23 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/11121/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кондратова І. Д.,
за участю секретаря судового засідання Москалика О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Фізичної особи-підприємця Орлової Інни Ігорівни
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Полякової К.В.
від 07.09.2023
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Іоннікової І.А., Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.,
від 07.02.2024
у справі за первісним позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва"
до фізичної особи-підприємця Орлової Інни Ігорівни
про стягнення 95 109,95 грн,
та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця Орлової Інни Ігорівни
до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва"
про визнання договору недійсним,
за участю представників:
від позивача: Верета А.В.,
від відповідача: Кудрицький Р.П.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Орлової Інни Ігорівни про стягнення 95109,95 грн заборгованості за договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 16.07.2015 № 198.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 16.07.2015 № 198, щодо своєчасної оплати наданих житлово-комунальних послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором за період січень 2018 року - липень 2022 року.
У квітні 2023 року фізична особа-підприємець Орлова Інна Ігорівна звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" про визнання недійсним договору від 16.07.2015 № 198 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з тих підстав, що договір не підписувала, а проставлений від її імені підпис на договорі їй не належить.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до договору дарування частки нежилих приміщень від 17.04.2015 Орловою Інною Ігорівною прийнято в дар 84/300 частки нежилих приміщень (що дорівнює 1/3 від 84/100 частки нежилих приміщень), що розташовані за адресою: м. Київ, пр-т Героїв Сталінграду, 14, у підвалі, загальною площею 489,7 кв.м., з яких відчужувана площа складає 409,9 кв.м.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.04.2015 за Орловою Інною Ігорівною зареєстровано право власності на 84/300 частки нежилих приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у підвалі, загальною площею 489,7 кв.м.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Дане нежитлове приміщення використовується фізичною особою-підприємцем Орловою Інною Ігорівною для здійснення господарської діяльності, що підтверджується договором від 17.02.2016 № 170216 про оренду нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, пр т Героїв Сталінграду, 14, підвал.
16.07.2015 між Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" (виконавцем, позивачем за первісним позовом) та фізичною особою-підприємцем Орловою Інною Ігорівною (споживачем, відповідачем за первісним позовом) укладено договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № 198, предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання житлового будинку № 14 та прибудинкової території по пр-ту Героїв Сталінграда у м. Києві, в якому знаходиться нежитлове приміщення, яке належить споживачу, відповідно до погодженого сторонами переліку послуг та їх вартості, що є невід'ємною частиною цього договору, а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором.
У додатку до договору визначено адресу приміщення: м. Київ, пр-т Героїв Сталінграда, 14, площа нежитлового приміщення - 487,9 км.м, а також наведено розрахунок плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у сумі 1088,55 грн на місяць.
В позові позивач за первісним позовом посилався на те, що відповідач за первісним позовом не здійснював оплату за послуги з утримання житлового будинку АДРЕСА_1 , внаслідок чого за ним утворилась заборгованість перед позивачем за первісним позовом у сумі 95109,95 грн за період січень 2018 року - липень 2022 року.
За період з січня 2018 року до липня 2022 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» виставлені фізичній особі-підприємцю Орловій Інні Ігорівні акти прийняття-передачі робіт (про надання послуг) з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: м. Київ, пр-т Героїв Сталінграду, 14, на загальну суму 95109,95 грн.
Ці акти прийняття-передачі робіт (про надання послуг) направлялися на юридичну адресу місця реєстрації фізичної особи-підприємця Орлової Інни Ігорівни, зазначену в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Також фізичній особі-підприємцю Орловій Інні Ігорівні направлялися претензія про сплату боргу від 15.07.2019 № 463-3507, акт звірки розрахунків за період з 01.10.2021 по 31.10.2021, претензія про сплату боргу від 26.01.2021 № 05/01 з актом звірки розрахунків за період з 01.10.2015 по 31.12.2020, претензія про сплату боргу від 07.12.2020 № б/н з актом звірки розрахунків за період з 01.10.2015 по 30.11.2020 року.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції
Господарський суд міста Києва рішенням від 07.09.2023 у справі №910/11121/22 позовні вимоги первісного позову Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" задовольнив повністю. Стягнув з фізичної особи-підприємця Орлової Інни Ігорівни на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" 95 109,95 грн основного боргу, а також 2 481,00 грн витрат зі сплати судового збору. У задоволенні позовних вимог зустрічного позову фізичної особи-підприємця Орлової Інни Ігорівни відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що спірний договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 16.07.2015 № 198 є неукладеним, а тому не підлягає визнанню недійсним.
У той же час на фізичну особу-підприємця Орлову Інну Ігорівну, як на власника частки в нерухомому майні, покладений тягар зі здійснення оплати за спожиті житлово-комунальні послуги, що надаються щодо спірного нерухомого майна. Не укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє споживача від обов'язку оплатити фактично спожиті комунальні послуги, надані таким виконавцем. Відповідачка з претензіями до позивача за первісним позовом щодо наданих послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у спірний період, невідповідності розрахунку оплати за послуги чи їх якості, не зверталася.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 07.02.2024 у справі № 910/11121/22 рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 залишив без змін з тих же підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ
Фізична особа-підприємець Орлова Інна Ігорівна звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі № 910/11121/22, у якій просила їх скасувати в частині задоволення позовних вимог Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" про стягнення 95 109,95 грн основного боргу та прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити позивачу за первісним позовом в задоволенні позовних вимог повністю.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень скаржником зазначено про те, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, а саме:
- щодо застосування статей 11 та 509 Цивільного кодексу України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц;
- щодо застосування статей 76 та 77 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 910/4476/18 та від 14.12.2022 у справі № 902/30/21;
- суди не дослідили реальності послуг, які позивач надавав, що не відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 750/12850/16-ц;
- щодо порушення статті 237 Господарського процесуального кодексу України та виходу за межі позовних вимог, без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 2-3632/11, від 15.07.2019 у справі №235/499/17, від 17.07.2019 у справі № 523/3612/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 760/23795/14 ц, від 25.09.2019 у справі № 642/6518/16-ц, від 3010.2019 у справі № 390/131/18, від 06.11.2019 у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13.11.2019 у справі № 697/2368/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 635/8395/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 686/24003/18, від 01.07.2020 у справі № 287/575/16-ц, від 19.08.2020 у справі № 287/587/16-ц. Вважає, що оскільки позивачем заявлено позов на підставі статті 525, 526, 629 Цивільного кодексу України, які регулюють договірні відносини, суди повинні були розглянути її в межах позовних вимог, які базуються саме на цих, визначених позивачем, нормах.
Також скаржником вказано на те, що судом апеляційної інстанції в порушення вимог статті 270 Господарського процесуального кодексу України, не дотримано порядку проведення судового засідання після зміни складу колегії та не забезпечено скаржнику можливості повторно надати пояснення усьому складу суду.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив касаційне провадження за касаційної скаргою відповідачки закрити на підставі пунктів 4 - 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанцій
Спір виник з приводу наявності / відсутності у відповідачки обов'язку здійснювати оплату послуг з утримання житлового будинку та прибудинкової території у спірний період за відсутності укладеного з позивачем договору.
Як встановлено судами попередніх інстанцій відповідно до договору дарування частки нежилих приміщень від 17.04.2015, Орлова Інна Ігорівна прийняла в дар 84/300 частки нежилих приміщень (що дорівнює 1/3 від 84/100 частки нежилих приміщень), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у підвалі, загальною площею 489,7 кв.м., з яких відчужувана площа складає 409,9 кв.м.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.04.2015, за Орловою Інною Ігорівною зареєстровано право власності на 84/300 частки нежилих приміщень, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у підвалі, загальною площею 489,7 кв.м.
Дане нежитлове приміщення використовується фізичною особою-підприємцем Орловою Інною Ігорівною для здійснення господарської діяльності, що підтверджується наданою нею для огляду до суду оригіналом договору від 17.02.2016 № 170216 про оренду нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, пр-т Героїв Сталінграду, 14, підвал.
Частиною четвертою статті 319 ЦК України унормовано, що власність зобов'язує.
Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Статтею 1 цього Закону унормовано, що виконавцем комунальної послуги є суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до вимог статті 5 цього Закону до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з пунктами 1, 5 частини другої статті 7 цього Закону індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Статтею 9 цього Закону встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Близькі за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 904/7183/17.
Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що на фізичній особі-підприємцю Орловій Інні Ігорівні, як на власнику частки в нерухомому майні, лежить тягар зі здійснення оплати за спожиті житлово-комунальні послуги, що надаються щодо спірного нерухомого майна.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за період з січня 2018 року до липня 2022 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва» виставлені фізичній особі-підприємцю Орловій Інні Ігорівні акти прийняття-передачі робіт (про надання послуг) з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: м. Київ, пр-т Героїв Сталінграду, 14, на загальну суму 95109,95 грн, які направлялися на юридичну адресу місця реєстрації фізичної особи-підприємця Орлової Інни Ігорівни, зазначену в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Також фізичній особі-підприємцю Орловій Інні Ігорівні направлялися претензія про сплату боргу від 15.07.2019 № 463-3507, акт звірки розрахунків за період з 01.10.2021 по 31.10.2021, претензія про сплату боргу від 26.01.2021 № 05/01 з актом звірки розрахунків за період з 01.10.2015 по 31.12.2020, претензія про сплату боргу від 07.12.2020 № б/н з актом звірки розрахунків за період з 01.10.2015 по 30.11.2020 року.
Тобто суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач належним чином виконував покладені на нього обов'язки з утримання будинків та прибудинкової території за адресою м. Київ, пр-т Героїв Сталінграду, 14, а відповідачка користувалися наданими їм послугами, проте не здійснювала їх оплату.
Однак, у цьому випадку заслуговують на увагу доводи касаційної скарги відповідачки, що суди попередніх інстанцій не дослідили реальності послуг, які позивач надавав, що не відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 750/12850/16 ц, відповідно до якої споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Разом з тим суди попередніх інстанцій, обмежившись наданими позивачем доказами того, що ним були виставлені фізичній особі-підприємцю Орловій Інні Ігорівні акти прийняття-передачі робіт (про надання послуг) з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: м. Київ, пр-т Героїв Сталінграду, 14, на загальну суму 95 109,95 грн, зазначені акти на предмет з'ясування обставин які саме послуги були надані позивачем та чи фактично відповідачка користувалася та чи могла користуватися цими послугами у спірний період не дослідили.
Також суди попередніх інстанцій, встановивши, що між позивачем та відповідачкою відсутній договір про надання житлово-комунальних послуг, у якому сторонами була б погоджена ціна послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, не перевірили наданий позивачем розрахунок заборгованості, та не з'ясували, яким чином позивачем визначалася вартість послуги. Зокрема не з'ясували чи відбулося нарахування заборгованості, виходячи з тарифів на ці послуги, затверджених органами місцевого самоврядування, чи позивачем використана інша складова вартості послуги.
Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю законного рішення у справі, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо інших доводів касаційної скарги, поданої з підстав, передбачених пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід зазначити таке.
Відповідно до позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14 16цс20), у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.
У касаційній скарзі відповідачка за первісним позовом зазначає про те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки щодо застосування статей 11 та 509 Цивільного кодексу України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц.
У справі № 145/2047/16-ц ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Селянського фермерського господарства «Терра» про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними. Позов обґрунтовано тим, що спірні земельні ділянки належать позивачеві на праві власності та перебували в тимчасовому користуванні СФГ «Терра». На вимогу позивача про їх повернення, відповідач відмовив, з тих підстав, що між ними укладено договори оренди земельних ділянок за якими строк оренди не сплив. За доводами позивача договорів оренди та актів приймання-передачі земельних ділянок він не підписував, що свідчить про відсутність його волевиявлення, спрямованого на виникнення цивільних прав та обов'язків.
Тобто правовідносини у справі № 145/2047/16-ц виникли не у сфері надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, а тому не є подібними до справи № 910/11121/22.
Щодо доводів касаційної скарги про застосування судами попередніх інстанцій статей 76 та 77 Господарського процесуального кодексу України, без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 910/4476/18 та від 14.12.2022 у справі № 902/30/21, то вони є помилковими.
У справі № 910/4476/18 Верховний Суд зазначив, що зі змісту положень п. 61 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України N 270 від 05.03.2009, та Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", належним доказом відправлення позивачеві повідомлення про проведення загальних зборів учасників товариства є опис вкладення у поштовий конверт, в якому зазначено, що вкладено повідомлення про проведення загальних зборів учасників товариства, та документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
Тобто, наведені скаржником висновки, сформовані за результатом розгляду спору про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства, порядок повідомлення акціонерів (учасників) встановлюється статутом господарського товариства та частиною 5 статті 61 Закону України "Про господарські товариства".
У справі № 902/30/21 Верховним Судом зазначено, що при зверненні до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, на скаржника покладений обов'язок додати документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії апеляційної скарги і доданих до неї документів листом з описом вкладення, який має містити номер поштового відправлення.
Однак, у справі № 910/11121/22 законодавчо встановлених приписів існування у комунального підприємства обов'язку надсилати споживачам акти приймання-передачі послуг листом з описом вкладення не встановлено та відповідачкою у касаційній скарзі відповідні норми не наведено.
Помилковими є доводи касаційної скарги відповідачки про порушення судами попередніх інстанцій вимог статті 237 Господарського процесуального кодексу України та вихід судами за межі позовних вимог, без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 2-3632/11, від 15.07.2019 у справі №235/499/17, від 17.07.2019 у справі № 523/3612/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 760/23795/14-ц, від 25.09.2019 у справі № 642/6518/16-ц, від 3010.2019 у справі № 390/131/18, від 06.11.2019 у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13.11.2019 у справі № 697/2368/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 635/8395/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 686/24003/18, від 01.07.2020 у справі № 287/575/16-ц, від 19.08.2020 у справі № 287/587/16-ц. Відповідачка вважає, що оскільки позивачем заявлено позов на підставі статті 525, 526, 629 Цивільного кодексу України, які регулюють договірні відносини, суди повинні були розглянути її в межах позовних вимог, які базуються саме на цих, визначених позивачем, нормах.
Відповідачка не врахувала, що відповідно до ієрархії висновків Верховного Суду, суди враховують висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц погодилася з доводами касаційної скарги та зазначила про те, що суд, який розглядає справу, має право і зобов'язаний самостійно визначити та кваліфікувати правовідносини, які виникли між сторонами, та застосувати відповідну норму права чи закон, який регулює спірні правовідносини. Відмова в задоволенні позову з підстав неналежного правового обґрунтування позивачами підстав позову фактично встановлює обмеження самої можливості розгляду заявленого позивачами позову та не враховує гарантованого національним і міжнародним законодавством права особи на доступ до правосуддя.
Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021у справі № 904/5726/19).
Доводи касаційної скарги відповідачки про те, що судом апеляційної інстанції в порушення вимог статті 270 Господарського процесуального кодексу України, не дотримано порядку проведення судового засідання після зміни складу колегії та не забезпечено скаржнику можливості повторно надати пояснення усьому складу суду носять формальний характер та не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, відповідно до частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
У той же час, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій припустилися неправильного застосування приписів Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з'ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це є підставою для їх скасування та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
Підстави для закриття касаційного провадження у справі за клопотанням позивача свого підтердження не знайшли.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
З врахуванням викладеного, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору про стягнення з відповідачки заборгованості за послуги з утримання будівель та прибудинкової території припустилися неправильного застосування приписів Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з'ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це відповідно є підставою для їх скасування та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.
Судові витрати
Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Орлової Інни Ігорівни задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 у справі № 910/11121/22 в частині первісного позову скасувати. Справу № 910/11121/22 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді С. Бакуліна
І. Кондратова