не заперечує проти розгляду справи в заочному порядку і ухвалення у справі заочного рішення.
За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд постановив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги позовної заяви з підстав викладених у ній та додаткових письмових поясненнях, просить позов задовольнити та додатково зазначив, що у матеріалах справи наявні всі докази на підтвердження позовних вимог. У судовому порядку видане позивачці свідоцтво про право на спадщину було визнане недійсним, але рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності залишилось чинним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому таке рішення слід скасувати. У спадщину може бути передане лише майно, а обов'язкова частка пов'язана з особою спадкоємця і не може бути передана, оскільки спадкоємець не оформив своїх прав на спадкове майно.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 (Т. 1, а.с. 11).
За життя, а саме 06.10.2015 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким, зокрема, заповів належні йому 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 - ОСОБА_2 (Т. 1, а.с. 179).
Позивачка - ОСОБА_2 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 09.06.2017 року (Т. 1, а.с. 178).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , як син померлого ОСОБА_5 , звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після померлого батька, зокрема згідно вимог ст. 1241 ЦК України (Т. 1, а.с. 200).
25.01.2018 року нотаріусом було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом згідно якого, спадкоємцем зазначеного в заповіті мана гр. ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є гр. ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з 2/3 часток квартири АДРЕСА_1 (Т. 1, з.б.а.с. 223).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03.03.2020 року у справі №755/2713/19 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним (Т. 1, а.с. 15-19).
Постановою Київського апеляційного суду від 14.09.2020 року у справі №755/2713/19 рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року скасоване, позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним задоволений, визнане недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_2 за померлим ОСОБА_5 щодо успадкування 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 (Т. 1, а.с. 20-25).
У зазначеній постанові суду апеляційної інстанції, зокрема, вказано наступне:
- ОСОБА_5 за життя з дотриманням вимог законодавства, на власний розсуд, за своїм волевиявленням розпорядився належним йому на праві власності майном шляхом складання відповідних заповітів. Заповіти не скасовувалися, не оскаржені, є чинні;
- спадкоємцями по даній справі щодо майна померлого ОСОБА_5 є ОСОБА_7 , ОСОБА_2 (онуки, за заповітом), ОСОБА_8 (син, за законом та за заповітом), ОСОБА_6 (син, за законом). Встановлено, що спадкоємці ОСОБА_2 , ОСОБА_7 подали заяви про прийняття спадщини за заповітом, ОСОБА_8 - за заповітом та за законом, а позивач ОСОБА_6 - на обов'язкову частку;
- на дату смерті ОСОБА_5 позивач ОСОБА_6 був пенсіонером за віком (дата видачі пенсійного посвідчення 31.07.2012 року);
- аналізуючи обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що нотаріус правомірно здійснив розподіл спадкового майна з урахуванням майна, яке успадковується по заповіту, по закону, з урахуванням відмови від спадщини одного із спадкоємців за заповітом. Позивач, будучи пенсіонером за віком станом на час відкриття спадщини, входить згідно вказаних вимог законодавства до осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині;
- однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав;
- судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_5 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , кожному по 1/3 частині, згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 20.02.1997 року;
- ОСОБА_5 успадкував 1/3 після смерті своєї дружини ОСОБА_9 ;
- ОСОБА_5 2/3 спірної квартири заповів ОСОБА_2 ;
- водночас, ОСОБА_6 , як син спадкодавця та пенсіонер, має право на обов'язкову частку у спадщині;
- досліджуючи правомірність поділу нотаріусом майна між спадкоємцями, суд першої інстанції не у повній мірі врахував положення ст. 1241 ЦК України про те, що право на обов'язкову частку у спадщині мають повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення;
- ОСОБА_6 є співвласником 1/3 квартири АДРЕСА_1 . Половина від 2/3 вказаної квартири, зважаючи на обов'язковість частки у спадщині, незважаючи на зміст заповіту, входить до складу спадкової маси спадкування за законом;
- також встановлено, що померлому ОСОБА_5 належали на праві власності земельна ділянка АДРЕСА_2 та розташований на ній житловий будинок загальною площею 63,1 кв.м.;
- зазначені об'єкти - земельна ділянка та житловий будинок входять до спадкової маси та з урахуванням поданої ОСОБА_7 21.11.2017 року заяви про відкликання своєї заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , та про відмову від спадкування після смерті ОСОБА_5 за заповітом останнього від 16.09.2015 року, дані об'єкти мають спадкуватися за законом;
- водночас, складом спадкової маси, в якій позивач має право на обов'язкову частку, нотаріус розпорядилась всупереч наданими їй повноваженнями, не врахувавши, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. /ст. 1267 ЦК України/;
- договору щодо розподілу часток та зміни їх розміру між спадкоємцями не укладено;
- відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах щодо спадкування» за згодою особи, яка має право на обов'язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини;
- вирішуючи спори про поділ спадщини та визнання права власності на спадкове майно, суд повинен встановити належне спадкодавцю на час його смерті майно, яке входить до складу спадщини, а також з'ясувати чи не порушуються права та інтереси всіх спадкоємців, які мають право на спадщину;
- водночас, розподіляючи частки спадкоємців, нотаріус вийшла за межі своїх повноважень, порушила права ОСОБА_6 на його обов'язкову частку у складі всієї спадкової маси, що включає і спірну квартиру, не з'ясувавши чи не будуть порушені його права таким поділом.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер (Т. 1, з.б.а.с. 146).
05.08.2021 року із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_6 звернулась його дружина ОСОБА_3 (Т. 1, а.с. 150).
За життя (15.03.2008 року) ОСОБА_6 склав заповіт, яким заповів належну йому 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_7 (Т. 1, а.с. 156).
ОСОБА_7 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 27.04.2021 року і 20.11.2021 року їй було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом щодо 1/6 частини квартири (Т. 1, а.с. 146, 169).
Спірні правовідносини стосуються наявності заповіту ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 щодо 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 в контексті права ОСОБА_6 на обов'язкову частку у цьому майні, яку він прийняв, однак помер не оформивши своїх спадкових прав на цю частку і його спадкоємицею за законом є дружина - ОСОБА_3 , яка приняла спадщину після смерті свого чоловіка.
Сторона позивача вважає, що поскільки ОСОБА_6 не оформив своїх спадкових прав на обов'язкову частку, така частка не може спадкуватись дружиною померлого і відповідно за позивачкою слід визнати право власності на 2/3 частини спірної квартири у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Спадкування в Україні регулюється основним регулятором приватних відносин, яким є ЦК України (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (частина перша статті 1223 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (частина перша та друга статті 1268 ЦК України).
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (частина третя статті 1235 ЦК України).
Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (частина четверта статті 1236 ЦК України).
Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 1241 ЦК України).
Законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.
Право на обов'язкову частку внаслідок прийняття спадщини обов'язковим спадкоємцем трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню. Цивільний кодекс України, як основний регулятор спадкових відносин, не містить жодних обмежень чи заборон на спадкування такого права за відсутності його оформлення.
ОСОБА_6 у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті його батька ОСОБА_5 та не відмовлявся від свого права на набуту обов'язкову частку у спадковому майні.
Прийнявши спадщину у встановленому законом порядку, ОСОБА_6 не зареєстрував належну йому обов'язкову частку у праві власності на нерухоме майно та помер, і на переконання суду, це право увійшло до складу його спадщини, яку прийняла ОСОБА_3 , як дружина померлого.
Оскільки право на обов'язкову частку внаслідок прийняття спадщини обов'язковим спадкоємцем трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню, а Цивільний кодекс України, як основний регулятор спадкових відносин, не містить жодних обмежень чи заборон на спадкування такого права за відсутності його оформлення, то позивачка має право на визнання за нею права власності в порядку спадкування за заповітом за виключенням розміру обов'язкової частки ОСОБА_6 .
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 року у справі №346/2744/21 суд касаційної інстанції виклав такі правові висновки:
- У постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України);
- На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права;
- Законодавець передбачив можливість прийняття спадщини постійним проживанням разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини для будь-яких спадкоємців, в тому числі й обов'язкових спадкоємців. Тому обов'язковий спадкоємець може прийняти спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК;
- Законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов'язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права;
- Право на обов'язкову частку внаслідок прийняття спадщини обов'язковим спадкоємцем, трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню. Цивільний кодекс України, як основний регулятор спадкових відносин, не містить жодних обмежень чи заборон на спадкування такого права за відсутності його оформлення.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За змістом ст. 1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.
Із матеріалів справи вбачається, що спадкоємцями майна ОСОБА_5 за законом першої черги є його сини ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .
Отже, з урахуванням положень ст. 1241 ЦК України, якби спадкування належної ОСОБА_5 2/3 частин квартири відбувалось за законом, кожен з них мав би отримати у спадок по 1/3 частині, відповідно обов'язкова частка ОСОБА_6 у цьому майні становить 1/6 частину.
З вирахуванням 1/6 частини від 2/3 частин квартири, позивачка має право на визнання за нею права власності в порядку спадкування за заповітом на частини квартири АДРЕСА_1 , і відповідно в цій частині вимог позов підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Поскільки після визнання у судовому порядку недійсним виданого позивачці свідоцтва про право на спадщину щодо належності їй 2/3 частин квартири, рішення державного реєстратора залишилось чинним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а вчиненні стороною позивача дії щодо такого рішення не призвели до позитивного результату, суд вважає, що з метою належного та ефективного захисту прав позивача відповідне рішення має бути скасоване рішенням суду.
Разом з цим, не підлягають до задоволення вимоги позивача щодо скасування запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 24531291, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
Сам по собі запис про право власності жодним чином не порушує прав та інтересів позивача, а лише відображає історію нерухомого майна.
На підставі викладеного, керуючись 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 247, 259, 263-265, 280, 281, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 3, 15, 16, 1218, 1223, 1235, 1236, 1241, 1258, 1261, 1267, 1268 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд, -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), Шістнадцята київська державна нотаріальна контора, про скасування рішення державного реєстратора та визнання права власності на майно в порядку спадкування - задовольнити частково.
Рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Вірнік Ірини Євгенівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 39357620 від 25.01.2018 року щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 - скасувати.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у загальному розмірі 5013 (п'ять тисяч тринадцять) грн. 43 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складений 28.05.2024 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Третя особа - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Третя особа - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) (м. Київ, пров. Музейний, 2д, код ЄДРПОУ 43315602);
Третя особа - Шістнадцята київська державна нотаріальна контора (м. Київ, вул. Харківське шосе, 172, код ЄДРПОУ 39121983).
Суддя -