16 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 913/308/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» - Лисенко В.О., адвокат (довіреність від 29.11.2023),
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» - Руденко А.О., адвокат (ордер від 08.02.2024 АА №0037941),
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 (головуючий суддя: Фоміна В.О, судді: Крестьянінов О.О., Шевель О.В.)
та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 (головуючий суддя: Фоміна В.О, судді: Крестьянінов О.О., Шевель О.В.)
у справі № 913/308/23
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», позивач, скаржник)
до товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» (далі - ТОВ «Луганськгаз Збут», відповідач)
про стягнення 578 145 950,61 грн.
Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача боргу за поставлений позивачем, у період січень - березень 2022, природний газ, а також нараховані 3% річних та інфляційних втрат на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього боргу в сумі 465 706 728,93 грн з оплати природного газу, поставленого позивачем відповідачу в період січень - березень 2022 на підставі Рамкового договору купівлі-продажу природного газу від 20.10.2021 № 2рд_БГр-ЛГЗ та Індивідуального договору від 20.10.2021 № БГр-21/22-ЛГЗ, а також 3% річних у сумі 18 704 485,02 грн та інфляційних втрат в розмірі 93 734 736,66 грн за прострочення платежів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на те, що відповідач, у порушення своїх договірних зобов'язань, у встановлений договором строк в повному обсязі не сплатив вартість одержаного природного газу.
Відповідач, в свою чергу, заперечував проти позову оскільки вважав, що позивач передчасно звернувся з ним до суду. При цьому вказував, що строк виконання зобов'язань, передбачених пунктами 7.1, 7.2, 7.3, 7.4, 7.5 та 7.6 Рамкового договору купівлі-продажу природного газу від 20.10.2021 № 2рд_БГр-ЛГЗ відкладається до закінчення терміну дії обставин непереборної сили (військова агресія Російської Федерації проти України).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Луганської області від 22.11.2023 у справі № 913/308/23 (суддя Корнієнко В.В.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача борг у сумі 465 706 728,93 грн, 3% річних у розмірі 18 704 485,02 грн, інфляційні втрати у сумі 93 734 736,66 грн та 939 400 грн. судового збору.
Рішення суду першої інстанції, зокрема, з посиланням на приписи статей 526, 625, 714 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) мотивовано тим, що у період з 01.11.2021 по 31.03.2022 позивач поставив відповідачу, а останній прийняв природний газ на суму 10 03 295 300,00 грн, що підтверджується комерційними актами приймання-передачі природного газу, які підписані повноважними представниками сторін за договорами та скріплені печатками товариств, проте за природний газ, поставлений позивачем у січні-березні 2022 року відповідач в повному обсязі у встановлений договором строк не розрахувався, відповідно в нього існує борг у розмірі 465 706 728,93 грн, тому дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення з відповідача зазначеного боргу; враховуючи, що відповідач допустив прострочення розрахунків, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 18 704 485,02 грн та інфляційних втрат у сумі 93 734 736,66 грн також підлягають задоволенню. Водночас, судом першої інстанції відхилені доводи відповідача про застосування до спірних відносин форс-мажорних обставин. З посиланням на частину другу статті 218 ГК України Господарський суд Луганської області вказав, що не вважаються обставинами непереборної сили порушення зобов'язань контрагентами правопорушника та відсутність у боржника необхідних коштів та відхилив посилання відповідача на те, що можливість виконання його зобов'язань за Рамковим та Індивідуальним договорами «...напряму залежить від надходження грошових коштів від побутових споживачів Луганської області...», які через військову агресію побутові споживачі (населення) не змогли сплатити відповідачу кошти за отриманий від нього газ (вимушене переселення фізичних осіб, припинення роботи банківських установ, установ Укрпошти тощо). Суд першої інстанції також зазначив, що відповідач не подав суду доказів того, що сто відсотків його споживачів це населення розташоване на території Луганської області і вказав, що статут відповідача територіально не обмежує його щодо здійснення ним діяльності з оптової та роздрібної торгівлі природним газом. Отже, суд вважав, що відповідач не довів, що військова агресія Російської Федерації проти України та протиправні дії третіх осіб, з урахуванням положень частини другої статті 218 ГК України (про те, що не вважаються обставинами непереборної сили порушення зобов'язань контрагентами правопорушника та відсутність у боржника необхідних коштів) є форс-мажорними обставинами, які об'єктивно унеможливлювали виконання відповідачем зобов'язань, передбачених умовами Індивідуального та Рамкового договорів щодо проведення розрахунків з позивачем за природний газ.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 (головуючий суддя: Фоміна В.О, судді: Крестьянінов О.О., Шевель О.В.) апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення Господарського суду Луганської області від 22.11.2023 у справі № 913/308/23 скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю. Крім того стягнуто з позивача на користь відповідача 1 406 416,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного господарського суду мотивована, зокрема, з посиланням на судову практику Верховного Суду щодо застосування приписів статті 617 ЦК України та статті 218 ГК України (стосовно форс-мажору), а також статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні». Апеляційний суд встановив, що висновки Верховного Суду щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», зокрема, щодо підтвердження наявності форс-мажорних обставин, мають загальний характер та підлягають застосуванню у тому числі й щодо спірних правовідносин. Судом в контексті дослідження наявності чи відсутності порушення покупцем зобов'язання зазначено про те, що у підписаному сторонами Рамковому договорі передбачений окремий розділ 7, в якому на розсуд сторін урегульовані питання, що пов'язані із виникненням форс-мажорних обставин. Пунктом 7.1 Рамкового договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Пунктом 7.2 Рамкового договору сторони окремо погодили, що до обставин непереборної сили відносять, зокрема, війни або військові дії. Сторони прямо передбачили у Рамковому договорі, що достатнім доказом дії обставин непереборної сили є документ, виданий Торгово-промисловою палатою або іншим органом, уповноваженим чинним законодавством на засвідчення обставин непереборної сили (пункт 7.4 Рамкового договору). Отже сторонами передбачена варіативна форма доказування факту існування форс-мажорних обставин, яка вимагає наявності достовірного документа (не виключно сертифікату), виданого уповноваженим на те органом. Встановивши, що у матеріалах цієї справи наявні сертифікати ТПП, якими засвідчено настання форс мажорних обставин саме для відповідача у справі та саме за спірним Індивідуальним договором №БГр-21/22-ЛГЗ від 20.10.2021 до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-ЛГЗ від 20.10.2021, а також те, що у цих сертифікатах зазначено про триваючий характер дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 09 березня 2022 року та на дату їх видачі, відсутні відомості стосовно їх закінчення, а також те, що окупація території Луганської області та введення на ній активних бойових дій є загальновідомими обставинами та не потребують доказування, врахувавши при цьому, що оплати вартості природного газу є такими, що настали після 24.02.2022 (дати початку воєнного стану), дійшов висновку про настання форс-мажорних обставин через військову агресію Російської Федерації, що об'єктивно унеможливили належне виконання відповідачем свого обов'язку зі сплати заборгованості за газ. Досліджуючи питання належного повідомлення про настання форс-мажорних обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку (з посиланням на практику Верховного Суду, зокрема у справі №910/15264/21 від 31.08.2022), що відповідач належним чином підтвердив існування форс-мажорних обставин та повідомив про це позивача. З огляду на встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач підтвердив належними доказами настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) згідно з пунктом 7.4 Рамкового договору, як обставин надзвичайного та невідворотного характеру, що об'єктивно унеможливили належне виконання відповідачем свого обов'язку зі сплати заборгованості за газ, тому враховуючи умови пунктів 7.1, 7.5 Рамкового договору дійшов висновку, що граничний строк виконання зобов'язання позивачем щодо оплати за період поставки січень-березень 2022 року не настав через автоматичне відкладення цього строку відповідно до часу, протягом якого діятимуть форс-мажорні обставини, відповідно позивач передчасно звернувся до суду з даним позовом.
Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі № 913/308/23, заяву відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково; стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 50 000 грн.; в іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.
Задовольняючи частково заяву відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції, з посиланням на судову практику Верховного Суду, а також з врахуванням результатів розгляду справи у суді апеляційної інстанції, а також дослідивши надані відповідачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, встановивши фактичний обсяг виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом в суді апеляційної інстанції, з урахуванням заперечень позивача, керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), оцінюючи дійсність та необхідність понесення адвокатських витрат та розумність їхнього розміру, використовуючи дискреційні повноваження, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача та стягнення з позивача 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції не вбачав підстав для зменшення цих витрат до 10 000,00 грн, як заявив позивач у клопотанні про зменшення витрат, оскільки дійшов висновку про те, що: справа містить вимоги майнового характеру у значному розмірі, тому не можна стверджувати, що така справа є малозначною; визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Це означає, що у разі настання визначених умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
Позивач, не погоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024, звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою (з урахуванням заяви про усунення недоліків), у якій просить її (постанову) скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Крім того, позивач не погоджуючись з додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 у справі № 913/308/23 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, у якій просить її (додаткову постанову) скасувати та ухвалити нову постанову про зменшення заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції до 10 000 грн.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Позивач обґрунтовує підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та вказує що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22 (в тому числі щодо необхідності дослідження своєчасності повідомлення про форс-мажор та правових наслідків неповідомлення чи несвоєчасного повідомлення про форс-мажорні обставини), від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 та у справі №912/750/22 від 07.06.2023 (в тому числі щодо інформаційного характеру листа ТПП, абстрактного характеру наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язані), від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 (в тому числі щодо обов'язковості доведення причинно-наслідкового зв'язку між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання), від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 (щодо необхідності критичної оцінки судом сертифікату ТПП у сукупності з іншими доказами), від 13.02.2024 у справі № 917/272/23 та у справі №904/3886/21 від 25.01.2022 (щодо застосування частини другої статті 218 ГК України, статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні») та інші відповідно до змісту касаційної скарги.
Скаржник не погоджувався з висновками оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції щодо того, що строк виконання зобов'язання позивачем з оплати поставки за січень-березень 2022 року не настав через автоматичне відкладення цього строку відповідно до часу протягом якого будуть діяти відповідні обставини, вважав їх (висновки) такими, що не відповідають встановленим обставинам справи, аргументуючи свою позицію невиконанням відповідачем умови про надання доказу дії обставин непереборної сили виданого Торгово-промисловою палатою у відповідності до умов договору (яким базуючись на вказаній практиці Верховного Суду вважає сертифікат) в строки визначені договором (в розумні строки, що необхідні для його отримання від уповноваженого органу, але не пізніше 14 днів з дати виникнення таких обставин).
Крім того, скаржник звертав увагу Суду на те, що відповідно до наведеної практики Верховного Суду настання форс-мажорних обставин не є підставою для невиконання стороною зобов'язання.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження додаткової постанови апеляційного суду скаржник, із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 28.12.2019 у справі № 924/122/19 та постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/455/19 та від 22.11.2019 у справі № 902/347/18 щодо застосування приписів статей 123,126 та 129 ГПК України та статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Ухвалою Верховного Суду від 21.03.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 зі справи № 913/308/23; призначено її розгляд на 25.04.2024.
Також ухвалою Верховного Суду від 09.04.2024 (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 зі справи № 913/308/23; вирішено розглядати спільно касаційні скарги позивача.
Доводи інших учасників справи
Від відповідача надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 у справі № 913/308/23.
19.04.2024 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу позивача стосовно оскарження постанови апеляційного суду, в якому відповідач просить Суд відмовити позивачу у задоволені касаційної скарги повністю. Крім того у відзиві відповідач, в порядку частини восьмої статті 129 ГПК України, повідомляє Суд, що розмір витрат на професійну правничу допомогу за укладеним договором з Адвокатським об'єднанням «Лекс груп» про надання правничої допомоги складає 200 000 грн., докази сплати гонорару будуть надані Суду протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення у цій справі.
22.04.2024 від представника відповідача - адвоката Руденко А.О. надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, в якій останній (адвокат) просить Суд стягнути з позивача на користь відповідача 200 000 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з касаційним розглядом справи № 913/308/23. До заяви додані наступні документи: заява , в якій здійснений розрахунок понесених витрат на професійну правничу допомогу у касаційному суді, договір про надання правничої допомоги від 12.09.2023, укладений Адвокатським об'єднанням «Лекс груп» та ТОВ «Луганськгаз Збут», акт наданих послуг від 22.04.2024 на суму 200 000 грн., ордер від 08.02.2024 АА №00337941 на надання правничої допомоги ТОВ «Луганськгаз Збут» виданий на ім'я адвоката Руденко А.О. на підставі укладеного договору про надання правової допомоги від 12.09.2023, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю КВ №5900.
24.04.2024 від представника позивача - адвоката Верхацького І.В. надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в якому останній просить Суд зменшити заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції на 99%.
У судовому засіданні 25.04.2024 оголошено перерву до 16.05.2024.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що 20.10.2021 ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (продавець) та ТОВ «Луганськгаз Збут» (покупець) укладений Рамковий договір купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-ЛГЗ (далі - Рамковий договір), відповідно до пункту 1.1 якого цей договір (включаючи усі зміни та доповнення) регулює відносини сторін щодо купівлі-продажу, передачі та прийому природного газу за угодою, що надалі іменується - «Індивідуальний договір». Форма Індивідуального договору наведена у Додатку 1, що є невід'ємною частиною договору.
Індивідуальний договір повинен бути укладений, з урахуванням умов цього договору, у письмовій формі та підписаний уповноваженими представниками сторін, і складає невід'ємну частину цього договору (пункт 1.2 Рамкового договору).
Відповідно до пункту 1.3 Рамкового договору умовами Індивідуального договору визначається договірна ціна, договірна вартість, договірний обсяг, періоди поставки, порядок оплати, пункт поставки та інші умови, визначені згідно з цим договором. У разі якщо інше не передбачено умовами Індивідуального договору, застосовуються положення цього Рамкового договору.
Загальний період поставки з 01.11.2021 до 30.04.2022 (пункт 1 Індивідуального договору).
За умовами пункту 1.4 Рамкового договору продавець (позивач) зобов'язується передати у власність покупцю (відповідачу) природний газ в обсягах та у строки, що погоджені сторонами у відповідному Індивідуальному договорі, а покупець зобов'язується прийняти і своєчасно сплатити вартість такого обсягу газу у розмірі, строки та у порядку, що визначені відповідним Індивідуальним договором та цим Рамковим договором.
У відповідності до пункту 2.1 Рамкового договору загальна кількість природного газу, що передається продавцем покупцю на виконання Рамкового договору, дорівнює обсягу природного газу, що передається відповідно до умов Індивідуального договору за цим договором, та визначається на підставі комерційних актів.
Продавець передає покупцеві природний газ у порядку та на умовах, визначених у Індивідуальному договорі. Перехід права власності на природний газ відбувається на умовах, передбачених цим договором, якщо інше не передбачено Індивідуальним договором (пункт 3.1. Рамкового договору).
За змістом пункту 3.9 Рамкового договору після закінчення періоду поставки, у якому була здійснена передача газу, але не пізніше 8-го числа місяця, наступного за періодом поставки, якщо інше не передбачено Індивідуальним договором, продавець складає, підписує, скріплює своєю печаткою комерційний акт та направляє на підпис покупцю його скановану копію на електронну адресу покупця, вказану у розділі 11 цього договору. Комерційний акт вважається отриманим покупцем в день направлення його продавцем на електронну адресу покупця, також продавець надсилає на підпис покупцю оригінали комерційного акту у двох примірниках, підписані та скріплені печаткою продавця на поштову адресу покупця, вказану у розділі 11 цього договору.
Відповідно до пункту 4.1 Рамкового договору загальна вартість цього договору не може перевищувати 1 528 000 600,00 грн, включаючи ПДВ.
У пунктах 4.2, 4.3 Рамкового договору передбачено, що продаж природного газу здійснюється за договірною ціною, що встановлюється між продавцем та покупцем на умовах Індивідуального договору. Договірна вартість розраховується і підлягає сплаті в українських гривнях у безготівковій формі на рахунок продавця. Договірна вартість кожного договірного обсягу газу визначається на умовах Індивідуального договору та округлюється до 2-х знаків після коми.
У відповідності до пункту 4.4 Рамкового договору покупець має здійснити оплату за природний газ на умовах, передбачених Індивідуальним договором.
Згідно з підпунктом 5.1.1 пункту 5.1 Рамкового договору покупець має право на отримання газу в обсягах, визначених Індивідуальним договором, за умови належного виконання своїх зобов'язань, у тому числі здійснення повного розрахунку, надання забезпечення в порядку, передбаченому договором та Індивідуальним договором.
Покупець зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату газу, надання забезпечення згідно з умовами договору та Індивідуального договору (підпункт 5.2.2 пункту 5.2 Рамкового договору).
За змістом підпункту 5.3.1 пункту 5.3 Рамкового договору продавець має право отримувати від покупця своєчасну оплату за природний газ відповідно до умов договору та Індивідуального договору.
У пункті 6.1 Рамкового договору зазначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України, договором та Індивідуальним договором.
Відповідно до пункту 6.3 Рамкового договору за порушення покупцем строків проведення розрахунків за природний газ, визначених договором та/або Індивідуальним договором, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення, покупець зобов'язаний сплати на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а у випадку порушення покупцем строків оплати за природний газ більше ніж на 5 робочих днів, покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця додатково штраф, розмір якого становить 10% від суми простроченого платежу.
Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Під обставинами непереборної сили сторони розуміють обставини, що мають надзвичайний та невідворотний характер, які виникли після укладення договору та виключають або частково унеможливлюють належне виконання договору. Настання таких обставин не залежить від волі та бажання сторін (пункт 7.1 Рамкового договору).
В пункті 7.2 Рамкового договору передбачено, що до обставин непереборної сили сторони відносять, зокрема суспільні явища (війни або військові дії).
Відповідно до пункту 7.3 Рамкового договору сторона, яка опинилась під впливом дії обставин непереборної сили, зобов'язана негайно (без затримки, в максимально коротший термін) як тільки стане відомо про можливість їх настання, настання чи припинення повідомити про це іншу сторону будь-якими припустимими засобами з наступним протягом 3 робочих днів письмовим повідомленням. Достатнім доказом дії обставин непереборної сили є документ, виданий Торгово-промисловою палатою або іншим органом, уповноваженим чинним законодавством України на засвідчення обставин непереборної сили. Надання вказаного доказу іншій стороні повинно бути здійснено в розумні строки, що необхідні для його отримання від уповноваженого органу, але не пізніше 14 днів з дати виникнення таких обставин (пункт 7.4 Рамкового договору).
У відповідності до пункту 7.5 Рамкового договору строк виконання зобов'язань автоматично відкладається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини.
Якщо Форс-мажорні обставини продовжуються понад один місяць, Сторони вирішують питання про доцільність продовження дії цього Договору. У випадку прийняття рішення про припинення його дії, Сторони укладають відповідну додаткову угоду (пункт 7.6 Рамкового договору).
Згідно з пунктом 9.1 Рамкового договору він набуває чинності з дати підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до їх повного та належного здійснення, а в частині передачі газу покупцю по 30.04.2022 року (включно).
Судами також встановлено, що 20.10.2021 ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та ТОВ «Луганськгаз Збут» укладений Індивідуальний договір №БГр-21/22-ЛГЗ до Рамкового договору купівлі-продажу природного газу № 2рд_БГр-ЛГЗ від 20.10.2021 (далі - Індивідуальний договір), відповідно до умов якого:
- загальний період поставки з 01.11.2021 до 30.04.2022 (пункт 1 Індивідуального договору);
- договірний обсяг природного газу за загальний період поставки, що передається на умовах Індивідуального договору, складається з суми усіх договірних обсягів за кожний період поставки, які формуються на підставі додаткових угод, укладених відповідно до пункту 7 Індивідуального договору та заявок покупця на обсяг природного газу (пункт 2 Індивідуального договору);
- плановий договірний обсяг природного газу за загальний період поставки складає 205 930,000 тис.куб.м (пункт 3 Індивідуального договору);
- протягом 3-х (трьох) робочих днів після отримання продавцем заявки, сторони укладають відповідну додаткову угоду до Індивідуального договору, в якій визначають договірний обсяг природного газу на період поставки, відповідно до поданої заявки та його договірну вартість (пункт 7 Індивідуального договору);
- договірна вартість газу за період поставки розраховується як добуток договірного обсягу відповідно до укладеної сторонами додаткової угоди та наданої покупцем заявки та договірної ціни, визначеної в пунктом 10 Індивідуального договору (пункт 8 Індивідуального договору);
- договірна ціна природного газу, який буде придбаний покупцем на умовах Індивідуального договору, за загальний період поставки буде становити 7 420 грн з ПДВ за 1 000 куб.м (пункт 10 Індивідуального договору);
- оплата договірної вартості за відповідний період поставки здійснюється покупцем виключно грошовими коштами на банківський рахунок продавця протягом 45 календарних днів починаючи з дня, наступного за днем закінчення відповідного періоду поставки (пункт 12 Індивідуального договору);
- покупець зобов'язується надати продавцю не пізніше ніж за 2 банківські дні до початку періоду поставки, зокрема, наступний вид забезпечення виконання своїх платіжних зобов'язань за Індивідуальним договором: укласти договір або додаткову угоду до договору банківського рахунку щодо здійснення договірного списання з рахунку покупця, на який надходять кошти від побутових споживачів (підпункт 14.2 пункту 14 Індивідуального договору).
Суди встановили, що 20.10.2021 на підставі заяви приєднання до договору про утворення балансуючої групи ТОВ «Луганськгаз Збут» приєдналось до договору про утворення балансуючої групи від 30.09.2021 № БГр-NGT, на підставі якого відповідача було включено до балансуючої групи.
Сторонами підписано низку додаткових угод до Індивідуального договору, а саме:
- від 21.10.2021 №11-БГр-ЛГЗ (з врахуванням додаткової угоди від 30.11.2021 №1), відповідно до якої: обсяг природного газу, який буде прийнятий покупцем від продавця у періоді поставки «листопад 2021» складає 22365,000 тис.куб.м; договірна вартість за період поставки «листопад 2021» складає 165948300,00 грн з ПДВ;
- від 19.11.2021 №12-БГр-ЛГЗ (з врахуванням додаткової угоди від 31.12.2021 №1), відповідно до якої: обсяг природного газу, який буде прийнятий покупцем від продавця у періоді поставки «грудень 2021» складає 33310,000 тис.куб.м; договірна вартість за період поставки «грудень 2021» складає 247160200,00 грн з ПДВ;
- від 20.12.2021 №01-БГр-ЛГЗ (з врахуванням додаткової угоди від 31.01.2022 №1), відповідно до якої: обсяг природного газу, який буде прийнятий покупцем від продавця у періоді поставки «січень 2022» складає 39410,000 тис.куб.м; договірна вартість за період поставки «січень 2022» складає 292422200,00 грн з ПДВ;
- від 17.01.2022 №02-БГр-ЛГЗ (з врахуванням додаткової угоди від 28.02.2022 №1), відповідно до якої: обсяг природного газу, який буде прийнятий покупцем від продавця у періоді поставки «лютий 2022» складає 29080,000 тис.куб.м; договірна вартість за період поставки «лютий 2022» складає 215773600,00 грн з ПДВ;
- від 18.02.2022 №03-БГр-ЛГЗ (з врахуванням додаткової угоди від 31.03.2022 №1), відповідно до якої: обсяг природного газу, який буде прийнятий покупцем від продавця у періоді поставки «березень 2022» складає 11050,000 тис.куб.м; договірна вартість за період поставки «березень 2022» складає 81991000,00 грн з ПДВ.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Індивідуального договору позивач в період з листопада 2021 року по березень 2022 року передав відповідачу природний газ на загальну суму 1003295300,00 грн, що підтверджується комерційними актами приймання-передачі природного газу, копії яких наявні в матеріалах цієї справи.
Комерційні акти приймання-передачі природного газу підписані представниками сторін без зауважень, підписи яких скріплені печатками сторін договору.
Також, суди встановили, що 24.12.2021, 24.01.2022 та 23.02.2022 позивачем (сторона 3), відповідачем (клієнт, сторона 2) та АТ «Ощадбанк» (Банк, сторона 1) укладені договори про договірне списання № 3, № 4 та № 5) згідно з якими клієнт доручає Банку та надає йому право здійснювати договірне списання коштів з рахунку клієнта № НОМЕР_1 , відкритий в ФЛОУ АТ «Ощадбанк» на рахунок сторони 3: з 01 березня 2022 року і до повного виконання грошових зобов'язань клієнта, що виникли на підставі укладеної між клієнтом та стороною 3 додаткової угоди від 20.12.2021 №01-БГр-ЛГЗ до Індивідуального договору від 20.10.2021 №БГр-21/22-ЛГЗ до Рамкового договору від 20.10.2021 №2рд_БГр-ЛГЗ ; з 01.04.2022 року і до повного виконання грошових зобов'язань клієнта, що виникли на підставі укладеної між клієнтом та стороною 3 додаткової угоди від 17.01.2022 №02-БГр-ЛГЗ до Індивідуального договору від 20.10.2021 №БГр-21/22-ЛГЗ до Рамкового договору від 20.10.2021 №2рд_БГр-ЛГЗ; з 01.05.2022 року і до повного виконання грошових зобов'язань клієнта, що виникли на підставі укладеної між клієнтом та стороною 3 додаткової угоди від 18.02.2022 №03-БГр-ЛГЗ до Індивідуального договору від 20.10.2021 №БГр-21/22-ЛГЗ до Рамкового договору від 20.10.2021 №2рд_БГр-ЛГЗ (том1, аркуші справи 196-201).
Згідно з наданого позивачем розрахунку відповідач своєчасно повністю розрахувався з позивачем за природний газ, поставлений у листопаді та грудні 2021 року (413108500,00 грн), проте, за природний газ, поставлений позивачем у січні - березні 2022 року (на суму 590186800,00 грн) відповідач розрахувався частково, у зв'язку з чим в останнього утворився борг в розмірі 465 706 728,93 грн.
Враховуючи, що за умовами договору купівлі-продажу природного газу граничним строком виконання зобов'язань з оплати придбаного природного газу є 45 календарних днів після останнього дня місяця поставки газу, то останнім днем розрахунку за переданий у січні 2022 року газ є 17.03.2022, у лютому 2022 року - 14.04.2022, у березні 2022 року - 15.05.2022.
Разом з тим у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 від 24.02.2022 № 64/2022 з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.
Відповідач листом від 28.02.2022 № 636 повідомив позивача про те, що ним оформлено договір про договірне списання коштів від 23.02.2022 № 5, три примірника цього договору перебувають у філії Ощадбанку у м. Сєвєродонецьк, однак, враховуючи обставини непереборної сили (військова агресія Російської Федерації проти України), фізично неможливо надати цей договір на адресу позивача в терміни, передбачені Індивідуальним договором; цим же листом відповідач просив позивача погодити продаж газу в межах раніше підписаних договорів (том 1, аркуш справи 231).
Листом від 08.07.2022 № 708 відповідач, відповідно до пункту 7.3 Рамкового договору, повідомив позивача про форс-мажорні обставини, передбачені пунктом 7.2 Рамкового договору, а саме: введений 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України військовий стан. Вказав, що відповідно до пункту 7.4 Рамкового договору такі обставини підтверджені сертифікатом (листом) Торгово-промислової палати України (далі - ТПП) від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. Крім того, посилаючись на те, що до 24.02.2022 Товариство здійснювало, зокрема, господарську діяльність з постачання природного газу побутовим споживачам на території Луганської області, а станом на дату надання цієї інформації майже вся територія Луганської області перебуває під тимчасовою окупацією або на таких територіях проводяться воєнні (бойові) дії, що підтверджено наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 01.07.2022 №142, відповідач повідомив про неможливість здійснення господарської діяльності на території України, що тимчасово не контролюються органами державної влади (том 1, аркуш справи 234).
До вказаного листа додано лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким повідомлялося «Всім кого це стосується» про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 24.02.2022 (том 1, аркуш справи 239).
Листом від 28.11.2022 № 755 відповідач, в доповнення до листів від 28.02.2022 №636, від 07.07.2022 №708, повідомив позивача про форс-мажорні обставини, передбачені пунктом 7.2 Рамкового договору, а також зазначив, що відповідно до пункту 7.4 Рамкового договору такі обставини підтверджені сертифікатом ТПП України від 25.11.2022 № 3100-22-1547 (том 1, аркуш справи 236).
До цього листа додано сертифікат ТПП України від 25.11.2022 № 3100-22-1547, виданий ТОВ «Луганськгаз Збут», яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану; протиправні дії третіх осіб, зокрема захоплення структурних підрозділів ТОВ «Луганськгаз Збут» (том 1, аркуші справи 240-242).
Листом від 14.06.2023 №53, у відповідь на лист позивача від 02.06.2023 №125/7-4610 стосовно виконання зобов'язань за Рамковим договором та Індивідуальним договором до нього, відповідач повідомив щодо здійснення заходів з погашення заборгованості, а саме: 1) Товариством станом на дату надання цього листа вчинено підготовчі дії щодо участі у процедурі врегулювання заборгованостей, передбачених статтею 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» від 14.07.2021 № 1639-ІХ, очікується, що в межах зазначеного закону буде врегульована заборгованість у сумі 135052847,48 грн (без ПДВ); 2) щодо виконання залишку зобов'язання за договором Товариство повідомило, що наразі діють обставини непереборної сили (військова агресія Російської Федерації проти України, що засвідчено Торгово-промисловою палатою України на підставі статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»), які стали підставою для введення воєнного стану із 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»; у результаті воєнних дій, спричинених державою- агресором, відбулась тимчасова окупація територій Луганської області, яка підтверджена наказом Мінреінтеграції від 22.12.2022 №309; основним джерелом погашення заборгованості за договором є дебіторська заборгованість населення за природний газ, яка станом на 01.06.2023 становить 849 885 461,98 грн (з ПДВ), при цьому наразі існують обставини, що унеможливлюють вчинення Товариством заходів, направлених на стягнення такої заборгованості (том 1, аркуші справи 243-246).
Також з посиланням на те, що в підтвердження виникнення форс-мажорних обставин відповідачем отримано сертифікат ТПП від 25.11.2022 №3100-22-1547 у порядку передбаченому розділом 7 договору, відповідачем зазначено про те, що у зв'язку з неодноразовим продовженням дії воєнного стану на території України, на даний час дія форс-мажорних обставин триває.
У цьому листі відповідач також посилався на повне виконання зобов'язань, які мали бути виконані до настання форс-мажорних обставин, тоді як термін виконання зобов'язання з оплати за придбаний газ у січні-березні 2022 року припадає на період дії форс-мажорних обставин.
Як зазначено у листі, сукупність наведених факторів та причин унеможливили повноцінно здійснювати відповідачем свою господарську діяльність та на даний час повністю позбавило джерел поповнення обігових коштів, необхідних для фінансування господарських зобов'язань останнього; значна частина абонентів (населення)-дебіторів відповідача (за оціночними даними) або залишилась на тимчасово непідконтрольних Україні територіях або знаходиться поза межами країни у статусі біженців. З цих підстав, запропоновано здійснити розгляд питання щодо виконання відповідачем зобов'язань за договором після завершення воєнного стану та деокупації території Луганської області.
У вересні 2023 позивач, посилаючись на те, що відповідач, у порушення своїх договірних зобов'язань, у встановлений договором строк в повному обсязі не сплатив вартість одержаного природного газу, звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача боргу в сумі 465 706 728,93 грн по оплаті природного газу, поставленого позивачем відповідачу в період січень - березень 2022 року на підставі Рамкового договору купівлі-продажу природного газу від 20.10.2021 №2рд_БГр-ЛГЗ та Індивідуального договору від 20.10.2021 № БГр-21/22-ЛГЗ до нього, а також трьох процентів річних в сумі 18704485,02 грн та інфляційних втрат в сумі 93734736,66 грн за прострочення платежів.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на корись позивача суми боргу за постановлений позивачем природний газ у період січень - березень 2022 року, а також нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат в порядку приписів статті 625 ЦК України.
Як вже зазначалося вище, позивач обґрунтовує підставу касаційного оскарження постанови апеляційного суду із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, та вказує що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування наведених в касаційній скарзі висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах
В контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд зазначає таке.
Щодо відхилення судом апеляційної інстанції аргументів учасника справи про можливість у спірних правовідносинах правомірного засвідчення обставин непереборної сили виключно сертифікатом, оскільки сторонами в договорі, за висновками апеляційного суду, була передбачена варіативна форма доказування факту існування форс-мажорних обставин, яка вимагає наявності достовірного документа (не виключно сертифікату) виданого уповноваженим на те органом, то Верховний Суд вважає ці висновки такими, що суперечать положенням Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також відповідним сталим правовим висновкам Верховного Суду щодо засвідчення обставин форс-мажору, в тому числі, наведеним скаржником.
Так, відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 14 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Згідно з частиною першою статті 14-1 зазначеного Закону ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Вказані норми Закону є чинними на дату спірних правовідносин та жодних змін чи доповнень не зазнавали. Отже, посилання суду апеляційної інстанції на спрощення процедури засвідчення форс-мажорних обставин рішенням Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 та можливість варіативного тлумачення змісту договору учасників спірних правовідносин Верховний Суд відхиляє з огляду на ієрархію нормативно-правових актів, юридичну силу і обов'язковість виконання законів на території України.
Крім того, у статті 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом. Відповідно до ст.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Відповідно невірним є тлумачення судом апеляційної інстанції змісту пункту 7.4 договору як такого, що передбачає варіативну форму доказування факту існування форс-мажорних обставин, яка вимагає наявності достовірного документа (не виключно сертифікату) та визнання з вказаних підстав листа Торгово-промислової палати належним, допустимим та достовірним доказом засвідчення форс-мажорних обставин всупереч положень Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Як правильно зазначає скаржник, зокрема, з посиланням на висновки Верховного Суду у справі №906/540/22 :
- вказаний лист ТПП адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні;
- лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
У спірних правовідносинах судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 7.3 Рамкового договору сторона, яка опинилась під впливом дії обставин непереборної сили, зобов'язана негайно (без затримки, в максимально коротший термін) як тільки стане відомо про можливість їх настання, настання чи припинення повідомити про це іншу сторону будь-якими припустимими засобами з наступним протягом 3 робочих днів письмовим повідомленням. Достатнім доказом дії обставин непереборної сили є документ, виданий Торгово-промисловою палатою або іншим органом, уповноваженим чинним законодавством України на засвідчення обставин непереборної сили. Надання вказаного доказу іншій стороні повинно бути здійснено в розумні строки, що необхідні для його отримання від уповноваженого органу, але не пізніше 14 днів з дати виникнення таких обставин (пункт 7.4 Рамкового договору).
Отже, у спірних правовідносинах в цій справі, з урахуванням змісту договору та положень Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», для засвідчення дії обставин непереборної сили перебачено надання сертифікату ТПП не пізніше 14 днів з дати виникнення таких обставин (пункт 7.4 Рамкового договору).
При цьому судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні встановлено, що на виконання пункту 7.4 Рамкового договору на підтвердження дії обставин непереборної сили відповідач надіслав ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 (листом від 08.07.2022 № 708), сертифікат ТПП України від 25.11.2022 № 3100-22-1547 (листом від 28.11.2022 № 755) та сертифікат ТПП України від 27.09.2023 № 3100-23-4045 (листом від 29.09.2023 № 137), тобто з пропуском передбаченого умовами договору строку.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що згідно з пунктом 12 Індивідуального договору №БГр-21/22-ЛГЗ від 20.10.2021 до Рамкового договору №2рд_БГр-ЛГЗ від 20.10.2021 оплата за поставлений газ здійснюється протягом 45 днів після закінчення відповідного періоду поставки, а отже граничні терміни виконання зобов'язань ТОВ «Луганськгаз Збут» щодо оплати вартості природного газу є такими, що настали після 24.02.2022 (дати початку воєнного стану): за січень 2022 року граничним строк проведення розрахунків є 17.03.2022; за лютий 2022 року граничним строк проведення розрахунків є 14.04.2022; за березень 2022 року граничним строк проведення розрахунків є 15.05.2022.
Відповідно 14-ти денний термін надання сертифікату був пропущений за всіма граничними строками виконання зобов'язань. За вказаних обставин відкладення строку виконання зобов'язань (строк виконання яких настав згідно з договору і не був відкладений в порядку передбаченому ним до його закінчення) є безпідставним, що не було враховано апеляційним судом. Порядок визначення та обчислення строків, визначення початку перебігу та закінчення строків зобов'язання визначено статтями 251-255 Цивільного кодексу України, тож Верховний Суд критично відноситься до висновків оскаржуваної постанови щодо можливості простого перенесення (продовження) на строк дії форс-мажорних обставин терміну виконання зобов'язань, які вже було прострочено. При цьому в посиланнях апеляційного суду на правові висновки Верховного Суду у справі №910/15264/21 від 31.08.2022 щодо належного повідомлення сторони про форс-мажор не було враховано принцип обов'язковості договору та відсутність відповідних договірних умов у справі на яку послався суд. Суд також звертає увагу, що висновки у справі №910/15264/21 від 31.08.2022 щодо належного повідомлення зроблені Судом при розгляді справи про внесення змін до договору та стосувалися зовсім інших обставин відмінних від тих, що мали місце при розгляді даної справи згідно з умовами укладеного учасниками спірних правовідносин конкретних договорів (Рамкового та Індивідуального).
Верховний Суд також вважає доречним посилання скаржника на невідповідність висновків оскаржуваної постанови положенням частини другої статті 218 ГК України, зокрема, щодо того, що не вважаються надзвичайними та невідворотними обставинами які унеможливлюють належне виконання зобов'язань і не є підставами звільнення від відповідальності порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Водночас, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд апеляційної інстанції врахував, зокрема, посилання скаржника на особливість статусу ТОВ «Луганськгаз Збут» в умовах воєнного стану, які обґрунтовані, зокрема, такими обставинами:
«- основним видом діяльності ТОВ «Луганськгаз Збут» є постачання природного газу населенню, бюджетним організаціям та промисловим споживачам Луганської області;
- згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» майже вся територія Луганської області України станом на 01.05.2022 відносилась та продовжує відноситься до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України;
- отже, окупація території Луганської області та введення на ній активних бойових дій є загальновідомими обставинами та не потребують доказування;
- оскільки з 24 лютого 2022 року на території Луганської області проводились активні бойові дії та відбувалось поступове захопленням ділянок (районів) Луганської області армією держави-агресора, то перебування громадян на зазначених територіях стало небезпечним для життя (в тому числі для працівників ТОВ «Луганськгаз Збут»);
- проведення активних бойових дій на території Луганської області та захоплення її територіальних громад підтверджено наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 та від 22.12.2022 №309;
- загальна заборгованість населення Луганської області за спожитий газ перед ТОВ «Луганськгаз Збут» станом на 31.07.2023 склала 849 847 723,75 грн, що фактично є єдиним джерелом погашення заборгованості перед позивачем (підтверджено бухгалтерською довідкою №127 від 22.09.2023 (т.1, а.с. 230), з якої вбачається, що загальний розмір дебіторської заборгованості станом на 31.07.2023 становив 966 567 362,32 грн, тобто значна частина заборгованості облікована саме за побутовими споживачами). В той же час, всі споживачі фактично з лютого - травня 2022 року знаходяться або в тимчасовій окупації або на цих територіях ведуться активні бойові дії та відповідно споживачі позбавлені можливості здійснити розрахунок за газ;
- на виконання умов пункту 14.2 Індивідуального договору №БГр-21/22-ЛГЗ від 20.10.2021, який є невід'ємною частиною Рамкового договору №2рд_БГр-ЛГЗ від 20.10.2021 та на виконання умов пункту 2.1 договорів про договірне списання №3 від 24.12.2021, №4 від 24.01.2022 та №5 від 23.02.2022 прийманий коштів за природний газ від побутових споживачів (населення) Луганської області здійснюється Товариством на поточний рахунок, відкритий в ФЛОУ АТ «Ощадбанк»; обсяги грошових коштів, що надходили від побутових споживачів Луганської області на єдиний поточний рахунок, були отримані позивачем в межах договорів про договірне списання, тобто було впроваджено механізм списання коштів з поточного рахунка ТОВ «Луганськгаз Збут» на поточні рахунки позивача;
- вжиття заходів Товариством щодо стягнення існуючої заборгованості з побутових споживачів Луганської області, та як наслідок, забезпечення надходжень на поточний рахунок Товариства в достатньому обсязі в період дії воєнного стану не є можливим з огляду на: тимчасову окупацію територій Луганської області та проведення активних бойових дій, що призвело до втрати доступу до приладів обліку, які розташовані на тимчасово окупованій території Луганської області, та втрати зв'язку із побутовими споживачами Луганської області (відсутність телефонії та інтернет-зв'язку), припинення роботи відділень АТ «Укрпошта» та відділень банківських установ, відсутність доступу до первинних документів, існування на законодавчому рівні обмежень щодо примусового стягнення заборгованості із побутових споживачів на таких територіях;
- втрата ТОВ «Луганськгаз Збут» фактичного контролю над своїми активами (оборотними (рухоме та нерухоме майно) та необоротними активами (зокрема дебіторською заборгованістю за продукцію, товари, роботи, послуги), що підтверджено зареєстрованим кримінальним провадженням № 12022130000000071 від 26.05.2022 за фактом протиправних дій держави-агресора за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 341 Кримінального кодексу України (захоплення державних або громадських будівель чи споруд) (т.2, а.с.63-66);
- призупинення дій трудових договорів з працівниками ТОВ «Луганськгаз Збут» відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 за №2136-ІХ на підставі наказів №16, №17 від 31.03.2022 (т.2, а.с.67-68);
- в аспекті з'ясування об'єктивних обставин неможливості своєчасного виконання відповідачем власних грошових зобов'язань, судом апеляційної інстанції з огляду на наявні у матеріалах справи пояснення і докази, надані сторонами встановлено, що внаслідок виникнення форс-мажорних обставин відповідач втратив контакт із своїми споживачами, втратив засоби виробництва на територіях, на яких велися і ведуться бойові дії (Луганська область), тобто зазнав негативного впливу на здійснення господарської діяльності внаслідок військової агресії Російської Федерації, через що втратив можливість ефективного та повноцінного виконання своїх обов'язків перед позивачем.».
З вказаного вбачається, що судом апеляційної інстанції, в основу висновків про неможливість виконання зобов'язань відповідачем у спірних правовідносинах, здебільшого покладено саме встановлений факт неможливості споживачів відповідача виконати свої зобов'язання перед відповідачем, через що у відповідача, в свою чергу, відсутні необхідні кошти для виконання своїх зобов'язань перед позивачем у спірних правовідносинах.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначав, що в судах попередніх інстанцій ТОВ «Луганськгаз збут» доводило перед судом:
1. наявність підстав для відкладення строку виконання зобов'язання, а не для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання.
2. умовами договору не передбачено такої відповідальності за прострочення строку повідомлення про настання обставин непереборної сили як неможливість сторони посилатись на таку обставину, як на підставу для відкладення виконання зобов'язань.
3. що, війна в Україні та тимчасова повна окупація Луганської області в межах якої знаходяться побутові споживачі, які спожили поставлений ТОВ «ГК «Нафтогаз трейдинг» природний газ та не розрахувались за нього є обставинами непереборної сили, а не саме пособі введення військового стану в України.
Отже, Верховний Суд доходить висновку, що в супереч вимогам частини другої статті 218 ГК України в основу оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було покладено вказані відповідачем обставини порушення зобов'язань контрагентами відповідача та відсутність у боржника (відповідача) необхідних коштів, які, в силу приписів вказаної норми, не вважаються обставинами дії непереборної сили. Водночас суд першої інстанції в розгляді справи правильно врахував відповідні положення частини другої статті 218 ГК України та обґрунтовано відхилив відповідні доводи відповідача.
Щодо інших взятих до уваги апеляційним судом обставин на підтвердження дії непереборної сили, то Верховний Суд погоджується з доводами скаржника з посиланням на практику Верховного Суду в частині зобов'язання сторони яка посилається на форс-мажор довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання (дивись постанову Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №922/999/22, на яку посилається скаржник). При цьому Верховний Суд зазначає, що неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин, що не було враховано апеляційним судом у розгляді даної справи, що призвело до помилкового скасування ним рішення Господарського суду Луганської області у справі.
Крім того, Верховний Суд при касаційному перегляді цієї справи враховує, що предметом позову у ній є виключно стягнення суми основного боргу відповідача, 3 (трьох) % річних та інфляційних втрат, яке не включає в себе нарахувань, передбачених договором як правова відповідальність (неустойка) покупця за прострочення виконання зобов'язань з оплати.
Судами попередніх інстанцій у цій справі відповідно до змісту пункту 7.1 Рамкового договору встановлено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Таким чином перед тим як з'ясовувати правову природу обставин, які перешкодили належному виконанню договору, та їх правових наслідків, суди повинні з'ясувати право сторони посилатися на наявність форс-мажорних обставин (постанова Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21) .
Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання визначені статтею 617 ЦК України: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями статті 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
З частин першої-другої статті 614 ЦК вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до положень абз.1 частини першої статті 617 ЦК та статті 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Разом з цим частина друга статті 625 ЦК України (яка є правовою підставою при поданні позову у цій справі) визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі №922/4544/16, від 26.04.2018 у справі №910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 19.02.2019 у справі №910/7086/17, від 10.09.2019 у справі №920/792/18.
Отже, нарахування, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22.
Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов'язань на період існування форс-мажору.
Нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю, встановленою статтею 611 ЦК України та статтею 217 ГК України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 ЦК України та статтею 218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України.
Аналогічна позиція при вирішенні питання чи звільняють форс-мажорні обставини сторону від сплати нарахувань за ч.2 ст. 625 ЦК (річні та інфляційні) вже була висловлена Верховним Судом, зокрема, у справі №910/8741/22 від 13.09.2023, водночас не була врахована судом апеляційної інстанції.
Тому стаття 617 ЦК України сама по собі не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов'язання.
Щодо використання договірної конструкції форс-мажору у спірних правовідносинах з метою відкладення строку виконання зобов'язання, то з огляду на вказане вище Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у відповідача права посилатися на наявність інституту форс-мажору для зміни строків виконання зобов'язань у спірних правовідносинах інакше ніж в спосіб передбачений самим договором та з урахуванням його умов (в тому числі пункту 7.4 Рамкового договору щодо строку надання сертифікату ТПП).
Верховний Суд також вважає слушними доводи скаржника щодо загального застосування частини другої статті 218 ГК України та статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» згідно з якими форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством. Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості (Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі №910/15264/21).
Водночас, як було встановлено судами попередніх судових інстанцій у цій справі, відповідач у період з січня по березень 2022 року без жодних зауважень прийняв від позивача природний газ вартістю 590 186 800,00 грн, про що сторони склали комерційні акти приймання-передачі природного газу.
Так, зокрема, судами попередніх інстанцій встановлено, що у лютому 2022 року на підставі вказаних Договорів та комерційного акту приймання передачі природного газу № 1_02-Бгр-ЛГЗ від 28.02.2022 відповідачем прийнято від позивача природний газ обсягом 29080 тис.куб.м на суму 22 631 000 грн (з ПДВ), у т. ч. обсяг що підлягає урегулюванню в межах Договору балансуючої групи у кількості 3050 тис.куб.м. на суму 22 631 000,10 грн; у березні 2022 року на підставі вказаних Договорів та комерційного акту приймання передачі природного газу № 1_03-Бгр-ЛГЗ від 31.03.2022 прийнято природний газ обсягом 11050 тис.куб.м на суму 81 990 999,98 грн. (з ПДВ), у т.ч. обсяг що підлягає урегулюванню в межах договору утворення балансуючої групи у кількості 11050 тис.куб.м. на суму 81 990 999,98 грн.
Із вищевказаного вбачається виконання відповідачем договору у лютому і березні 2022 року (тобто у спірний період дії для відповідача «форс-мажорних» обставин) в частині прийняття товару з одночасною відмовою від його виконання в частині оплати.
З огляду на вказане Верховний Суд враховує у розгляді цієї справи доктрину venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).
Отже враховуючи викладене вище, Східний апеляційний господарський суд припустився помилок у застосуванні до спірних правовідносин статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні», приписів частини першої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та частини другої статті 625 ЦК України.
Натомість суд першої інстанції, дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність у позивача підстав для стягнення з відповідача суми боргу за постановлений позивачем природний газ у період січень - березень 2022 року, а також нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат, в порядку приписів статті 625 ЦК України, у зв'язку з чим ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Ураховуючи викладене, заявлена позивачем у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, частково знайшла своє підтвердження в межах касаційного провадження.
Також Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 зазначила, що аналіз положень статті 244 ГПК України та статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.
Вказана вище правова позиція узгоджується із висновками, викладеними, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20 (пункт 9), Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №922/2665/17, від 12.01.2021 у справі №1540/4122/18, від 17.02.2021 у справі №522/17366/13-ц, від 25.03.2021 у справі №640/15192/19.
Оскільки, постанова Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 підлягає скасуванню, з залишенням в силі рішення суду першої інстанції, то додаткова постанова Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 зі справи № 913/308/23 також підлягає скасуванню як невід'ємна частина основного судового рішення.
Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття «обґрунтованого» рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), в силу імперативних приписів статті 236 ГПК України повинен під час розгляду справи надати оцінку особливо тим аргументам учасників справи, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.
Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційних скаргах та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 ГПК України).
Отже, касаційні скарги позивача підлягають задоволенню частково, а постанова суду апеляційної інстанції та додаткова постанова цього ж суду скасуванню із залишенням в силі законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Судові витрати
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір, сплачений позивачем за перегляд постанови апеляційного суду в суді касаційної інстанції покладається на відповідача у розмірі 1 503 040 грн., оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції- залишенню в силі.
Що ж стосується заяви відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції, Суд відмовляє у її задоволенні, оскільки касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду та додаткова постанова цього ж суду скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції про повне задоволення позову.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1.Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 зі справи № 913/308/23 скасувати.
3. Рішення Господарського суду Луганської області від 22.11.2023 зі справи № 913/308/23 залишити в силі.
4. У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції відмовити.
5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» (ЄДРПОУ 40268230) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (ЄДРПОУ 42399676) 1 503 040 грн судового збору за подання касаційної скарги.
6. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Луганської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя Т. Жайворонок
Суддя Т. Малашенкова