ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
22 травня 2024 року Справа № 903/1344/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Мельников О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 4 березня 2024 року по справі №903/1344/23 (суддя Дем'як В.М.)
час та місце ухвалення рішення: 4 березня 2024 року; м. Луцьк, пр. Волі, 54а; вступна і резолютивна частина проголошена о 13:00 год; повний текст рішення складено 13 березня 2024 року
за позовом Керівника Камінь-Каширської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації
до Прилісненської сільської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України"
про витребування земельної ділянки з незаконного володінням
за участю представників сторін:
від Органу прокуратури - Ковальчук І.Л.;
від Позивача - не з'явився;
від Відповідача - Тертичний Ю.В.;
від Третьої особи - Багацький Є.Г..
Керівник Камінь-Каширської окружної прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Волинської обласної державної (військової) адміністрації (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Волинської області із позовом до Прилісненської сільської ради (надалі - Відповідач; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" (надалі - Третя особа)) про витребування у власність держави в особі Позивача з незаконного володіння Відповідача земельної ділянки з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 площею 6,1727 га.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду та перебуває в користуванні державного підприємства, і тим, що Волинською обласною державною (військовою) адміністрацією як розпорядником земель лісового фонду не приймались будь-які рішення щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність, з огляду на що Прокурор доводить, що вказана ділянка вибула з володіння власника поза його волею.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 4 березня 2024 року в справі № 903/1344/23 позов задоволено. Витребувано у власність держави в особі Позивача з незаконного володіння Відповідача земельну ділянку з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169, площею 6,1727 га.
При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Окрім того, судом першої інстанції зазначено, що із плану здійсненої висадки лісу та проекту висадки лісових культур на весну 2004 року на вказаній земельній ділянці здійснено планову висадку лісу. Конфігурація та площа земельної ділянки площею 6,1727 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 згідно долученої схеми відповідає параметрам земельної ділянки.
Також суд в оскаржуваному рішенні вказав, що спеціалістами Третьої особи проведено обстеження земельної ділянки, за результатами якого складено акт обстеження земельної ділянки від 29 серпня 2023 року, яким встановлено, що на спірній земельній ділянці наявні лісові насадження віком 19 років, середньою висотою 11 м. в складі сосни звичайної та берези повислої, за формулою 10Сз+Бп, що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2013 року та підтверджує наявність на спірній земельній ділянці лісових насаджень та її приналежність до земель лісового фонду. Отже, суд першої інстанції виснував, що земельна ділянка розташована в лісовому масиві, який становить єдину екосистему.
Приналежність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду підтверджується також Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням ВО «Укрдержліспроект» яким у відповіді від 5 жовтня 2023 року підтверджено приналежність земельної ділянки кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 до державного лісового фонду.
Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні виходячи з обставин справи зазначено, що з огляду на те, що уповноважений орган згоди на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169, як земельної ділянки лісогосподарського призначення з постійного користування філії "Городоцьке лісове господарство" ДП "Ліси України" не надавав, процедура вилучення земельної ділянки правомірно не проводилась, відтак спірна земельна ділянка вибула з володіння власника не з його волі. Тому вимога про витребування земельної ділянки на користь держави в особі Позивача з незаконного володіння Відповідача за висновками місцевого господарського суду є правомірною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та підлягає задоволенню.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду, скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Відповідач посилається на те, що у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують зміну цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення, і що суд першої інстанції, на підставі припущень вважає, що відбулась зміна цільового призначення, про що й зазначає у мотивувальній частині.
Поряд з цим, Відповідач вважає, що матеріали лісовпорядкування не є документацією, яка згідно чинного законодавства встановлює категорію земель, а тому не може братись до уваги як доказ, що підтверджує належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.
Відповідач зазначає, що рішення Городоцької сільської ради від 29 березня 2004 року №11/5 “Про клопотання Городоцького держлісгоспу”, яким погоджено відведення Городоцькому держлісгопу земельних ділянок площею 20 га та розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 7 червня 2004 року №157 “Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок під заліснення площею 20 га” є нечинними на підставі Закону. Вказує на необхідність застосувати статтю 123 Земельного Кодексу України щодо порядку отримання особою земельної ділянки у користування.
Крім того, Відповідач зазначає, що судом першої інстанції не враховано та не застосовано сплив строку позовної давності, оскільки наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській обл. від 3 грудня 2020 року №9-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність” передано Відповідачу земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області (площа 223,1011га), а позов Прокурором подано 15 грудня 2023 року.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 1 квітня 2024 року по справі №903/1344/23 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на рішення Господарського суду Волинської області від 4 березня 2024 року. Запропоновано учасникам по справі в строк протягом 7днів з дня вручення даної ухвали надати до канцелярії суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання в порядку частини 2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
12 квітня 2024 року від Прокурора надійшов відзив в якому Прокрурор просив суд апеляційну скаргу Відповідача на рішення Господарського суду Волинської області від 4 березня 2024 року в справі №903/1344/23 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Прокурор вказав, що в даному випадку Маневицька районна державна адміністрація діяла у відповідності до вимог частини 2 статті 20 та частини 3 статті 122 Земельного кодексу України в редакції станом на 1 січня 2004 року, а тому, її рішення від 7 червня 2004 року № 157 і є рішенням суб'єкта владних повноважень про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення. За доводами Прокурора, до 7 червня 2004 року спірна земельна ділянка, як про це зазначає Відповідач, відносилася до земель сільськогосподарського призначення, однак, для створення лісових культур (відповідні докази наявні в матеріалах справи та досліджені в ході судового розгляду), у встановлений на той час спосіб, дану ділянку передано ДП «Городоцьке ЛГ». Після зміни її цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення, як зазначає Прокурор, на вказану земельну ділянку почав поширюватися режим земель лісогосподарського призначення та визначений порядок зміни цільового призначення саме для земель даної категорії. Тому, на переконання Прокурора, в силу положень статтей 19, 57 Земельного кодексу України та статті 5 Лісового кодексу України, спірна земельна ділянка відноситься саме до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
12 квітня 2024 року від Третьої особи надійшов відзив, в якому Третя особа просила суд апеляційну скаргу Відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. При цьому, Третя особа вказала, що на час виготовлення матеріалів технічної документації на земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 у 2013 році даною ділянкою правомірно користувалось ДП «Городоцьке ЛГ» та на вказаній земельній ділянці уже 9 років ріс ліс. Разом з тим, при виготовленні матеріалів технічної документації землевпорядною організацією не зазначено про фактичне використання спірної земельної ділянки лісогосподарським підприємством. Наголосив, що а ні про фактичне використання спірної земельної ділянки ДП «Городоцьке лісове господарство», а ні про факт наявності на ній лісових насаджень, а ні про її використання не за цільовим призначенням з огляду на віднесення її до земель запасу, не зазначено у вказаних матеріалах інвентаризації. Третя особа вказала, що відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, до одержання державними лісогосподарськими підприємствами в установленому порядку державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Констатував, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 квітня 2024 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 22 травня 2024 року об 14:00 год..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25 квітня 2024 року клопотання представника Відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі №903/1344/23 задоволено. Забезпечено представнику Відповідача участь в судовому засіданні по справі №903/1344/23 призначеному на 22 травня 2024 року о 14:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 травня 2024 року клопотання представника Третьої особи про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі №903/1344/23 задоволено. Забезпечено представнику Третьої особи участь в судовому засіданні по справі №903/1344/23 призначеному на 22 травня 2024 року о 14:00 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
В судове засідання від 22 травня 2024 року представник Позивача не з'явився.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Разом з тим, суд констатує, що ухвалою суду від 22 квітня 2024 року сторони повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи (в розумінні частини 2 статті 120 Господарського процесуального кодексу України) та не викликалися (в розумінні частини 1 статті 120 Господарського процесуального України).
При цьому сторони належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відповідно апеляційний господарський суд вважає можливим розгляд апеляційної скарги без участі представника Позивача.
В судовому засіданні від 22 травня 2024 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Відповідача підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказавши, що у матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують зміну цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення, проте суд першої інстанції, на підставі припущень констатував, що відбулась зміна цільового призначення. Представник Відповідача також вказав, що матеріали лісовпорядкування не є документацією, яка згідно чинного законодавства встановлює категорію земель, а тому не може братись до уваги як доказ, що підтверджує належність земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення. Представник зазначив, що рішення Городоцької сільської ради від 29 березня 2004 року №11/5 “Про клопотання Городоцького держлісгоспу”, яким погоджено відведення Городоцькому держлісгопу земельних ділянок площею 20 га та розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 7 червня 2004 року №157 “Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок під заліснення площею 20 га” є нечинними на підставі Закону. Крім того, представник Відповідача вказав, що судом першої інстанції не враховано та не застосовано сплив строку позовної давності, оскільки наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 3 грудня 2020 року №9-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність” передано Відповідачу земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області (площа 223,1011га), а позов Прокурором подано 29 грудня 2023 року.
В судовому засіданні від 22 травня 2024 року, Прокурор просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Прокурор вказав, що Маневицька районна державна адміністрація діяла у відповідності до вимог частини 2 статті 20 та частини 3 статті 122 Земельного кодексу України, і що, її рішення від 7 червня 2004 року № 157 і є рішенням суб'єкта владних повноважень про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення. Прокурор вказав, що дійсно до 7 червня 2004 року спірна земельна ділянка (як про це зазначає Відповідач) відносилася до земель сільськогосподарського призначення, однак, для створення лісових культур, у встановлений на той час спосіб, дану ділянку передано ДП «Городоцьке ЛГ». Після зміни її цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення, на вказану земельну ділянку почав поширюватися режим земель лісогосподарського призначення та визначений порядок зміни цільового призначення саме для земель даної категорії, які є землями державної форми власності. Тому, на переконання Прокурора, в силу положень статтей 19, 57 Земельного кодексу України та статті 5 Лісового кодексу України, спірна земельна ділянка відноситься саме до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України. При цьому, Прокурор вказав, що згоди на вилучення спірної земельної ділянки, орган, уповноважений розпоряджатися землями Лісового фонду не надавав.
В судовому засіданні від 22 травня 2024 року, представник Третьої особи просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Представник Третьої особи вказав, що на час виготовлення матеріалів технічної документації на земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 у 2013 році даною ділянку правомірно користувалось ДП «Городоцьке ЛГ» та що на вказаній земельній ділянці уже 9 років ріс ліс. Разом з тим, при виготовленні матеріалів технічної документації землевпорядною організацією не зазначено про фактичне використання спірної земельної ділянки лісогосподарським підприємством. Представник наголосив, що а ні про фактичне використання спірної земельної ділянки ДП «Городоцьке лісове господарство», ні про факт наявності на ній лісових насаджень, а ні про її використання не за цільовим призначенням з огляду на віднесення її до земель запасу, не зазначено у вказаних матеріалах інвентаризації. Представник Третьої особи вказав, що відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, до одержання державними лісогосподарськими підприємствами в установленому порядку державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.
Заслухавши пояснення Прокурора, представників Третьої особи та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що згідно рішення Городоцької сільської ради від 29 березня 2004 року № 11/5 “Про клопотання Городоцького держлісгоспу”, розглянувши клопотання Городоцького держлісгоспу від 16 березня 2004 року вирішено погодити відведення земельних ділянок площею 20 га Городоцькому держлісгопу для створення лісових культур на малопродуктивних угіддях земель запасу та резервного фонду за межами населеного пункту (том 1, а.с. 202). Із плану здійсненої висадки лісу та проекту висадки лісових культур на весну 2004 року на вказаній земельній ділянці здійснено планову висадку лісу. Конфігурація та площа земельної ділянки площею 6, 1727 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 згідно долученої схеми відповідає параметрам земельної ділянки.
Згідно інформації Державного архіву Волинської області від 27 листопада 2023 року №686/01.30 вбачається, що у перевірених протоколах сесій та засідань Виконавчого комітету Городоцької сільської ради Маневицького району за 2004-2006 роки (далі не надходили) рішення від 29 березня 2004 року №11/15 та рішень про внесення змін до наданого рішення, рішень про скасування наданого рішення не виявлено (том 1, а.с. 201).
Земельна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 передана ДП “Городоцьке ЛГ” на підставі розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 7 червня 2004 року №157 “Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок”. Пунктом 1 даного розпорядження надано згоду Городоцькому держлісгоспу на складання проектів відведення земельних ділянок під заліснення площею 20 га на території Городоцької сільської ради. Підставою для прийняття уповноваженим органом влади відповідного розпорядження стало рішення Городоцької сільської ради від 29 березня 2004 року № 11/5 “Про клопотання Городоцького держлісгоспу” та клопотання від 12 травня 2004 року директора Городоцького держлісгоспу голові Маневицької районної державної адміністрації (том 1, а.с. 198).
Розпорядженням Маневицької районної державної адміністрації від 18 грудня 2013 року №495 “Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району” затверджено відповідні технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно з додатком (том 1, а.с. 192-193).
Пунктом 8 додатку до переліку сільських та селищних рад на території яких затверджуються технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення віднесено Городоцьку сільську раду, яка згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №708-р “Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області”, що входить до складу територіальної громади Прилісненської сільської ради та зазначено загальну площу земель 223,1011 га..
Серед вказаних земельних ділянок на території Городоцької сільської ради (на даний час - Прилісненської сільської ради) за межами населених пунктів проведено інвентаризацію земельної ділянки площею 6,6761 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 зареєстрована у вказаному кадастрі 19 жовтня 2013 року із зазначенням її цільового призначення - землі сільськогосподарського призначення, власність - комунальна (том 1, а.с. 204).
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 708-р “Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Волинської області” Городоцька сільська рада увійшла до складу територіальної громади Відповідача.
Рішенням Відповідача від 23 грудня 2016 року №1/10 “Про реорганізацію сільських рад, що увійшли до складу Прилісненської об'єднаної громади” Городоцька сільська рада реорганізована шляхом приєднання до Відповідача.
Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 3 грудня 2020 року №9-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність” передано Прилісненській територіальній громаді Маневицького району у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2406,2313 га, які розташовані за межами населених пунктів Прилісненської сільської ради Маневицького району (на даний час Камінь-Каширського) згідно акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність (том 1, а.с. 77).
Відповідно до пункту 18 додатку до згаданого акту приймання-передачі земельну ділянку площею 6,1727 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 передано у комунальну власність Відповідача (том 1, а.с. 80).
Рішенням Відповідача від 9 грудня 2020 року №2/6 “Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Відповідача” вказану земельну ділянку прийнято у комунальну власність зазначеної територіальної громади (пункт 18 акту приймання-передачі земельних ділянок, що є додатком до вказаного рішення органу місцевого самоврядування; том 1, а.с. 18).
На підставі вказаних розпорядчих актів органів влади державним реєстратором Виконавчого комітету Відповідача Меркуловою О.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 55807096 від 15 грудня 2020 року, відповідно до якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 із зазначенням форми власності - комунальна, власник - Відповідач (том 1, а.с. 61).
Поряд з цим, як зазначає Прокурор, згідно Плану лісонасаджень Городоцького лісництва Третьої особи, який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства “Городоцьке лісове господарство”, земельна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась (том 1, а.с. 120-121).
Протоколом першої лісовпорядної наради з лісовпорядкування державних лісогосподарських підприємств Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України від 11 травня 2012 року з метою необхідності проведення базового лісовпорядкування зумовлена змінами в лісовому фонді лісогосподарських підприємств та закінчення ревізійного періоду ухвалено провести в 2012 році польові лісовпорядні роботи спеціалістами чотирьох лісовпорядних експедицій ВО “Укрдержліспроект” на площі 506,9 тис. га за 1 розрядом лісовпорядкування, зокрема в ДП “Городоцький лісгосп” (том 1, а.с. 124-131).
Протоколом другої лісовпорядної наради від 7 серпня 2013 року з розгляду основних положень проекту організації розвитку лісового господарства ДП "Городоцьке ЛГ", затверджено матеріали лісовпорядкування 2012 - 2013 років, в тому числі по Городоцькому лісництву, що складені Українською лісовпорядною експедицією ВО "Укрдержліспроект". Вказаний протокол у встановленому чинним законодавством порядку не скасований.
Базове лісовпорядкування на вказану земельну ділянку проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" у 2013 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект (том 1, а.с. 109-119).
З метою підтвердження даної інформації, Прокурором 22 листопада 2021 року надіслано лист №51/1-1186вих-21 на адресу Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" Державного агентства лісових ресурсів України, яким у відповіді від 1 грудня 2021 року №1056 підтверджено приналежність земельної ділянки з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 до державного лісового фонду, а також додано фрагмент із публічної кадастрової карти України (том 1, а.с. 109-119).
У відповіді від 5 жовтня 2023 року №04-985 на лист Прокурора від 2 жовтня 2023 року ВО "Укрдержліспроект" підтверджено факт накладення земельної ділянки кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 на землі держлісфонду, до якої додано фрагмент картографічних матеріалів з нанесеними межами земельної ділянки лісового фонду (том 1, а.с. 86-90).
При цьому, відведені земельні ділянки з кадастровими номерами 0723682000:02:001:0166, 0723682000:02:001:0167, 0723682000:02:001:0168 та 0723682000:02:001:0169 розташовані в одному лісовому масиві, який становить цілісну екосистему.
Як вбачається з інформації філії "Городоцьке ЛГ" ДСГП "Ліси України" вбачається, що земельна ділянка кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 знаходиться в кварталі 19 виділу 18 Городоцького лісництва ДП "Городоцьке ЛГ" на даний час філія "Городоцьке ЛГ" ДСГП "Ліси України" (том 1, а.с. 93).
Крім цього, в ході обстеження лісових масивів, що здійснено 29 серпня 2023 року та відображено у акті обстеження лісових насаджень, який проведено працівниками ДП “Городоцьке ЛГ” з'ясовано, що на земельній ділянці у кварталі 19 виділ 18 (0723682000:02:001:0169) площею 6,1727 га наявні лісові насадження віком 19 років в складі сосни звичайної та берези повислої, за формулою 10Сз+Бп, що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2013 року та підтверджує наявність на спірній земельній ділянці лісових насаджень та її приналежність до земель лісового фонду (том 1, а.с. 146-148).
З аналізу зазначених розпорядження та наказу органів державної влади Прокурор дійшов висновку, що дії Маневицької районної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру в області спрямовані на вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення.
Прокурор 2 жовтня 2023 року з урахуванням приписів частини 8 статті 122, частини 9 статті 149 Земельного кодексу України та керуючись статтею 23 Закону України звернувся до Кабінету Міністрів України з листом №51/1-1484ВИХ-23 в якому повідомив, що згідно інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що земельна ділянка площею 6,1727 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 належить до земель комунальної форми власності, право власності на яку зареєстровано за Відповідачем 15 грудня 2021 року. Вказану земельну ділянку органом місцевого самоврядування отримано 3 грудня 2020 року від Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на підставі акту приймання - передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність. Разом із цим , філія Третьої особи повідомляє про факт накладання вищевказаної земельної ділянки на землі державного лісового фонду, а саме - на територію кварталу 19 виділу 18 Городоцького лісництва, що знаходяться у користуванні підприємства на підставі матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року. Згідно інформації лісогосподарського підприємства встановлено, що вказана земельна ділянка у 2004 році надана ДП “Городоцьке ЛГ” (правонаступником якого є філія “Городоцьке ЛГ ” ДСГП “Ліси України”) на підставі розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 7 червня 2004 року № 157. Українське державне проектного лісовпорядне виробниче об'єднання ВО “Укрдержліспроект” також підтверджує, що земельна ділянка кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 належить до земель державного лісового фонду. Окрім того, Прокурор просив надати інформацію щодо прийнятих рішень (розпоряджень) відносно вилучення земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення площею 6,1727 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169, місце розташування - квартал 19 виділу 18 Городоцького лісництва ДП “Городоцьке ЛГ” (на даний час - філія “Городоцьке ЛГ” ДСГП “Ліси України”) із долученням належним чином завірених копій відповідних документів (том 1, а.с. 66-67).
У відповідь на вказаний лист Секретаріат Кабінету Міністрів України листом №25583/0/2-23 від 4 жовтня 2023 року повідомив Камінь-Каширську окружну прокуратуру, що Кабінетом Міністрів рішень про вилучення із користування філії 'Городоцьке лісове господарство” Державного спеціалізованого господарського підприємства ''Ліси України” земельної ділянки із зазначеним у запиті кадастровим номером не приймалося (том 1, а.с.68).
Поряд з цим, 2 жовтня 2023 року Прокурор звернувся до Позивача з листом №51/1-1476ВИХ-23, в якому повідомив, що згідно інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що земельна ділянка площею 6,1727 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 належить до земель комунальної форми власності, право власності на яку зареєстровано за Відповідачем 15 грудня 2021 року. Разом із цим, філія ДП “Городоцьке лісове господарство” Третьої особи повідомляє про факт накладання вищевказаної земельної ділянки на землі державного лісового фонду, а саме - на територію кварталу 19 виділу 18 Городоцького лісництва, що знаходяться у користуванні підприємства на підставі матеріалів базового лісовпорядкування 2013 року. Згідно інформації лісогосподарського підприємства встановлено, що вказана земельна ділянка у 2004 ропі надана ДП “Городоцьке ЛГ” (правонаступником якого є філія “Городоцьке ЛГ” Третьої особи) на підставі розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 7 червня 2004 року №157. Поряд з цим, прокурор посилаючись на приписи частини 5 статті 122 ЗК України зазначив, що земельна ділянка кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 відноситься до земель державної форми власності лісогосподарського призначення, право на розпорядження котрого належить Позивачу. Прокурор зазначив, що вищевказані порушення вимагають негайного реагування шляхом звернення до суду із відповідним позовом про витребування у власність держави земельної ділянки площею 6,1727 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169.
Крім того, Прокурор у вказаному листі, керуючись статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", просив Позивача надати інформацію про те, чи планує Позивач звертатися до суду із відповідною позовною заявою, і якщо так, то просив вказати орієнтовний термін такого звернення (том 1, а.с. 189-190).
У відповідь на вказаний лист Позивач повідомив Прокурора про те, що у разі виявлення прокуратурою порушень чинного законодавства щодо законності використання земель лісового фонду на території Прилісненської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області облдержадміністрація не заперечує проти подання прокуратурою позову в її інтересах. Одночасно повідомила, що обласна державна адміністрація обмежена в коштах на сплату судових втрат.
23 листопада 2023 року Прокурор в порядку статті 23 Закону України “Про прокуратуру” звернувся до Позивача з повідомленням про заявлення позову №51/1-1777ВИХ-23 від 23 листопада 2023 року в якому зазначив, що Камінь - Каширською окружною прокуратурою ініційовано пред'явлення позову до суду в інтересах держави в особі Позивача про витребування у власність держави земельної ділянки з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 площею 6,1727 га та констатував, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень до суду.
Прокурор посилаючись на те, що земельна ділянка вибула без правових підстав, що на думку Прокурора є порушенням права щодо володіння даним майном, яке підлягає захисту, шляхом звернення до господарського суду з позовом до Відповідача про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Щодо представництва Прокурором інтересів держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Позивача, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з абзацами 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
В силу дії частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічну правову позицію викладено і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
При цьому, прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких відповідний орган не здійснює захисту своїх інтересів (аналогічні правові висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2019 року в справі №910/3486/18, від 16 серпня 2018 року в справі №910/21265/17).
Прокурор у позові зазначив, що порушення інтересів держави у спірних правовідносинах полягає у незаконному вибутті з комунальної власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що завдає шкоди розвитку та функціонуванню територіальній громаді. Зокрема, законне, раціональне та ефективне використання земель територіальної громади беззаперечно становить державний інтерес, оскільки є одним із основних принципів розвитку територіальної громади, який полягає у виваженому, плановому, своєчасному використанні земельних ресурсів.
Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Отже, правовідносини, пов'язані із вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.
У даному випадку інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів власника землі, забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Належне (законне) розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності, які відповідно до статті 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави, а право власності на які набувається виключно відповідно до закону, безумовно є складовою питання державного (загального) інтересу (вказане цілком узгоджується із правовою позицією ЄСПЛ, п.п. 70-71 рішення від 20 жовтня 2011 року в справі "Рисовський проти України", пункт 54 рішення від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Відповідно до положень частини 5 статті 16 та частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Частиною 1 статті 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
На даний час відповідно до частини 8 статті 122 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, передає у постійне користування земельні ділянки, примусово вилучені у державну власність відповідно до Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об'єктів права власності російської федерації та її резидентів", а також передає у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, передає у постійне користування земельні ділянки у випадку, передбаченому абзацом другим частини другої статті 149 цього Кодексу.
Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); оборони; природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення (вказаний пункт набрав чинності 27 травня 2021 року); зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Отже, земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені до земель державної форми власності та навіть після зміни законодавства продовжують залишатись у власності держави.
Чинна на даний час редакція частини 5 статті 122 Земельного кодексу України передбачає, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
На даний час Позивач є розпорядником земель лісогосподарського призначення, в тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.
Незважаючи на існування права постійного користування земельною ділянкою, право власності є незмінним та належить державі, у зв'язку з чим прокурором пред'явлено позов в інтересах держави в особі Позивача, як представника власника спірної земельної ділянки.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
З матеріалів справи вбачається, що листування Прокурора з Позивачем з приводу, зокрема спірної земельної ділянки, кадастровий номер 0723682000:02:001:0169 площею 6,1727 га, тривало із жовтня 2023 року, однак Позивач не вживав дій щодо витребування вказаної земельної ділянки.
Зокрема, підтверджує наявність у бездіяльності з боку щодо подачі, що по суті відповідного позову, на виконання положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" 23 листопада 2023 року Прокурор звернувся до Позивача з повідомленням про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді № 52-7146вих-23 в якому на підставі абзацом 3 частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” повідомив про намір здійснення Прокурором з вищевказаних підстав представництво в суді інтересів держави в особі органу, уповноваженого державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах.
Таким чином, вбачається, що Прокуратурою надано достатньо часу Позивачу для вжиття відповідних заходів, а саме звернення з позовом, однак цього зроблено не було.
З огляду на встановлені вищевикладені обставини та з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі №912/2385/18 та Верховного Суду від 16 серпня 2021 року в справі №910/21377/17, що зверненню Прокурора з позовом у цій справі передувало відповідне листування з Позивачем з дотриманням процедури встановленої частинами 3,4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому, враховуючи звернення Прокурора до компетентного органу та нездійснення Позивачем захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом звернення до суду із відповідним позовом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведення Прокурором наявності підстав для звернення до суду з позовом в даній справі в інтересах держави в особі Позивача.
Аналізуючи спірні правовідносини на предмет їх регулювання нормами матеріального права, колегія суду зауважує, що норми господарського процесуального законодавства закріплюють право фізичних осіб звертатися до господарського суду з позовами саме у випадку, коли їх справа віднесена до юрисдикції господарського суду.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно із частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
В силу дії статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.
Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.
Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту та захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.
Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Згідно змісту приписів статті 388 Цивільного кодексу України предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.
З вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння за правилами як статті 387, так і статті 388 Цивільного кодексу України, може звертатися лише особа, яка є власником майна, чи належним його володільцем, відтак до кола предмету доказування в даному випадку входить доведення належності позивачу на праві власності або володінні, за законом чи договором, спірного нерухомого майна.
Розглядаючи позовні вимоги про витребування земельної ділянки в розрізі доводів Відповідача, наведених в апеляційній скарзі щодо відсутності доказів, котрі б вказували на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення, колегія суду зауважує наступне.
В силу дії частини 2 статті 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце-розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Згідно статті 5 Лісового кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
Статтею 9 Лісового кодексу України визначено, що в комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
Приписами статті 55 Земельного кодексу України встановлено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Статтями 57 та 17 Лісового кодексу України визначено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового.
Колегія суддів звертає увагу, що статтею 6 Закону України “Про розмежування земель державної та комунальної власності” №1457-ІV обумовлено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів.
Таким чином, з дня набрання чинності вказаним Законом (14 липня 2004 року) усі землі лісового фонду за межами населених пунктів віднесено до земель державної форми власності.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, спірна земельна ділянка розташована за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради (на даний час - Позивача).
Крім того, із 1 січня 2013 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності”, пунктами 3, 4, 7 Прикінцевих та Перехідних положень якого визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах “а” і “б” пункту 4 цього розділу.
У державній власності залишаються:
а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони;
б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті “а” пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.
З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
Отже, враховуючи викладене вище, земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких не розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади або які не перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, перебувають у державній власності.
Згідно приписів статтей 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Лісовпорядкування є обов'язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
При цьому, твердження Відповідача про неможливість застосування пункту 5 Розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України (в редакції чинній до 16 січня 2020 року) не заслуговує на увагу, з огляду на наступне.
Колегія суддів відзначає, що відповідно до пункту 5 розділу VІІІ “Прикінцеві положення” Лісового кодексу України (в редакції, чинній до 16 січня 2020 року), визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісо-господарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу.
Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт (затвердженої 11 грудня 1986 року Держлісгоспом СРСР по лісовому господарству) плани лісонасаджень відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII “Прикінцеві положення” Лісового кодексу України, що правильно зробив суд першої інстанції.
Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №488/402/16-ц, постанові Верховного Суду від 15 січня 2019 року в справі №907/459/17, від 19 червня 2019 у справі №911/604/18, від 21 квітня 2021 року в справі №707/2196/15-ц, від 7 квітня 2021 року в справі №367/3877/15-ц, від 1 березня 2018 року в справі №910/19932/16, від 8 лютого 2018 року в справі №910/9256/16.
З матеріалів справи вбачається, що згідно Плану лісонасаджень Городоцького лісництва Державного підприємства “Городоцький лісгосп”, який є складовою частиною Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного підприємства “Городоцьке лісове господарство”, земельна ділянка з кадастровим номером 0723682000:02:001:0167 належить до земель лісового фонду та з користування державного підприємства не вилучалась (том 1, а.с. 99-175).
Протоколом першої лісовпорядної наради з лісовпорядкування державних лісогосподарських підприємств Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України від 11 травня 2012 року з метою необхідності проведення базового лісовпорядкування зумовлена змінами в лісовому фонді лісогосподарських підприємств та закінчення ревізійного періоду ухвалено провести в 2012 році польові лісовпорядні роботи спеціалістами чотирьох лісовпорядних експедицій ВО “Укрдержліспроект” на площі 506,9 тис. га за 1 розрядом лісовпорядкування, зокрема в ДП “Городоцький лісгосп”.
Протоколом другої лісовпорядної наради від 7 серпня 2013 року з розгляду основних положень проекту організації розвитку лісового господарства ДП "Городоцьке ЛГ", затверджено матеріали лісовпорядкування 2012 - 2013 років, в тому числі по Городоцькому лісництву, що складені Українською лісовпорядною експедицією ВО "Укрдержліспроект". Вказаний протокол у встановленому чинним законодавством порядку не скасований.
Базове лісовпорядкування на вказану земельну ділянку проведено Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об'єднання ВО “Укрдержліспроект” у 2013 році, за результатами якого було схвалено вищезазначений проект.
З метою підтвердження даної інформації, Прокурором 22 листопада 2021 року надіслано лист №51/1-1186вих-21 на адресу Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО “Укрдержліспроект” Державного агентства лісових ресурсів України, яким у відповіді від 1 грудня 2021 року №1056 підтверджено приналежність земельної ділянки кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 до державного лісового фонду, а також додано фрагмент із публічної кадастрової карти України.
Окрім того, у відповіді на лист Прокурора від 2 жовтня 2023 року ВО “Укрдержліспроект” підтверджено факт накладення земельної ділянки кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 на землі держлісфонду, до якої додано фрагмент картографічних матеріалів з нанесеними межами земельної ділянки лісового фонду.
Згідно інформації філії “Городоцьке ЛГ” Третя особа вбачається, що земельна ділянка кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 знаходиться в кварталі 19 виділу 18 Городоцького лісництва ДП “Городоцьке ЛГ” на даний час філія “Городоцьке ЛГ” Третя особа.
При цьому, колегія суду констатує, що відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО "Укрдержліспроект", як єдиним на території України суб'єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об'єднання володіє інформацією про лісовпорядкування.
Відповідна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 6 липня 2022 року в справі №372/1688/17.
Відтак саме планово-картографічні матеріали є належними правовстановлюючими документами на право постійного користування і є основою для організації ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів постійними лісокористувачами.
Крім цього, в ході обстеження лісових масивів, що здійснено 29 серпня 2023 року та відображено у акті обстеження лісових насаджень, який проведено працівниками ДП “Городоцьке ЛГ” з'ясовано, що на земельній ділянці у кварталі 19 виділ 18 (0723682000:02:001:0169) площею 6,1727 га наявні лісові насадження віком 19 років в складі сосни звичайної та берези повислої, за формулою 10Сз+Бп, що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2013 року та підтверджує наявність на спірній земельній ділянці лісових насаджень та її приналежність до земель лісового фонду (том 1, а.с 146-148).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що земельна ділянка за кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 площею 6,1727 га перебуває у постійному користуванні Городоцького лісництва ДП “Городоцьке ЛГ” на даний час філія “Городоцьке ЛГ” Третя особа за матеріалами базового лісовпорядкування, проведеного Українською лісовпорядною експедицією Українського лісовпорядного проектного виробничого об'єднання ВО "Укрдержліспроект" у 2013 році.
Що ж до доводів про внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, то колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 57 Лісового кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 18 грудня 2013 № 495) встановлено, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування, відповідно до Земельного кодексу України.
Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Частиною 2 статті 84 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття розпорядження Маневицької райдержадміністрації від 18 грудня 2013 року №495) встановлено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Приписами частин 4, 8 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також передає земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності до статутного капіталу державного земельного банку, який стовідсотково належить державі та не підлягає приватизації.
Відповідно до частини 5 статті 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.
Частиною 9 статті 149 Земельного кодексу України встановлено, що Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, крім випадків, визначених частинами п'ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб мав право виключно Кабінет Міністрів України.
Таким чином, рішення про вилучення спірної земельної ділянки має право приймати відповідний орган державної виконавчої влади, який в силу вимог статей 6,19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В свою чергу документи, на підставі яких головою Маневицької районної державної адміністрації видавались розпорядження від 18 грудня 2013 року № 495 не містять жодних відомостей щодо відповідних рішень Кабінету Міністрів України. Такі ж документи відсутні при прийнятті наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та рішення Відповідача щодо передачі зазначеної земельної ділянки з державної власності у комунальну.
Поряд з цим, з листа Секретаріату Кабінету Міністрів України №25583/0/2-23 від 4 жовтня 2023 року вбачається, що Кабінетом Міністрів рішень про вилучення із користування філії 'Городоцьке лісове господарство” Державного спеціалізованого господарського підприємства ''Ліси України” земельної ділянки за кадастровим номером 0723682000:02:001:0169, площею 6,1727 га не приймалося.
Таким чином, підсумовуючи все описане вище, колегія суду виснує, що спірну земельну ділянку неправомірно віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано Відповідачу.
Відповідно до статті 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Прийняття розпорядження Маневицькою районною державною адміністрацією від 18 грудня 2013 року №495 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району" в частині затвердження документації щодо спірної земельної ділянки в подальшому стало підставою для її передачі до комунальної власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 3 грудня 2020 року №9-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та рішення Відповідача від 9 грудня 2020 №2/6 року "Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Прилісненської сільської ради".
В той же час, такі розпорядження, наказ та рішення були спрямовані на вилучення земельних ділянок лісового фонду та зміну цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, коли уповноваженим органом рішення щодо таких дій не приймалося.
Посилання Відповідача в апеляційній скарзі, як на підставу для відмови у задоволенні позову, щодо не дослідження розробленої державним підприємством “Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області (площа 223,1011га), колегія суддів вважає безпідставним, враховуючи наступне.
Саме тому внесення відомостей про земельну ділянку лише до Державного земельного кадастру та виготовлення проектною організацією технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення не визначає категорії земельної ділянки.
Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату внесення таких відомостей (2004 та 2013 роки)) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
При цьому, розпорядження від 18 грудня 2013 року №495 про затвердження такої документації прийняла Маневицька районна державна адміністрація, яка станом на грудень 2013 року не була розпорядником земель сільськогосподарського призначення, оскільки у відповідності до статтей 122, 149 Земельного кодексу України такі повноваження належали Головному управлінню Держгеокадастру у Волинській області.
Відтак доводи Відповідача, що матеріали технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області підтверджує категорію землі не заслуговують на увагу.
Слід зазначити, що на час виготовлення матеріалів технічної документації на земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 у 2013 році ДП "Городоцьке ЛГ" правомірно користувалося такою земельною ділянкою, на вказаній земельній ділянці уже 19 років ріс ліс.
З огляду ж на те, що в силу дії вищевказаних та досліджених вищу в даній постанові норм, матеріалами лісовпорядкування є правовстановлюючими документами котрими по суті і підтверджується факт зміни цільового призначення спірної земельної ділянки (з сільськогосподарського призначення на землі лісового Фонду) в призмі недоведеності будь-якими належними доказами факту повторної зміни такого призначення (з огляду на відсутність відповідного рішення, прийнятого КМУ), суд першої інстанції цілком підставно та обгрунтовано прийшов до висновку щодо того, що така зміна має місце бути. В свою чергу зазначення апелянтом про те, що такі висновки суду базуються на припущеннях є безпідставними, надуманими та голослівними (що не доведені належними і допустимими доказами).
В той же час суд апеляційної інстанції констатує і те, що при виготовленні матеріалів технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області землевпорядною організацією не зазначено про фактичне використання спірної земельної ділянки лісогосподарським підприємством. З огляду на віднесення у матеріалах інвентаризації земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення, а саме до земель запасу, не наданих у власність чи користування, технічна документація повинна була б містити відомості про її використання не за цільовим призначенням. Відтак, а ні про фактичне використання спірної земельної ділянки ДП "Городоцьке лісове господарство", а ні факт наявності на ній лісових насаджень, ні про її використання не за цільовим призначенням з огляду на віднесення її до земель запасу, не зазначено у вказаних матеріалах інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сілської ради Маневицького району Волинської області (том 1, а.с. 159-170).
Поряд з цим, Законом України "Про землеустрій", чітко визначено відображення таких даних при проведенні робіт з інвентаризації земельних ділянок.
Так, відповідно до статті 35 Закону України "Про землеустрій" інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Таким чином, на момент інвентаризації спірної земельної ділянки з подальшим присвоєнням кадастрового номера 0723682000:02:001:0169 за матеріалами лісовпорядкування вона вже належала на праві постійного користування ДП "Городоцьке ЛГ", як земля лісогосподарського призначення. При цьому, як установлено судами жодних рішень про її вилучення із земель лісогосподарського призначення уповноваженим органом не приймалося.
Враховуючи описане вище колегія суддів виснує, що розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 18 грудня 2013 року №495 “Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Маневицького району”, наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 3 грудня 2020 року №9-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" та рішення Відповідача від 9 грудня 2020 року №2/6 "Про прийняття земельних ділянок державної власності у комунальну власність Прилісненської сільської ради" прийняті з порушенням вимог статтей 6, 14, 19 Конституції України, статтей 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, статтей 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не могли передаватись у користування для інших потреб без їх вилучення у постійних користувачів, а відтак такі акти органів державної влади, є незаконними, тобто прийнятими всупереч вимог чинного законодавства.
Щодо доводів Відповідача, наведених в апеляційній скарзі, що акти винесенні органами виконавчої влади є діючими на час звернення Прокурора з даним позовом до суду (наказ про затвердження технічної документації, проведення інвентаризації), то колегія суддів зауважує, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року в справі №910/1809/18. Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння.
Аналогічна правова позиція наведена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 23 листопада 2021 року в справі №359/3373/16.
Тобто, окреме звернення з одним чи декількома позовами про оспорення вищевказаних актів органів державної влади та місцевого самоврядування, в цій ситуації, не є обов'язковим, оскільки не відповідає належному та ефективному способу захисту, так як такі вимоги не забезпечать реального поновлення порушених прав Позивача, як власника спірної земельної ділянки, яка вибула з його власності.
Разом з тим, підсумовуючи усе вищеописане, колегія суду резюмує, що твердження Відповідача про те, спірна земельна ділянка не належить до земель лісогосподарського призначення, та рішення про зміну її цільового призначення не приймалося, є безпідставним, враховуючи наступне.
За змістом статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.
Відповідно до абзаців 2, 3 статті 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
В силу дії статтей 4, 5 Лісового кодексу України, до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Статтею 55 Земельного кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Як вже зазначено судом апеляційної інстанції в постанові, в ході проведеного обстеження лісових масивів, що здійснено 29 серпня 2023 року та відображено у акті обстеження лісових насаджень, який проведено працівниками ДП “Городоцьке ЛГ” з'ясовано, що на земельній ділянці у кварталі 19 виділ 18 (0723682000:02:001:0169) площею 6,1727 га наявні лісові насадження віком 19 років в складі сосни звичайної та берези повислої, за формулою 10Сз+Бп, що відповідає матеріалам базового лісовпорядкування 2013 року та підтверджує наявність на спірній земельній ділянці лісових насаджень та її приналежність до земель лісового фонду.
Вказане підтверджує, що у зв'язку із малопродуктивністю угідь - земель запасу та резервного фонду за межами населеного пункту Городоцької сільської ради (на даний час Відповідач), рішенням Городоцької сільської ради від 29 березня 2004 року №11/5 "Про клопотання Городоцького держлісгоспу", правонаступником якої є Відповідач у справі, розглянуто клопотання Городоцького держлісгоспу від 16 березня 2004 року та вирішено погодити відведення земельних ділянок площею 20 га, даному лісогосподарському підприємству для створення лісових культур. У межах вказаної площі знаходиться незаконно сформована у 2013 році спірна земельну ділянку, якій у подальшому присвоєно, кадастровий номер 0723682000:02:001:0169.
Після чого, дана земельна ділянка, на підставі рішення уповноваженого органу - розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 7 червня 2004 року №157 "Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок", пунктом 1 якого надано згоду Городоцькому держлісгоспу на складання проектів відведення земельних ділянок під заліснення площею 20 га на території Городоцької сільської ради, передана у користування ДП "Городоцьке ЛГ".
Таким чином, підставою для прийняття уповноваженим органом влади відповідного розпорядження стало рішення Городоцької сільської ради від 29 березня 2004 року №11/5 "Про клопотання Городоцького держлісгоспу" та клопотання від 12 травня 2004 року директора Городоцького держлісгоспу голові Маневицької районної державної адміністрації.
В даному випадку Маневицька районна державна адміністрація діяла у відповідності до вимог частини 2 статті 20 та частини 3 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на 1 січня 2004 року).
Тобто, до 7 червня 2004 року спірна земельна ділянка, як про це зазначає Відповідач, відносилася до земель сільськогосподарського призначення. Однак, для створення лісових культур, у встановлений на той час спосіб, дану ділянку передано ДП "Городоцьке ЛГ", правонаступником якого на даний час є філія "Городоцьке ЛГ" ДСГП "Ліси України" (на що апелянт не звертає увагу).
Таким чином, після зміни її цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення на землі лісогосподарського призначення, на вказану земельну ділянку почав поширюватися режим земель лісогосподарського призначення та визначений порядок зміни цільового призначення саме для земель даної категорії.
При цьому, враховуючи вищенаведене, як вбачається із плану здійсненої висадки лісу та проекту висадки лісових культур на весну 2004 року на вказаній земельній ділянці здійснено планову висадку лісу. Конфігурація та площа земельної ділянки 6,1727 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 згідно долученої схеми відповідає параметрам земельної ділянки, на яку Відповідачем протиправно виготовлено технічну документацію та зареєстровано в подальшому право власності (том 1, а.с. 97-98).
Отже, в силу положень статті 19, 57 Земельного кодексу України, статті 5 та пункту 5 Перехідних положень Лісового кодексу України, спірна земельна ділянка відноситься саме до земель державної власності лісогосподарського призначення та повинна використовуватись для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.
Твердження Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, що рішення Городоцької сільської ради від 29 березня 2004 року №11/5 "Про клопотання Городоцького держлісгоспу", яким погоджено відведення земельних ділянок лісогосподарському підприємству та розпорядження Маневицької районної державної адміністрації від 7 червня 2004 року №157 "Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок" під заліснення площею 20 га є нечинним на підставі пункту 3 розділу II Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" від 16 вересня 2008 року №509-VІ, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки спірна земельна ділянка ніколи не належала до земель забудови та для вказаних цілей у постійне користування лісогосподарському підприємству не надавалася. У зв'язку із вказаним, вимоги даного Закону до даних правовідносин не можуть бути застосовані.
Таким чином, приймаючи до уваги встановлення факту перебування у користуванні Городоцького лісництва ДП “Городоцьке ЛГ” на даний час ДСГП “Ліси України” в особі філії “Городоцьке ЛГ”, земельної ділянки площею 6,1727 га з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 на підставі базового лісовпорядкування, колегія суддів вважає обґрунтованою позовну вимогу Прокурора про витребування вказаної земельної ділянки на користь держави, в особі Позивача з незаконного володіння Відповідача.
Що ж до доводів Відповідача про необхідність застосування положень Цивільного кодексу України про сплив позовної давності у відповідності до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву в якому Відповідач заявив про застосування спливу позовної давності, останній не наводить обставин та не вказує дату з якої на його думку починається відлік строку позовної давності (том 2, а.с. 2-4).
Колегія суддів вважає, що насамперед варто звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93 та №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення ЄСПЛ від 20 грудня 2007 року в справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з'ясувати усі обставини, пов'язані з фактом обізнаності та об'єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними на обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів статті 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому і в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: якщо він (прокурор) довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; якщо держава не наділила зазначеними функціями жоден орган.
При застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично бере на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.
Так, Відповідач в апеляційній скарзі в обґрунтування спливу позовної давності зазначає, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 3 грудня 2020 року №9-ОТГ “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність” передано Відповідачу земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Городоцької сільської ради Маневицького району Волинської області (площа 223,1011га). Вищезазначеним наказом, відповідно до пункту 18 додатку до акту приймання-передачі було передано земельну ділянку площею 6, 1727 га з присвоєнням кадастрового номеру 0723682000:02:001:0169, яка належить до земель сільськогосподарського призначення у комунальну власність Відповідача. Таким чином Відповідач вважає, що строк позовної давності сплив ще 3 грудня 2023 року, а позов Прокурором подано 15 грудня 2023 року.
Прокурор в свою чергу, заявляє, що відповідно до наявної в матеріалах справи інформації із Державного реєстру речових прав вбачається, що право комунальної власності на земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 площею 6,1727 га зареєстровано 15 грудня 2020 року. Позовна заява прокуратури зареєстрована 29 грудня 2023 року за вихідним № 51/1-1879 вих-23 та що про факт порушення інтересів держави внаслідок незаконної реєстрації прокуратура дізналася із листа Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства від 29 грудня 2021 року № 08-10/842, а також, що про ці ж порушення Позивач дізнався лише з листа Прокуратури від 2 жовтня 2023 року. Відтак, дана позовна заява скерована до суду 15 грудня 2023 року без порушення строків позовної давності (з огляду на те, що позов подано в останній день трирічного строку з моменту реєстрації спірної земельної ділянки).
Колегія суддів враховуючи, те що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, наголшує, що відповідно до наявної в матеріалах справи інформації із Державного реєстру речових прав вбачається, що право комунальної власності на земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 площею 6.1727 га зареєстровано 15 грудня 2020 року. У зв'язку із чим, строк позовної давності встановлено до (враховуючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)") 15 грудня 2023 року (день фактичного звернення Прокурора з відповідним позовом).
Таким чином, держава могла довідатися про порушення свого права з моменту реєстрації право комунальної власності на земельну ділянку кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 площею 6.1727 га у Державного реєстру речових прав.
Твердження Відповідача про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, в даному випадку колегія суддів не бере до уваги, оскільки в питанні застосування строків позовної давності досліджується питання коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу Відповідача на те, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 2 квітня 2020 року.
За наслідками розгляду справи N 910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у пункті 100 постанови від 6 вересня 2023 року (аналогічний висновок наведено в пункті 79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року в справі №167/1058/20) зробила висновок, що саме з 2 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", а тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме із моментом набрання чинності цим законом - 2 квітня 2020 року.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року N 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Таким чином з огляду на те, що станом на 2 квітня строки перебігу позовної давності були зупинені до 30 червня 2023 року, вказаний строк при зверненні Прокурора з позовом apriori не був пропущенний.
Більше того, суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта і на те, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року №2212-IX, Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року №2263-IX, Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року №2500-IX, Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року №2738-IX, Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023, затвердженим Законом України від 7 грудня 2023 року №2915-IX, Указом Президента України від 1 травня 2023 року №254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року №3057-IX, Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року №3275-IX, Указом Президента України від 6 листопада 2023 року №734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року №3429-IX, Указом Президента України від 5 лютого 2024 року №49/2024, затвердженим Законом України від 6 лютого 2024 року №3564-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 13 травня 2024 року.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15 березня 2022 року №2120-IX, який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пункт 19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
Враховуючи норми діючого законодавства України направленні на врегулювання відносин з приводу застосування позовної давності, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки з 2 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12 березня 2020 року загальнодержавний карантин, який тривав до 30 червня 2023 року, а з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 29 серпня 2023 року (дата подання позовної заяви) діяв на усій території України, Прокурор у даній справі у будь-якому випадку звернувся з вимогами до суду першої інстанції в межах позовної давності.
З огляду на вказане, колегія суддів констатує, що вимоги частини 4 статті 267 Цивільно-процесуального кодексу України не можуть бути застосованими у даному випадку.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія виснує про задоволення позовних вимог про витребування у власність держави в особі Позивача з незаконного володіння Відповідача земельної ділянки з кадастровим номером 0723682000:02:001:0169 площею 6,1727 га., оскільки вказане призведе до ефективного способу захисту порушених прав та законних інтересів держави в особі Позивача.
Дане рішення в цій частині прийнято місцевим господарським судом, а тому Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення суду в цій частині без змін.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Прилісненської сільської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 4 березня 2024 року по справі №903/1344/23 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 4 березня 2024 року по справі №903/1344/23 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
5. Справу №903/1344/23 повернути Господарському суду Волинської області.
Повний текст постанови виготовлено 27 травня 2024 року.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Гудак А.В.