вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
29.05.2024м. ДніпроСправа № 904/235/24
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,
представників учасників справи:
від позивача: Виродов А.Ю.;
від відповідача: Земляний О.Ю.;
розглянувши матеріали справи №904/235/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ"
до Акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат"
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою від 12.01.2024 за вих. №б/н до Акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - відповідач) про стягнення 7.848.977,60 грн заборгованості за договором від 10.12.2021 №21/12/10-1 про постачання електричної енергії споживачу.
Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/235/24 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2024.
Ухвалою від 22.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Повідомлено учасників справи, що підготовче засідання відбудеться 21.02.2024.
Через систему "Електронний суд" 01.02.2024 від відповідача надійшов відзив, у якому відповідач просить відмовити в задоволені позову.
Через систему "Електронний суд" 12.02.2024 від відповідача надійшли додаткові пояснення.
Через систему "Електронний суд" 20.02.2024 від позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого провадження без його участі, також від позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою від 21.02.2024 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання у справі до 20.03.2024.
Через відділ документального забезпечення 28.02.2024 від відповідача надійшов зустрічний позов від 28.02.2024 за вих. №б/н до позивача, у якому відповідач просить суд зобов'язати позивача надати відповідачу належним чином оформлений рахунок на оплату електричної енергії, поставленої за умовами Договору про постачання електричної енергії споживачу від 10.12.2021 №21/12/10-1.
Ухвалою від 04.03.2024 у задоволенні клопотання АТ "ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК" про поновлення пропущеного процесуального строку відмовлено. Зустрічний позов Акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" з доданими до нього документами повернуто.
У судовому засіданні 21.03.2024 за усним клопотанням сторін суд оголосив перерву з метою надання часу для мирного врегулювання спору до 03.04.2024.
Ухвалою від 03.04.2024 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 02.05.2024.
Через систему "Електронний суд" 04.03.2024 від відповідача надійшли письмові пояснення на відповідь на відзив.
Через систему "Електроний Суд" 09.04.2024 від відповідача надійшло клопотання, яким відповідач просить зупинити провадження у справі № 904/235/24 до розгляду Центральним апеляційним господарським судом апеляційної скарги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК” на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області про повернення зустрічної позовної заяви від 04.03.2024.
У судовому засіданні відповідач заявив усне клопотання про залишення без розгляду його клопотання про зупинення провадження у справі.
Ухвалою від 02.05.2024 клопотання відповідача від 09.04.2024 про зупинення провадження у справі залишено без розгляду, відкладено підготовче засідання у справі до 15.05.2024, зобов'язано сторін надати письмові пояснення щодо того, чи відбувались часткові оплати за спірним договором з боку відповідача протягом розгляду справи, якщо такі оплати відбувались надати до суду докази таких оплат (актуальний розрахунок суми боргу, квитанції, бухгалтерські довідки, акт звірки взаємних розрахунків тощо), подати відповідну заяву.
Через систему "Електроний Суд" 03.05.2024 від позивача надійшли письмові пояснення, у яких позивач на виконання ухвали суду повідомляє, що за спірним договором з боку відповідача протягом розгляду справи жодні оплати не здійснювались.
Через систему "Електроний Суд" 28.05.2024 надійшло клопотання відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження та про призначення судової експертизи відмовити.
Ухвалою суду від 29.05.2024 у задоволенні клопотання відповідача про повернення до стадії підготовчого провадження та про призначення судової експертизи відмовлено.
В судовому засіданні 29.05.2024 представники сторін надали усні пояснення у справі, відповіли на запитання суду.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги мотивовані тим, що наявними у справі письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором, а тому з відповідача підлягає стягненню сума заборгованості.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач у відзиві зазначає, що у лютому 2022 року позивач здійснив постачання на адресу відповідача електричної енергії на загальну суму 44.085.345,01 грн. з ПДВ, про що складено акт купівлі-продажу електричної енергії № 747.
Відповідач зазначає, що він частково сплатив вартість поставленої електричної енергії згідно з актом купівлі-продажу електричної енергії № 747.
28.02.2022 позивач виставив відповідачу рахунок № 766 за поставлену електроенергію на загальну суму 7.848.977,60 грн.
Проте, відповідач зазначає, що 24 лютого 2022 року розпочалась широкомасштабна військова агресія російської федерації. Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжувався та діє до теперішнього часу.
28.02.2022 Торгово-Промислова Палата України листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 підтвердила, що зазначені обставини - воєнний стан з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.
Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року до закінчення дії воєнного стану діють надзвичайні, невідворотні та об'єктивні обставини для суб'єктів господарської діяльності по договорам - форс-мажорні обставини, а строк виконання зобов'язань за цим договором відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.
Тому відповідач зазначає, що вищевикладені обставини призвели до неможливості АТ “ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК” виконати зобов'язання за договором, спричиненого істотною зміною обставин, яку сторони не могли передбачити. А тому, на думку відповідача, невиконання зобов'язань з його сторони було зумовлено об'єктивними обставинами.
Відтак відповідач вважає, що у позивача відсутні підстави для стягнення грошових коштів з відповідача.
Відповідно до пункту 13.1. договору № 21/12/10-1 передбачено, що договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності із моменту погодження (акцептування) споживачем заяви приєднання, яка є додатком 1 до цього договору, та сплаченого рахунку (квитанції) постачальника.
Додатком 2 до договору № 21/12/10-1 “КОМЕРЦІЙНА ПРОПОЗИЦІЯ” визначено термін дії договору: з 01.01.2022 до 28.02.2022 включно. При цьому в договорі № 21/12/10-1 відсутні будь-які посилання, що термін дії договору продовжується та діє до повного виконання зобов'язань сторонами. Отже, відповідач вважає, що термін дії договору №21/12/10-1 сплив 28.02.2022, а тому у відповідача відсутні будь-які підстави для виконання зобов'язань за договором № 21/12/10-1.
Стислий виклад позиції позивача на відзив відповідача
Позивач зазначає, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати кошти, ненадання рахунку-фактури не є невідкладною умовою у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити надані послуги.
Разом з тим, позивач зазначає, що інші рахунки, що направлялись в період дії договору, відповідачем оплачувались. Отже, стверджуючи, що він не оплачував рахунки через те, що в них не вказаний строк оплати, відповідач діє недобросовісно.
Також, позивач зазначає, що заявлена до стягнення заборгованість за договором про постачання електричної енергії споживачу виникла до виникнення обставин, на які у відзиві посилається відповідач. При цьому відповідно до п. 12.5 укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії споживачу виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови відповідача від сплати постачальнику позивачеві за електричну енергію, яка була надана до їх виникнення.
Отже, на думку позивача, з наведених мотивів заперечення відповідача проти позову з посиланням на дію форс-мажорних обставин підлягають відхиленню.
Стислий виклад позиції відповідача щодо відповіді на відзив позивача
Відповідач зазначає, що рахунок на оплату № 766 від 28.02.2022 на суму 7.848.977,60 грн було надано відповідачу засобами електронного зв'язку 14.03.2022 о 13-57 год. із зазначенням сплатити у строк до: « 01.01.0100». Відповідно, наведений рахунок не може вважатися належним чином оформленим постачальником рахунком (платіжним документом) в розумінні договору та ПРРЕЕ, а отже і не може бути належною правовою підставою для проведення оплати за поставлену електроенергію.
Таким чином, на думку відповідача, позивач допустив порушення вимог розділу «Строк надання рахунку за спожиту електричну енергію та строк його оплати» додатку № 2 «Комерційна пропозиція» до договору та приписів розділу IV ПРРЕЕ, що стало підставою несплати відповідачем за спожиту електроенергію, а тому вважає безпідставними твердження позивача, що не сплативши рахунок, відповідач діяв недобросовісно.
Також відповідач повторно наголошує, що згідно з розділом 12 форс-мажорні обставини договору № 21/12/10-1 передбачено, зокрема, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим договором, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього договору.
Строк виконання зобов'язань за цим договором відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.
Тому, відповідач вважає, що вищевикладені обставини призвели до неможливості виконати зобов'язання за договором, спричиненого істотною зміною обставин, яку сторони не могли передбачити.
Також відповідач зазначає, що позивач у своїй відповіді на відзив заявляє, що заявлена до стягнення заборгованість за договором про постачання електричної енергії споживачу виникла до виникнення обставин, на які у відзиві посилається відповідач.
Відповідач вважає, що зазначені твердження не відповідають дійсності, оскільки позивачем надано на адресу відповідача засобами електронного зв'язку 14.03.2022 рахунок на оплату № 766 від 28.02.2022 на суму 7.848.977,60 грн, а тому, форс-мажорні обставини виникли саме у період дії воєнного стану.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору; виконання договору; оплати вартості використаної (придбаної) електричної енергії; наявності / відсутності заборгованості за договором.
Суд встановив, що 10.12.2021 між ТОВ «ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ» (далі - постачальник, позивач) та АТ «ПОКРОВСЬКИЙГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (далі - споживач, відповідач) укладено Договір № 21/12/10-1 про постачання електричної енергії споживачу.
Пунктом 1.1. договору передбачено, що цей договір про постачання електричної енергії споживачу (далі - договір) є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії (код УКТ ЗЕД 2716 000000) як товарної продукції споживачу (далі - споживач) постачальником електричної енергії (далі - постачальник) та укладається сторонами, з урахуванням статтею 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору.
Згідно п. 1.2 договору умови цього договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів.
Відповідно до п. 2.1 договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно п. 3.1 договору початком постання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього договору.
Пунктом 3.4 договору визначено, що постачання електричної енергії споживачу здійснюється постачальником виключно після надання споживачем заяви на постачання електричної енергії за формою відповідно до додатку 1 відповідної комерційної пропозиції, яка є додатком № 2 цього договору.
Відповідно до п. 5.1 та п. 5.2 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору. Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника.
Відповідно до п. 5.4 договору ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни.
Пунктом 5.5 договору передбачено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Відповідно до п. 5.6. договору визначено, що розрахунки за цим договором здійснюються на поточний рахунок постачальника зі спеціальним режимом використання.
При цьому, споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за цим договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу постачальника та в інший не заборонений законодавством спосіб.
Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника зі спеціальним режимом використання.
Оплата вважається здійсненою після того, як на поточний рахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору. Поточний рахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни.
Згідно з п. 5.7 договору оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем.
Відповідно до підпункту 1 пункту 6.2 договору споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору.
Згідно з п. 9.1 договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.
Договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання, яка є додатком 1 до цього договору, та сплаченого рахунку (квитанції) постачальника.
28.02.2022 між сторонами було складено акт №747 купівлі-продажу електричної енергії відповідно до якого за лютий 2022 року поставлено електроенергію на суму 44.085.345,01 грн (арк. 26, том 1).
У подальшому позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату, а саме (арк. 27-29, том 1):
- рахунок на оплату № 383 від 09.02.2022 на суму 17.996.824, 26 грн ( оплачений відповідачем);
- рахунок на оплату № 468 від 18.02.2022 на суму 18.673.751, 18 грн (оплачений відповідачем);
- рахунок на оплату № 766 від 28.02.2022 на суму 7.848.977, 60 грн (не оплачений відповідачем).
Відповідно до додатку 2 (комерційна пропозиція») до договору оплата електричної енергії здійснюється споживачем у формі планових платежів (арк. 18-21, том 1):
1) до 10 числа поточного місяця постачання споживач сплачує вартість обсягу електричної енергії, що був замовлений на період з 1 по 10 числа включно розрахункового місяця;
2) до 20 числа поточного місяця постачання споживач сплачує вартість обсягу електричної енергії, що був замовлений на період з 11 по 20 число включно розрахункового місяця;
3) до кінця дня останнього календарного дня поточного місяця постачання споживач сплачує вартість обсягу електричної енергії, що був замовлений на період з 21 по останній календарний день включно розрахункового місяця.
Позивач зазначає, що відповідачем не здійснено оплату за поставлену електроенергію за розрахунковий період з 21.02.2022 до 28.02.2022, а тому сума заборгованості відповідача складає 7.848.977, 60 грн.
Також позивач зазначив, що з метою врегулювання спору позивач на підставі п. 11.1 договору вів з відповідачем переговори, однак останні не призвели до вирішення спору, а тому, позивач звернувся до суду з позовом.
Окрім того, позивачем на адресу відповідача було направлено претензії щодо погашення заборгованості за договором, а саме (арк.30-39, том 1):
- претензія №1 вих. №16/05-5 від 16.06.2023;
- претензія вих. № 10/11-11 від 10.11.2023;
- претензія вих. № 04/12-8 від 04.12.2023.
Відповідачем було надано відповіді на претензії, а саме (арк. 40-43, том 1):
- відповідь вих. № 101-492 від 28.11.2023;
- відповідь вих. № 101-528 від 12.12.2023.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом позову позивач визначив 7.848.977,60 грн заборгованості за поставлену електричну енергію.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.
Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Між сторонами виникли правовідносини, які регулюються положеннями глави 54 ЦК України, Закону України "Про ринок електричної енергії", Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 N 307 та укладеним відповідно до вказаних нормативно-правових актів Договору.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 30 Закону України "Про ринок електричної енергії" виробники мають право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ними електричну енергію відповідно до укладених договорів на ринку електричної енергії та за допоміжні послуги.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було належним чином виконано свої зобов'язання щодо передачі відповідачу електричної енергії за договором, що підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом №747 купівлі-продажу електричної енергії від 28.02.2022, відповідно до якого за лютий 2022 року поставлено електроенергію на суму 44.085.345,01 грн (арк. 26, том 1).
У подальшому позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату, а саме (арк. 27-29, том 1):
- рахунок на оплату № 383 від 09.02.2022 на суму 17.996.824,26 грн (оплачений відповідачем);
- рахунок на оплату № 468 від 18.02.2022 на суму 18.673.751,18 грн (оплачений відповідачем);
- рахунок на оплату № 766 від 28.02.2022 на суму 7.848.977,60 грн (не оплачений відповідачем).
Судом встановлено, що відповідно до додатку 2 (комерційна пропозиція») до договору оплата електричної енергії здійснюється споживачем у формі планових платежів (арк. 18-21, том 1):
1) до 10 числа поточного місяця постачання споживач сплачує вартість обсягу електричної енергії, що був замовлений на період з 1 по 10 числа включно розрахункового місяця;
2) до 20 числа поточного місяця постачання споживач сплачує вартість обсягу електричної енергії, що був замовлений на період з 11 по 20 число включно розрахункового місяця;
3) до кінця дня останнього календарного дня поточного місяця постачання споживач сплачує вартість обсягу електричної енергії, що був замовлений на період з 21 по останній календарний день включно розрахункового місяця.
Також позивач зазначив, що з метою врегулювання спору позивач на підставі п. 11.1 договору, вів з відповідачем переговори, однак останні не призвели до вирішення спору, а тому, позивач звернувся до суду з позовом.
Окрім того, позивачем на адресу відповідача було направлено претензії щодо погашення заборгованості за договором, а саме (арк. 30-39 , том 1):
- претензія №1 вих. №16/05-5 від 16.06.2023;
- претензія вих. № 10/11-11 від 10.11.2023;
- претензія вих. № 04/12-8 від 04.12.2023.
Відповідачем було надано відповіді на претензії, а саме (арк. 40-43, том 1):
- відповідь вих. № 101-492 від 28.11.2023;
- відповідь вих. № 101-528 від 12.12.2023.
Однак відповідач за поставлену позивачем згідно із вказаним вище актом електричну енергію розрахувався частково на суму 103.151.642,41 грн., (що підтверджується наявною в матеріалах справи карткою рахунку 3612 за 10.12.2021 - 11.01.2024), внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість в сумі 7.848.977,60 грн (111.000.620,01 - 103.151.642,41).
Відповідач у відзиві зазначає, що у лютому 2022 році позивач здійснив постачання на адресу відповідача електричної енергії на загальну суму 44.085.345,01 грн. з ПДВ, про що складено акт купівлі-продажу електричної енергії № 747.
Відповідач зазначає, що він частково сплатив вартість поставленої електричної енергії згідно акту купівлі-продажу електричної енергії № 747.
28.02.2022 позивач виставив відповідачу рахунок № 766 за поставлену електроенергію на загальну суму 7.848.977,60 грн.
Проте, відповідач зазначає, що 24 лютого 2022 року розпочалась широкомасштабна військова агресія російської федерації. Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який продовжувався та діє до теперішнього часу.
28.02.2022 Торгово-Промислова Палата України листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 підтвердила, що зазначені обставини - воєнний стан з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.
Отже, починаючи з 24 лютого 2022 року до закінчення дії воєнного стану діють надзвичайні, невідворотні та об'єктивні обставини для суб'єктів господарської діяльності по договорам - форс-мажорні обставини, а строк виконання зобов'язань за цим договором відкладається на строк дії форс-мажорних обставин.
Тому відповідач зазначає, що вищевикладені обставини призвели до неможливості АТ “ПОКРОВСЬКИЙ ГЗК” виконати зобов'язання за договором, спричиненого істотною зміною обставин, яку сторони не могли передбачити. А тому, на думку відповідача, невиконання зобов'язань з його сторони було зумовлено об'єктивними обставинами.
Однак, суд відхиляє посилання відповідача на наявність обставин непереборної сили з огляду на таке.
Відповідно до частини першої, другої статті 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13.12.2023 у справі №922/193/23, за загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина перша статті 617 ЦК), а за умовами пункту 8.3 договору і підставою для вчинення правочину - розірвання договору в односторонньому порядку, якщо обставини непереборної сили тривають більше тридцяти днів.
Згідно з нормами статті 218 ГК у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов'язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").
У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:
- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;
- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Президент України видав Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан.
ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки:
- лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;
- форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання;
- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
У постанові від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 Верховний Суд зазначив, що:
- ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);
- вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні;
- лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
У постанові від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 Верховний Суд виснував, що:
- лист ТПП України від 28.02.2022, яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов'язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні";
- наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;
- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-можором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання;
- той факт, що ТПП України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
Отже лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини третьої статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").
Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону ""Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов'язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом бо договором.
У постанові від 13.09.2023 у справі №910/7679/22 Верховний Суд зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень стаття 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб'єкта господарювання у конкретному зобов'язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливості доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Суд зазначає, що вищенаведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", зокрема щодо підтвердження наявності форс-мажорних обставин, мають загальний характер та підлягають застосуванню у тому числі й щодо спірних правовідносин.
Також суд відзначає, що стаття 42 ГК України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.
Так відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Таким чином, судом розцінюється критично посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан та дані фінансової звітності також з огляду на те, що майновий стан відповідача є наслідком його господарської діяльності, а також, наслідком його власного комерційного розрахунку та ризику.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 218 Господарського кодексу України).
Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відтак, суд відхиляє посилання відповідача на його незадовільний фінансовий стан.
Водночас, суд відзначає, що в ході розгляду справи відповідачем неодноразово зазначалось про те, що сторони ведуть переговори щодо мирного врегулювання спору.
Так, відповідач у клопотанні від 01.05.2024 про відкладення розгляду справи зазначив, що 29.04.2024 відповідач отримав від позивача проект мирової угоди.
Розглянувши запропонований позивачем проект мирової угоди, підготувало та направило 30.04.2024 на адресу позивача власний проект мирової угоди про сплату грошових коштів за договором № 21/12/10-1 про постачання електричної енергії споживачу від 10.12.2021 з огляду на те, що на даний момент відповідач знаходиться в простої через що має складний фінансовий стан.
Фактичною підставою звернення позивача до суду з позовною заявою є твердження, що відповідач прострочив виконання зобов'язань за договором, щодо повної та своєчасної оплати за надані послуги.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, посилається на те, що позивачем було виставлено рахунок на оплату з порушенням умов, які передбачені в договорі, а також та на те, що строк укладеного між сторонами договору закінчив свою дію.
Однак такі твердження відповідача не знайшли свого підтвердження, зокрема, з огляду на те, що зобов'язання сторін за договором діють до повного їх виконання,
При цьому фактичні обставини справи побічно вказують на фактичне визнання відповідачем заборгованості перед позивачем, яка виникла за договором №21/12/10-1 про постачання електричної енергії споживачу від 10.12.2021, у розмірі 7.848.977,60 грн (про що зазначено відповідачем у п. проєкту 2 договору про реструктуризацію боргу, а також у п. 2 проєкту мирової угоди, які направлені для узгодження позивачу).
При цьому суд враховує доктрину “venire contra factum proprium” (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - “non concedit venire contra factum proprium” (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини “venire contra factum proprium” лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20 та від 07.04.2023 у справі №910/5172/19).
Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 7.848.977,60 грн підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належних доказів на підтвердження своїх доводів відповідач суду не надав.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 117.734,66 грн покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Акціонерного товариства "Покровський гірничо-збагачувальний комбінат" (53300, Дніпропетровська область, місто Покров, ВУЛИЦЯ ЦЕНТРАЛЬНА, будинок 11; ідентифікаційний код 00190928) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ" (01001, місто Київ, вул. Десятинна, будинок 13-Б; ідентифікаційний код 41963985) 7.848.977,60 грн (сім мільйонів вісімсот сорок вісім тисяч дев'ятсот сімдесят сім грн 60 к.) заборгованості, 117.734,66 грн (сто сімнадцять тисяч сімсот тридцять чотири грн 66 к.) судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складене 29.05.2024.
Суддя С.А. Дупляк