"28" травня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2024 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
-обвинуваченого за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою до 05 липня 2024 року включно.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Захисник ОСОБА_5 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 та застосувати щодо обвинуваченого цілодобовий домашній арешт.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Захисник вважає ухвалу суду першої інстанції незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з тим, що прокурором не доведено та об'єктивно не підтверджено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які б давали підстави продовжити строк дії запобіжного заходу.
Вказує, що ризик переховуватися від суду не доведений жодним чином, оскільки ОСОБА_6 під час досудового розслідування не оголошувався у розшук та під час судового розгляду не доведено підстав щодо існування можливості обвинуваченого вдатися до спроб переховуватися з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Щодо ризику знищення речових доказів зазначає, що усі предмети, які були вилучені в ході досудового розслідування, визнані речовими доказами та на них накладено арешт, у зв'язку з чим ОСОБА_6 не може знищити або сховати зазначені речі.
Апелянт щодо ризику незаконного впливу на інших обвинувачених зазначає, що під час судового розгляду не надано доказів того, що ОСОБА_6 вчиняє протиправні дії щодо інших обвинувачених та вони не зверталися з відповідними заявами про вчинення щодо них протиправних дій.
Звертає увагу, що судом не надано неналежної оцінки наявності міцних соціальних зв'язків та особі обвинуваченого, який має ряд тяжких захворювань, на утриманні мати-інваліда та бабусю похилого віку, одружений, має постійне місце реєстрації, визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому та сприяв розкриттю кримінальних правопорушень.
Також вважає, що суд першої інстанції безпідставно не визначив розмір застави при продовженні строку тримання під вартою обвинуваченого.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
На розгляді Центрального районного суду м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження №12018150040003050 від 01.08.2018 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.
До Центрального районного суду м. Миколаєва надійшло клопотання прокурора Окружної прокуратури міста Миколаєва ОСОБА_7 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що залишається достатньо підстав вважати, що ОСОБА_6 , опинившись на волі, зможе переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та незаконно впливати на інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні.
На наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, вказує те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, а тому, усвідомлюючи тяжкість інкримінованих йому злочинів, будучи обізнаним про покарання, яке загрожує в разі визнання винним за вироком суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності, обвинувачений може переховуватися від суду.
Окрім того суд першої інстанції врахував існування на теперішній час тих обставин, які раніше стали підставою для застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
Також судом враховано дані щодо особи обвинуваченого ОСОБА_6 , який до затримання офіційно не працював, не мав стабільного джерела прибутку, на час затримання був неодружений, стан його здоров'я та відсутність даних щодо неможливості перебування його в умовах ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» за станом здоров'я. Про відсутність міцних соціальних зв'язків свідчить та обставина, що ОСОБА_6 у судовому засіданні не зміг назвати дані своєї дружини, з якою уклав шлюб під час тримання під вартою.
Позиції учасників судового провадження.
Захисник ОСОБА_5 надіслала клопотання про розгляд апеляційної скарги без її участі, просила задовольнити апеляційну скаргу.
Обвинувачений ОСОБА_6 про дату та час розгляду повідомлений належним чином. Особисто клопотання про апеляційний розгляд за його участю до суду не надіслав.
Прокурор ОСОБА_7 надіслав клопотання про розгляд апеляційної скарги без його участі, просив ухвалу суду залишити без змін.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновків про таке.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Розглядаючи дане провадження, зокрема питання про необхідність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , колегія суддів враховує положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Частиною 4 статті 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів судового провадження, вбачається, що на розгляді в Центральному районному суді м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.
Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 серпня 2018 року ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який у подальшому неодноразово продовжувався судом, востаннє ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 березня 2024 року до 10 травня 2024 року включно.
До Центрального районного суду м. Миколаєва прокурором подано клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , в обґрунтування якого зазначено, що ризики, які існували на момент застосування запобіжного заходу обвинуваченому, залишаються та можуть зашкодити виконанню процесуальних обов'язків.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
При цьому, положення ч. 2 ст. 422-1 КПК України встановлюють, що суддя-доповідач у разі необхідності перевірки обставин, які підтверджують наявність ризиків, що стали підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зміни іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або для продовження строку тримання під вартою, невідкладно витребовує з суду першої інстанції: 1) ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою; 2) клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, подане під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України. Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою, ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акту та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.
Зважаючи на обставини інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, вчинених (згідно обвинуваченню) умисно проти життя та здоров'я особи за попередньою змовою групою осіб, тяжкості та суспільної небезпечності, а також можливого строку покарання, який може бути йому призначений у разі визнання винуватим (позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна), колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Водночас, враховуючи те, що остаточне рішення по справі щодо обвинуваченого ОСОБА_6 не прийнято, на теперішній час судовий розгляд кримінального провадження триває, при цьому інші обвинувачені підлягають безпосередньому допиту судом, колегія суддів вважає, що в даному випадку існує ризик можливого впливу обвинуваченого на інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованих обвинуваченому злочинів, судом першої інстанції прийняте законне, вмотивоване та обґрунтоване рішення, а стосовно ОСОБА_6 на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені судом обставини.
За таких обставин, апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422-1, 424, 532 КПК України,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2024 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3