22 травня 2024 року
м. Київ
справа № 161/8853/23
провадження № 61-17631св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Сільськогосподарське приватне підприємство «Несвіч»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства «Несвіч» на постанову Волинського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А.,Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського приватного підприємства «Несвіч» (далі - СГПП «Несвіч») про зміну підстав та строку звільнення в наказі про звільнення.
Позовна заява мотивована тим, що з 19 серпня 2022 року до 27 квітня 2023 року він працював у СГПП «Несвіч» водієм автотранспортних засобів 3-го класу. За період роботи, яку він виконував сумлінно та якісно, неодноразово стикався з грубим порушенням трудового законодавства з боку керівництва підприємства. Надалі керівництво підприємства почало примушувати виконувати роботу, яка не передбачена посадовою інструкцією. Крім того, зазначав, що заробітна плата йому виплачувалася не в повному розмірі, а згодом - із затриманням строків її виплати.
Позивач вказував, що така ситуація призвела до того, що він вирішив звільнитися, тому 25 квітня 2023 року він написав заяву про звільнення з 26 квітня 2023 року, яку погодив з директором при умові передачі усіх товарно-матеріальних цінностей.
Зазначав, що 25 квітня 2023 року він передав усі наявні у нього товарно-матеріальні цінності відповідальній особі ОСОБА_2 і стверджував, що виконав покладені на нього керівником підприємства вимоги та умови звільнення.
27 квітня 2023 року він прибув в бухгалтерію СГПП «Несвіч» з проханням виплатити йому зарплату та отримання документів про його звільнення. У відповідь його почали змушувати підписати договір про нерозголошення конфіденційної інформації, ознайомившись з яким, він відмовився це робити. При цьому його повідомили, що з ним не розрахуються, поки він не відремонтує автомобіль та не підпише договір. Однак, його заява про звільнення була погоджена з директором і він передав усі товарно-матеріальності цінності, а тому був впевнений, що він вважався звільненим з роботи з 26 квітня 2023 року.
Зазначив, що з 28 квітня 2023 року він був уже в рейсі на іншому робочому місці та в іншого роботодавця, а 01 травня 2023 року отримав повідомлення, що він не з'явився на роботу з 27 квітня 2023 року до 01 травня 2023 року.
Надалі 03 травня 2023 року він отримав лист від СГПП «Несвіч», з якого дізнався, що його звільнено з роботи за прогул на підставі акту про його відсутність на робочому місці з 27 квітня 2023 року до 01 травня 2023 року.
Вважав своє звільнення помстою за відмову у виконанні незаконних вказівок адміністрації підприємства.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ, виданий СГПП «Несвіч» № 26-О від 02 травня 2023 року про припинення трудового договору із ним за прогул без поважних причин в частині дати та формулювання причини звільнення найманого працівника;
- змінити дату та формулювання причини звільнення найманого працівника згідно з наказом, вказавши: припинити (розірвати) трудовий договір, що укладено між СГПП «Несвіч» та ОСОБА_1 з 26 квітня 2023 року за частиною першою статті 38 КЗпП України - за власним бажанням найманого працівника.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2023 року у складі судді Кихтюка Р. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні за власним бажанням працівник має попередити про звільнення за два тижні, а в день написання заяви він може бути звільнений лише з поважних причин. Суд зазначив, що ОСОБА_1 , написавши заяву про звільнення з 25 квітня 2023 року, не зазначив поважних причин для звільнення його із зазначеної дати. Отже, повинен був відпрацювати два тижні. З огляду на зазначене районний суд вважав, що ОСОБА_1 без поважних причин був відсутній на робочому місці у період з 27 квітня до 01 травня 2023 року, що не заперечується й позивачем, то його звільнення відповідає пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2023 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Змінено дату та формулювання причин звільнення найманого працівника згідно наказу, виданого 02 травня 2023 року СГПП «Несвіч» про припинення трудового договору з ОСОБА_1 з 02 травня 2023 року за прогул без поважних причин, на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України, а саме зазначено: припинити (розірвати) трудовий договір, що укладено між СГПП «Несвіч» та ОСОБА_1 з 26 квітня 2023 року на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України за власним бажанням найманого працівника.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 вважав узгодженою позицію щодо дати та причин його звільнення, у зв'язку із чим з 27 квітня 2023 року не виходив на роботу, лише звернувся 26 квітня 2023 року з метою отримати розрахунок, трудову книжку та наказ про звільнення, а 28 квітня 2023 року був прийнятий на роботу у Товариство з обмеженою відповідальністю «Вотранс Логістик» згідно наказу № 32.
Суд апеляційної інстанції вважав, що, оскільки позивач ОСОБА_1 не заявляв вимоги про поновлення на роботі, то підстави для визнання протиправним та скасування наказу про звільнення відсутні. При цьому апеляційний суд вважав, що вимога про зміну формулювання причин звільнення та дати звільнення підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі СГПП «Несвіч», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Волинського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року скасувати та залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2023 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2024 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга СГПП «Несвіч» мотивована тим, що подана позивачем заява про звільнення не відповідає вимогам закону. При цьому у працівника був наявний обов'язок відпрацювати два тижні з моменту подання заяви про звільнення. Нез'явлення працівника на роботу є прогулом, що підтверджується актом про відсутність на робочому місці ОСОБА_3 від 01 травня 2023 року, відповідно до якого позивач був відсутній на робочому місці з 27 квітня 2023 року до 01 травня 2023 року.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення СГПП «Несвіч» вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 589/771/16-ц та від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також підставою касаційного оскарження судового рішення СГПП «Несвіч» зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2024 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що доводи касаційної скарги не містять підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, яке відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України.
Вважає посилання заявника на наявність акту про відмову у вчиненні дії від 01 травня 2023 року необґрунтованими, оскільки такий акт відповідачем йому надісланий не був, а був складений після його звернення зі скаргою до Державної служби з питань праці.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до наказу (розпорядження) СГПП «Несвіч» № 265-О від 18 серпня 2022 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду водія автотранспортних засобів 3-го класу (а. с. 7).
На копії заяви ОСОБА_1 про звільнення з роботи за власним бажанням від 25 квітня 2023 року міститься відмітка керівника СГПП «Несвіч», який не заперечував щодо звільнення з цієї дати при умові передачі всіх ТМЦ (а. с. 9).
Наказом № 26-О від 02 травня 2023 року про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з 02 травня 2023 року з роботи за прогул без поважних причин (а. с. 8).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга СГПП «Несвіч» підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Задовольняючи вимогу про зміну формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначив про наявність підстав для зміни формулювання причин звільнення «за прогули без поважної причини (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України)» на «за власним бажанням (частина перша статті 38 КЗпП України)». При цьому апеляційний суд врахував заяву ОСОБА_1 від 25 квітня 2023 року про звільнення за власним бажанням з 25 квітня 2023 року, яка містить відмітку «не заперечую (підпис) при умові передачі всіх ТМЦ» керівника підприємства.
З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується.
Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (з відповідними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.
Отже, суд не має права змінювати формулювання причин звільнення з тих підстав, з якими роботодавець не пов'язував обставини звільнення.
Змінюючи формулювання причини звільнення, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що роботодавець не пов'язував звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням і відсутні докази, що він помилився у формулюванні підстав звільнення.
Більше того, апеляційний суд у резолютивній частині зазначив про зміну формулювання причин звільнення найманого працівника за прогул без поважних причин, на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП України, а вказаний пункт передбачає звільнення працівника з ініціативи роботодавця у випадку наявності винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку роботодавця, а не за прогул.
Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Вищезазначені положення матеріального закону апеляційним судом залишено поза увагою, вирішуючи спір, суд на порушення вимог статті 235 КЗпП України змінив не формулювання причини звільнення позивача, а його підстави: із «звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважної причини) на «звільнення на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України, за власним бажанням».
Суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку резолюції керівника підприємства, у якій не зазначено про іншу, ніж запропоновану працівником, дату звільнення та дійшов необґрунтованого висновку про те, що у зв'язку з погодженням керівником підприємства поданої ОСОБА_1 заяви без застережень щодо відпрацювання, у останнього не виникло обов'язку продовжувати трудові відносини.
У постанові Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21) зазначено: «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу)».
Верховний Суд вважає, що позивач вчинив прогули без поважних причин, оскільки він був відсутній на робочому місці до підписання роботодавцем наказу про звільнення працівника.
Доводи позивача про те, що він «надіявся», «думав», «вважав», «був переконаним» не є доказом наявності наказу про звільнення.
Отже, апеляційний суд залишив поза увагою наведені норми матеріального права та не врахував, що у випадку зазначення працівником та роботодавцем різних обставин звільнення: власне бажання та прогул, суд не може приймати рішення про зміну формулювання причин звільнення. Належним способом захисту прав позивача у такому випадку є визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування.
У зв'язку з наведеним оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не можна вважати законним й обґрунтованим, натомість суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до СГПП «Несвіч» про зміну підстав та строку звільнення.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, а тому вказане рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а рішення апеляційного суду - скасувати.
Щодо розподілу судових витрат
У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
При поданні касаційної скарги СГПП «Несвіч» було сплачено 2 147,20 грн судового збору, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь СГПП «Несвіч», оскільки колегія суддів залишає у силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Сільськогосподарського приватного підприємства «Несвіч» задовольнити.
Постанову Волинського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року скасувати та залишити в силі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 серпня 2023 року.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Сільськогосподарського приватного підприємства «Несвіч» (код ЄДРПОУ 03737327) судові витрати у розмірі 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець