23 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 921/540/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Бакуліна С. В., Кондратова І. Д.,
за участю секретаря судового засідання Москалика О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія "Укренерго"
на рішення Господарського суду Тернопільської області
у складі судді Хоми С.О.
від 27.12.2023
та на постанову Західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Орищин Г.В., Галушко Н.А., Желіка М.Б.
від 21.03.2024
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільелектропостач"
про стягнення 205 412 821,24 грн заборгованості,
за участю представників:
від позивача: Чугунов І.О.,
від відповідача: Хомишин І.Б.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2023 року Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Тернопільелектропостач» 169064367,56 грн заборгованості, 4047129,09 грн пені, 5015991,22 грн штрафу, 4873483,96 грн 3% річних, 22411849,41 інфляційних втрат, у зв'язку з порушенням умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0261-02024 від 01.01.2019 в частині своєчасності оплати наданих послуг.
Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій
Наказом Міністерства фінансів України від 15.02.2019 за № 73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 за № 829-р «Про погодження перетворення Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у Приватне акціонерне товариство» Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» реорганізовано шляхом перетворення в Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго», яке є правонаступником майна, усіх прав та обов'язків Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до ст.108 Цивільного кодексу України, п.5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 № 802, п. 3.2 Статуту НЕК «Укренерго» та 100 відсотків акцій якого належить державі.
Відповідно до п.55 ч.1 ст.1 Закону України «Про ринок електричної енергії» Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
01.01.2019 між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (оператор системи передачі, далі ОСП) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільелектропостач» (користувач) було укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0261-02024 (далі договір), положення якого згодом були змінені додатковими угодами від 29.08.2019, від 28.12.2021, від 19.01.2023.
За умовами договору (в редакції додаткової угоди від 19.01.2023 і надалі) ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (далі послуга), а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору(п. 1.1 договору).
В п.3.1 договору сторони погодили, що планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі чинного на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії або ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/ з країн периметру та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (регулятором), та оприлюднюється ОСП на офіційному веб-сайті.
Для розрахунків за цим договором, у відповідності до п. 4.1 договору, використовується плановий і фактичний обсяги послуги. Планові обсяги послуги користувач зобов'язаний подавати ОСП до 25 доби місяця, що передує розрахунковому місяцю (п. 4.2 договору).
Відповідно до п.5.1. договору розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць.
В пункті 5.2 договору сторони визначили порядок здійснення поетапної попередньої оплати планової вартості послуги.
У разі зміни планових обсягів послуги протягом розрахункового місяця користувач: передає ОСП повідомлення про зміну обсягів послуги протягом 5 робочих днів до моменту отримання такого повідомлення коригує розмір наступних планових платежів (п. 5.3 договору).
В пункті 5.5 договору передбачено, що користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно) на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем (ОСП) або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (далі сервіс), з використанням електронного підпису тієї особи, яка уповноважена підписувати документи в електронному вигляді, у порядку, визначеному законодавством.
Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються адміністратором комерційного обліку (далі КО). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).
Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється згідно з правилами ринку.
Оплату вартості послуги, після коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно).
Акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає користувачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі послуги та актів коригування до актів приймання-передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом трьох робочих днів та повертає їх ОСП.
В пункті 5.6 договору сторони передбачили, що у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі послуги, користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі послуги вартість послуги, шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з моменту отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов'язання у встановлений договором термін. Якщо користувач не надає ОСП повідомлення з обґрунтуванням розбіжностей протягом 5 робочих днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги, то вважається, що цей акт прийнято без розбіжностей.
За умовами п. 5.7 договору у випадку порушення користувачем термінів розрахунку ОСП має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання користувачем своїх зобов'язань.
За прострочення користувачем термінів розрахунку понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.
Згідно пункту 9.1 договору планові обсяги користувач зобов'язаний подавати ОСП до 25 числа місяця, що передує розрахунковому місяцю.
Відповідно до пункту 9.4 договору рахунки, акти приймання-передачі, акти коригування до актів приймання-передачі послуги, акти звірки розрахунків наданої послуги, повідомлення вважаються отриманими стороною: у день їх доставки кур'єром, що підтверджується квитанцією про вручення одержувачеві, що підписується його уповноваженим представником; у день особистого вручення, що підтверджується підписом уповноваженого представника одержувача та/або реєстрацією вхідної кореспонденції.
Електронний документ, який направляється стороною на виконання договору через сервіс вважається одержаним іншою стороною з часу набуття документом статусу «Доставлено» у сервісі. Сторони визнають, що електронний документ, сформований, підписаний та переданий за допомогою сервісу, є оригіналом та має повну юридичну силу, створює права та обов'язки для сторін, та визнається рівнозначним документом ідентичним документу, який міг би бути створений однією з сторін на паперовому носії та скріплений власноручними підписами уповноважених осіб.
Згідно п. 9.5 договору будь-які документи, що створюються/укладаються сторонами під час виконання договору в тому числі акт приймання-передачі послуги або акт коригування до акта приймання-передачі послуги можуть бути підписані сторонами як у паперовій формі шляхом проставляння власноручного підпис уповноваженої особи на час тимчасового нефункціонування сервісу, про що виконавець зобов'язаний повідомити на своєму веб-сайті так і в електронній формі з використанням електронного підпису (з винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено Законом) за допомого сервісу, який забезпечує юридично значимий електронний документообіг між сторонами та знаходить в мережі Інтернет за посиланням: https://online.ua.energy/. Один документ повинен бути підписаний обох сторін в один і той самий спосіб (залежно від форми документа). Податкові накладні отримуються користувачем виключно в електронному вигляді у порядку визначеному законодавством.
В пункті 13.1. договору, сторони погодили, що останній набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2023 року.
Якщо користувач не направив ОСП у строк не менший ніж за місяць до закінчення терміну дії договору повідомлення про припинення дії договору, то цей договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах.
На виконання умов договору позивач протягом жовтня 2021 року - червня 2023 року направив відповідачу акти приймання-передачі за фактично надані послуги з передачі електричної енергії на загальну суму 862 234 551,14 грн, а також відповідні акти коригування до означених актів приймання-передачі послуг.
Акти коригування підписані позивачем та відповідачем електронно-цифровим підписом.
Як вказує позивач, рахунки-фактури за період з жовтня 2021 року до червня 2023 року направлені відповідачу через програму «Аскод». Водночас, через цю ж програму, позивачем було направлено відповідачу вимогу про виконання умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії за № 01/16104 від 26.04.2022, за № 01/19657 від 20.05.2022, за № 01/24917 від 21.06.2022, за № 01/35587 від 19.08.2022, за № 01/46541 від 20.10.2022, за № 01/4334 від 23.01.2023, за № 01/14562 від 22.03.2023, за № 01/24189 від 18.05.2023.
Відповідач допустив порушення умов укладеного між сторонами договору в частині своєчасної оплати наданих послуг з передачі електричної енергії, у зв'язку з чим в останнього перед позивачем виникла заборгованість у сумі 169 064 367,56 грн, на яку нараховано 4 047 129,09 грн пені, 5 015 991,22 грн штрафу, 4 873 483,96 грн 3% річних та 22 411 849,41 грн інфляційних втрат, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
З огляду на погашення відповідачем в добровільному порядку суми основної заборгованості, Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 20.11.2023 закрив провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 169 064 367,56 грн основного боргу. Таким чином, предметом розгляду в даній справі залишається стягнення з відповідача нарахованих штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції
Господарський суд Тернопільської області рішенням від 27.12.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2024, у справі № 921/540/23 позов задовольнив частково. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільелектропостач" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 1 321 578,82 грн пені; 1 046 473,19 грн штрафу; 2 421 980,24 грн 3% річних; 22 203 159,60 грн інфляційних втрат; 404 897,87 грн судового збору в повернення сплачених судових витрат. В решті позову відмовив. Повернув Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" з Державного бюджету України судового збору в розмірі 394 173,20 грн, сплаченого згідно з платіжною інструкцією № В 4728 від 08.08.2023.
Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що Верховний Суд у постанові від 26.07.2023 у справі №922/1948/22 дійшов висновку, що НКРЕКП як Регулятор прийняв постанову №332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) в межах своїх повноважень. Тому має застосовуватись, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії, на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування.
Спірні господарські правовідносини між сторонами склалися відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» як між учасниками ринку електричної енергії, відтак постанова НКРЕКП №332 від 25.02.2022 (з урахуванням змін, внесених постановою НКРЕКП від 26.04.2022 №413) підлягає застосуванню до спірних правовідносин у частині заявлених до стягнення пені та штрафу, які нараховані за період, що входить до періоду дії воєнного стану.
Відповідно відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 1 403 971,44 грн та штрафу в сумі 2 923 044,84 грн, нарахованих позивачем за період з 24.02.2022 по 21.04.2022.
Водночас визнано нарахування пені в сумі 2 643 157,65 грн та штрафу в сумі 2 092 946,38 грн обґрунтованим та правомірно заявленим, оскільки постанова НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 не передбачає підстав для прийняття судом рішення про відмову у стягненні штрафних санкцій нарахованих до ведення в Україні воєнного стану.
Щодо нарахованих відповідачеві відповідно до приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості, то суди попередніх інстанцій визнали правомірним та обґрунтованим нарахування 4 843 960,47 грн 3% річних та 22 203 159,60 грн інфляційних втрат. В частині стягнення 3% річних в розмірі 29 523,49 грн та інфляційних втрат в розмірі 208 689,76 грн відмовили, оскільки останні нараховані, з врахування суми відхилень від даних актів коригування.
При цьому, з посиланням на постанову від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Великої Палати Верховного Суду зазначили, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду та зменшили розмір штрафних санкцій на 50 % від правомірно нарахованої суми.
Стягнули з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільелектропостач" на користь Приватного акціонерного товариства "Укренерго" 1 321 578,82 грн (50% від 2 643 157,65 грн) пені, 1 046 473,19 грн (50% від 2 092 946,38 грн) штрафу, 2 421 980,24 грн ( 50% від 4 843 960,47 грн) 3 % річних та 22 203 159,60 грн інфляційних втрат за неналежне виконання умов Договору про надання послуг з передачі електричної енергії № 0261-02024 від 01.01.2019.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.12.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 921/540/23, у якій просило скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду в частині відмови в задоволенні позову та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат в повному обсязі.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, та обґрунтована тим, що:
- суди попередніх інстанцій застосували норму права, а саме статтю 233 Господарського кодексу України щодо можливості зменшення штрафних санкцій, процентів річних та інфляційних втрат нарахованих, зокрема, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 904/3177/20.
При цьому суди попередніх інстанцій дуже поверхнево застосували правову позицію сформульовану у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, відповідно до якої суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку, нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України. Не врахували, що у даній справі № 921/540/23 відсутні обставини такої очевидної неспівмірності заявлених до стягнення процентів річних як у справі № 902/417/18.
Не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.05.2018 у справі N 908/1453/14, відповідно до яких у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
Не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.06.2021 у справі № 910/6471/20, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20;
- зазначив, що суди попередніх інстанцій послалися в обґрунтування своїх рішень на постанову Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 922/1948/22, якою сформовано правовий висновок щодо питання застосування підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 учасниками ринку електричної енергії. Проте, ухвалою Верховного Суду від 09.08.2023 справу № 911/1359/22 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 922/1948/22, зокрема щодо застосування підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332.
Зазначив, що підпункт 16 пункту 1 постанови НКРЕКП №332 не може бути актом (підзаконним), який повністю звільняє одного з учасників ринку електричної енергії від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання та нівелює приписи чинного законодавства (закону) та умови укладеного між сторони договору, до якого жодні зміни в цій частині внесені не були, зокрема у зв'язку з прийняттям постанови НКРЕКП №332.
А також, що висновки судів про те, що постанова НКРЕКП №332 від 25.02.2022 (у редакції постанови №412 від 26.04.2023) зупиняє нарахування та стягнення пені з 24.02.2022, а не з 26.04.2022 є такими, що суперечать положенням ст. 58 Конституції, ст. 5 Цивільного кодексу України. Відтак, здійснений судом перерахунок розміру пені та штрафу лише в період по 23.02.2022 включно та відмова в стягненні пені та штрафу за період з 24.02.2022 - 21.04.2022 є необґрунтованими та безпідставними;
- не дослідили зібраних у справі доказів та дійшли помилкового висновку про часткову відмову в задоволенні нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вони нараховані з врахуванням суми відхилень від даних актів коригування.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанцій
Позивачем оспорюються судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 2 725 550,27 грн, штрафу у розмірі 3 969 518,05 грн, 3 % річних у розмірі 2 451 503,72 грн та інфляційних втрат у розмірі 208 689,81 грн.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди послалися в обґрунтування своїх рішень на постанову Верховного Суду від 26.07.2023 у справі N 922/1948/22, якою сформовано правовий висновок щодо питання застосування підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 учасниками ринку електричної енергії. Проте, ухвалою Верховного Суду від 09.08.2023 справу N 911/1359/22 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі N 922/1948/22, зокрема щодо застосування підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 N 332.
У зв'язку з цим скаржник вважає, що висновки суду першої інстанції які підтверджені апеляційною інстанцією про те, що постанова НКРЕКП №332 від 25.02.2022 (у редакції постанови №412 від 26.04.2023) зупиняє нарахування та стягнення пені з 24.02.2022, а не з 26.04.2022 є такими, що суперечать положенням ст. 58 Конституції, ст. 5 Цивільного кодексу України та не відповідають наведеним вище положенням чинного законодавства.
Відтак, здійснений судом перерахунок розміру пені та штрафу лише в період по 23.02.2022 включно та відмова в стягненні пені та штрафу за період 24.02.2022 по 21.04.2022 є необґрунтованими та безпідставними.
Стосовно відступлення від правового висновку, викладеного у постанові від 26.07.2023 у справі №922/1948/22, відповідно до якого НКРЕКП (регулятор) прийняв Постанову №332 (у редакції від 26.04.2022) в межах своїх повноважень. Тому має застосовуватись, у тому числі підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від вказаного висновку з урахуванням уточнення такого змісту:
- підпункт 16 пункту 1 Постанови Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №332 має обов'язковий характер як норма щодо правового регулювання договірних відносин учасників ринку електроенергії щодо відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань на ринку електричної енергії;
- зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії є обов'язковим з урахуванням імперативного характеру підпункту 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП №332.
У цій постанові об'єднана палата зазначила, що ураховує, що Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в преамбулі Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 зазначила мету та підстави її прийняття.
Зокрема, Регулятор заначив, що такою метою є забезпечення операційної безпеки функціонування основної частини ОЕС України від 25 лютого 2022 року, ураховуючи Протокол наради щодо обговорення заходів стабілізації учасників ринку електричної енергії під час особливого періоду та діє відповідно до законів України «Про ринок електричної енергії», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».
Згідно з пунктом 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії".
Згідно з підпунктом 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
Отже, з урахування дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов'язковий характер для учасників ринку електричної енергії.
Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».
У зв'язку з цим, об'єднана палата дійшла висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб'єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань на ринку електричної енергії.
Такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов'язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.
Норми постанови №332 від 25.02.2022 (у редакції від 27.02.2022 № 333, у редакції від 26.04.2022 ) прийняті Регулятором в межах своїх повноважень.
Таким чином, хоча постанова НКРЕКП № 332 від 25.02.2022 має нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, втім її норми є обов'язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності на ринку електроенергії, зокрема, які уклали між собою двосторонні договори відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", що також обумовлено положеннями статті 179 Господарського кодексу України, яка встановлює нормативне обмеження вільного розсуду сторін господарського договору при визначенні його умов у разі укладання типового договору.
Регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення.
Отже, відмовляючи у задоволенні позову у справі № 921/540/23 щодо стягнення нарахованих позивачем за період з 24.02.2022 по 21.04.2022 пені в сумі 1 403 971,44 грн та штрафу в сумі 2 923 044,84 грн суди попередніх інстанцій правильно застосували приписи Постанови №332 як такі, що мають обов'язковий характер для учасників ринку електричної енергії.
Ухвалені судами попередніх інстанцій в цій частині судові рішення відповідають позиції, сформованій у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24.06.2021 у справі № 904/3177/20, від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, від 10.06.2021 у справі N 910/6471/20, від 14.07.2021 у справі N 916/878/20, від 07.09.2022 у справі №910/9911/21, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та неправильно застосували правову позицію, сформульовану у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, то вони є обґрунтованими лише частково.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, за змістом зазначених норм Господарського та Цивільного кодексів України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій, зокрема, з таких підстав, що: належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік підстав для зменшення розміру штрафних санкцій не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують як наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, так і заперечення щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміром неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання, незначного прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення стороною порушення та/або його наслідків тощо.
При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18 та в ін.).
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).
Верховний Суд також зауважує, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення розміру штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (правові висновки Верховного Суду у постановах від 05.03.2019 у справі № 923/536/18, від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20 та ін.).
Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20) та ін).
Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Отже, у цій справі суди попередніх інстанцій, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та доводи відповідача, забезпечуючи баланс інтересів сторін, з метою не допущення фактичного звільнення від сплати погоджених сторонами договору штрафних санкцій без належних правових підстав, дійшли висновку про наявність підстав для зменшення розміру нарахованих на суму заборгованості пені в сумі 2 643 157,65 грн та штрафу в сумі 2 092 946,38 грн на 50%, користуючись своїми дискреційними повноваженнями.
Доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, які покладені в основу судових рішень, тобто, наведені у касаційній скарзі доводи, спрямовані на переоцінку доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
У той же час слушними є доводи касаційної скарги позивача про неправильне застосування судами попередніх інстанцій правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 щодо можливості зменшення розміру нарахованих % річних.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Суди попередніх інстанцій, при зменшенні розміру нарахованих позивачем 3 % річних на 50 % керувалися висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Однак, суди попередніх інстанцій, правильно застосувавши загальний висновок Великої Палати у справі № 902/417/18 щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не звернули увагу, що відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема критеріїв розумності, справедливості та пропорційності.
У справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Отже, Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40 % та 96 % і її явної невідповідності принципу справедливості.
Водночас у справі, яка переглядається, позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 ЦК України) - 3 %.
Суди попередніх інстанцій у справі № 921/540/23 не встановили відповідних до справи № 902/417/18 обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних (40 і 96 % річних).
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для зменшення розміру 3 % річних з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, оскільки обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3 %).
Судами попередніх інстанцій було перевірено розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних та встановлено, що він є обґрунтованим сумі 4 843 960,47 грн, в частині стягнення 3% річних в розмірі 29 523,49 грн відмовлено, оскільки останні нараховані, з врахування суми відхилень від даних актів коригування, у зв'язку з чим Верховний Суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають також 3% річних в розмірі 4 843 960,47 грн.
Доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні частини нарахованих 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вони нараховані з врахуванням суми відхилень від даних актів коригування, не обґрунтовані жодною з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу.
Доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, які покладені в основу судових рішень, тобто, наведені у касаційній скарзі доводи, спрямовані на переоцінку доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.
Враховуючи, що суд першої інстанції рішенням, яке залишено в силі постановою суду апеляційної інстанції, помилково зменшив розмір нарахованих на заборгованість 3% річних в сумі 4 843 960,47 грн на 50 %, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в позові про стягнення 2 421 980,24 грн трьох відсотків річних підлягають скасуванню, з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог. В іншій частині рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін.
Висновки Верховного Суду
За змістом пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Згідно з частиною першою статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права в частині зменшення розміру 3 % річних, нарахованих на прострочену заборгованість, а тому підлягають скасуванню в частині відмови в позові в цій частині, із прийняттям нового рішення в цій частині про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 2 421 980,24 грн.
Судові витрати
З огляду на те, що суд касаційної інстанції ухвалює нове рішення в частині, ним здійснюється розподіл судових витрат за правилами визначеними статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. Понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій в частині задоволених вимог покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія "Укренерго" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.12.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 921/540/23 в частині відмови у стягненні трьох процентів річних у сумі 2 421 980,24 грн скасувати.
3. Прийняти у цій частині нове рішення. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільелектропостач" (46016, м. Тернопіль, проспект Злуки, 2в, ідентифікаційний код 42145798) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25, ідентифікаційний код 00100227) 3 % річних в розмірі 2 421 980,24 грн (два мільйони чотириста двадцять одна тисяча дев'ятсот вісімдесят грн 24 коп.).
4. В іншій частині рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.12.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.03.2024 у справі № 921/540/23 залишити без змін.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільелектропостач" (46016, м. Тернопіль, проспект Злуки, 2в, ідентифікаційний код 42145798) на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25, ідентифікаційний код 00100227) судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого за розгляд справи в цій частині, в суді першої інстанції в розмірі 36 329,70 грн (тридцять шість тисяч триста двадцять дев'ять грн 70 коп.), в суді апеляційної інстанції в розмірі 54 494,55 (п'ятдесят чотири тисячі чотириста дев'яносто чотири грн 55 коп.), в суді касаційної інстанції в розмірі 72 659,40 грн (сімдесят дві тисячі шістсот п'ятдесят дев'ять грн 40 коп).
6. Видачу наказів у справі № 921/540/23 доручити Господарському суду Тернопільської області.
7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді С. Бакуліна
І. Кондратова