вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" травня 2024 р. Справа№ 910/283/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Майданевича А.Г.
Демидової А.М.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги
Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця"
на рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2022 та
на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2022 у справі №910/283/22,
матеріали апеляційної скарги
Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс"
на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2022
у справі № 910/283/22 (суддя Босий В.П.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 11 989, 74 грн
Короткий зміст позовних вимог.
В січні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 11 989,74 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не забезпечено збереження майна (вагонів) позивача в процесі перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки у розмірі 11 989,74 грн.
Короткий зміст рішень місцевого господарського суду та мотиви їх прийняття.
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2022 у справі №910/283/22 позов задоволено повністю та стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" суму збитків, які виникли у зв'язку з незабезпеченням схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні, в розмірі 11 989 грн 74 коп. та судовий збір у розмірі 2 481 грн 00 коп.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів №52290863 та №64103740 під час їх перевезення залізницею сталось не з його вини.
Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 01.11.2022 у справі №910/283/22 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" задоволено частково та стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 100 грн. 00 коп.
Додаткове рішення обґрунтовано тим, що стягнення "гонорару успіху" в розмірі 6 850,00 грн такі витрати не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, без понесення яких у позивача буде відсутня можливість захистити свої права та законні інтереси.
Короткий зміст апеляційних скарг та їх доводів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2022 та додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 01.11.2022 у цій справі, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального права та процесуального права, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову та вимог про стягнення витрат на професійну праничу допомогу.
При цьому скаржник посилається на те, що акти загальної форми відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України повинні засвідчувати обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності Залізниці, проте, такі акти щодо спірних вагонів відсутні. Відповідно до пар. 1 ст. 46 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення право пред'явлення претензії перевізнику належить відправнику та одержувачу, переуступка права вимоги не допускається, а відтак, право на звернення до суду з даним позовом належить не позивачу, а суб'єктам, які зазначені у накладних як відправник та одержувач.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" посилається на те, що розмір цих витрат позивачем документально не обґрунтований.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" також звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2022 у цій справі та просить його скасувати, задовольнити заяву позивача про розподіл судових витрат у повному обсязі, судові витрати покласти на АТ "Укрзалізниця", зазначаючи при цьому, що судом першої інстанції незаконно знижено суму витрат на професійну правничу допомогу з 20 550 грн до 11 989, 74 грн.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 (колегія суддів: головуюча Ходаківська І. П., судді Майданевич А. Г., Демидова А. М.) за клопотанням Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2022 та додаткового рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2022 у справі № 910/283/22; відкрито апеляційне провадження у справі №910/283/22; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 (колегія суддів: головуюча Ходаківська І. П., судді Майданевич А. Г., Демидова А. М.) за клопотанням Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" поновлено строк на апеляційне оскарження додаткового рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2022 у справі №910/283/22; відкрито апеляційне провадження у справі №910/283/22; розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанції, визначення відповідно до них правовідносин.
Як встановлено судом першої та перевірено судом апеляційної інстанції, на підставі договорів оренди залізничного рухомого складу № 2-29/09-17 від 28.09.2017 та №2/2018/4/4 від 28.02.2020 в користуванні (оренді) позивача перебували вагони №52290863 та №64103740, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів прийому-передачі вагонів в оренду, акту надання послуг, акту виконаних робіт та відповідних платіжних доручень.
У вересні 2020 року АТ "Українська залізниця" здійснювало перевезення зазначених вантажних вагонів, які є власністю ТОВ "Рейл Лоджистікс", що підтверджується залізничним накладними №14252 та №09260.
Під час прямування до пунктів призначення було виявлено пошкодження/розкомплектування вищевказаних вагонів, які в подальшому були направленні на ремонт, про що свідчать відповідні повідомлення форми ВУ-23М, ВУ-22М та ВУ-36М.
Відповідно до повідомлень форми ВУ-23М, ВУ-22М та ВУ-36М вагони №52290863 та №64103740 були направлені для проведення ремонту та технічного огляду структурним підрозділом експлуатаційного вагонного депо регіональної філії АТ "Українська залізниця".
По факту завершення ремонтних робіт було складено відповідні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) №492 від 30.09.2020 та №569 від 30.11.2020, відповідно до яких загальна сума по спірним вагонам склала 6 709,74 грн., яка сплачена позивачем у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №10481 від 03.11.2020 та №10927 від 17.12.2020.
Окрім того, за час перебування спірних вагонів в ремонті позивачем було сплачено орендну плату за користування такими вагонами на загальну суму 5 280,00 грн., на підтвердження чого позивачем надано копії платіжних доручень №10456 від 03.11.2020, №10457 від 03.11.2020, №10458 від 03.11.2020, №10554 від 10.11.2020, №10555 від 10.11.2020, №10603 від 13.11.2020, №10669 від 20.11.2020, №10683 від 24.11.2020, №10835 від 08.12.2020, №10843 від 10.12.2020, №10844 від 10.12.2020, №10876 від 11.12.2020, №10397 від 27.10.2020, №10449 від 30.10.2020, №10450 від 30.10.2020, №10710 від 26.11.2020 та №10710 від 26.11.2020.
Звертаючись з позовом у даній справі, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" послалось на те, що у зв'язку із незабезпеченням відповідачем схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні залізничним транспортом, йому було завдано збитків на суму 11989,74 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Відповідно до статті 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Пунктом 2 Статуту залізниць передбачено, що цей Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
У пункті 6 Статуту залізниць визначено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Матеріалами справи підтверджено, що прийняття до перевезення спірних вагонів АТ "Укрзалізниця" та його здійснення підтверджується залізничними накладними №14252 та №09260.
Як вірно зазначено місцевим господарським судом, прийняття відповідачем до перевезення спірних вагонів свідчить про те, що останні перебували у технічно справному стані, а їх несправність було виявлено під час здійснення перевезення.
Згідно з пунктами 6.2.1, 6.2.7 Інструкції № 264-Ц при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними. Забороняється ставити в склад поїзда вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей: несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз'єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.
Відповідно до пунктів 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
З матеріалів справи вбачається, що під час прямування до пунктів призначення було виявлено пошкодження/розкомплектування вищевказаних вагонів, які в подальшому були направленні на ремонт, про що свідчать відповідні повідомлення форми ВУ-23М, ВУ-22М та ВУ-36М.
Вагони №52290863 та №64103740 були відремонтовані, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) №492 від 30.09.2020 та №569 від 30.11.2020.
Для усунення пошкоджень позивач змушений був використати необхідні деталі та запасні частини для їх встановлення замість відсутніх деталей на розукомплектованих вагонах, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), складеними за участю виконавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргоремтранс" (на підставі договору надання послуг з організації ремонту вагонів №ТО-01/2020 від 02.01.2020). Понесення витрат з оплати виконаних робіт та використаних запасних частин і деталей підтверджується платіжними дорученнями №10481 від 03.11.2020 та №10927 від 17.12.2020.
За змістом пункту 22 Правил користування вагонами і контейнерами сума збитків за пошкодження вагона складається з:
витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999 № 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;
вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;
витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;
плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
Судом обґрунтовано встановлено, що позивачем було придбано та оплачено вартість необхідних деталей для ремонту розукомплектованих вагонів, а також їх технічне обслуговування на загальну суму 6 709,74 грн, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) та платіжними дорученнями.
Крім того, за час перебування спірних пошкоджених вагонів в ремонті та технічному обслуговуванні позивачем сплачено орендну плату за користування ними у загальному розмірі 5 280,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №10456 від 03.11.2020, №10457 від 03.11.2020, №10458 від 03.11.2020, №10554 від 10.11.2020, №10555 від 10.11.2020, №10603 від 13.11.2020, №10669 від 20.11.2020, №10683 від 24.11.2020, №10835 від 08.12.2020, №10843 від 10.12.2020, №10844 від 10.12.2020, №10876 від 11.12.2020, №10397 від 27.10.2020, №10449 від 30.10.2020, №10450 від 30.10.2020, №10710 від 26.11.2020 та №10710 від 26.11.2020..
Статтею 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки, суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
Відповідно до пункту 113 Статуту залізниць за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Отже, чинне законодавство у позадоговірних (деліктних) правовідносинах встановлює презумпцію вини залізниці у разі пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо залізницею не буде доведено інше.
Разом з тим системний аналіз наведених норм цивільного законодавства свідчить, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою кредитора, вина заподіювача.
Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
З огляду на положення статті 74 ГПК України саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Згідно з підпунктом "в" пункту 114 Статуту залізниць залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 126 Статуту залізниць у разі самовільного використання залізницею вагонів (контейнерів), що належать підприємствам або орендовані ними, залізниця сплачує їм плату за користування, встановлену статтею 119 цього Статуту. За пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
В абзаці 2 пункту 126 Статуту залізниць йдеться про встановлену законодавством відповідальність залізниці за незбереження приватних вагонів (майна іншої особи) під час їх використання (перевезення), відтак статус такого майна (вантаж чи порожні вагони) не мають істотного значення для встановлення складу цивільного правопорушення.
У звязку з цим безпідставним є посилання скаржника на те, що позивач не є вантажовідправником чи вантажоодержувачем (згідно із залізничною накладною), оскільки відповідач помилково ототожнює спірні правовідносини відшкодування позадоговірної шкоди (статті 1166, 1192 ЦК України), які виникли між сторонами, з правовідносинами відшкодування збитків, завданих невиконанням договірного зобов'язання, які є предметом окремого правового регулювання (статті 22, 623 ЦК України).
Відповідно до підпункту "е" пункту 111 Статуту залізниць залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок: 1) таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення; 2) завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція); 3) здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення; 4) стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.
Визначений цим пунктом перелік підстав звільнення залізниці від відповідальності є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Як наслідок, у всіх інших випадках презюмується вина залізниці у завданні збитків.
Відповідно до пункту 129 Статуту залізниць обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а)невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.
Отже, за змістом пункту 129 Статуту залізниць комерційний акт складається для засвідчення обставин пошкодження саме вантажу, розміщеного всередині вагону, натомість факт пошкодження рухомого складу (вагонів, контейнерів тощо) фіксується шляхом оформлення працівниками залізниці акта про пошкодження вагона (контейнера) форми ВУ-25М, а складання зазначених актів (форми ВУ-25М) підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем у поданій касаційній скарзі.
З огляду на зазначене вище судом першої інстанції обгрнутовано встановлено наявність усіх передбачених законом елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для покладання на АТ "Українська залізниця" відповідальності у виді відшкодування позадоговірної шкоди.
Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №6-469св10 від 02.06.2010).
При цьому, відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів № 52290863 та № 64103740 під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.
Враховуючи викладене, колегія вважає правомірним висновок місцевого суду про задоволення позову.
Щодо додаткового рішення суд апеляційної інстанції враховує наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно з статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Отже, у розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Ті ж самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження посинених витрат позивачем було надано договір про надання правової допомоги від 11.05.2021, договір про надання правової допомоги від 13.05.2022, укладені з адвокатом Мурашко Оленою Анатоліївною, звіт про надані послуги за період з 02.01.2022 по 18.10.2022 згідно договору про надання правової допомоги від 13.05.2022 та акт надання послуг №1 від 18.10.2022.
В додатках до договорів сторони визначено вартість послуг, а саме: 2 700,00 грн. за 1 годину роботи адвоката у справах клієнта; 200,00 грн. за одне відвідування поштових та кур'єрських організації для відправлення/отримання кореспонденції у справах клієнта; 1 200,00 грн. добових у разі відрядження у справах клієнта.
Згідно з п. 6.2 договорів гонорар (вартість послуг) за цим договором оплачується клієнтом на підставі звіту адвоката, протягом 5 робочих днів з дати набрання чинності судового рішення (постанови), виходячи з розміру витраченого адвокатом часу та погодинної ставки у розмірі, що визначається у додатках до цього договору. Також, додатково, у разі прийняття судом рішення (постанови) на користь клієнта, клієнт сплачує адвокату гонорар успіху, розмір якого становить 50% загальної вартості наданих адвокатом послуг.
18.10.2022 між адвокатом та ТОВ "Рейл Лоджистікс" підписано звіт про надані послуги за період з 02.01.2022 по 18.10.2022 згідно договору про надання правової допомоги від 13.05.2022 та акт надання послуг №1 від 18.10.2022, відповідно до яких адвокатом надано, а клієнтом отримано професійну правничу допомогу в рамках даної справи, в наступному обсязі:
- аналіз та вивчення документів ТОВ "Рейл Лоджистікс" по справі №910/283/22 та узгодження правової позиції з клієнтом, тривалістю 2 години, вартістю 5 400,00 грн.;
- підготовка тексту позовної заяви, підготовка та засвідчення додатків, підготовка та методична допомога у сплаті судового збору, тривалістю 3 години, вартістю 8 100,00 грн.;
- поштові відправлення кореспонденції: заява про ухвалення додаткового рішення від 18.10.2022, тривалістю 1 година, вартістю 200,00 грн.
Крім того, в акті надання послуг №1 від 18.10.2022 сторонами погоджено гонорар успіху, що передбачено п. 6.2 Договорів, який складає 6 850,00 грн.
Суд враховує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Аналогічний правовий висновок викладено в постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано враховано те, що витрати в частині "гонорару успіху" в розмірі 6 850,00 грн. не відповідають критерію розумності, оскільки не мають характеру необхідних, без понесення яких у позивача буде відсутня можливість захистити свої права та законні інтереси, не містять обґрунтування обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені із досягненням успішного результату, у зв'язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування "гонорару успіху" за рахунок відповідача.
Суд, дослідивши надані заявником докази, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу, дійшов вірного висновку, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним з обсягом наданих послуг та не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, у зв'язку з чим судом правомірно враховано конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, та визначено розмір витрат на професійну правничу допомогу, які покладаються на відповідача в сумі 8 100 грн.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних у даній справі судових рішень відсутні.
Судові витрати
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" без задоволення, судовий збір за її подання в порядку статті 129 ГПК України, покладається на Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця".
Оскільки апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" на додаткове рішення суду першої інстанції про розподіл витрат на професійну правничу допомогу не є об'єктом справляння судового збору, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2022 та додаткове рішення господарського суду міста Києва від 01.11.2022 у справі № 910/283/22 залишити без змін та поновити їх дію.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця".
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.Г. Майданевич
А.М. Демидова