Справа № 523/8635/24
Провадження №2/523/4188/24
про залишення позовної заяви без руху
"28" травня 2024 р. м. Одеса
Суддя Суворовського районного суду м. Одеси Кремер І.О., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до КП «Теплопостачання м. Одеси» про визнання рахунків недійсними, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП «Теплопостачання м. Одеси» про визнання рахунків недійсними.
Вивчивши матеріали справи, приходжу до переконання, що зазначений позов підлягає залишенню без руху, оскільки поданий з порушенням вимог ст. 175 ЦПК України, а саме:
?В порушення п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві відсутній чіткий виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Окрім того, суддя зазначає, що позовна заява складена на російській мові.
Відповідно до ст. 9 ЦПК України та ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» цивільне судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.
Згідно зі ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.
Разом із тим Конституцією України статус державної мови надано українській мові (частина перша статті 10), це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99).
Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України).
Конституційний Суд України зазначав, що «публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо). До сфер застосування державної мови можуть бути віднесені також інші сфери, які відповідно до частини п'ятої статті 10 та пункту 4 частини першої статті 92 Конституції України визначаються законами» (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99).
25 квітня 2019 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 2704-VIII «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який набув чинності 16 липня 2019 року, та спрямований на посилення ролі офіційної мови.
Так, статтею 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова; порядок функціонування і застосування державної мови визначається виключно законом; статус української мови як єдиної державної мови передбачає обов'язковість її використання на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначені цим Законом; українська мова як єдина державна мова виконує функції мови міжетнічного спілкування, є гарантією захисту прав людини для кожного українського громадянина незалежно від його етнічного походження, а також є фактором єдності і національної безпеки України.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» цей закон регулює функціонування і застосування української мови як державної у сферах суспільного життя, визначених цим Законом, на всій території України. Дія цього Закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів. Порядок застосування кримськотатарської мови та інших мов корінних народів, національних меншин України у відповідних сферах суспільного життя визначається законом щодо порядку реалізації прав корінних народів, національних меншин України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Крім того, у рішенні «Менцен проти Латвії» (заява № 71074/01) Європейський суд з прав людини зазначив: «...що свобода використання мови як така не є однією з прав і свобод, які регулюються Конвенцією. Загальновизнаним є те, що не існує жорсткої лінії розмежування мовної політики від сфери, охопленої Конвенцією, а захід, вжитий в рамках такої політики, може стосуватися одного або декількох положень Конвенції. Разом з тим, фактом залишається те, що, за винятком конкретних прав, передбачених статтями 5 § 2 та 6 § 3 (а), (е), Конвенція сама по собі не гарантує права використання певної мови при комунікації з органами державної влади або право отримувати інформацію вільно обраною мовою. Отже, за умови поваги до прав, захищених Конвенцією, кожна Висока Договірна Сторона має право регулювати та встановлювати зобов'язання щодо використання своєї офіційної мови або мов у документах, що посвідчують особу та інших офіційних документах.
Суд також зазначає, що більшість Високих Договірних Сторін вирішили надати одній або декільком мовам статус офіційної або державної мови та закріпити їх як такі у своїх відповідних конституціях. Таким чином, Суд визнає, що державна мова для цих держав є однією з фундаментальних конституційних цінностей, подібних до території, державного устрою та національного прапору. Мова жодним чином не є абстрактним поняттям. Вона нерозривно пов'язана з тим, як її фактично використовують носії. Отже, зробивши мову своєю офіційною, держава принципово зобов'язується гарантувати своїм громадянам право використовувати цю мову як для передачі, так і для отримання інформації без перешкод не лише в особистому житті, але й спілкуванні з органами влади. На думку Суду, насамперед, з цієї точки зору слід враховувати заходи, спрямовані на захист певної мови. Іншими словами, уявлення про державну мову - це наявність певних суб'єктивних прав для носіїв цієї мови».
Системний аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що українська мова як державна є обов'язковою на всій території України у державній сфері, у тому числі у сфері дисциплінарного провадження щодо суддів, а отже і відповідна скарга повинна бути викладена державною (українською) мовою.
Разом з тим, не зважаючи на вищевикладене, позовна заява ОСОБА_1 викладена російською мовою, а не державною, що не відповідає положенням Конституції України та Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Слід зазначити, що така позиція щодо застосування державної мови відповідає судовій практиці Верховного Суду, викладеній в ухвалах від 11 вересня 2018 року у справі № 2040/6082/18, від 26 липня 2018 року у справі № 766/5444/17, від 3 липня 2018 року у справі № 805/4071/17-а, від 2 липня 2018 року у справі № 815/2740/14, від 7 травня 2018 року у справі № 826/7284/17, від 18 квітня 2018 року у справі № 754/13168/17, від 3 березня 2018 року у справі № 815/5023/17, від 1 липня 2019 року у справі № 243/10706/18.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Зважаючи на викладене, суддя приходить до висновку, що дану позовну заяву слід залишити без руху, а позивачу надати строк, протягом якого він повинен усунути вказані недоліки.
Керуючись ст. ст. 175, 185 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до КП «Теплопостачання м. Одеси» про визнання рахунків недійсними - залишити без руху.
Роз'яснити позивачу про необхідність усунення вказаних в мотивувальній частині ухвали недоліків у строк, який не перевищує десяти днів з дня вручення йому копії ухвали про залишення позовної заяви без руху та попередити, що в противному разі заява буде рахуватись неподаною та повернута.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Суворовського
районного суду м. Одеси: І.О. Кремер