22 травня 2024 року
м. Київ
справа № 187/12/23
провадження № 61-17046св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - приватний нотаріус Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дербіна Регіна Євгенівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Чупилкою Юлією Сергіївною, на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 09 серпня 2023 року у складі судді Іщенко І. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дербіна Р. Є., про визнання спадкових договорів недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію прав, припинення права власності, скасування записів обтяження щодо житлового будинку.
Позовна заява мотивована тим, що 16 лютого 2014 року між ним та ОСОБА_5 був укладений договір відсоткової позики, згідно з яким ОСОБА_5 позичив у нього 45 000 доларів США та зобов'язався повернути отриману ним грошову суму до 17 березня 2014 року і сплатити проценти за користування грошима в розмірі 2 % від отриманої суми щомісячно до дня повернення позики.
Позивач посилався на те, що ОСОБА_5 в обумовлений договором строк гроші не повернув, у зв'язку із чим він звернувся до суду. Ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 03 червня 2014 року закрито провадження у цивільній справі № 208/1007/14 за його позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу у зв'язку з визнанням мирової угоди, за якою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 дійшли згоди, що сума позики у розмірі 45 000 доларів США буде повернута одним платежем у іноземній валюті 16 грудня 2014 року, з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних, розрахованих позивачем згідно статті 625 ЦК України в сумі 47 713,41 грн - втрати від інфляції та 3 423,31 грн - 3 % річних. Своє зобов'язання за мировою угодою у строк до 16 грудня 2014 року ОСОБА_4 не виконав.
Під час розгляду справи ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 травня 2014 року у справі № 208/1007/14-ц з метою вжиття заходів забезпечення позову накладено арешт на майно відповідача: адміністративно-виробничу будівлю АДРЕСА_1 , загальною площею 2 555,5 кв. м; автомобіль ВАЗ 21099, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ; автомобіль Mitsubishi Pajero, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 ; автобус БАЗ А079.14. 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_3 , що зареєстровані за ОСОБА_4 .
Вказані заходи забезпечення позову після визнання мирової угоди та закриття провадження по справі, ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 червня 2014 року у справі № 208/1007/14-ц були скасовані, все зазначене майно після зняття арешту було відчужено ОСОБА_4 , однак, грошове зобов'язання перед ним не виконано.
Зазначав, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 мирової угоди він знову звернувся до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором відсоткової позики та за умовами мирової угоди у розмірі 73 803,70 доларів США, за результатами розгляду якого було ухвалено рішення від 16 листопада 2017 року у справі № 208/7631/16-ц його позовні вимоги задоволено й стягнуто зі ОСОБА_4 на його користь 73 803,70 доларів США, що на час складання позову станом на 16 грудня 2016 року еквівалентно 1 940 931,10 гривень.
Виконавчий лист 3208/7631/16-ц виданий 25 травня 2018 року Заводським районним судом м. Дніпродзержинська подано до виконання приватному виконавцю виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко А. С., де перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_7, до складу якого входять: виконавче провадження № НОМЕР_6 з примусового виконання виконавчого листа № 208/7631/16-ц від 25 травня 2018 року, виданого Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області про стягнення зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суми боргу в розмірі 73 803,70 доларів США, що еквівалентно 1 940 931,10 грн, які складаються з наступного: за договором відсоткової позики у розмірі 45 000 доларів США, що еквівалентно 1 183 437 гривень; 3 % річних з простроченої суми боргу за період з 17 грудня 2014 року до 16 грудня 2016 року в розмірі 2 703,70 доларів США, що еквівалентно 71 103,25 грн; процентів за користування чужими грошима в розмірі 26 100 доларів США, що еквівалентно 686 390,85 гривень, заборгованість із сплати інфляційних виплат в розмірі 45 626,72 гривень; та виконавче провадження № 57285492 з примусового виконання виконавчого листа № 208/7631/16-ц від 25 травня 2018 року, виданого Заводським районним судом м. Дніпродзержинська про стягнення зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору в розмірі 7 441,20 грн, який складається з 6 890 грн - за подання позову, 551,20 грн - за подання заяви про забезпечення позову.
Приватним виконавцем Куземченко А. С. при примусовому виконанні виконавчого провадження з'ясовано, що боржник ОСОБА_4 не працевлаштований та не має відкритих у фінансових установах рахунків, тому накладено арешт на майно: квартиру у АДРЕСА_2 , яка є єдиним житлом боржника, вона не може бути реалізована в примусовому порядку, оскільки у ній зареєстрована малолітня дитина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є донькою сина боржника ОСОБА_2 . Інше майно, на яке може бути звернено стягнення у ОСОБА_4 відсутнє.
Однак, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомо, що між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 укладені договори дарування, за яким ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 , яка є його матір'ю, житловий будинок та земельну ділянку, а саме: 22 червня 2017 року ОСОБА_4 уклав договір дарування житлового будинку на АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Кам'янського нотаріального округу Мельнічук В. І. реєстровий № 900, а також 22 червня 2017 року ОСОБА_4 уклав договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер: 1223780800:02:010:0001, на АДРЕСА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Кам'янського нотаріального округу Мельничук В. К реєстровий № 901.
Посилався на те, що ОСОБА_4 , маючи грошові зобов'язання перед ним в розмірі 73 803,70 доларів США, відчужив майно, на яке може бути звернено стягнення, у тому числі шляхом укладення договорів дарування з близькою родичкою (своєю матір'ю) ОСОБА_3 .
Внаслідок укладення вищезазначених договорів дарування у ОСОБА_4 відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення в рахунок погашення боргу.
Позивач зазначав, що звернувся до Петриківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування житлового будинку та договору дарування земельної ділянки недійсними.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12травня 2021 року, у справі № 187/795/19 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування житлового будинку та договору дарування земельної ділянки недійсними задоволено та визнано недійсними договори дарування від 22 червня 2017 року, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчені приватним нотаріусом Кам'янського нотаріального округу Мельничук В. І., на житловий будинок та земельну ділянку, кадастровий номер: 1223780800:02:010:0001, на АДРЕСА_3 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат (провадження № 61-11743св21).
Незважаючи на позитивне для нього судове рішення у справі № 187/795/19, через подальші недобросовісні дії близьких родичів ОСОБА_4 , а саме його матері - ОСОБА_3 та його сина - ОСОБА_2 , відновлення його порушених прав не відбулося, тобто нерухоме майно (будинок і земельна ділянка) у власність ОСОБА_4 повернуто не було. Стягнення на зазначене майно в порядку примусового виконання судового рішення під час виконання зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_7 не здійснено, судове рішення у справі № 208/7631/16-ц не виконано, заборгованість ОСОБА_4 перед ним не сплачена, у ОСОБА_4 відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення. Тому, він змушений звертатися до суду із цим позовом за захистом своїх прав.
Позивач вказував, що, отримавши судове рішення у справі № 187/795/19, він звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради Дніпропетровської області із заявою щодо припинення права власності на об'єкти нерухомого майна житловий будинок та земельну ділянку, розташованих на АДРЕСА_3 , де прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та обтяжень від 22 вересня 2022 року № 64887944 - на житловий будинок, від 19 вересня 2022 року № 64842382 - на земельну ділянку, з кадастровим номером: 1223780800:02:010:0001, у зв'язку з тим, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності, що виникло на підставі договору дарування перебуває в стані припинення, оскільки відбувся перехід прав, а саме: власником житлового будинку та земельної ділянки, з кадастровим номером: 1223780800:02:010:0001, на АДРЕСА_3 є ОСОБА_2 . Підставою для державної реєстрації є спадкові договори серія та номер 41, 43 від 18 січня 2022 року, видані приватним нотаріусом Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дербіною Р. Є.
Уважав, що вказані договори підлягають визнанню недійсними, тому що вони укладені особою, яка не мала права на їх укладення, з порушенням частини другої статті 203 ЦК України, з метою ускладнення та ухилення від виконання судових рішень. Крім того, оспорювані договори не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, ними обумовленими, а направлені на формальну перереєстрацію та фіктивний перехід права власності на нерухоме майно від ОСОБА_3 до її онука та сина боржника - ОСОБА_2 з метою збереження цього майна у родині.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсними спадкові договори, серія та номер: 41, 43 від 18 січня 2022 року, видані приватним нотаріусом Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дербіною Р. Є.;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 62917525 від 18 січня 2022 року 17:09:12, прийняте приватним нотаріусом Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дербіною Р. Є., щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок на АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта 1284524912237; номер запису про право власності: 46223343;
- припинити право власності ОСОБА_2 (номер запису про право власності 46223343) на житловий будинок на АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта -1284524912237);
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 62919212 від 18 січня 2022 року 18:59:49, прийняте приватним нотаріусом Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дербіною Р. Є., щодо реєстрації ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 1223780800:02:010:0001 на АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1257242212237) (номер запису про право власності: 46224816);
- припинити право власності ОСОБА_2 (номер запису про право власності 46224816) на земельну ділянку, кадастровий номер: 1223780800:02:010:0001 на АДРЕСА_3 , (реєстраційний номер об'єкта - 1257242212237);
- скасувати запис обтяження 46223962 у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, внесений 18 січня 2022 року о 17:26:36 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 62918029 від 18 січня 2022 року17:32:30;
- скасувати запис обтяження 46224914 у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, внесений 18 січня 2022 року о 19:14:09 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 62919360 від 18 січня 2022 року 19:16:05;
- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 09 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним спадковий договір від 18 січня 2022 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про передачу житлового будинку АДРЕСА_3 , житловою площею 129,3 кв. м, загальною площею 418,9 кв. м, після її смерті у власність ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дербіною Р. Є., зареєстрований в реєстрі за № 42.
Визнано недійсним спадковий договір від 18 січня 2022 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про передачу земельної ділянки № НОМЕР_4 , площею 0,25 га з кадастровим номером 1223780800:02:010:0001 на АДРЕСА_3 після її смерті у власність ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дербіною Р. Є., зареєстрований в реєстрі за № 43.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 62917525 від 18 січня 2022 року, прийняте приватним нотаріусом Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дербіною Р. Є. щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта 1284524912237; номер запису про право власності 46223343.
Припинено право власності ОСОБА_2 на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта 1284524912237.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 62919212 від 18 січня 2022 року 18:59:49, прийняте приватним нотаріусом Кам'янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дербіною Р. Є щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 1223780800:02:010:0001 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1257242212237) (номер запису про право власності 46224816).
Припинено право власності ОСОБА_2 (номер запису про право власності 46224816) на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер 1223780800:02:010:0001 (реєстраційний номер об'єкта 1257242212237).
Скасовано запис обтяження № 46223962 у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, внесений 18 січня 2022 року о 17 год. 26 хв. 36 сек. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 62918029 від 18 січня 2022 року.
Скасовано запис обтяження № 46224914 у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, внесений 18 січня 2022 року о 19 год. 14 хв. 09 сек. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 62919360 від 18 січня 2022 року.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що спадкові договори від 18 січня 2022 року, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, обумовленихними, а направлені на формальну перереєстрацію та фіктивний перехід права власності на нерухоме майно від ОСОБА_3 до її онука та сина боржника - ОСОБА_2 , з метою збереження цього майна у родині боржника ОСОБА_4 та унеможливлення звернення стягнення на зазначене майно в порядку примусового виконання судового рішення про стягнення боргу з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 .
Ураховуючи, що позивачем доведено наявність підстав для задоволення позову в частині визнання договорів недійсними, районний суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав також підлягають задоволенню.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 09 серпня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржувані спадкові договори не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, ними обумовлених, а направлені на формальну перереєстрацію та фіктивний перехід права власності на нерухоме майно від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 .
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно врахував всі обставини справи та надані докази в їх сукупності, ураховуючи невиконане судове рішення Заводського райсуду міста Дніпродзержинська від 16 листопада 2017 року про стягнення зі ОСОБА_4 боргу у розмірі 73 803,70 доларів США, що свідчить про те, що оспорювані спадкові договори укладені із порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів фіктивності та недійсності оспорюваних правочинів, відсутності доказів того, що ОСОБА_3 отримала рішення касаційного суду, при укладанні спадкових догорів зі ОСОБА_2 не було чинних арештів або обтяжень, оскільки ОСОБА_3 має цивільну дієздатність, яка не оспорюється в суді позивачем, а неотримання нею особисто судового рішення касаційної інстанції не може впливати на вирішення спору по суті, відповідачка є матір'ю відповідача ОСОБА_4 , що встановлено в судовому рішенні і не заперечується представниками сторін в суді, спірне майно зазначене в спадковому договорі належало на праві власності позивачеві ОСОБА_4 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Чупилка Ю. С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У листопаді 2023 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2024 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що укладені між ним та ОСОБА_3 спадкові договори є фіктивними та укладені без мети настання реальних наслідків, так як позивач позов не довів, а саме не довів умислу сторін правочину і суди не врахували правову природу оспорюваного договору.
При цьому позивачем не було заявлено позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства України (за наявності таких прав).
Вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили розмір судових витрат, який підлягав сплаті позивачем під час подання позову.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) та постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 04 лютого 2021 року у справі № 638/13880/17 (провадження № 61-10398св20), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Щодо відзиву на касаційну скаргу
У січні 2024 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Крючковою Н. В. подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Вважає оскаржувані судові рішення такими, що відповідають вимогам статей 263-265 ЦПК України.
Посилається на те, що висновки щодо застосування норм права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами у цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у зазначених заявником справах.
При цьому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Також представником ОСОБА_1 - адвокатом Крючковою Н. В. було заявлено клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_7 під час розгляду справи судом касаційної інстанції. Зокрема, у мотивувальній частині клопотання зазначено, що загальна сума попередніх (орієнтовних) судових витрат становить 4 000 грн (складення відзиву на касаційну скаргу), однак у прохальній частині заявник не вказує, яка сума судових витрат підлягає відшкодуванню.
Оскільки стягненню підлягають реальні витрати на професійну правничу допомогу а не попередні й орієнтовні судові витрати, клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Крючкової Н. В. під час ухвалення судового рішення не вирішується. Заявник не позбавлений права в порядку, передбаченому ЦПК України, звернутися до Верховного Суду з відповідним клопотанням про стягнення судових витрат.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір відсоткової позики, відповідно до умов якого ОСОБА_4 отримав у борг грошові кошти в розмірі 45 000,00 доларів США, які зобов'язався повернути ОСОБА_1 до 17 березня 2014 року зі сплатою двох процентів щомісяця. У визначений строк ОСОБА_4 позику не повернув, а тому ОСОБА_1 звернувся до суду про стягнення боргу.
03 червня 2014 року ухвалою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від визнано мирову угоду між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , відповідно до умов якої сторони дійшли згоди, що сума позики у розмірі 45 000,00 доларів США повертається ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 одним платежем у іноземній валюті 16 грудня 2014 року, з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, що становить відповідно 47 713,41 грн та 3 423,31 грн (том 1, а. с.38-39).
ОСОБА_4 не виконав умови мирової угоди та не повернув суму позики, після чого ОСОБА_1 звернувся до Заводського відділу державної виконавчої служби міста Дніпродзержинська із заявою про примусове виконання виконавчого листа від 13 лютого 2015 року за № 208/1007/14 виданого Заводським райсудом м. Дніпродзержинська, однак, йому було відмовлено у відкритті виконавчого провадження постановою від 25 серпня 2016 року з посиланням на те, що виконавчий лист виданий на підставі ухвали суду про визнання мирової угоди, яка не відноситься до судових рішень.
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського райсуду міста Дніпродзержинська з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу в розмірі 73 803,70 доларів США за умовами договору позики від 16 лютого 2014 року та мирової угоди.
Під час судового спору між сторонами, 22 червня 2017 року між ОСОБА_4 та його матір'ю ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , був укладений договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Кам'янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мельнічук В. І., зареєстрований в реєстрі за № 900, відповідно до умов якого ОСОБА_3 безоплатно набула у власність житловий будинок, загальною площею 418,9 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_3 , який належав на праві власності ОСОБА_4 .
У той самий день, 22 червня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Кам'янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мельнічук В. І., зареєстрований в реєстрі за № 901, відповідно до умов якого ОСОБА_3 безоплатно набула у власність земельну ділянку, кадастровий номер 1223780800:02:010:0001, площею 0,2500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
16 листопада 2017 року рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська у справі № 208/7631/16-ц задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором відсоткової позики від 16 лютого 2014 року та за умовами мирової угоди. Стягнуто зі ОСОБА_4 на користь позивача 73 803,70 доларів США.
24 вересня 2018 року постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області було відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 16 листопада 2017 року у справі № 208/7631/16-ц (том 1, а. с. 24).
На виконання вказаного судового рішення приватним виконавцем було накладено арешт на майно боржника, у тому числі, на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , однак, вказане майно не могло бути реалізоване, так як в квартирі була зареєстрована малолітня дитина відповідача ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а інше майно у відповідача було відсутнє.
Оскільки позика не була повернута, ОСОБА_1 звернувся до Петриківського райсуду Дніпропетровської області про визнання недійсними договорів дарування від 22 червня 2017 року житлового будинку та земельної ділянки, які розташовані на АДРЕСА_3 , укладеного між ОСОБА_4 та його матір'ю ОСОБА_3 , із застосуванням наслідків недійсності правочинів у вигляді двосторонньої реституції.
Рішенням Петриківського райсуду Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року у справі № 187/795/19, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року судові рішення Петриківського райсуду Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року та Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року були скасовано та ухвалено нове рішення.
Верховним Судом було визнано недійсним договір дарування житлового будинку який розташований за адресою АДРЕСА_3 від 22 червня 2017 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Кам'янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мельнічук В. І., зареєстрований в реєстрі за № 900.
Визнано також недійсним договір дарування земельної ділянки від 22 червня 2017 року, яка розташована за адресою АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Кам'янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Мельнічук В. І., зареєстрований в реєстрі за № 901 (том 1, а. с. 22).
Колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 187/795/19 (провадження № 11743св21) встановлено, що відповідач ОСОБА_4 22 червня 2017 року відчужив житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_3 після настання строку повернення суми позики (17 березня 2014 року), невиконання затвердженої судом мирової угоди (16 грудня 2014 року) та повторного звернення (у грудні 2016 року) ОСОБА_1 з позовом до суду про стягнення з позичальника заборгованості за договором позики в розмірі 73 803,70 доларів США.
Судом встановлено, що спірне майно було відчужено на підставі безвідплатних договорів на користь близького родича ОСОБА_4 - його матері ОСОБА_3 . Сторони діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам кредитора, оскільки відчуження належного боржнику майна відбулося після виникнення заборгованості перед позивачем та його зверненням звернення із позовом до відповідача ОСОБА_4 , а тому договори дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 буди укладені із порушенням частини першої, п'ятої статті 203 ЦК України, не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, а направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно від боржника ОСОБА_4 до його матері ОСОБА_3 з метою збереження цього майна та унеможливлення звернення стягнення на зазначене майно в порядку примусового виконання судового рішення про стягнення боргу з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 .
Після винесення судового рішення Верховного Суду від 15 грудня 2021 року було встановлено, що 18 січня 2022 року мати боржника ОСОБА_3 уклала спадковий договір із сином боржника ОСОБА_2 про те, що після її смерті вона передає у його власність житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , який їй належав за реєстрованим № 900 на підставі договору дарування від 22 червня 2017 року (том 1, а. с. 104).
18 січня 2022 року ОСОБА_3 уклала спадковий договір зі ОСОБА_2 про те, що після її смерті вона передає у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , яка їй належала на підставі договору дарування від 22 червня 2017 року (том 1, а. с. 106).
19 вересня 2022 року ОСОБА_1 подано заяву до державного реєстратора на нерухоме майно Департаменту комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам'янської міської ради Дніпропетровської області для проведення державної реєстрації припинення права власності на майно розташоване в АДРЕСА_3 на підставі постанови Верховного суду від 15 грудня 2021 року, однак, йому було відмовлено у такій реєстрації, так як договір дарування перебуває в стані припинення, оскільки відбувся перехід права (том 1, а. с. 28, 29).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Чупилка Ю. С., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Щодо визнання недійсними спадкових договорів
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року, за наслідками розгляду цивільної справи № 369/11268/16-ц (касаційне провадження № 14-260цс19), у якому Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц.
Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (стаття 1304 ЦК України).
Частиною першою статті 1307 ЦК України визначено, що на майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (у тому числі й спадковий договір) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку).
Договори, направлені на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) є недійсними.
При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 вказував, що підставою для визнання оспорюваних спадкових договорів недійсними є бажання ОСОБА_4 ухилитися від наявного у нього за договором позики від 16 лютого 2014 року зобов'язання.
Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсними спірних спадкових договорів, Верховний Суд урахував встановлені судами попередніх інстанцій обставини, зокрема:
- відповідач ОСОБА_4 22 червня 2017 року відчужив житловий будинок та земельну ділянку після настання строку повернення суми позики (17 березня 2014 року), невиконання затвердженої судом мирової угоди (16 грудня 2014 року) та повторного звернення (у грудні 2016 року) ОСОБА_1 з позовом до суду про стягнення з позичальника заборгованості за договором позики в розмірі 73 803,70 доларів США;
- спірне майно відчужено на підставі безвідплатних договорів на користь близького родича (матері ОСОБА_4 );
- після відчуження спірного майна у відповідача ОСОБА_4 на праві власності залишилася лише квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка не може бути реалізована в примусовому порядку, оскільки у ній зареєстрована малолітня дитина (онука відповідача) - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Інше нерухоме майно, на яке можливо звернути стягнення у боржника відсутнє;
- за результатами розгляду цивільної справи № 187/795/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування житлового будинку від 22 червня 2017 року та договору дарування земельної ділянки від 22 червня 2017 року недійсними, позов задоволено. Постановою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року (провадження № 61-11743с21) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення; позов ОСОБА_1 задоволено; визнано недійсним договір дарування житлового будинку від 22 червня 2017 року; визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 22 червня 2017 року.
- 18 січня 2022 року ОСОБА_3 уклала спадковий договір зі ОСОБА_2 про те, що після її смерті вона передає у власність ОСОБА_2 земельну ділянку який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , який належить їй на підставі договору дарування від 22 червня 2017 року.
Отже, судами попередніх інстанцій встановлено наявність боргових зобов'язань у ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 , відчуження ОСОБА_4 належного йому нерухомого майна, на яке може бути звернено стягнення в порядку виконання судового рішення, його матері ОСОБА_8 за договорами дарування, які надалі визнані судом недійсними у зв'язку з їх укладенням для ухилення від виконання зазначених боргових зобов'язань, укладення ОСОБА_8 та ОСОБА_2 після набрання чинності судовим рішенням Верховного Суду від 15 грудня 2021 року оспорюваних спадкових договорів.
При цьому за висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, за наслідками розгляду цивільної справи № 369/11268/16-ц (касаційне провадження № 14-260цс19) фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
Судами встановлено, що позивачем доведено наявність у ОСОБА_4 на момент укладення оспорюваних спадкових договорів грошового зобов'язання перед позивачем. Крім того, позивачем надано належні та допустимі докази про те, що відповідач ОСОБА_3 , укладаючи оспорювані правочини, мала намір на ухилення від виконання зобов'язань ОСОБА_4 , отже, спрямувала свої дії на фіктивний перехід права власності на своє нерухоме майно до близького родича (внука) з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок зобов'язання. Зокрема, укладаючи оспорювані правочини 18 січня 2022 року, ОСОБА_3 було відомо про наявність провадження у справі № 187/795/19, у якій вона є відповідачем, та ухвалення Верховним Судом 15 грудня 2021 року остаточного рішення у справі щодо визнання недійсними договорів, на підставі яких вона набула право власності на спірне нерухоме майно.
У момент укладення оспорюваних спадкових договорів спірне нерухоме майно (житловий будинок та земельна ділянка) вже не належало відчужувачу ОСОБА_3 , оскільки підстава набуття його у власність визнана судом недійсною.
Верховний Суд вважає, що за обставинами справи боржник ОСОБА_4 міг передбачити та передбачав негативні наслідки для себе щодо примусового виконання наявних у нього перед позивачем боргових зобов'язань, тому свідомо вчиняв дії щодо ухилення від виконання боргових зобов'язань, зокрема, шляхом вчинення ланцюгу правочинів для перереєстрації права власності на нерухоме майно, яке на момент виникнення зобов'язання належало йому на праві приватної власності. Підтвердженням цьому є, зокрема, вчинення правочинів між близькими родичами.
Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що при укладенні 18 січня 2022 року оспорюваних спадкових договорів воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином. Оскільки позивачем доведено, що оспорювані правочини вчинено з метою допомоги ОСОБА_4 ухилитись від виконання боргових зобов'язань, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали недійсними оспорювані правочини на підставі статті 234 ЦК України.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недісними спадкових договорів.
Щодо позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень й припинення права власності
Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень таких прав шляхом внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття такого права з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Суть державної реєстрації прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 06 жовтня 2021 року у справі № 910/13574/20.
Встановивши недійсність оспорюваних спадкових договорів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
При цьому судами попередніх інстанцій правильно враховано, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованим відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
З огляду на зазначене, висновки судів про наявність підстав для припинення права власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно, з урахуванням визнання недійсними спадкових договорів, на підставі яких ним було набуто право власності, є правильними, а отже, доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.
Посилання касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) та постановах Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17), від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 04 лютого 2021 року у справі № 638/13880/17 (провадження № 61-10398св20), колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлено інші фактичні обставини, відмінні від обставин справи, що є предметом касаційного перегляду.
Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили розмір судових витрат, який підлягав сплаті позивачем під час подання позову, не свідчать про незаконність судових рішень, не впливають на правильність висновків суду, а при ухваленні судового рішення суд здійснює розподіл судових витрат. З урахуванням того, що позов задоволено, суд здійснив розподіл судових витрат. Крім того, вказане питання при наявності для цього підстав можна вирішити шляхом ухвалення додаткового судового рішення.
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано правильну правову оцінку доказам, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права.
Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстави для розподілу судових витрат у вигляді судового збору відсутні.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана його представником - адвокатом Чупилкою Юлією Сергіївною, залишити без задоволення.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 09 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець