21 травня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/10358/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т.Є. - головуючого, Булгакової І.В., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Іщука В.В.,
представників учасників справи:
позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія» - Ущука П.З., Мозгового О.В.,
відповідача Антимонопольного комітету України - Чернюшок М.І. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 (головуючий - суддя Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія»
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним рішення,
У червні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія» (далі - ТОВ «ЙЕ Енергія», позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - АМКУ, Комітет, відповідач) про визнання недійсним рішення Тимчасової адміністративної колегії АМКУ від 02.06.2023 № 7-р/тк «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, накладення штрафу» (далі - Рішення АМКУ).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що АМКУ в межах розгляду справи № 128-26.13/79-22 за ознаками вчинення ТОВ «ЙЕ Енергія» порушення, передбаченого пунктом 14 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - ЗУ «Про захист економічної конкуренції», Закону), у вигляді подання інформації в неповному обсязі Комітету на вимогу Голови АМКУ - державного уповноваженого від 11.11.2022 № 128-29.3/01-3125е у встановлений ним строк, не конкретизував осіб, стосовно яких позивач повинен надати інформацію та не врахував об'єктивну можливість позивача надати інформацію в очікуваному обсязі. Вказував, що АМКУ при прийнятті спірного Рішення неправильно застосовано статтю 63 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», оскільки не враховано вимоги Конституції України та законодавства про захист інформації (персональних даних), якими заборонено збирати та поширювати інформацію щодо персональних даних фізичних осіб.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 позов задоволено. Визнано недійсним Рішення АМКУ. Стягнуто з АМКУ на користь ТОВ «ЙЕ Енергія» 2 684 грн судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 апеляційну скаргу АМКУ задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано, у справі ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ЙЕ Енергія». Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з вищевказаною постановою, ТОВ «ЙЕ Енергія», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 1, 63 ЗУ «Про захист економічної конкуренції»; статей 16, 22, 22-1 ЗУ «Про Антимонопольний комітет України»; п.п. 14.1.159 пп. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України); статті 32 Конституції України; статті 14 ЗУ «Про захист персональних даних»; статей 73, 79, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), подало до Касаційного господарського суду касаційну скаргу. Посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024, а рішення суду першої інстанції від 24.10.2023 залишити в силі.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 910/9272/18, від 09.03.2023 у справі № 910/1546/22, від 15.07.2021 у справі № 904/4598/20.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 63 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», та вказаної статті у поєднанні зі статтею 1 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» у подібних правовідносинах.
09.04.2024 від АМКУ до Верховного Суду надійшов відзив на вказану касаційну скаргу, в якому відповідач заперечує доводи касаційної скарги, просить закрити касаційне провадження у справі, що розглядається, на підставі вимог пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України. У випадку розгляду справи по суті касаційну скаргу позивача просить залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Заперечуючи доводи касаційної скарги, АМКУ наполягає на тому, що вимоги касаційної скарги не містять обґрунтувань щодо порушень апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що АМКУ відповідно до покладених законодавством повноважень проводилось дослідження від 18.06.2021 № 13-06/607 та від 06.09.2022 № 13-01/240 щодо можливого порушення законодавства про захист економічної конкуренції в діях операторів газорозподільних систем (далі - Оператори ГРМ), які полягали у маніпулюванні даними протягом листопада 2020 року та травня 2022 року з боку Операторів ГРМ на користь пов'язаних газопостачальних компаній у вигляді заниження показників про остаточні прогнозовані обсяги відборів/споживання споживачів пов'язаних газопостачальних компаній, що не вимірюються щодобово, на підставі яких здійснюється попередня алокація, до обсягів реальних подач природного газу пов'язаних газопостачальних компаній в газотранспортну систему, які призвели до недоотриманої суми вартості щодобового негативного небалансу та своїми діями спотворювали конкуренцію.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ТОВ «ЙЕ Енергія» є торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи (основний).
З метою повного, всебічного та об'єктивного проведення досліджень, відповідно до вимог статей 7, 16, 22 та 22-1 ЗУ «Про Антимонопольний комітет України», АМКУ направив до ТОВ «ЕЙ Енергія» вимогу про надання інформації № 128-29.3/01-3125е від 11.11.2022 (а.с. 15-16, т. 1), в якій просив позивача у десятиденний строк з дня отримання цієї вимоги надати Комітету вичерпний перелік суб'єктів господарювання [назва, адреса, вид відносин, вказавши конкретний розмір у відсотковому виразі частки (паю, акцій) тощо], пов'язаних відносинами контролю з позивачем у розумінні статті 1 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» та опис відносин контролю з ними у період з жовтня 2020 року до дати отримання цієї вимоги, а саме:
- пункт 1.1 - надати вичерпний перелік юридичних та фізичних осіб, що пов'язані відносинами контролю з ТОВ «ЙЕ Енергія» у розумінні статті 1 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», за формою, що наведена у таблиці 1;
- пункт 1.2 - надати перелік фізичних осіб, які заміщають посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу в ТОВ «ЙЕ Енергія» та суб'єктах господарювання, що пов'язані з ним відносинами контролю у розумінні статті 1 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», за формою, що наведена у таблиці 2;
- пункт 1.3. надати перелік дієздатних фізичних осіб, що є: чоловіком (дружиною), батьками, дітьми, братами, сестрами фізичних осіб, що входять до складу суб'єкта господарювання, що пов'язані з ТОВ «ЙЕ Енергія» відносинами контролю у розумінні статті 1 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», за формою, що наведена у таблиці 3.
ТОВ «ЙЕ Енергія» на вказану вимогу подало інформацію в неповному обсязі.
Згідно з листом № 167-СЛ-2053-1122 від 25.11.2022 позивачем надано АМКУ інформацію запитувану у пунктах 1.1, 1.2 зазначеної вимоги. Інформацію, запитувану пунктом 1.3, позивач не надав, посилаючись на відсутність такої інформації, оскільки фізичні особи не надали згоди на розповсюдження персональних даних та передачу своїх даних третім особам (а.с. 32 т. 1). Відповідно до листа від 24.11.2022 така інформація відсутня й у суб'єкта господарювання, пов'язаного з позивачем відносинами контролю - Компанії «T.G.I. GAS HOLDINGS LIMITED», яка є єдиним учасником та володіє 100% статутного капіталу позивача (а.с. 55, т. 1).
Розпорядженням державного уповноваженого від 12.12.2022 № 01/257-р розпочато розгляд справи № 128-26.13/79-22 за ознаками вчинення ТОВ «ЙЕ Енергія» порушення, передбаченого пунктом 14 статті 50 Закону, у вигляді подання інформації в неповному обсязі АМКУ на вимогу державного уповноваженого у встановлений ним строк. 23.03.2023 прийнято подання щодо попередніх висновків у справі № 128-26.13/79-22 (а.с. 15-21, т. 1).
Вказаним поданням запропоновано визнати позивача винним у вчиненні порушення, передбаченого пунктом 14 статті 50 Закону, та накласти на позивача штраф у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації (товарів, робіт, послуг) за останній звітній рік, що передував року, в якому накладається штраф.
У відповідь на вказане подання 10.04.2023 позивачем направлено лист № 167-СЛ-88-0423 (а.с. 22-26, т. 1), у якому він просить АМКУ закрити провадження у справі, посилаючись на вимоги статті 49 ЗУ «Про захист економічної конкуренції». Вказував, що ним було надано повний обсяг інформації, якою він володів та розпоряджався. Одночасно у відповідь на пункт 1.3 вимоги вказав, що запитувана інформація відсутня, оскільки фізичні особи не надали згоди на розповсюдження персональних даних та передачу своїх даних третім особам.
02.06.2023 АМКУ прийняв рішення № 7-р/тк «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (а.с. 28-31, т. 1).
Вказаним Рішенням визнано позивача таким, що вчинив порушення, передбачене пунктом 14 статті 50 Закону, у вигляді подання інформації в неповному обсязі АМКУ на Вимогу Голови АМКУ - державного уповноваженого № 128-29.3/01-3125е від 11.11.2022 у встановлений ним строк. За порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини рішення, на ТОВ «ЙЕ Енергія» накладено штраф у розмірі 36 171 120,00 грн (0,5 % від суми доходу за 2022 рік).
ТОВ «ЙЕ Енергія», не погодившись з Рішенням АМКУ, звернулося до суду з позовом.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову на підставі вимог статті 59 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», місцевий господарський суд виходив з того, що при прийнятті оспорюваного Рішення АМКУ неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи; обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими, є недоведеними і не підтвердженими належними і допустимими доказами. Комітет, посилаючись на обов'язок обміну інформацією за статтею 63 зазначеного закону не довів, що інформація про близьких родичів осіб, що входять до складу суб'єктів господарювання, з якими позивач пов'язаний відносинами контролю, зокрема T.G.I. GAS HOLDINGS LIMITED, є та повинна бути у таких суб'єктів господарювання, тим самим Комітет не обґрунтував та не довів виправданість та реальність своїх очікувань стосовно об'єктивних можливостей надання йому цих відомостей позивачем.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд виходив з того, що запитувана пунктом 1.3 Вимоги Комітету інформація витребувана відповідно до вимог статті 63 Закону, стосується господарської діяльності позивача, а тому повинна була бути надана у повному обсязі згідно з приписами статей 22, 22-1 ЗУ «Про Антимонопольний комітет України».
Скаржник не погоджується з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції та вважає, що відповідно до статті 59 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» наявні підстави для визнання недійсним Рішення АМКУ.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (пункт 4).
При цьому частина третя статті 310 ГПК України встановлює, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення судом норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу (пункт 1).
На обґрунтування доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України ТОВ «ЙЕ Енергія» посилається на неврахування у подібних правовідносинах судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 910/1546/22, від 11.06.2019 у справі № 910/9272/18, від 15.07.2021 у справі № 904/4598/20 щодо реалізації АМКУ своїх дискреційних повноважень на отримання інформації, необхідної для виконання завдань та застосування норм Податкового кодексу України, ЗУ «Про акціонерні товариства» та «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у даній справі. Вважає, що наведене призвело до помилкового висновку апеляційного суду, що запитувана Комітетом у пункті 1.3 Вимоги інформація стосується господарської діяльності позивача. Наведене, на думку скаржника, суперечить принципу належного урядування та створює прецедент свавільного використання АМКУ своїх повноважень.
Колегія суддів зазначає, що неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Верховний Суд неодноразово, зокрема, й у постановах від 28.01.2020 у справі № 10/6507/19, від 19.05.2020 у справі № 910/8399/19 зазначав про те, що кожна зі справ за участю органів АМКУ є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями.
Аналіз наданих для порівняння постанов Верховного Суду дає підстави для висновку, що справа, яка розглядається, відрізняється за обставинами, складом правопорушень та регулюються різними нормами ЗУ «Про захист економічної конкуренції». Крім того, скаржник посилається не на конкретні правові висновки у наданих для порівняння постановах, а наводить лише мотивувальну частину рішення, яка не містить правового висновку. Проте, підставою для оскарження може бути лише неврахування висновку щодо застосування норми права.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 910/20567/20.
У наданих для порівняння постановах Верховного Суду не міститься протилежного правового висновку.
Зокрема, у постановах від 09.03.2023 у справі № 910/1546/22 та від 15.07.2021 у справі № 904/4598/20 висновки касаційного суду не є остаточними, відрізняються від справи, що розглядається, за предметом позову, фактичними обставинами справи та доказами.
У постанові Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 910/9272/18 предметом розгляду є стягнення штрафу та пені за прострочення сплати штрафу, накладеного згідно з рішенням АМКУ, що також свідчить про відмінність предмета спору.
Застосування апеляційним судом у справі, що розглядається, статті 1, пункту 14 статті 50, статті 63 ЗУ «Про захист економічної конкуренції»; статей 16, 22, 22-1 ЗУ «Про Антимонопольний комітет України»; п.п. 14.1.159 пп. 14.1 статті 14 ПК України; статті 32 Конституції України; статті 14 ЗУ «Про захист персональних даних»; статей 73, 79, 277 ГПК України не суперечить жодному з наданих для порівняння висновків суду касаційної інстанції щодо дискреційних повноважень АМКУ при проведенні досліджень щодо можливого порушення законодавства про захист економічної конкуренції в діях операторів газорозподільних систем, які полягали у маніпулюванні даними протягом певного періоду на користь пов'язаних газопостачальних компаній, що не вимірюється щодобово, на підставі яких здійснюється попередня алокація до обсягів реальних подач природного газу пов'язаних газопостачальних компаній в газотранспортну систему, які призвели до недоотриманої суми вартості щодобового негативного небалансу та своїми діями спотворювали конкуренцію.
Ураховуючи наведене, Суд відхиляє аргументи, викладені в касаційній скарзі на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки доводи скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та переоцінки доказів і встановлення інших обставин.
Мотивуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 63 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», а також вказаної статті у поєднанні зі статтею 1 наведеного Закону щодо обов'язку забезпечення обміну інформацією між суб'єктами господарювання, пов'язаними відносинами контролю відповідно до статті 1 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», в тому числі стосовно випадків, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону, та вживати інших заходів у такий спосіб та у такому обсязі, які б забезпечували запобігання вчиненню порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
На думку скаржника, Комітет помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 63 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», оскільки не було враховано реальну можливість позивача надати витребувану інформацію. Вказує, що ним та компанією «T.G.I. GAS HOLDINGS LIMITED», яка володіє 100% статутного капіталу ТОВ «ЙЕ Енергія», здійснено обмін інформацією. Вважає, що відсутність запитуваної Комітетом інформації стосовно сторонніх фізичних осіб, які є лише родичами фізичних осіб, пов'язаних відносинами контролю, не свідчить про нездійснення обміну інформацією між позивачем та компанією, а тому не може кваліфікуватися як порушення законодавства про захист економічної конкуренції як надання інформації в неповному обсязі.
Відповідно до пункту 1 статті 3 ЗУ «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням АМКУ є зокрема, участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 7 цього Закону у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції АМКУ має право, зокрема, проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).
Статтею 22 ЗУ «Про Антимонопольний комітет України» встановлено, що розпорядження, рішення та вимоги органу АМКУ, голови територіального відділення АМКУ, вимоги уповноважених ними працівників АМКУ, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.
Невиконання розпоряджень, рішень та вимог органу АМКУ, голови територіального відділення АМКУ, вимог уповноважених ними працівників АМКУ, його територіального відділення тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Статтею 22-1 вказаного вище Закону (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов'язані на вимогу органу АМКУ, голови територіального відділення АМКУ, уповноважених ними працівників АМКУ, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, необхідну для виконання АМКУ, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб'єктам господарювання. Інформація, що становить банківську таємницю, надається у порядку та обсязі, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Документи, статистична та інша інформація, необхідні для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб'єктам господарювання, надаються на вимогу органу АМКУ, голови територіального відділення АМКУ, уповноважених ними працівників АМКУ, його територіального відділення безкоштовно. Вимоги органу АМКУ, голови територіального відділення АМКУ можуть передбачати як одноразове, так і періодичне надання інформації.
Інформація з обмеженим доступом, одержана АМКУ, його територіальними відділеннями у процесі здійснення своїх повноважень, використовується ними виключно з метою забезпечення виконання завдань, визначених законодавством про захист економічної конкуренції, і не підлягає розголошенню та оприлюдненню, крім випадків: 1) надання інформації органам слідства та суду відповідно до закону; 2) недотримання вимог, встановлених частиною другою статті 6 ЗУ «Про доступ до публічної інформації»; 3) інших випадків, встановлених законом.
Особа, яка надає інформацію як інформацію з обмеженим доступом, зобов'язана зазначити, яка саме інформація має обмежений доступ, у тому числі які саме документи або частини документів містять інформацію з обмеженим доступом.
У цілях забезпечення права особи на конфіденційність інформації у випадках, передбачених пунктами 2 та 3 частини третьої цієї статті, АМКУ, його територіальні відділення повинні провести консультації з такими особами з метою з'ясування підстав для віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом та можливості зняття особою такого статусу з наданої нею інформації, та/або надання особою у встановлений АМКУ, його територіальним відділенням строк неконфіденційної версії документів чи іншої інформації, зокрема з виключеною, зачорненою чи в інший спосіб зміненою інформацією, яка забезпечує достатній її захист та досягнення цілей, передбачених пунктами 2 та 3 частини третьої цієї статті, та/або з'ясування шкоди, яка може бути завдана особі оприлюдненням такої інформації.
За розголошення комерційної таємниці працівники Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень несуть відповідальність, встановлену законом.
Усні вимоги державного уповноваженого АМКУ, голови територіального відділення АМКУ, уповноважених ними працівників АМКУ, його територіального відділення, пояснення осіб та інші дії, вчинені на виконання цих усних вимог, фіксуються в протоколі, в якому зазначається також дата і місце його складання, прізвища державного уповноваженого АМКУ, голови територіального відділення АМКУ, уповноважених ними працівників АМКУ, його територіального відділення із зазначенням їх посад, прізвищ осіб, які надають пояснення.
Протокол підписується відповідно головуючим колегіального органу АМКУ, державним уповноваженим АМКУ, головою територіального відділення, уповноваженим ними працівником АМКУ, його територіального відділення та особами, до яких були звернені усні вимоги. Про відмову осіб, до яких були звернені усні вимоги підписати протокол, зазначається у протоколі. Особа має право надати пояснення і зауваження стосовно змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.
Відповідно до вимог статей 3, 6, 7, 16, 22, 22-1 ЗУ «Про Антимонопольний комітет України» та статті 1 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» АМКУ в межах наданих йому повноважень має право витребувати інформацію необхідну для розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції іншими суб'єктами господарювання, які в свою чергу зобов'язані надати достовірну та повну інформацію у встановлений вимогою строк.
Судами попередніх інстанцій встановлено, та не заперечується сторонами у справі, що позивач вчасно надав відповідь на Вимогу АМКУ. Проте, у порушення вимог пункту 14 частини першої статті 50 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» така інформація ТОВ «ЙЕ Енергія» була надана в неповному обсязі.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 50 Закону порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є подання інформації в неповному обсязі АМКУ, його територіальному відділенню у встановлені органами АМКУ, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки, яке тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 51 Закону «Про захист економічної конкуренції».
Так, з метою повного, всебічного та об'єктивного проведення досліджень в межах антимонопольної справи № 128-26.13/79-22 АМКУ направлено ТОВ «ЙЕ Енергія» вимогу про надання інформації, зокрема, щодо переліку дієздатних фізичних осіб, що є чоловіком (дружиною), батьками, дітьми, братами, сестрами фізичних осіб, які входять до складу суб'єктів господарювання, пов'язаних з ТОВ «ЙЕ Енергія» відносинами контролю (пункт 1.3).
У свою чергу, відмова суб'єкта господарювання від виконання вимоги уповноваженої особи АМКУ щодо подання інформації, необхідної для реалізації завдань, покладених на Комітет, ні ЗУ «Про захист економічної конкуренції», ні іншими нормативно-правовими актами не передбачена. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 904/332/19, від 24.10.2019 у справі № 904/781/19, від 19.12.2019 у справі № 910/12403/18.
Коло суб'єктів господарювання, у яких органом АМКУ може бути витребувана інформація не обмежується лише тими особами, які беруть участь у справі, та саме Комітет визначає форму, спосіб та строк надання інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
Одночасно, суб'єкти господарювання не наділені правом вирішувати питання щодо форми, способу та доцільності витребування органом АМКУ інформації, необхідної для виконання завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 910/15697/18, від 07.08.2019 у справі № 910/13472/18, від 26.09.2019 у справі № 910/12393/18, від 16.01.2020 у справі № 910/12392/18, від 21.11.2019 у справі № 908/24/19.
Згідно зі статтею 63 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» суб'єкти господарювання, пов'язані відносинами контролю відповідно до статті 1 цього
Закону, зобов'язані забезпечувати обмін інформацією між собою, в тому числі стосовно випадків, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону, та вживати інших заходів у такий спосіб та у такому обсязі, які б забезпечували запобігання вчиненню порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до вимог частини другої наведеної статті невиконання суб'єктами господарювання вимог частини першої цієї статті не звільняє інших суб'єктів господарювання, яким повинна бути надана інформація чи які повинні були вжити інших заходів, від відповідальності.
Статтею 1 указаного Закону врегульовано питання термінів, зокрема йдеться про поняття «контроль».
Отже, контроль це - можливість однієї чи декількох юридичних та/або фізичних осіб чинити вирішальний вплив на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання. Пов'язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб'єкта господарювання. Зокрема, пов'язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами. Можливість однієї чи більше (декількох) пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб чинити вирішальний вплив - спосіб відносин між суб'єктами господарювання, що характеризується відсутністю в особи, стосовно якої здійснюється вплив, здатності завжди незалежно (самостійно) визначати свою господарську поведінку на ринку.
У справі, що розглядається, позивач, відмовляючись надати інформацію, запитувану пунктом 1.3 Вимоги стосовно дієздатних фізичних осіб, що є: чоловіком (дружиною), батьками, дітьми, братами, сестрами осіб, які входять до складу суб'єктів господарювання, що пов'язані з позивачем відносинами контролю у розумінні статті 1 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», вказав, що така інформація у нього відсутня та зазначені особи не надали своєї згоди на розповсюдження та передачу своїх персональних даних третім особам. Одночасно, зазначав, що вказані особи не мають жодного відношення до нього та суб'єктів господарювання, пов'язаних з ним відносинами контролю.
Проаналізувавши встановлені у справі обставини, апеляційний суд дійшов висновку про суперечливу поведінку позивача у спірних правовідносинах.
Так, позивач не надав запитувану інформацію стосовно осіб, які входять до складу суб'єктів господарювання, що пов'язані з позивачем відносинами контролю у розумінні статті 1 Закону, то у зв'язку з відсутністю такої інформації, то через ненадання згоди такими особами.
Колегія суддів погоджується з таким висновком.
Апеляційний суд, аналізуючи поняття «пов'язані особи», не обмежився лише нормою статті 1 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», а дослідив й наведені вище законодавчі норми, з метою встановлення ступеня розуміння позивачем, яку саме інформацію вимагає надати АМКУ.
Відповідно до вимог статті 14 ЗУ «Про захист персональних даних» поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані. Сторона, якій передаються персональні дані, повинна попередньо вжити заходів щодо забезпечення вимог цього Закону.
ЗУ «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
Згідно зі статтею 20 ЗУ «Про інформацію» за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
Частиною другою вказаної статті встановлено, що будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до статті 21 зазначеного Закону інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.
Згідно з частиною другою цієї статті конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.
Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.
Органи АМКУ відповідно до ЗУ «Про Антимонопольний комітет України» наділені правом отримувати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом (конфіденційну інформацію), необхідну для виконання АМКУ, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції.
Відповідно до частини третьої вказаної статті порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.
До інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені такі відомості: 1) про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту; 2) про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей; 3) про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; 4) про факти порушення прав і свобод людини, включаючи інформацію, що міститься в архівних документах колишніх радянських органів державної безпеки, пов'язаних з політичними репресіями, Голодомором 1932-1933 років в Україні та іншими злочинами, вчиненими особами, які брали участь або сприяли реалізації російської імперської політики, представниками комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів; 5) про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб; 5-1) щодо діяльності державних та комунальних унітарних підприємств, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі або територіальній громаді, а також господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарському товариству, частка держави або територіальної громади в якому становить 100 відсотків, що підлягають обов'язковому оприлюдненню відповідно до закону; 6) інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина четверта статті 21 ЗУ «Про інформацію»).
Доводи скаржника про відсутність у нього запитуваної у Вимозі і не поданої ним (у повному обсязі) інформації з посиланням на відсутність згоди пов'язаних осіб надати таку інформацію, не спростовуються встановленими судом обставинами щодо можливості подання позивачем відповідної інформації; нова ж перевірка цих обставин Касаційним господарським судом не є можливою з огляду на положення статті 300 ГПК України.
Ненадання інформації чи подання інформації в неповному обсязі у встановлені АМКУ строки, відповідно до визначеного ним змісту, обсягу та характеру (виходячи з її необхідності для виконання завдань органу) є актом невиконання заснованої на законі вимоги державного органу, що тягне за собою встановлену чинним законодавством відповідальність. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 910/1750/23.
Відповідно до частини другої статті 52 Закону (в редакції на час прийняття Рішення АМКУ) за порушення, передбачені пунктами 9, 13-18 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
З огляду на вказані законодавчі приписи, встановлені у справі обставини та факт подання позивачем інформації в неповному обсязі на вимогу АМКУ, а також відсутність визначених ЗУ «Про захист економічної конкуренції» підстав для визнання недійсним оспорюваного Рішення АМКУ, апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Доводи касаційної скарги вказаного висновку апеляційного господарського суду не спростовують.
Посилання позивача на те, що судом апеляційної інстанції не розглянуто повно та всебічно всі обставини справи, неправильно застосовано до спірних правовідносин норми Податкового кодексу України, ЗУ «Про акціонерні товариства» та ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» спростовуються змістом оскаржуваної постанови апеляційного суду та здійсненим апеляційним судом повного, всебічного, об'єктивного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.
Суд погоджується з аргументами АМКУ, викладеними у відзиві на касаційну скаргу, про те, що постанова суду апеляційної інстанції є такою, що прийнята у відповідності до норм матеріального права та без порушення норм процесуального права.
Верховний Суд, ухвалюючи рішення, керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Слід зазначити, що вимога АМКУ надати інформацію (на підставі ЗУ «Про Антимонопольний комітет України») у зв'язку з виконанням покладених на Комітет завдань, а саме розслідування справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій та з метою забезпечення державного захисту економічної конкуренції, - являє собою узгоджуване з Конституцією України втручання в особисте життя в інтересах економічного добробуту, оскільки однією з передумов цього є підтримання державою в особі АМКУ належного рівня економічної конкуренції у господарській діяльності.
Верховний Суд вважає, що дії АМКУ щодо направлення Вимоги узгоджувалися з відповідними положеннями Конвенції, оскільки мали законну підставу (у вигляді наведених у цій постанові положень ЗУ «Про Антимонопольний комітет України»), законну ціль (мету) - забезпечення розгляду АМКУ справи, спрямованої на захист економічної конкуренції у господарських відносинах, і відповідне втручання було необхідним, оскільки виправдовувалося загальносуспільними потребами у запобіганні, виявленні та припиненні порушень законодавства про захист економічної конкуренції і зумовлювалися неможливістю для АМКУ в інший законний спосіб отримати необхідну для здійснення його повноважень інформацію.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 910/1339/18 та від 23.01.2020 у справі № 910/13204/18.
Підсумовуючи, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність єдиної позиції та висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 63 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», а також вказаної статті у поєднанні зі статтею 1 наведеного Закону щодо обов'язку забезпечення обміну інформацією між суб'єктами господарювання, пов'язаними відносинами контролю відповідно до статті 1 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», в тому числі стосовно випадків, передбачених частиною другою статті 22 цього Закону.
Ураховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав задоволення касаційної скарги за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Інші доводи ТОВ «ЙЕ Енергія», наведені в касаційній скарзі, зводяться до власного тлумачення норм законодавства та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішеннях судів попередніх інстанцій чи відхилені ними. Тому пов'язані з наведеним аргументи скаржника не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом з огляду на статтю 300 ГПК України.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновку суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу ТОВ «ЙЕ Енергія» слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду - без змін, як таку, що відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до вимог статті 129 ГПК України покладається на скаржника - ТОВ «ЙЕ Енергія».
Керуючись статтями 129, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЙЕ Енергія» залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Жайворонок
Суддя І. Булгакова
Суддя: І. Колос