Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
27.05.2024р. справа №520/10670/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до ГУ ПФУ в Харківській області (далі за текстом - владний суб'єкт, адміністративний орган, Управління), ГУ ПФУ у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, спонукання до призначення пенсії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13.03.2024 №104350007293 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди з 01.01.1992 по 21.03.1995, з 27.11.1995 по 09.10.1996, з 03.12.2005 по 18.12.2010, з 03.12.2015 по 10.04.2021 та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 17.01.2024.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в призначенні пенсії у спосіб відмови у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 01.01.1992 по 21.03.1995, з 27.11.1995 по 09.10.1996, з 03.12.2005 по 18.12.2010, з 03.12.2015 по 10.04.2021.
Відповідач з поданим позовом не погодився, наполягаючи у поданому відзиву на правильності обчислення страхового стажу заявника та зазначив про відсутність підстав для зарахування вказаних періодів до страхового стажу заявника.
Ухвалою суду від 10.05.2024р. було витребувано у ОСОБА_1 : докази про обставини проходження дійсної військової служби з 01.01.1992р. по 21.03.1995р. на території Республіки Туркменістан; докази належності Військової частини НОМЕР_1 до організаційної структури Міністерства оборони України чи до організаційної структури Збройних Сил України; докази неналежності Військової частини НОМЕР_1 до організаційної структури Міністерства оборони Російської Федерації чи до організаційної структури Збройних Сил Російської Федерації або будь-яких військових та правоохоронних формувань Російської Федерації, зокрема Федеральної служби безпеки Російської Федерації (правонаступників чи правопопередників названого суб"єкта права); докази про календарну дати набуття заявником громадянства України; докази про календарну дату набуття громадянства України чоловіком заявника - ОСОБА_2 ; докази про проходження чоловіком заявника - ОСОБА_2 військової служби протягом 01.01.1992р.-21.03.1995р. у якості військовослужбовця Збройних Сил України чи будь-якого військового або правоохоронного формування Держави Україна.
На виконання ухвали суду від 10.05.2024 представником заявника 16.05.2024р. до суду подані додаткові докази та зазначено про неможливість виконати вимоги ухвали суду в повному обсязі, оскільки військова частини НОМЕР_1 була виведена з території Республіки Туркменістан в 1995 році, станом на сьогодні будь-яка інформація щодо її діяльності та належності до організаційної структури Міністерства оборони України є інформацією з обмеженим доступом.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05.03.2024р. звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 заявник - ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Згідно з відомостями копії трудової книжки заявника серії НОМЕР_3 трудовий стаж заявника складається з наступних періодів трудової діяльності: 03.09.1985-26.09.1985 - зарахована на посаду бухгалтера "Общепит потребобщества Кушкинского р-на ТССР"; 18.11.1987-15.06.1988 - бібліотекар у ВЧ НОМЕР_4 ; 16.06.1988 - 29.06.1988 - бібліотекар у ВЧ НОМЕР_4 ; 03.08.1988 - 26.12.1989 - завідуюча бібліотеки у ВЧ НОМЕР_1 ; 27.12.1989-21.03.1995 - санітарний інструктор ВЧ НОМЕР_1 (ТССР); 27.11.1995-09.10.1996 - провідний спеціаліст у Агентстві координації міжнародної технічної допомоги; 10.10.1996 - 02.03.1998 - головний спеціаліст у Національному агентстві України з реконструкції та розвитку; 03.03.1998 - 11.11.2005 - бухгалтер-економіст, бухгалтер в АСК "Остра-Київ"; 03.12.2005 - 18.12.2010 - перебування за місцем довготермінового закордонного відрядження чоловіка ОСОБА_2 в Посольстві України в Південно-Африканській Республіці; 01.03.2011-23.10.2015 - старший бухгалтер у ПРаТ "АСК "ІНГО Україна"; 03.12.2015-10.04.2021 - перебувала за місцем довготермінового відрядження чоловіка ОСОБА_2 у Посольстві України в Об'єднаних Арабських Еміратах; з 01.11.2021 бухгалтер у ФОП ОСОБА_4 .
ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_5 , виданим або "08.05.1990р." або "08.05.1999р.".
Запис про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 датований - 30.07.1996р.
Згідно з посвідченням офіцера НОМЕР_6 ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; особистий номер - Р-695187; індивідуальний жетон №23031221239; видане Військовою частиною НОМЕР_7 - 26.08.1997р.; військове звання майор присвоєне наказом Міністра оборони України №02132 від 21.10.1993р.) перебував на військовій службі в Збройних Силах України.
Відповідно до складеної відносно чоловіка заявника довідкою Військової частини НОМЕР_8 від 12.01.2022р. №122/7/49 ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у період часу 08.1981р.-07.1985р. проходив військову службу у статусі курсанта Свердловського вищого військово-політичного танко-артилерійського училища; у період часу 07.1985р.-09.1985р. проходив військову службу у розпорядженні Командувача військами Туркестанського військового округу; у період часу 09.1985р.-07.1988р. проходив військову службу у статусі заступника командира роти полку дивізії армійського корпусу військового округу; у період часу 07.1988р.-12.1989р. проходив військову службу у статусі заступника командира роти бригади військового округу; у період часу 12.1989р.-11.1991р. проходив військову службу у статусі заступника командира батальйону бригади військового округу; у період часу 11.1991р.-05.1992р. проходив військову службу у статусі помічника командира батальйону бригади Повітряно-десантних військ; у період часу 05.1992р.-02.1993р. проходив військову службу у розпорядженні Міністра оборони України; у період часу 02.1993р.-07.1994р. проходив військову службу у статусі старшого офіцера групи військової частини НОМЕР_9 ; у період часу 07.1994р.-07.1996р. проходив військову службу у статусі слухача Академії Збройних Сил України; у період часу 07.1996р.-08.1997р. проходив військову службу у статусі помічника командира напряму Військової частини НОМЕР_7 ; у період часу 08.1997р.-12.01.2022р. проходив військову службу у статусі військовослужбовця Військової частини НОМЕР_8 із відрядженням на посаду Аташе з питань оборони при Посольстві України в Південно-Африканській Республіці (07.2005р.-12.2010р.) та із відрядженням на посаду Аташе з питань оборони при Посольстві України в Об"єднаних ОСОБА_5 (09.2015р.-02.2021р.)
При цьому, відповідно до складеної відносно чоловіка заявника довідкою Військової частини НОМЕР_8 від 12.01.2022р. №122/7/49 ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) знаходиться на службі у Збройних Силах України з 05.08.1981р.
Згідно з наказом МЗС України від 30.11.2005 №3168-ос ОСОБА_2 було призначено з 03.12.2005 на час довготермінового відрядження на посаду аташе з питань оборони, військового, військово-повітряного, військово-морського аташе при Посольстві України в Південно-Африканській Республіці відкликано 18.12.2010р. в Україну. Згідно з зазначеним наказом разом із ОСОБА_2 у відрядження вибули заявник - ОСОБА_1 та син - ОСОБА_4 .
Згідно з наказом МЗС України від 14.12.2010 №3142-ос "Про завершення довготермінового відрядження" ОСОБА_2 , аташе з питань оборони, військового, військово-повітряного, військово-морського аташе при Посольстві України в Південно-Африканській Республіці відкликано 18.12.2010р. в Україну. Виїхав разом з дружиною ОСОБА_1 та сином ОСОБА_4 .
Згідно з наказом МЗС України від 26.11.2015 №2064-ос ОСОБА_2 , аташе з питань оборони, військово-повітряний, військово-морський аташе при Посольстві України в Об'єднаних Арабських Еміратах було відряджено з 03.12.2015 до Посольства України в Об'єднаних Арабських Еміратах. Згідно з зазначеним наказом разом із ОСОБА_2 у відрядження вибув заявник - ОСОБА_1 .
Згідно з наказом МЗС України від 26.03.2021 №455-ос "Про закінчення довготермінового відрядження" ОСОБА_2 , аташе з питань оборони, військово-повітряний, військово-морський аташе при Посольстві України в Об'єднаних Арабських Еміратах відкликано 10.04.2021р. в Україну. Разом з ним повертається дружина - ОСОБА_1 .
Відповідно до складеної відносно заявника довідки військової частини НОМЕР_8 від 07.09.2023р. №222/7/472 полковник ОСОБА_2 проходив дійсну військову службу у Посольстві України в Південно-Африканській Республіці з 03.12.2005 по 18.12.2010 та Посольстві України в Об'єднаних Арабських Еміратах з 03.12.2015 по 10.04.2021. Разом з ОСОБА_2 продивала дружина ОСОБА_1 , яка мала спеціальність "Економіка праці" і не працювала з 03.12.2005 по 18.12.2010 та з 03.12.2015 по 10.04.2021 у зв'язку із неможливістю працевлаштування за даною спеціальністю.
У довідці МЗС України від 04.09.2023р. №201/201-919-83625 зазначено, що заявник, дружина ОСОБА_2 , перебувала за місцем довготермінового відрядження чоловіка, який перебував на дипломатичній службі та був відряджений для роботи з 03.12.2005 по 18.12.2010 у Посольстві України в Південно-Африканській Республіці та з 03.12.2015 по 10.04.2021 у Посольстві України в Об'єднаних ОСОБА_5 .
За наведеним у позові розрахунком заявника відповідно до записів трудової книжки загальний трудовий стаж позивача складає 40 років 0 місяців 18 днів.
05.03.2024 р. ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 № 1058-ІV (надалі - Закон № 1058-IV).
За принципом екстериторіальності рішенням відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13.03.2024 р. № 104350007293 заявнику відмовлено у призначенні пенсії.
Зазначено, що необхідний страховий стаж для призначення пенсії становить 31 рік; страховий стаж заявниці становить 25 років 06 місяців 23 дні. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до загального стажу не зараховано періоди роботи згідно копії трудової книжки НОМЕР_10 : з 01.01.1992 по 21.03.1995, оскільки вказаний період роботи набутий в Республіці Туркменістан; з 27.11.1995 по 09.10.1996, оскільки наказ про звільнення дописано чорнилом іншого кольору; не зараховано період догляду за дитиною до 3-х років 22.12.1991 р.н. згідно свідоцтва про народження НОМЕР_11 , оскільки в цей період заявниця працювала в республіці Туркменістан; не зараховано періоди проживання як дружини військовослужбовця з 03.12.2005 по 18.12.2010, з 03.12.2015 по 10.04.2021 згідно довідки №222/7/472 від 01.09.2023 року, оскільки з 01.01.2004 року до стажу зараховуються періоди за даними реєстру застрахованих осіб, за вказані періоди дані СПОВ відсутні.
Стверджуючи про протиправність відмови органу публічної адміністрації у призначенні пенсії, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частиною 1 ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, з 01.01.2004р. обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.
Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110).
Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників».
Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
При цьому, як вже зазначалося судом, основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка.
З аналізу наведених норм права слідує, що лише відсутність трудової книжки, відсутність записів у трудовій книжці, явна та очевидна неповнота або суперечливість наявних записів у трудовій книжці зумовлюють виникнення необхідності у встановленні трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи на підставі показань свідків
При цьому, записи у трудовій книжці мають пріоритет перед відомостями інших документів про періоди та предмет роботи, а тому необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу виникає лише у випадку відсутності записів достатнього змісту у самій трудовій книжці.
Суд вважає, що відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено. насамперед, на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
У даному конкретному випадку відмова відповідача у призначенні пенсії за віком заявнику обґрунтована відсутністю необхідного страхового стажу, бо до страхового стажу суб"єктом владних повноважень - ГУ ПФУ в Харківській області не було враховано трудову діяльність позивача за відомостями трудової книжки серії НОМЕР_10 (в межах спірних правовідносин): з 01.01.1992 по 21.03.1995, оскільки вказаний період роботи набутий в Республіці Туркменістан; з 27.11.1995 по 09.10.1996, оскільки наказ про звільнення дописано чорнилом іншого кольору; не зараховано періоди проживання як дружини військовослужбовця з 03.12.2005 по 18.12.2010, з 03.12.2015 по 10.04.2021 згідно довідки №222/7/472 від 01.09.2023 року, оскільки з 01.01.2004 року до стажу зараховуються періоди за даними реєстру застрахованих осіб, за вказані періоди дані СПОВ відсутні.
Розглядаючи справу по суті, суд зауважує, що управлінські волевиявлення терорганів системи ПФУ з приводу пенсійного забезпечення громадян за загальним правилом повинні відповідати вимогами ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, критерію обгрунтованості (п.3 ч.2 ст.2), критерію безсторонності (неупередженості) п.4 ч.2 ст.2), критерію добросовісності (п.5 ч.2 ст.2), критерію розсудливості (п.6 ч.2 ст.2).
Згідно з ч.1 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначення пенсії здійснюється, зокрема, за зверненням особи.
Відносини з приводу правил та процедур звернення громадян за призначенням пенсії конкретизовані приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846 у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014р. №13-1; далі за текстом - Порядок №22-1), п.п.1.1 Розділу І якого визначено форму звернення зацікавленої особи, а нормами Розділу ІІ визначено обсяг матеріалів звернення зацікавленої особи.
До матеріалів справи суб'єктом владних повноважень усупереч ухвалі суду про прийняття позову до розгляду не було подано усіх матеріалів відповідного звернення заявника.
Проте, у даному конкретному випадку у межах спірних правовідносин саме такий стан виконання суб"єктом владних повноважень власних процесуальних обов"язків не має жодного юридичного значення, позаяк згідно з ч.3 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Аналогічні вимоги до реалізації владної управлінської функції суб"єкта владних повноважень з приводу вчинення управлінських волевиявлень стосовно призначення громадянам пенсій сформульовані як у п.1.8 Розділу І Порядку №22-1 (де указано, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія), так і у п.4.2 Розділу IV Порядку №22-1 (де указано, що працівник пенсійного органу повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Також аналогічні вимоги до функціонування пенсійних органів сформульовані у п.п.2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за № 40/26485) де указано, що Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
З наведеного слідує, що законодавець одночасно як наділив тероргани системи ПФУ правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, так і обтяжив обов'язком витребування недостатніх відомостей і документів.
Суд вважає, що таке тлумачення змісту обов'язку суб"єкта владних повноважень у спірних правовідносинах є цілком релевантним правовим висновкам постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та постанови Верховного Суду від 08.02.2021р. у справі № 487/68/17.
Згідно із записом №7 у копії трудової книжки заявника на період 27.12.1989р.-21.03.1995р. припадає період проходження заявником дійсної військової служби у добровільному порядку на посаді санітарного інструктора Військової частини НОМЕР_1 , дислокованої та території Туркменської Радянської Соціалістичної Республіки, а згодом на території Республіки Туркменістан.
З огляду на зміст Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік "О всеобщей воинской обязанности" та правовий статус Української Радянської Соціалістичної Республіки у складі Держави - Союз Радянських Соціалістичних Республік дійсна військова служба заявника у складі військових формувань Міністерства оборони Союзу Радянських Соціалістичних Республік, Збройних Сил Союзу Радянських Соціалістичних Республік, інших військових чи правохоронних формувань Союзу Радянських Соціалістичних Республік за період до 24.08.1991р. підлягає безумовному включенню до страхового стажу громадянина України у цілях пенсійного забезпечення.
Разом із тим, національний закон України не містить положень про те, що після утворення Держави Україна (24.08.1991р.) військова служба громадянина у складі збройних сил іншої держави із прийняттям військової присяги іншій державі підлягає включенню до страхового стажу громадянина України у цілях пенсійного забезпечення.
До матеріалів справи ані позивачем, ані відповідачем у супереч ч.2 ст.79, ч.3 ст.79, ч.4 ст.161, п.1 ч.4 ст.162 КАС України не було подано доказів ані про обсяг матеріалів звернення заявника до пенсійного органу від 05.03.2024р., ані про правовий статус Військової частини НОМЕР_1 відносно організаційної структури Збройних Сил України.
Суд відмічає, що у разі коли період часу 01.01.1992р.-21.03.1995р. співпадає із часом знаходження заявника на території Республіки Туркменістан разом із чоловіком - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) як військовослужбовцем Збройних Сил України, то цей період часу може бути включений до страхового стажу заявника на підставі п."з" ч.3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Але у випадку коли у період часу 01.01.1992р.-21.03.1995р. заявник проходила дійсну військову службу у штаті Військової частини НОМЕР_1 як організаційній структурній одиниці Збройних Сил Російської Федерації чи Прикордонних військ Федеральної служби Безпеки Російської Федерації із прийняттям військової присяги Російській Федерації, то суд не знаходить жодних правових підстав для включення цього періоду трудової діяльності до страхового стажу громадянина України, позаяк відповідно до закону громадяни України не мають права на проходження військової служби у збройних силах інших країн.
Також стосовно зарахування періоду роботи заявника з 01.01.1992 по 21.03.1995 у Військовій частині НОМЕР_1 в республіці Туркменістан суд зазначає, що під час розгляду справи судом встановлено, що в оскарженому рішенні суб"єкта владних повноважень про відмову у призначенні пенсії від 13.03.2024р. №104350007293 зазначено, що починаючи з 19.06.2023 року обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього СРСР, а в подальшому незалежних держав, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюється відповідно до Законодавства України з урахуванням двосторонніх угод/договорів. На сьогодні такі двосторонні угоди/договори в галузі пенсійного забезпечення укладені з Азербайджанською Республікою, Республікою Грузія, Республікою Молдова. У зв'язку з цим до страхового стажу зараховуються періоди роботи в Республіці Туркменістан до 31.12.1991 року. За наданими документами до загального стажу заявника не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_10 : з 01.01.1992 по 21.03.1995, оскільки це робота в Республіці Туркменістан.
Тому ухвалою суду від 10.05.2024р. витребувано у ОСОБА_1 : докази про обставини проходження дійсної військової служби з 01.01.1992р. по 21.03.1995р. на території Республіки Туркменістан; докази належності Військової частини НОМЕР_1 до організаційної структури Міністерства оборони України чи до організаційної структури Збройних Сил України; докази неналежності Військової частини НОМЕР_1 до організаційної структури Міністерства оборони Російської Федерації чи до організаційної структури Збройних Сил Російської Федерації або будь-яких військових та правоохоронних формувань Російської Федерації, зокрема Федеральної служби безпеки Російської Федерації (правонаступників чи правопопередників названого суб"єкта права); докази про проходження чоловіком заявника - ОСОБА_2 військової служби протягом 01.01.1992р.-21.03.1995р. у якості військовослужбовця Збройних Сил України чи будь-якого військового або правоохоронного формування Держави Україна.
На виконання ухвали суду представником заявника подано клопотання, в якому зазначено, що Військова частина НОМЕР_1 була виведена з території Республіки Туркменістан в 1995 році, станом на сьогодні будь-яка інформація щодо її діяльності та належності до організаційної структури Міністерства оборони України є інформацією з обмеженим доступом. У зв'язку з цим надати вищезазначені докази не має можливості. Щодо надання доказів про проходження чоловіком заявника - ОСОБА_2 військової служби протягом 01.01.1992р.-21.03.1995р. у якості військовослужбовця Збройних Сил України чи будь-якого військового або правоохоронного формування Держави Україна заявником долучено до матеріалів справи посвідчення офіцера серії НОМЕР_6 та довідку Військової частини НОМЕР_8 від 12.01.2022 № 222/7/49 про проходження ОСОБА_2 безперервної військової служби з серпня 1981 року по теперішній час.
У межах даного спору судом встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 у період роботи заявника з 27.12.1989 р. знаходилась на території Туркменської Радянської Соціалістичної Республіки, котра була частиною Держави із найменуванням - Союз Радянських Соціалістичних Республік.
Суд вважає загальновідомими ті обставини, що 27.10.1991р. Туркменська РСР стала незалежною Республікою Туркменістан, вихід із складу СРСР відбувся 26.12.1991р.
Суд враховує те, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").
Проте, суд повторює, що національним законом України громадянам України не надано права на проходження військової служби у складі збройних сил інших держав.
23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з Російською Федерацією та Туркменістаном дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13 березня 1992 року.
Водночас, за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли положенням Закону України від 01.12.2022р. №2783-IX та постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022р. №1328 самі по собі не можуть слугувати достатньою підставою для автоматичної втрати громадянами права на включення до страхового стажу періоду трудової діяльності на території республік Держави - Союз Радянських Соціалістичних Республік до 24.08.1991р. або легально набутого трудового стажу на території держав, утворених після розпаду Держави - Союз Радянських Соціалістичних Республік до реалізації положень згаданих вище актів права України, за виключенням випадку проходження військової служби у складі Збройних Сил Російської Федерації із прийняттям військової присяги на вірність Російській Федерації.
У матеріалах справи відсутні докази подання заявником до пенсійного органу доказів належності Військової частини НОМЕР_1 до організаційної структури Міністерства оборони України чи до організаційної структури Збройних Сил України; доказів неналежності Військової частини НОМЕР_1 до організаційної структури Міністерства оборони Російської Федерації чи до організаційної структури Збройних Сил Російської Федерації або будь-яких військових та правоохоронних формувань Російської Федерації, зокрема Федеральної служби безпеки Російської Федерації (правонаступників чи правопопередників названого суб"єкта права).
При цьому, відповідачем такі дані від заявника витребувані не були.
Між тим, обставини набуття чоловіком заявника - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) правового статусу військовослужбовця Збройних Сил України з 05.08.1981р. засвідчені довідкою Військової частини НОМЕР_8 від 12.01.2022р. №122/7/49 у тому числі і стосовно проміжку часу 01.01.1992р.-21.03.1995р.
Однак, матеріали справи не містять жодних доказів подання заявником копії цієї довідки та інших документів про правовий статус свого чоловіка - військовослужбовця до тероргану системи ПФУ у складі матеріалів звернення від 05.03.2024р.
Отже, оскільки у даному конкретному випадку суб"єктом владних повноважень не виконано усіх визначених законом вимог за абз.1 ч.4 ст.245 КАС України, тобто фактично не перевірено заяву зацікавленої особи про призначення пенсії в частині зарахування стажу роботи ОСОБА_1 з 01.01.1992 по 21.03.1995 у Військовій частині НОМЕР_1 на території Республіки Туркменістан на предмет належності Військової частини НОМЕР_1 до організаційної структури Міністерства оборони України чи до організаційної структури Збройних Сил України, на предмет прийняття заявником у цей період часу військової присяги на вірність Російській Федерації, а також на предмет знаходження заявника у цей період часу за місцем служби чоловіка - військовослужбовця Збройних Сил України, а викладені в оскарженому рішенні мотиви відмови з наведених вище міркувань суду є юридично неспроможними, то суд вважає передчасними вимоги позивача про зобов'язання органу пенсійного фонду зарахувати до страхового стажу даний період роботи.
Натомість, суб"єкта владних повноважень належить обтяжити обов'язком повторного розгляду по суті звернення заявника від 05.03.2024р. за цим епізодом з урахуванням викладених вище висновків суду.
Стосовно зарахування до страхового стажу періоду роботи заявника з 27.11.1995 по 09.10.1996 суд зазначає, що у трудовій книжці заявника щодо даного періоду міститься інформація про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача, а також містяться посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи. В графі щодо оспорюваних періодів записи не містять помилок, виправлень чи неточностей.
Посилання відповідача на той факт, що в записі №13 трудової книжки позивача наказ про звільнення дописано чорнилом іншого кольору у даному конкретному випадку на думку суду не може бути достатньою підставою незарахування відповідного трудового стажу, позаяк наявні у копії трудової книжки записи з номера - 9 до номера - 14 є послідовними та взаємопов"язаними, не містять розбіжностей чи суперечностей, стосуються періоду проходження державної служби в органах державної влади.
Відтак, вчинене суб"єктом владних повноважень за цим епізодом управлінське волевиявлення не може бути кваліфіковано інакше ніж прояв надмірного формалізму.
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд зауважує, сам по собі виявлений суб"єктом владних повноважень окреслений вище недолік в оформленні окремого запису трудової книжки не зумовлює недійсності трудової книжки, не призводить до суттєвого чи істотного впливу на зміст відомостей про трудову діяльність позивача, бо копія трудової книжки заявника містить чіткі, послідовні та змістовні записи про період роботи на відповідній посаді провідного спеціаліста і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача.
За даних обставин, пенсійний орган фактично переклав юридичну відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки щодо відомостей про період роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), а тому зазначене управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень не може бути кваліфіковано у якості обґрунтованого, добросовісного та розсудливого.
Таким чином, відповідачем - ГУ ПФУ в Харківській області не доведено правомірність реально вчиненого управлінського волевиявлення з приводу відмови в зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи за цим епізодом.
Стосовно зарахування до страхового стажу періоду проживання заявника як дружини військовослужбовця Збройних Сил України з 03.12.2005 по 18.12.2010, з 03.12.2015 по 10.04.2021 згідно довідки №222/7/472 від 01.09.2023 року суд зазначає, що згідно з ч.3 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
За правилами ч.3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (п. "а" ч.3 ст.56); навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі (п. "д" ч.3 ст.56); е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи (п. "е" ч.3 ст.56); час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду (п. "є" ч.3 ст.56); час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку (п. "ж" ч.3 ст.56); період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років (п. "з" ч.3 ст.56).
Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту «а» абзацу 3 частини першої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Пунктом 13 Порядку №637 визначено, що період проживання дружини військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками (додаток 4), виданими командирами (начальниками) військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, підприємств, установ і організацій, або довідками, що видаються територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки чи відповідним підрозділом розвідувального органу.
Отже, з урахуванням кореспонденції п. "з" ч.3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" та п.13 Порядку №637 до стажу роботи зараховується період проживання дружини військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю підтверджений довідками (додаток 4), виданими командирами (начальниками) військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, підприємств, установ і організацій, або довідками, що видаються територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки чи відповідним підрозділом розвідувального органу.
У спірних правовідносинах період 03.12.2005 - 18.12.2010 (перебування заявника за місцем довготермінового закордонного відрядження чоловіка ОСОБА_2 в Посольстві України в Південно-Африканській Республіці) та період 03.12.2015-10.04.2021 (перебування заявника за місцем довготермінового відрядження чоловіка ОСОБА_2 у Посольстві України в Об'єднаних Арабських Еміратах) підтверджується записами у копії трудової книжки серії НОМЕР_10 та складеною Військової частиною НОМЕР_8 довідкою встановленого зразка від 07.09.2023р. №222/7/472, згідно з якою полковник ОСОБА_2 проходив дійсну військову службу у Посольстві України в Південно-Африканській Республіці з 03.12.2005 по 18.12.2010 та Посольстві України в Об'єднаних Арабських Еміратах з 03.12.2015 по 10.04.2021. Разом з ОСОБА_2 проживала дружина ОСОБА_1 , яка мала спеціальність "Економіка праці" і не працювала з 03.12.2005 по 18.12.2010 та з 03.12.2015 по 10.04.2021 у зв'язку із неможливістю працевлаштування за даною спеціальністю.
У довідці МЗС України від 04.09.2023р. №201/201-919-83625 зазначено, що заявник, дружина ОСОБА_2 , перебувала за місцем довготермінового відрядження чоловіка, який перебував на дипломатичній службі та був відряджений для роботи з 03.12.2005 по 18.12.2010 у Посольстві України в Південно-Африканській Республіці та з 03.12.2015 по 10.04.2021 у Посольстві України в Об'єднаних Арабських Еміратах.
Також у даній довідці зазначено, що у статті 37 Закону України від 20.09.2001 № 2728-ІІІ «Про дипломатичну службу» містилася норма про те, що час перебування за кордоном дружини (чоловіка) глави дипломатичного представництва України за кордоном, глави постійного представництва України при міжнародній організації, іншого працівника дипломатичної служби за місцем проходження дипломатичної служби, відрядження до закордонної дипломатичної установи зараховується до загального стажу роботи.
Згідно із Законом України від 11.01.2011 №2911-VI «Про внесення змін до Закону України «Про дипломатичну службу» у статті 37 містилася норма про те, що час перебування за кордоном дружини (чоловіка) працівника дипломатичної служби за місцем проходження дипломатичної служби, відрядження до закордонної дипломатичної установи зараховується до страхового стажу. Відповідно до ст.37 Закону України від 07.06.2018 № 2449-VІІІ "Про дипломатичну службу" час перебування за кордоном іншого з подружжя, який не працював під час перебування за кордоном за місцем довготермінового відрядження працівника дипломатичної служби, зараховується до страхового стажу.
Суд відзначає, що за змістом норм Закону України від 20.09.2001р. №2728-ІІІ "Про дипломатичну службу", Закону України від 11.01.2011р. №2911-VI "Про внесення змін до Закону України «Про дипломатичну службу", Закону України від 07.06.2018р. №2449-VІІІ "Про дипломатичну службу" посада "аташе" була віднесена до кола посад дипломатичної служби.
Отже, записами у копії приєднаної до справи трудової книжки заявника та іншими поданими до суду копіями документів підтверджено право заявника на віднесення до страхового стажу періоду 03.12.2005р.-18.12.2010р. та періоду 03.12.2015р.-10.04.2021р. як у порядку ст.37 Закону України від 20.09.2001р. №2728-ІІІ "Про дипломатичну службу", ст.37 Закону України від 11.01.2011р. №2911-VI "Про внесення змін до Закону України «Про дипломатичну службу", ст.37 Закону України від 07.06.2018р. №2449-VІІІ "Про дипломатичну службу", так і у порядку п. "з" ч.3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", котрі є спеціальними нормами права порівняно з ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Разом із тим, суд змушений констатувати, що матеріали справи не містять доказів подання заявником наданих до матеріалів справи документів до складу матеріалів звернення з приводу призначення пенсії від 05.03.2024р.
Окремо суд зважає, що згідно з відомостями довідки форми ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за заявника з березня 2019р. до квітня 2021р. Військовою частиною НОМЕР_8 сплачувались страхові внески.
Таким чином, оскільки трудова книжка позивача та додаткові документи містять всі необхідні записи про проживання дружини військовослужбовця з чоловіком у місцевостях, де була відсутня можливість її працевлаштування за спеціальністю за період 03.12.2005р.-18.12.2010р. та за період 03.12.2015р.-10.04.2021р. та враховуючи сплату страхових внесків з березня 2019р. до квітня 2021р. Військовою частиною НОМЕР_8 , то використані суб"єктом владних повноважень юридичні і фактичні мотиви не можуть позбавити заявника права на соціальний захист у формі пенсійного забезпечення шляхом збільшення за рахунок окреслених проміжків часу тривалості страхового стажу.
Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18 (адміністративне провадження №К/9901/13662/19) загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.
Суд вважає, що оскаржуване рішення суб”єкта владних повноважень не відповідає вимогам умотивованості, а тому порушує інтерес заявника до юридичної визначеності як невід”ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права.
З цих підстав оскаржене рішення суб”єкта владних повноважень належить скасувати, а суб”єкта владних повноважень - ГУ ПФУ в Харківській області належить обтяжити обов”язком повторного розгляду по суті звернення зацікавленої особи та прийняти рішення з урахуванням висновків суду по даній справі.
Вирішуючи спір за епізодом вимог до ГУ ПФУ в м. Києві, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
У спірних правовідносинах звернення заявника з приводу призначення пенсії за віком за правилами "екстериторіальності" згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління ПФУ від 25.11.2005р. №22-1 у редакції постанови Правління ПФУ від 07.07.2014р. №13-1; зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846; далі за текстом - Порядок №22-1) було розглянуто терорганом системи ПФУ - ГУ ПФУ у Харківській області шляхом прийняття оскарженого рішення про відмову у призначенні пенсії.
Відтак, під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як "призначення пенсії", "обчислення пенсії", "нарахування пенсії", "виплата пенсії", "перерахунок пенсії", "поновлення пенсії".
Розв'язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.
Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.
Так, згідно ч.5 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).
Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія "призначення пенсії" використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.
А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.
Відтак, розглянута категорія поглинає категорію "обчислення пенсії".
Отже, під нарахуванням пенсії слід розуміти прийняття терорганом ПФУ рішення про призначення пенсії у певному розмірі (грошовому виразі).
Звідси слідує, що ситуація не нарахування пенсії особі є об'єктивно неможливою після настання події прийняття владним суб'єктом рішення про призначення пенсії як за основним розміром, так і за окремими компонентами (за виключенням випадку прийняття рішення про припинення пенсії).
Стосовно змісту правової категорії "переведення на іншу пенсію" суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Тому суд вважає, що за правовою природою та суттю процедура переведення особи з одного виду пенсії на інший є різновидом механізму призначення пенсії за іншою правовою підставою.
За відсутності чіткого визначення у національному законі, суд вважає, що під правовою категорією "виплата пенсії" слід розуміти переказ безготівкових коштів з рахунків терорганів ПФУ в установах Державної казначейської служби України на рахунки громадян в банках.
Відтак, у спірних правовідносинах владне управлінське волевиявлення з приводу призначення пенсії (що поглинає як етап обчислення тривалості страхового стажу, так і етап обчислення грошової суми пенсії) віднесене до обсягу компетенції саме відповідача - ГУ ПФУ в Харківській області як теоргану системи ПФУ, визначеного за правилом "екстериторіальності" , а майбутнє виконання рішення про призначення пенсії (тобто управлінське волевиявлення з приводу нарахування пенсії за внутрішнім обліком тероргану ПФУ та управлінське волевиявлення з приводу виплати пенсії) є повноваженнями тероргану системи ПФУ за місцем реєстрації адреси проживання громадянина, тобто ГУ ПФУ в м. Києві.
Отже, у межах даного спору вимога заявника до відповідача - ГУ ПФУ в м. Києві про обчислення показника страхового стажу, про призначення пенсії заявнику, про виплату пенсії за віком не може бути задоволена, позаяк у спірних правовідносинах повноваження на призначення пенсії на підставі звернення від 05.03.2024р. за правилом "екстериторіальності" передано у відання відповідача - ГУ ПФУ в Харківській області.
До того ж суд зазначає, що вимога про зобов'язання відповідача - ГУ ПФУ в м. Києві провести виплату пенсії заявлена наперед у часі, стосується майбутніх правовідносин, котрі виникнуть не раніше від календарної дати вчинення відповідачем - ГУ ПФУ в Харківській області управлінського волевиявлення з приводу призначення пенсії заявнику за зверненням від 05.03.2024р. та за відсутності доказів наміру у відповідача - ГУ ПФУ в м. Києві після настання події призначення пенсії за рішенням відповідача - ГУ ПФУ в Харківській області вдаватись до порушення закону і прав приватної особи у спосіб невиплати призначеної пенсії.
Тому ця вимога до задоволення не підлягає.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-244, 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13.03.2024р. №104350007293 про відмову у призначенні ОСОБА_6 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.03.2024р. про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду по даній справі.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов.) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання - АДРЕСА_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_12 ) 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко