21 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 448/2079/23 пров. № А/857/7470/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,
при секретарі судового засідання: Нор А.Т.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Стаценка Джамала Руслановича на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 14 березня 2024 року у справі №448/2079/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про скасування постанови про порушення митних правил (головуючий суддя першої інстанції - Білоус Ю.Б., час ухвалення - не вказано, місце ухвалення - м. Мостиська, дата складання повного тексту - 13.03.2024),-
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Стаценко Д.Ж., звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати постанову в.о. заступника начальника - начальника управління боротьби з контрабандою та митними правопорушеннями Львівської митниці Кравченко Т.В. у справі про порушення митних правил №1439/20900/23 від 21.11.2023 року, якою ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 471 МК України, та накладено адміністративне стягнення - штраф у розмірі 151 671,69 гривень.
В обґрунтування заявлених вимог покликається на те, що справа про порушення митних правил була розглянута з порушенням процесуальних вимог. Зокрема, протокол по даній справі про порушення митних правил складений 17.11.2023 року, вказано, що ОСОБА_1 , заїхав на перепускний пункт саме 17.11.2023 року, а не 16.11.2023 року, такою ж датою датується висновок експерта. А також зазначає, що контроль першої лінії включає проведення заходів перевірки в мінімально необхідному обсязі для визначення наявності законних підстав для перетинання державного кордону транспортними засобами та вантажами. Він передбачає проведення візуального огляду транспортних засобів та вантажів без втручання в конструктивні особливості (зовнішній огляд транспортних засобів та вантажів, огляд кабін, купе, кают, салонів, цілісності упаковок, наявність пломб, спостереження поведінкою пасажирів та обслуговуючого персоналу). В той же час, при проходженні митного контролю інспектором митниці повинен був вчинений комплекс дій, в тому числі фотографування порожнього транспортного засобу. Процедуру здійснення фото-, відеофіксації митних та інших формальностей, які проводяться контролюючими органами щодо товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України визначено Порядком здійснення відео фіксації митних та інших формальностей, які проводяться контролюючими органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року. Об'єктом фото- відео фіксації є, зокрема, будь-які товари, транспортні засоби, тощо.
Зазначає, що під час розгляду справи ОСОБА_2 , не надавались докази які підтверджують вину позивача та підтвердження фото, не було долучено жодних фото знімків чи відеозапису транспортного засобу - автомобіля марки «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом «САНТЕЙ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під час перетину митного кордону 17.11.2023 року. Враховуючи те, що у представників митниці було достатньо засобів та способів для виявлення товару в автомобілі, відсутність таких фотознімків чи відеозапису свідчить про недоведеність факту вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ст.471 МК України.
Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 14 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської митниці, про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення митних правил відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права та невірним встановленням обставин у справі.
Суть доводів апелянта зводиться до того, що відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду 03.06.2005 №8 «Про судову практику у справах про контрабанду та порушення митних правил», «не можна розглядати як контрабанду дії особи, яка, здійснюючи транзитне перевезення товарів через територію України, надала митним органам супровідні документи з відомостями, що не відповідають дійсності, без умислу порушити митні правила, передбачені чинним законодавством України».
Відповідно до п.1 наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 22.04.2011 №260 «Про організацію та здійснення огляду транспортних засобів і вантажів», комплекс дій та заходів щодо недопущення випадків незаконного переміщення через державний кордон осіб з використанням обладнаних схованок та їх виявлення, а також незаконного переміщення, у тому числі з використанням схованок, через державний кордон зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених для переміщення через державний кордон, виявлення викрадених транспортних засобів здійснювати шляхом огляду транспортних засобів та вантажів.
Згідно з п. 2 вказаного наказу від 22.04.2011, огляд транспортних засобів і вантажів здійснювати із застосуванням заходів контролю першої та другої лінії прикордонного контролю з дотриманням норм частини другої та четвертої статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» (1710-17) щодо початку та закінчення прикордонного контролю.
В той же час, при проходженні митного контролю інспектором митниці повинно бути вчинено комплекс дій, в тому числі фотографування порожнього транспортного засобу. Відповідно до постанови КМУ від 8 червня 2016 р. №370 «Про затвердження Порядку здійснення фото-, відеофіксації митних та інших формальностей, які проводяться контролюючими органами», за наявності у підрозділі митного оформлення органу доходів і зборів індивідуальних портативних відеокамер усі огляди (переогляди), фізичні огляди, передбачені статтею 266 Митного кодексу України, та огляди, що проводяться за ініціативою контролюючих та правоохоронних органів, обов'язково фіксуються із застосуванням таких відеокамер.
З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Представник позивача в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату судового засідання на офіційну електронну адресу, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.
Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи (ч.5 ст. 286 КАС України).
У відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
З врахуванням вищенаведеного та того, що дана категорія справ відноситься до термінових, апеляційний суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи у відсутності представника позивача.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що відповідно до протоколу про порушення митних правил № 1439/20900/23 від 17.10.2023 року близько 10 години 59 хвилин громадянин України ОСОБА_3 на автомобілі марки «MERCEDES-BENZ», реєстраційний номер НОМЕР_3 з причепом марки «САНТЕЙ», реєстр.номер НОМЕР_4 прямував з Республіки Польща в Україну в якості водія, через пункт пропуску «Шегині-Медика» Львівської митниці, обравши формою проходження митного контролю смугу спрощеного митного контролю «червоний коридор», чим заявив про відсутність будь-яких товарів, які підлягають обов'язковому декларуванню та оподаткуванню або, які належать до категорії товарів, на переміщення яких через митний кордон України встановлені заборони чи обмеження.
При здійсненні митного контролю даного транспортного засобу виникла підозра щодо наявності в ньому товарів, які підлягають обов'язковому декларуванню та оподаткуванню. Автомобіль було переведено зі смуги спрощеного митного контролю в місце поглибленого огляду транспортних засобів та товарів, де під час проведення огляду автомобіля було виявлено товар, який відповідно до МК України перевищує неоподатковану норму переміщення через митний кордон України, а саме: одяг різних виробників в асортименті, загальною кількістю 375 штук та взуття різних виробників в асортименті, загальною кількістю 72 пари.
21.11.2023 року в.о. заступника начальника-начальником управління боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил Львівської митниці Кравченком Т.В. було винесено оскаржувану постанову у справі порушення митних правил №1439/20900/23, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч.2 ст.471 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 30% вартості товарів, на суму 151671,69 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою, сторона позивача звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції в позові відмовив з тих підстав, що постанова Львівської митниці від 21.11.2023 у справі про порушення митних правил №1439/20900/23, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за санкцією ч.2 ст.471 МК України є законною.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням положень ч.1 ст.78 КАС України, якою передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, а також обґрунтування позовних вимог, колегія суддів не вбачає за необхідне надавати оцінку обставинам вчинення позивачем порушень митних правил та його винуватості у цьому.
У статті 7 КУпАП закріплена гарантія, відповідно до якої, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Частиною першою статті 489 МК України визначено, що посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Аналогічні норми містяться у статті 280 КУпАП.
Відповідно до ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ч.1 ст.495 МК України, доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються: 1) протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів; 2) поясненнями свідків; 3) поясненнями особи, яка притягується до відповідальності; 4) висновком експерта; 5) іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією, у тому числі тими, що перебувають в електронному вигляді, а також товарами - безпосередніми предметами порушення митних правил, товарами із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортними засобами, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України.
Згідно дефініції, наведеної у п.8 ч.1 ст.4 МК України, декларант - особа, яка самостійно здійснює декларування або від імені якої здійснюється декларування.
Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи (ч.1 ст. 257 МК України).
З моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації (ч.8 ст.264 МК України).
Відповідно до ч.1 ст.266 МК України, декларант зобов'язаний :
1) здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом;
2) на вимогу митного органу пред'явити товари, транспортні засоби комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення;
3) надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей;
4) у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу X цього Кодексу;
5) у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на митні органи.
У разі самостійного декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення декларантом передбачену цим Кодексом відповідальність за вчинення порушення митних правил у повному обсязі несе декларант (ч.4 ст.266 МК України).
Згідно ч. 1 ст. 374 МК України, товари (за винятком підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 1000 євро, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через пункти пропуску через державний кордон України, відкриті для повітряного сполучення, та товари (крім підакцизних), сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 500 євро та сумарна вага яких не перевищує 50 кг, що ввозяться громадянами на митну територію України у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі через інші, ніж відкриті для повітряного сполучення, пункти пропуску через державний кордон України, не підлягають письмовому декларуванню (за винятком товарів, на які відповідно до статті 197 цього Кодексу встановлено обмеження щодо переміщення громадянами через митний кордон України, і випадків, передбачених частиною другою цієї статті) та не є об'єктами оподаткування митними платежами.
Нормами ч. 4 ст. 374 МК України визначено, що товари (крім підакцизних), що ввозяться громадянами у ручній поклажі та/або у супроводжуваному багажі, сумарна фактурна вартість та/або загальна вага яких перевищують обмеження, встановлені частиною першою цієї статті (сумарна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 500 євро та сумарна вага яких не перевищує 50 кг), але загальна фактурна вартість яких не перевищує еквівалент 10000 євро, підлягають письмовому декларуванню в порядку, встановленому для громадян. Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення (частина 1 статті 257 Митного кодексу України).
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що зібраними у справі доказами підтверджуються, що позивач вчинив дії спрямовані на переміщення через митний кордон України товарів шляхом недекларування, тобто не заявив за встановленою формою точних та достовірних відомостей, перелік яких визначений МК України, про товари, які переміщуються громадянином через митний кордон України, чим порушив встановлений ст.ст.257-258 цього Кодексу порядок декларування переміщуваних через митний кордон товарів.
Відповідно до ч. 2 ст. 471 МК України, недекларування товарів (крім зазначених у частинах першій та/або третій цієї статті), що переміщуються через митний кордон України громадянами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі 30 відсотків вартості цих товарів.
Колегія суддів враховує висновок експерта спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби №142000-3301-0986 від 16.11.2023 року, згідно якого вартість вилученого товару у справі про порушення митних правил №1439/20900/23 становить 505572,30 грн.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.357 МК України, дослідження (аналізи, експертизи) проводяться експертами спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, чи його відокремленого підрозділу або інших експертних установ (організацій), призначених митним органом. Зазначені дослідження (аналізи, експертизи) проводяться з метою забезпечення здійснення митного контролю та митного оформлення і не є судовими експертизами.
Згідно ч.ч. 1,2 ст.515 МК України, експертиза призначається, якщо для з'ясування питань, що виникають у справі про порушення митних правил, виникла потреба у спеціальних знаннях з окремих галузей науки, техніки, мистецтва, релігії тощо. Зазначена експертиза не є судовою експертизою.
Відповідно до ч. 2 ст. 515 МК України, експертиза проводиться експертами спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, його відокремлених підрозділів та інших установ або окремими спеціалістами, які призначаються посадовою особою митного органу, у провадженні якої знаходиться справа про порушення митних правил. Особа, щодо якої порушено зазначену справу, має право на проведення за її рахунок незалежної експертизи.
Згідно ст. 516 МК України, визнавши за необхідне проведення експертизи, посадова особа митного органу, у провадженні якої знаходиться справа про порушення митних правил, виносить постанову, у якій визначаються підстави для призначення експертизи, прізвище експерта або найменування спеціалізованого органу з питань експертизи та досліджень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, його відокремленого підрозділу чи іншої відповідної установи, в якій має проводитися експертиза. У цій же постанові ставляться конкретні питання, які мають бути вирішені під час проведення експертизи, а також визначаються матеріали, що передаються у розпорядження експерта.
Як уже зазначалось вище, оскільки в день вчинення порушення митних правил посадовій особі митниці не було надано будь-яких документів щодо вартості на переміщуваний товар, в порядку ст. 516 МК України в справі було призначено експертизу та в межах ст.515 МК України експертом Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби України було встановлено вартість товару.
Таким чином, вказаний вище висновок експерта уповноваженого органу, відповідає вимогам закону, є належним та допустимим доказом у справі про порушення митних правил.
Щодо покликання апелянта на вимоги наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 22.04.2011 року за №260 «Про організацію та здійснення огляду транспортних засобів і вантажів», то колегія суддів не бере до уваги, оскільки у Законі України від 03 квітня 2003 року «Про Державну прикордонну службу України» на підрозділи вказаного відомства покладено виключно обов'язок здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому порядку осіб, транспортних засобів, вантажів в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю, а також реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в установленому порядку прибувають в Україну, та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в'їзду - виїзду, а також здійснення фіксації біометричних даних іноземців та осіб без громадянства під час здійснення прикордонного контролю в пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в'їзду - виїзду (ст.19 Закону).
Відповідно до норм ст.318 Митного кодексу України, митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України.
Нормами ст.487 МК України визначено, що провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.
Ані норми Митного кодексу України, ані Кодексу України про адміністративні правопорушення не вказують на те, що факт вчинення гр. ОСОБА_2 порушення митних правил, передбаченого ч.2 ст.471 Митного кодексу України слід фіксувати фото - відео зйомкою.
Відсутність у матеріалах справи про порушення митних правил, порушеної стосовно ОСОБА_1 , фото світлин документування вчиненого ним правопорушення, не спростовує доказів його вини у вчиненому правопорушенні, які підтверджені матеріалами справи, зокрема протоколом про порушення митних правил № 1439/20900/23, і не спростовані під час розгляду справи по суті.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження вартості товарів, які ним переміщувалися через митний кордон України.
Натомість позивач, подавши до митного органу власноручно заповнену митну декларацію, заявив про наявність у нього лише особистих речей.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (дал ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 268, 286, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Стаценка Джамала Руслановича - залишити без задоволення, а рішення Мостиського районного суду Львівської області від 14 березня 2024 року у справі №448/2079/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді В. Я. Качмар
С. М. Кузьмич
Повне судове рішення складено 27.05.2024