21 травня 2024 року
м. Київ
справа № 293/1812/22
провадження № 51-7670км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Черняхівського районного суду Житомирської області від
02 серпня 2023 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від
13 листопада 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022060400000343, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя
АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Вступ
17 лютого 2022 року засуджений ОСОБА_6 перебував разом із ОСОБА_7
за місцем свого проживання в приміщенні будинку
АДРЕСА_2 , де вони спільно вживали спиртні напої. Під час розпивання алкоголю в них відбувся словесний конфлікт, у результаті якого в ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 .
Реалізуючи цей умисел, засуджений почав руками завдавати ударів по різних частинах тіла потерпілого, а також узяв поліно і продовжив бити ОСОБА_7 по голові та кінцівках, чим заподіяв йому легкі та середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.
Також у ході побиття ОСОБА_7 . ОСОБА_6 руками схопив його за шию і став душити, унаслідок чого заподіяв тілесні ушкодження, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті потерпілого.
Суд першої інстанції засудив ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК України, кваліфікувавши його діяння як вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Апеляційний суд, переглянувши вирок суду першої інстанції, залишив судове рішення без змін.
У поданій касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення й закрити кримінальне провадження щодо нього у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді й вичерпанням можливості їх отримати.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в порядку касаційного розгляду має відповісти на доводи щодо:
- наявності обставин для закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України;
- доведеності вини засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, належними та допустимими доказами;
- постановлення судових рішень у цьому кримінальному провадженні
з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Черняхівського районного суду Житомирської області від
02 серпня 2023 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Цим вироком вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 17 лютого 2022 року перебував разом із потерпілим ОСОБА_7 за місцем свого проживання в приміщенні будинку АДРЕСА_2 . Під час розпивання алкоголю в них відбувся словесний конфлікт, у результаті якого в ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, почав руками завдавати ударів по різних частинах тіла потерпілого, а також узяв поліно і продовжив бити ОСОБА_7 по голові та кінцівках, чим заподіяв йому легкі та середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.
Також у ході побиття ОСОБА_7 . ОСОБА_6 руками схопив його за шию і став душити, унаслідок чого заподіяв тілесні ушкодження у вигляді садна і внутрішньо шкірних крововиливів попередньо-правій поверхні шиї; крововиливів у м'які тканини шиї, перелому під'язикової кістки та перелому ріжків щитоподібного хряща, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень і перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті потерпілого.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 13 листопада 2023 року вирок районного суду залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити кримінальне провадження щодо нього у зв'язку з
невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді й вичерпанням можливості їх отримати.
Суть доводів касаційної скарги засудженого зводиться до того, що надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у цьому кримінальному провадженні, засуджений вважає, що всупереч вимогам КПК України суд першої інстанції, а надалі й апеляційний суд, не довели «поза розумним сумнівом» його винності у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, більш того їх висновки щодо його винності ґрунтуються на таких недопустимих доказах, як:
- відеозаписи слідчих експериментів, проведених із засудженим ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_8 , які є додатками до відповідних протоколів, складених за результатами проведення слідчих дій, з тих підстав, що ці відеозаписи не були відкриті стороні захисту на стадії досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, а під час судового розгляду сторона обвинувачення додатково надала відеозапис слідчого експерименту, проведеного із свідком, що, є доказом, здобутим під час судового розгляду;
- протоколи слідчих експериментів, проведених із засудженим ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_8 , і похідні від них висновки експертів за результатами проведення відповідних експертиз.
Разом з цим засуджений зазначає про недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, оскільки керівник слідчого відділу Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_9 лише тимчасово виконувала обов'язки керівника, а тому не мала законних повноважень доручати розслідування кримінального провадження відповідним слідчим.
При цьому засуджений наголошує, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що в ході конфлікту, який виник між ним і потерпілим, останній напав на нього і заподіяв відповідні тілесні ушкодження, а тому він захищався від його протиправних дій, що підтверджується наявними доказами у цьому кримінальному провадженні, а отже діяв у межах необхідної оборони.
До того ж засуджений указує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи свої рішення, не надали належної оцінки показанням потерпілої та свідків щодо негативних рис характеру і поведінки ОСОБА_7 , його кримінального минулого, що свідчить про ймовірність нападу потерпілого на засудженого з метою його вбивства, що підтверджує твердження засудженого про його захист від протиправних дій потерпілого.
Водночас касатор стверджує про залишення судами без уваги того факту, що саме він, після подій цього кримінального провадження, викликав поліцію та швидку медичну допомогу й не намагався приховати слідів вчиненого, що доводить його невинуватість.
Крім цього, засуджений вважає, що розгляд кримінального провадження стосовно нього в судах першої та апеляційної інстанцій відбувся з обвинувальним ухилом, що призвело до безпідставної кваліфікації його дій за
ч. 2 ст. 121 КК України.
Також, на його переконання, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про призначення повторної
судово-медичної експертизи, зокрема з метою встановлення наявності у засудженого та потерпілого тілесних ушкоджень та природу їх утворення.
До того ж засуджений стверджує про порушення його права на захист, оскільки його не було забезпечено захисником на початку досудового розслідування,
а право мати захисника він міг реалізувати лише наприкінці досудового розслідування шляхом самостійного укладення угоди про надання йому правничої допомоги.
Крім цього, зазначає, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам
ст. 370 КПК України і, що у ньому всупереч вимогам ст. 419 КПК України не надано належної оцінки доводам поданої апеляційної скарги стороною захисту, зокрема тим, які є аналогічними викладеним вище доводам касаційної скарги.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційну скаргу засудженого прокурор наводить аргументи на спростування її доводів та просить залишити її без задоволення як безпідставну.
У судовому засіданні прокурор заперечив щодо задоволення касаційної скарги засудженого.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 і 410 КПК України, просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Стосовно встановлення обставин для закриття кримінального провадження
на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом положень п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Як передбачено ст. 419 КПК України, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Згідно з ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається, зокрема, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
За статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи «поза розумним сумнівом».
Стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
За правилами ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження касаційний суд установив, що висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про доведеність винності ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено під час судового розгляду та оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Водночас суд першої інстанції, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами передбачених законом їхніх прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом, у межах пред'явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у кримінальному провадженні, крім іншого, у суді допитав потерпілу, свідків та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для забезпечення повного та неупередженого судового розгляду.
Так, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно оцінив та врахував показання потерпілої ОСОБА_10 та свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які розповіли про характер стосунків між засудженим та потерпілим, повідомили суду дані, що характеризують особу потерпілого, і про те, за яких обставин вони дізнались про його смерть, у цьому випадку не впливають на правильність висновків про винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, при цьому, зазначені особи не були очевидцями подій.
Тому доводи касаційної скарги засудженого про протилежне є безпідставними.
При цьому з матеріалів кримінального провадження убачається, що в суді першої інстанції засуджений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав та давати показання відмовився на підставі ст. 63 Конституції України. Також він не визнав своєї вини у вчиненому під час апеляційної процедури.
Однак висновок районного суду про доведеність винності засудженого
ОСОБА_6 у тому, що в ході завдання ударів він, зокрема, душив потерпілого, унаслідок чого заподіяв йому тілесні ушкодження у вигляді садна та внутрішньо шкірних крововиливів попередньо-правій поверхні шиї; крововиливів у м'які тканини шиї, перелому під'язикової кістки та перелому ріжків щитоподібного хряща, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті потерпілого, ґрунтується на об'єктивно з'ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Зміст обставин та доказів докладно наведено у вироку суду першої інстанції. З таким висновком районного суду погодився суд апеляційної інстанції, погоджується і колегія суддів, оскільки він ґрунтується на доказах, які всебічно, повно й неупереджено досліджено з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
Так, рішення суду про винність засудженого у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України підтверджується письмовими доказами, зокрема:
- протоколом огляду місця події від 18 лютого 2022 року, в ході якого було оглянуто приміщення літньої кухні, розташованої на території домоволодіння на АДРЕСА_1 , де на дивані лежав труп
потерпілого. На ліжку, підлозі та інших речах виявлено сліди речовини бурого кольору. Під час огляду місця події також було виявлено й вилучено речі зі слідами бурого кольору (т. 3, а. п. 45-56);
- постановою про визнання предметів речовими доказами від 19 лютого
2022 року, відповідно до якої речі вилучені, під час огляду місця події 18 лютого 2022 року, визнано речовими доказами (т. 3, а. п. 57-58);
- протоколом огляду трупа від 19 лютого 2022 року, в ході якого оглянуто труп ОСОБА_7 , на одязі потерпілого та на його обличчі виявлено нашарування речовини бурого кольору, наявні тілесні ушкодження: синці, рани та рани з надривами, крововиливи (т. 3, а. п. 64-72);
- постановою про визнання предметів речовими доказами від 19 травня
2022 року, згідно з якою вилучені під час огляду трупа 19 лютого
2022 року речі, визнано речовими доказами (т. 3, а. п. 78-79);
- висновками експертів судово-медичних експертиз № 183 від 19 лютого
2022 року, № 1284/28 від 02 серпня 2022 року, відповідно до яких у ОСОБА_7 виявлено:
- тілесні ушкодження, що у своїй сукупності та за механізмом утворення є тупою травмою шиї, яка утворилася від дії тупого твердого предмета, за ознаками тяжкого тілесного ушкодження, що перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням смерті;
- тілесні ушкодження, які утворилися від дії тупих твердих предметів
з обмеженою контактуючою поверхнею та тупих твердих предметів з ребром, що мають ознаки легких і середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
До того ж установлено, що смерть ОСОБА_7 настала від тупої травми шиї, яка ускладнилася посттравматичним набряком гортані та асфіксією, могла настати з 14 по 17 годину до часу дослідження трупа в морзі (т. 3, а. п. 73-77, 191-195);
- висновками експертів судово-імунологічних експертиз № СЕ-19/106-22/2634-БД від 20 квітня 2022 року, № СЕ-19/106-22/2622-БД від 21 квітня 2022 року
№ СЕ-19/106-22/2625-БД від 22 квітня 2022 року, № СЕ-19/106-22/2626-БД від
26 квітня 2022 року, № СЕ-19/106-22/2623-БД від 22 квітня 2022 року,
№ СЕ-19/106-22/2627-БД від 27 квітня 2022 року, № СЕ-19/106-22/2632-БД від
28 квітня 2022 року, № СЕ-19/106-22/2629-БД від 29 квітня 2022 року,
№ СЕ-19/106-22/2630-БД від 02 травня 2022 року, № СЕ-19/106-22/2633-БД від
02 травня 2022 року, № СЕ-19/106-22/2636-БД від 03 травня 2022 року,
№ СЕ-19/106-22/2637-БД від 03 травня 2022 року, відповідно до яких на досліджених рушнику блакитного кольору, черевиках, поліні, наволочках, капцях, аплікаторі зі змивом, що зроблений з плями речовини бурого кольору, мішку, частині простирадла з плямами речовини біологічного походження, куртці зеленого кольору, що вилучені 18 лютого 2022 року під час огляду місця події, виявлено кров, яка належить людині та може походити від ОСОБА_7 (т. 3);
- висновком експерта судово-імунологічної експертизи № СЕ-19/106-22/7830-БД від 25 серпня 2022 року, якою встановлено, що виявлена на куртці синього кольору кров людини може походити від ОСОБА_6 Виявлена кров людини на поліні (фрагменті деревини), походження якої від ОСОБА_6 виключається, в даному випадку домішки крові можуть походити від ОСОБА_6 (т. 3,
а. п. 197-201);
- висновками експертів судово-медичних експертиз № 396 від 20 квітня
2022 року, № 1426 від 25 серпня 2022 року за результатами проведення яких у ОСОБА_6 виявлено тілесні ушкодження, що утворилися від дії тупого твердого предмета з ребром та мають ознаки легких тілесних ушкоджень (т. 3,
а. п. 189-190, 218, 219);
- копією медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_6 (т. 3, а. п. 211-217);
- висновком експерта судово-медичної експертизи № 1490 від 31 серпня
2022 року, за результатами проведення якої встановлено, що кількість дії травмуючих факторів можуть відповідати кількості виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_6 (згідно з висновком судово-медичної експертизи
№ 1426 від 25 серпня 2022 року) за умови, що ці предмети діяли з достатньою силою для утворення тілесних ушкоджень та діяли в кожну ділянку з наявними тілесними ушкодженнями не більше одного разу (т. 3, а. п. 220-221);
- висновком експерта судово-медичної експертизи № 1469/33 від 30 серпня 2022 року, яка проведена на підставі даних висновку експерта № 183 від 19.лютого 2022 року, висновком експерта судово-медичної експертизи № 1597 від 26 жовтня 2022 року, якими встановлено, зокрема те, що кількість дії травмуючих факторів можуть відповідати кількості виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 за умови, що ці предмети діяли з достатньою силою для утворення тілесних ушкоджень та діяли в кожну ділянку з наявними тілесними ушкодженнями не більше одного разу. Можна вважати, що була, зокрема, дія тупими твердими предметами з обмеженою контактуючою поверхнею на ділянку шиї справа (садно попередньо-правій поверхні шиї, крововилив у м'які тканини шиї справа, перелом правого верхнього ріжка щитоподібного хряща) та зліва (крововилив у м'які тканини, перелом під'язикової кістки зліва та перелом лівого верхнього ріжка щитоподібного хряща), ці тілесні ушкодження могли утворитися під час стискування органів шиї руками. ОСОБА_7 міг перебувати в будь-якому положенні, у якому ділянки з наявними тілесними ушкодженнями доступні для дії травмуючого предмета. Після нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 міг виконувати активні дії (говорити, рухати кінцівками, ходити тощо). Смерть ОСОБА_7 настала від тупої травми шиї, яка ускладнилася посттравматичним набряком гортані та асфіксією, могла настати з 14 по
17 годину до часу дослідження трупа в морзі (т. 3, а. п. 222-226, 235-239);
- протоколом слідчого експерименту від 25 серпня 2022 року, проведеного за участю свідка ОСОБА_8 , під час якого останній розповів про обставини, за яких він 18 лютого 2022 року ввечері приїхав до місця проживання ОСОБА_6 , і показав на місці події, як виявив зачинені вхідні двері до літньої кухні з ключами в дверях (т. 3, а. п. 204-208);
- постановою про визнання речовими доказами від 25 серпня 2022 року, згідно з якою флеш носій із відеозаписом слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_8 визнаний речовим доказом та приєднаний до матеріалів провадження (т. 3, а. п. 209-210);
- протоколом слідчого експерименту від 25 серпня 2022 року, проведеного за згодою і участю підозрюваного ОСОБА_6 , за місцем його постійного проживання. Під час експерименту ОСОБА_6 показав на місці події, за яких обставин він заподіяв ОСОБА_7 тілесні ушкодження (т. 3, а. п. 228-232);
- постановою про визнання речовими доказами від 01 вересня 2022 року, згідно якої флеш-носій із відеозаписом слідчого експерименту за участю підозрюваного ОСОБА_6 визнаний речовим доказом та приєднаний до матеріалів провадження (т. 3, а. п. 233-234);
- висновком судово-психіатричного експерта № 324 від 27 вересня 2022 року, яким установлено, що ОСОБА_6 виявляє клінічні ознаки змішаного розладу особистості. Ці зміни у його психіки не належать до тимчасових розладів психічної діяльності. Він може усвідомлювати свої дії та керувати ними.
ОСОБА_6 у період часу, коли було вчинено інкримінований йому протиправний вчинок, у тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності не перебував. Виявляв клінічні ознаки змішаного розладу особистості. Вказані вище зміни не досягали ступеня психічного захворювання й не позбавляли його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_6 не потребує застосування щодо нього примусових заходів медичного характеру (т. 3, а. п. 242-244);
- висновком експертів комісійної судово-медичної експертизи № 123 від
26 жовтня 2022 року, у якому комісія експертів підсумувала, що під час
судово-медичному обстеженні та за записами представлених на експертизу медичних документів у ОСОБА_6 було виявлено: забійну рану на волосистій частині голови, яка утворилася від дії тупого твердого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею, що має ребро, у термін від 12 до 36 годин до часу освідування; синець правої ключиці та дельтоподібної ділянки, синець на зовнішній поверхні правої дельтоподібної ділянки, синець і чотири садна на тильній поверхні кисті правої руки, лінійне садно лівого передпліччя, які утворилися від дії тупих твердих предметів з обмеженою та переважаючими поверхнями у термін за 1-3 доби до часу освідування; чотири синці на попередній та внутрішній поверхні у середній третині правого плеча, три синці на передній поверхні в нижній та середній третині лівого плеча, утворилися від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути пальці рук тощо, у термін за 1-3 доби до часу освідування; два синці на грудній клітці та два синці на передній черевній стінці утворилися від дії тупих твердих предметів у термін за 1-2 доби до часу освідування. Усі виявлені тілесні ушкодження є легкими тілесними ушкодженнями. Діагноз «струс головного мозку. Перелом кісток носа» не підтверджений достовірною неврологічною симптоматикою, об'єктивними клінічними даними та результатами рентгенологічного дослідження, а тому під час оцінки ступеня тяжкості тілесних ушкоджень до уваги не береться. Питання щодо можливого утворення тілесних ушкоджень у ході боротьби та самооборони не входить до компетенції судово-медичної експертизи, оскільки одні й ті ж тілесні ушкодження можуть виникати як під час боротьби, так і самооборони (т. 3, а. п. 245-248);
- висновком експертів комісійної судово-медичної експертизи № 116 від
27 жовтня 2022 року, під час судово-медичного дослідження трупа
ОСОБА_7 виявлено тілесні ушкодження (згідно висновку експерта № 183 від
19 лютого 2022 року). Смерть ОСОБА_7 настала від тупої травми шиї, яка ускладнилася посттравматичним набряком гортані та асфіксією, що підтверджується результатами судово-медичного дослідження тіла в морзі (наявність тілесних ушкоджень у ділянці шиї; набряк слизової гортані та голосових щілин із точковими крововиливами; легені вздуті, випирають із плевральної порожнини), даними судово-гістологічної експертизи (виражена емфізема з розривом альвеолярних перетинок у легеневій тканині; набряк та діапедезні крововиливи слизової оболонки гортані; діапедезні крововиливи в підслизовому шарі бронхів; масивні крововиливи в м'які тканини шиї), даними медико-криміналістичної експертизи (наявність переломів під'язикової кістки та щитоподібного хряща гортані з крововиливами в ділянках переломів). З огляду на ступінь розвитку трупних явищ, смерть ОСОБА_7 могла настати з 14 по
17 годину до часу дослідження трупа в морзі з урахуванням похибки 2-3 години через наявність одягу. Виявлені тілесні ушкодження під час судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_7 не могли бути утворені у результаті спричинення травмуючих впливів самому собі. У момент спричинення тілесних ушкоджень постраждалий ОСОБА_7 міг перебувати по відношенню до особи, яка їх спричиняла, в будь-якому положенні, крім того, у положенні, у якому ділянки тіла з ушкодженнями були б недоступними для спричинення травмуючих впливів. Виявлені тілесні ушкодження в ході судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_7 не є характерними для падіння на площині (як з наданням тілу додаткового прискорення, так і без такого). Питання щодо можливості утворення тілесних ушкоджень під час боротьби та самооборони не входить до компетенції судово-медичної експертизи, оскільки одні й ті ж тілесні ушкодження можуть виникати як під час боротьби, так і самооборони. Можливість урятувати життя ОСОБА_7 , за умови надання кваліфікованої, спеціалізованої медичної допомоги в перші години після спричинення переломів під'язикової кістки та щитоподібного хряща гортані, не виключається (т. 3,
а. п. 249-255).
Що стосується доводів касаційної скарги засудженого, які зводяться до того, що суди першої та апеляційної інстанцій дали неправильну правову оцінку його діям, що призвело до помилкової їх кваліфікації за ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки він лише оборонявся від нападу потерпілого, а тому діяв у стані необхідної оборони, то, на переконання колегії суддів вони є необґрунтованими з таких підстав.
Згідно з приписами частин 1, 3 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.
Отже, для правильного визначення, чи діяла особа в стані оборони та чи залишалися її дії в межах необхідності для оборони або перевищили ці межі, суд має оцінити наявність чи відсутність суспільно небезпечного посягання і, в разі його наявності, - якщо характер посягання не підпадає під ознаки, зазначені
в ч. 5 ст. 36 КК України, - оцінити відповідність захисту небезпечності посягання.
Тому в цьому кримінальному провадженні питання полягало в тому, чи були дії засудженого зумовлені необхідністю захисту від суспільно небезпечного посягання та чи відповідали ці дії небезпечності посягання й обстановці захисту.
У ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів встановила, що версія сторони захисту про перебування засудженого під час конфлікту з потерпілим та в момент спричинення останньому тяжких тілесних ушкоджень, що стали причиною його смерті, у стані необхідної оборони була спростована судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд,
у ході дослідження усіх наявних у матеріалах кримінального провадження доказів.
Так, із фактичних обставин, установлених під час судового розгляду судом першої інстанції, убачається, що 17 лютого 2022 року у вечірній час до будинку літньої кухні засудженого прийшов потерпілий, де вони спільно вживали горілку, у зв'язку з чим були в стані алкогольного сп'яніння. При цьому потерпілий перебував у стані легкого ступеня алкогольного сп'яніння. Між ними виникла суперечка, яка переросла в бійку із заподіянням один одному тілесних ушкоджень, про що свідчать легкі тілесні ушкодження, наявні в засудженого,
а також значна кількість тілесних ушкоджень легкої та середньої тяжкості в різних ділянках тіла потерпілого. Під час бійки засуджений поліном завдав ударів потерпілому по голові та кінцівках, а також схопив його за шию та стиснув, спричинивши йому перелом під'язикової кістки і переломи ріжків щитоподібного хряща, від яких згодом настала смерть потерпілого.
Такий розвиток подій установлено на підставі досліджених та належно оцінених судом письмових доказів, зокрема висновків експертів проведених у цьому кримінальному провадженні судово-медичних експертиз зміст яких детально відображено у вироку, а саме:
- висновками експертів судово-медичних експертиз № 183 від 19 лютого
2022 року, № 1284/28 від 02 серпня 2022 року, № 1597 від 26 жовтня
2022 року, № 116 від 27 жовтня 2022 року;
До того ж висновками експертів судово-медичних експертиз № 183 від
19 лютого 2022 року, № 1469/33 від 30 серпня 2022 року встановлено, зокрема, що смерть ОСОБА_7 настала від тупої травми шиї, яка ускладнилася посттравматичним набряком гортані та асфіксією;
- висновками експертів судово-медичних експертиз № 396 від 20 квітня
2022 року, № 1426 від 25 серпня 2022 року, за результатами проведення яких у ОСОБА_6 , крім іншого, виявлено забійну рану на волосистій частині голови, яка утворилася від дії тупого твердого предмета з ребром у термін від 12 до
36 годин до часу освідування, має ознаки легкого тілесного ушкодження. Виставлений у лікувальному закладі діагноз «ЗЧМТ. Струс головного мозку. Перелом кісток носа. Забій грудної клітки» під час складання підсумків за ступенем тяжкості не оцінюється, оскільки не підтверджений об'єктивними даними; синець на межі дистального кінця правої ключиці та дельтоподібної ділянки, синець на зовнішній поверхні правої дельтоподібної ділянки, синець і (4) садна на тильній поверхні кисті правої руки, лінійне садно на передній поверхні у верхній третині лівого передпліччя утворилися від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою та переважаючою поверхнею в термін за 1-3 доби до часу освідування, мають ознаки легких тілесних ушкоджень; синці (4) на передньо-внутрішій поверхні в середній третині правого плеча, синці (3) на передній поверхні в нижній та середній третині лівого плеча утворилися від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути пальці рук тощо, у термін за 1-3 доби до часу освідування, мають ознаки легких тілесних ушкоджень; синці (2) на грудній клітці та синці (2) на передній черевній стінці утворилися від дії тупих твердих предметів у термін за 1-2 доби до часу освідування, мають ознаки легких тілесних ушкоджень;
- висновком експертів комісійної судово-медичної експертизи № 123 від
26 жовтня 2022 року, у якому комісія експертів підсумувала, що під час
судово-медичному обстеженні та за записами представлених на експертизу медичних документів у ОСОБА_6 було виявлено: забійну рану на волосистій частині голови, яка утворилася від дії тупого твердого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею, що має ребро, у термін від 12 до 36 годин до часу освідування; синець правої ключиці та дельтоподібної ділянки, синець на зовнішній поверхні правої дельтоподібної ділянки, синець і чотири садна на тильній поверхні кисті правої руки, лінійне садно лівого передпліччя, які утворилися від дії тупих твердих предметів з обмеженою та переважаючими поверхнями у термін за 1-3 доби до часу освідування; чотири синці на попередній та внутрішній поверхні у середній третині правого плеча, три синці на передній поверхні в нижній та середній третині лівого плеча, утворилися від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею, якими могли бути пальці рук тощо, у термін за 1-3 доби до часу освідування; два синці на грудній клітці та два синці на передній черевній стінці утворилися від дії тупих твердих предметів у термін за 1-2 доби до часу освідування. Усі виявлені тілесні ушкодження є легкими тілесними ушкодженнями. Діагноз «струс головного мозку. Перелом кісток носа» не підтверджений достовірною неврологічною симптоматикою, об'єктивними клінічними даними та результатами рентгенологічного дослідження, а тому під час оцінки ступеня тяжкості тілесних ушкоджень до уваги не береться.
Зі свого боку колегія суддів звертає увагу на те, що зазначені вище висновки експертів за результатами проведення відповідних експертиз установлюють наявність у засудженого легких тілесних ушкоджень, які не характерні тим ушкодженням, спричинення потерпілим яких могли створювати загрозу життю та здоров'ю засудженого, унаслідок чого він міг перебувати у стані необхідної оборони і, що могло стати причиною того, що засуджений схопив потерпілого за шию та, стиснувши її, спричинив йому перелом під'язикової кістки і переломи ріжків щитоподібного хряща, від яких згодом настала його смерть.
Ураховуючи наведене й виходячи з установлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, засуджений об'єктивно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, припускав, що такими діями, як удари поліном по голові та кінцівках потерпілого і його душіння, будуть заподіяні тілесні ушкодження, і передбачав можливість настання наслідків у вигляді завдання будь-якої за тяжкістю шкоди здоров'ю потерпілого, хоча й не конкретизував у своїй свідомості, якою саме буде така шкода. Тобто він діяв із неконкретизованим (невизначеним) умислом на заподіяння тілесних ушкоджень, а до настання смерті потерпілого від таких ушкоджень ставився необережно.
До того ж не спростовує винуватості засудженого, як про це він зазначає у касаційній скарзі, той факт, що після побиття потерпілого він викликав поліцію та швидку медичну допомогу, адже смерть потерпілого настала у результаті його дій, а кримінальна відповідальність настає за наслідки, що настали фактично, а у цьому випадку - смерть потерпілого.
Отже, вказані дії засудженого повністю охоплюються диспозицією ч. 2 ст. 121 КК України як завдання умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність доказів протиправних посягань з боку потерпілого, а відповідно,
і щодо відсутності стану необхідної оборони у засудженого за обставин, які склалися під час подій, а тому колегія суддів погоджується з правовою оцінкою дій засудженого та їх кваліфікацією за ч. 2 ст. 121 КК України.
Інших доказів, які б підтверджували версію про те, що відповідні тілесні ушкодження були заподіяні потерпілому безпосередньо у зв'язку з його нападом на засудженого і для захисту від нього, не наведено, і, таким чином, твердження засудженого спростовані «поза розумним сумнівом».
З огляду на викладене, позиція засудженого про перебування у стані необхідної оборони є способом уникнення кримінальної відповідальності за скоєне.
З урахуванням наведеного колегія суддів констатує, що підстави для закриття кримінального провадження щодо засудженого, як він про це вказує у своїй касаційній скарзі, відсутні.
Тому доводи касаційної скарги засудженого в цій частині колегія суддів вважає необґрунтованими.
Про доведеність вини засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, належними та допустимими доказами.
Щодо доводів касаційної скарги засудженого про недопустимість як доказів відеозаписів слідчих експериментів, проведених із засудженим ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_8 , які є додатками до відповідних протоколів складених за результатами проведення слідчих дій, з тих підстав, що ці відеозаписи не були відкриті стороні захисту на стадії досудового розслідування в порядку
ст. 290 КПК України, то колегія суддів зазначає таке.
Так, положеннями ч. 2 ст. 290 КПК України встановлений обов'язок прокурора або слідчого за його дорученням надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні. Прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді (ч. 3 ст. 290 КПК України). Зі змісту ч. 12 ст. 290 КПК України випливає, що у разі, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Під час перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів встановила, що на виконання вимог ст. 290 КПК України ОСОБА_6 та його захиснику були відкриті всі матеріали досудового розслідування, а також вказані вище протоколи з додатками у виді флеш носіїв із відеозаписами, що підтверджується протоколом про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 28 жовтня 2022 року, який захисник та засуджений підписали без будь-яких клопотань і зауважень (т. 3, а. п. 274-280). Водночас сторона захисту не клопотала про забезпечення технічної можливості для відтворення цих відеозаписів. При цьому неознайомлення сторони захисту з указаними відеозаписами не тягне за собою автоматичного визнання таких доказів недопустимими.
Більш того, це право було реалізовано під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, що підтверджується відеозаписами судових засідань від 29 березня та 28 квітня 2023 року, наявними на технічному носії фіксації (т. 5). При цьому, під час апеляційної процедури, сторона захисту підтвердила зазначений факт.
Тому доводи про недопустимість відеозаписів слідчих експериментів,проведених із засудженим ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_8 , що є додатками до відповідних протоколів, з підстав невиконання ст. 290 КПК України є неспроможними та такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Також колегія суддів відхиляє як необґрунтовані твердження засудженого про недопустимість як доказу відеозапису слідчого експерименту за участю свідка, у зв'язку з тим, що під час судового розгляду сторона обвинувачення додатково надала відеозапис цієї слідчої дії, що, на думку сторони захисту, є доказом, здобутим у ході судового розгляду.
Так, колегія суддів виходить з того, що за змістом ч. 3 ст. 99 КПК України оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - ще і його відображення, якому надається таке ж значення як документу. Водночас за ч. 1 ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації. Відповідно до висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к, провадження № 51-1878кмо20), ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним. Характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив'язки до конкретного матеріального носія. У випадку зберігання електронного документа на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників уважається оригіналом електронного документа.
У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 відсутні об'єктивні дані про те, що флеш носій, повторно долучений до протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_8 , містить електронні документи, створені не під час здійснення цієї слідчої дії, а в інший час, за інших обставин чи неуповноваженою особою. Відеозапис повністю відображає перебіг подій у ході слідчої дії.
Тому доводи касаційної скарги в цій частині є надуманими.
Зі свого боку колегія суддів зауважує, що засуджений у своїй касаційній скарзі стверджує про недопустимість як доказів протоколів слідчих експериментів проведених із ним та свідком ОСОБА_8 , однак взагалі не вказує, у чому полягають порушення, які могли вплинути на конвенційні та конституційні права людини під час проведення зазначених слідчих дій.
Також посилання засудженого на недопустимість як доказів похідних від цих протоколів висновків експертів за результатами проведення відповідних експертиз, з підстави, яку в доктрині кримінального процесу іменують правилом про «плоди отруєного дерева», - здобуття інших доказів завдяки інформації, отриманій унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на положеннях кримінального процесуального закону та матеріалах кримінального провадження та є нерелевантними за обставин цього кримінального провадження.
До того ж колегія суддів звертає увагу, що суди попередніх інстанцій перевірили зазначені вище протоколи на предмет їх належності та допустимості як доказів, у результаті чого констатували відсутність підстав вважати їх неналежними й недопустимими доказами, з чим погоджується і колегія суддів.
Крім цього, необхідно зазначити, що предметом перевірки судів попередніх інстанцій був факт наявності в ОСОБА_9 , яка тимчасово виконувала обов'язки керівника слідчого відділу Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області, законних повноважень на доручення розслідування цього кримінального провадження відповідним слідчим.
Так, суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_9 на момент винесення відповідних постанов перебувала на основній посаді заступника начальника слідчого відділу Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області та при цьому тимчасово виконувала обов'язки начальника слідчого відділу Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області, тобто була уповноважена на винесення відповідних постанов.
Водночас колегія суддів зазначає, що згідно з п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК України керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
При цьому, відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК України до керівників органу досудового розслідування відноситься, зокрема, заступник начальника слідчого відділу, які діють у межах своїх повноважень.
За правилами ст. 39 КПК України керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування, визначає слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а в разі здійснення досудового розслідування слідчою групою визначає старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
Отже, вказані вище норми процесуального права передбачають, що саме на керівника органу досудового розслідування покладається обов'язок щодо організації та проведення досудового розслідування, яким з огляду на положення статей 3, 39 КПК у їх взаємозв'язку наділений у тому числі, заступник начальника слідчого відділу як структурного підрозділу органу досудового розслідування.
Тому колегія суддів констатує, що доводи касаційної скарги засудженого в цій частині є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами провадження.
Щодо доводів касатора про безпідставність відмови судом першої інстанції в задоволенні клопотання сторони захисту про призначення судово-медичної експертизи, зокрема про встановлення наявності в засудженого та потерпілого тілесних ушкоджень і природи їх утворення, то колегія суддів наводить такі мотиви.
З матеріалів кримінального провадження випливає, що сторона захисту заявила клопотання про призначення повторної судово-медичної експертизи про наявність у засудженого та потерпілого тілесних ушкоджень та механізм їх утворення, яке суд першої інстанції розглянув і в задоволенні якого відмовив ухвалою від 04 травня 2023 року (т. 4, а. п. 80-82).
Так, зі змісту постановленої ухвали видно, що цей суд належно обґрунтував мотиви прийнятого рішення, зокрема зазначив, що питання, які порушував захисник у клопотанні, вже були досліджені експертами під час судово-медичних експертиз та комісійних судово-медичних експертиз у цьому кримінальному провадженні й на них було надано вичерпні відповіді, що підтверджується висновками експертів № 396 від 20 квітня 2022 року,
№ 1284/28 від 02 серпня 2022 року, № 1426 від 25 серпня 2022 року, № 1490 від 31 серпня 2022 року, № 1469/33 від 31 серпня 2022 року, № 1597 від 26 жовтня 2022 року, № 123 від 26 жовтня 2022 року, № 116 від 27 жовтня 2022 року.
Колегія суддів погоджується з наведеними мотивами відмови у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-медичної експертизи та вважає відповідні доводи засудженого про безпідставність такої відмови неспроможними.
Крім того, суд дотримався норм, установлених статтями 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Усі клопотання учасників процесу розглянуто відповідно до вимог закону.
Стосовно тверджень засудженого про порушення його права на захист, оскільки його не було забезпечено захисником на початку досудового розслідування,
а право мати захисника він міг реалізувати лише наприкінці досудового розслідування шляхом самостійного укладення угоди про надання йому правничої допомоги, колегія суддів зазначає таке.
Аргументи засудженого у касаційній скарзі про те, що під час досудового розслідування було порушено його право на захист, спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Так, дослідженням матеріалів кримінального провадження встановлено, що під час досудового розслідування слідчий СВ Житомирського РУП ГУНП України в Житомирській області ОСОБА_17 роз'яснила підозрюваному ОСОБА_6 його право на кваліфіковану правову допомогу, яке він може реалізувати, обравши собі захисника, або шляхом призначення йому захисника безоплатно за рахунок держави, проте підозрюваний заявив, що він правової допомоги не потребує та надалі буде реалізовувати право на отримання правової допомоги самостійно, що підтверджується протоколом роз'яснення права на захист (т. 4, а. п. 11).
Крім того, з огляду на положення ч. 1 ст. 52 КПК України не вимагала обов'язкової участі захисника під час досудового розслідування і кваліфікація діяння, у вчиненні якого підозрювався ОСОБА_6 .
Тому з огляду на відсутність підстав, передбачених ст. 52 КПК України, якими визначено обов'язкову участь захисника у кримінальному провадженні, відмова ОСОБА_6 від участі захисника не свідчить про порушення його права на захист.
Отже, доводи в касаційній скарзі про протилежне є безпідставними.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд надав обґрунтовані відповіді на доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, і на ті, які є аналогічними викладеним доводам у касаційній скарзі засудженого, навів переконливі аргументи на їх спростування, зазначив підстави, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, та належним чином мотивував свою позицію.
При цьому апеляційний суд не встановив порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом першої інстанції доказів, як і не встановив підстав для визнання таких доказів недопустимими.
Отже, колегією суддів не встановлено неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність щодо юридичної оцінки вчинених засудженим кримінальних правопорушень за вказаними вище нормами КК України.
Також не констатовано колегією суддів, за доводами касаційної засудженого, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для зміни чи скасування оскаржених судових рішень щодо нього
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для скасування судових рішень та підстав для закриття кримінального провадження під час перевірки цього кримінального провадження колегія суддів не встановила.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій у процесі розгляду провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили б під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу засудженого має бути залишено без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Черняхівського районного суду Житомирської області
від 02 серпня 2023 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду
від 13 листопада 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3