ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"27" травня 2024 р. справа № 300/1498/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Главач І.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №UA206050/2024/000011/1 від 07.02.2024 про коригування митної вартості та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA206070/2024/000055,
фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Дрогомирецький Ігор Миколайович, звернувся в суд з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці Державної митної служби України (надалі, також - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення №UA206050/2024/000011/1 від 07.02.2024 про коригування митної вартості товарів;
- визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206050/2024/000055.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що відповідачем протиправно, в порушення норм Митного кодексу України та за наявності усіх документів, які підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару та обраний метод його визначення, а саме основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), здійснено визначення митної вартості товару, який ввозиться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту за другорядним методом (резервним), внаслідок чого прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA206050/2024/000011/1 від 07.02.2024. Представник позивача вказує, що на виконання умов укладеного з "S-Trucks B.V." (Королівство Нідерладнди) договору №09/01 від 09.01.2024, відповідно рахунку-проформи N FI25709 ввезено товар (сідловий тягач) на митну територію України за фактурною вартістю 18500 євро, що була оплачена нерезиденту через банківську установу на банківський рахунок продавця згідно рахунку-фактури (інвойс) №62860 від 29.01.2021. На переконання представника позивача, відповідач безпідставно поставив під сумнів подані документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, і необґрунтовано витребував додаткові документи. У зв'язку з тим, що декларант повідомив відповідача про відсутність додаткових документів, відповідачем винесено рішення №UA206050/2024/000011/1 від 07.02.2024 про коригування митної вартості товарів. На підставі викладеного, представник позивача просить суд визнати протиправними та скасувати вищенаведені картку відмови та рішення про коригування вартості товарів.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків.
08.03.2024 представник позивача усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
25.03.2024 судом отримано відзив на позовну заяву, у якому Івано-Франківська митниця заперечує щодо заявлених позовних вимог. Так, відповідач зазначає, що під час митного оформлення позивачем товару, останнім не подано документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частині 3 статті 53 Митного кодексу України (надалі - МК України), що унеможливлює визначення митної вартості такого товару за ціною договору. Зокрема, під час здійснення Івано-Франківською митницею митного контролю правильності визначення митної вартості товарів та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом встановлено, що надані позивачем документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Зокрема, у документі, що підтверджує витрати на транспортування №02/02 від 02.02.2024 вказано, що здійснювалось страхування транспортного засобу, проте підтверджуючих документів до митного оформлення не надано. Відповідно ж до пункту 8 частин 2 статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, - якщо страхування здійснювалось. Окрім цього, відповідно до інвойсу FI25709 від 29.01.2024 умови доставки вказаного FCA. Однак, у поданих до митного оформлення документах відсутня чітка інформація щодо місця завантаження товару, що унеможливлює перевірку даної складової митної вартості. Відповідач також зауважив, що за допомогою інформації, отриманої за результатами здійснення митного контролю із зазначенням номера відповідної митної декларації, яка міститься у спеціалізованому програмно-інформаційному комплексі ЄАІС, АСМО "Інспектор" встановлено, що рівень митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, є більшим, ніж заявлена митна вартість декларантом. Як відзначив відповідач, джерелом інформації для коригування митної вартості транспортного засобу є МД від 25.09.2023 №UA205150/2023/14340, за якою здійснено митне оформлення подібного (аналогічного) товару: "Тягач сідельний, двохосний, для перевезення напівпричепів по дорогах загального користування, Б/В:- марка - VOLVO - Модель - FH460 - Ідентифікаційний номер (кузова) - НОМЕР_1 - Календарний рік виготовлення - 2017 р. - Модельний рік виготовлення - 2017 р. - Двигун - дизель. - Робочий об'єм циліндрів - 12777 см3. - Потужність - 345 кВТ.- Колісна формула - 4х2.- Загальна кількість місць, включаючи місце водія - 2.- Виробник - VOLVO, SE.- Торгівельна марка - VOLVO. Визначена митна вартість становить - 28500 євро. Додатково звернув увагу, що після прийняття рішення про коригування митної вартості, декларантом було подано нову МД 23 UA206050001557U9, за якою даний товар був оформлений за резервним методом. У зв'язку із цим, за доводами відповідач, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів митний орган навів достатнє обґрунтування причин, за наявності яких митниця не могла визнати заявлену декларантом митну вартість - вказано джерела інформації, що використовувались відповідачем для визначення митної вартості, зазначено послідовність застосування методів визначення митної вартості та причини, через які не був застосований метод, що передує методу, обраному митним органом. Враховуючи вищенаведене, оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206050/2024/000055 від 07.02.2024. Враховуючи наведене, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, а оскаржувані рішення прийнятими відповідно до закону та з урахуванням усіх обставин. Також заперечив щодо витрат на професійну правничу допомогу та оплату послуг перекладача. Наголосив, що суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію розумності їхнього розміру.
Представник позивача 28.03.2024 подав до суду відповідь на відзив, в якому вказав на те, що відповідач у відзиві посилається на формальні причини, які не впливають на митну вартість товару та не були підставою для прийняття оскаржуваних рішень. Позивач вважає безпідставними посилання представника відповідача на раніше визначену митну вартість іншого вантажного автомобіля, оформленого згідно з митною декларацією від 25.09.2023 №UA205150/2023/14340, яку взято за основу для коригування вартості згідно зі спірним рішенням. Відповідач не здійснив повне порівняння характеристик товарів, що вплинуло на обґрунтованість взяття ним до уваги іншого автомобіля. Так, відповідачем здійснювалося порівняння технічних характеристик, стану автомобіля, сезонності коливань ринку, країну походження та інші фактори, які мають істотне значення для ціни товару. Представник позивача зауважив, що імпортований позивачем автомобіль, як і кожен ТЗ має свої особливості в частині комплектації, пробігу, амортизації в ході експлуатації, поломок та пошкоджень. На думку представника, відомості щодо митної вартості іншого автомобіля є інформативними та не можуть бути достовірними, оскільки митна вартість ТЗ залежить від марки, технічних характеристик, комплектації, ознак, що характеризують ступінь зносу, пошкоджень, дефектів. Тому, для її визначення є обов'язковим залучення відповідного спеціалізованого підрозділу. Разом з цим, матеріали справи свідчать про те, що відповідач визначив митну вартість без жодних додаткових перевірок та залучення відповідного спеціалізованого підрозділу. Також вказав, що відповідачем не надано суду жодного доказу, який би спростував змість рахунків-фактур (інвойсів), в яких вказано вартість ТЗ, в тому числі будь-яких відомостей про отримання від компетентних органів країни експорту інформації щодо підтвердження чи не підтвердження обставин відчуження позивач у ТЗ та отримання або не отримання від позивача коштів, які визначені в інвойсах, та/або іншої суми за відчужені ТЗ.
05.04.2024 представником позивач через підсистему "Електронний суд" скеровано клопотання про відшкодування судових витрат у справі, а саме понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 гривень, долучивши підтверджуючі документи (ордер, акт, платіжна інструкція).
Відповідач 09.04.2024 скористався правом та подав через підсистему "Електронний суд" клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги. Відповідач вважає заявлений розмір таких витрат у сумі 20000 гривень дещо завищеним та наголошує, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги має бути не лише доведений та документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, з урахуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом установлено наступне.
Так, судом встановлено, що 09.01.2024 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) в особі директора ОСОБА_1 і нерезидентом "S-Trucks B.V." (Королівство Нідерланди) (продавець) в особі Bick Shiedman, який діє на підставі Статуту, укладений контракт №09/01 (надалі - Контракт), згідно підпунктом 1.1 пункту 1 якого продавець приймає на себе зобов'язання постачати, а покупець прийняти та оплатити товари (автомобілі, причіпи, транспортні засоби тощо) на умовах, що зазначені в інвойсах (згідно з ІНКОТЕРМС-2020) (а.с.32-35).
Орієнтовна загальна вартість цього Контракту становить 18500 євро та складається з вартості всіх поставок за період дії даного Контракту (підпункт 2.1. пункту 2 Контракту).
Відповідно до пункту 3 коментованого Контракту, відвантаження товарів відбувається партіями транспортом на умовах, що зазначені в інвойсах (згідно з ІНКОТЕРМС-2020). Умови поставок можуть бути змінені за згодою сторін шляхом укладання Додаткової угоди до даного Контракту Ванатажоотримувачем за даним Контрактом. Продавець має повідомити по факсу чи e-mail покупця про готовність товару до відвантаження, вказавши номер Контракту, товарно-транспортного документу, кількості місць, ваги брутто, обсягу, найменувань товару, не менше ніж за 5 днів до дати відвантаження. Термін поставки не пізніше 30 днів з дати оплати за товар. Продавець зобов'язаний надати компанії перевізнику наступну інформацію та оригінали документів: інвойс, експортну декларацію на вантаж.
Оплата за даним Контрактом здійснюється покупцем на рахунок продавця згідно з проформою-інвойсом. Форма оплати - безготівковий переказ грошових коштів, 100% передплата (підпункт 4.1. пункту 4 Контракту)
На виконання вищевказаного Контракту №09/01 від 09.01.2024 на митну територію України відповідно до рахунку-проформи №FI25709 від 09.01.2023 ввезено товар - сідловий тягач марки VOLVO (модель FH60) ціною 18500 EUR (євро) (а.с.17,18-19).
З метою здійснення митного оформлення позивач через свого декларанта (товариство з обмеженою відповідальністю "Адель-Сервіс") подав для митного оформлення МД №24UA206050001377U3 щодо товару сідловий тягач марки VOLVO, модель FН460, номер шасі/кузова НОМЕР_2 , бувший у вжитку, календарний та модельний рік виготовлення - 2017, тип двигуна дизельний. Декларантом визначена митна вартість за основним методом у розмірі 18500 EUR
На підтвердження обґрунтованості заявленої в МД митної вартості товару та обраного методу її визначення декларант надав митному органу разом з декларацією такі документи:
- рахунок-проформа FI25709 від 09.01.2024;
- рахунок-фактура №62860 від 29.01.2024;
- сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR1 AF01183504 від 17.01.2024;
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 28.08.2017;
- банківський платіжний документ, що стосується товару №1597769 від 19.01.2024;
- документ, що підтверджує вартість перевезення товару №02/02 від 02.02.2024;
- зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу товарів №09/01 від 09.01.2024;
- договір про надання послуг митного брокера №13/04/2023 від 13.04.2023;
- інший некласифікований документ від 28.08.2017;
- копія митної декларації країни відправлення №23NLL0M22IXDBHFGDA6 від 16.01.2024.
Під час митного оформлення та перевірки заявленої декларантом митної вартості товару, митним органом було повідомлено декларанта у процесі консультації з ним необхідність подання відповідно до частини 2 статті 53 МКУ документів для підтвердження митної вартості, зокрема банківські платіжні документи про оплату товару, висновки про вартісні характеристики, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно зі статтею 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
07.02.2024 відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів №UA206050/2024/000011/1, згідно із графами 30, 31 якого визначив митну вартість товару за резервним методом у розмірі 28500 EUR, замість 18500 EUR, що була заявлена декларантом (а.с.14-15).
Як з'ясовано судом та вбачається з матеріалів справи, прийняття відповідачем оскаржуваного рішення мотивовано неподанням декларантом документів, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
Так, у вказаному рішенні в графі 33 зазначено, що: "Митна вартість імпортованих товарів не може бути визнана за вартістю визначеною декларантом, у зв'язку з невідповідністю обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару. Відповідно до п.1 ч. 4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. - заявлена митна вартість даних товарів нижча від подібних і аналогічних товарів митне оформлення яких здійснено, Відповідно до ч. З ст. 53 МКУ декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість буде визнана: банківські платіжні документи. Документи не надано. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 54 МКУ, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, є підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 26 (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в митного органу. Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД від 25.09.2023 №UA205150/2023/14340, за якою здійснено митне оформлення подібного (аналогічного) товару: Тягач сідельний, двохосний, для перевезення напівпричепів по дорогах загального користування, Б/В:- Марка - VOLVO - Модель - FН460- Ідентифікаційний номер (кузова) - НОМЕР_4 - Календарний рік виготовлення 2017р. - Модельний рік виготовлення 2017р. - Двигун - дизель. - Робочий об'єм циліндрів - 12777 см3. - Потужність - 345 кВт. - Колісна формула - 4х2. - Загальна кількість місць, включаючи місце водія - 2. - Виробник - VOLVO, SE. - Торгівельна марка - VOLVO. Визначена митна вартість становить - 28500 Євро." (а.с.14-15).
Також, Івано-Франківською митницею винесено картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206050/2024/000055, відповідно до якої декларанту відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів з причин зазначених у рішенні про коригування митної вартості товарів (а.с.16).
Не погоджуючись із відмовою відповідача у прийнятті митної декларації та коригуванням митної вартості товару, представник позивача звернувся до суду з метою захисту порушеного права шляхом скасування оскаржуваних рішень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України та іншими законами України.
Згідно із частиною 1 статті 7 Митного кодексу України, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.
Відповідно до пункту 24 частини 1 статті 4 МК України, митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Згідно частин 1, 2, 3 статті 318 Митного кодексу України, митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України. Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Частиною першою статті 49 Митного кодексу України (далі МК України) визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до частини першої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Згідно з частинами другою-п'ятою статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У разі, якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Як передбачено частинами першою-третьою, шостою та сьомою статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
У разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Частинами першою-четвертою статті 57 МК України визначено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Суд зазначає, що обов'язок доведення митної ціни товару покладено на позивача. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені МК України заборонено.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки саме з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Відтак, наведені приписи зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Такі висновки відповідають правовій позиції в подібних правовідносинах, які викладені в постановах Верховного Суду від 12.03.2019 №820/8016/15, від 24.01.2019 №820/636/17 та Верховного Суду України від 31.03.2015 в справі №21-127а15.
Судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару - сідловий тягач марки VOLVO, модель FН460, номер шасі/кузова НОМЕР_2 , бувший у вжитку, календарний та модельний рік виготовлення - 2017, тип двигуна дизельний та надання відповідачу необхідних документів для підтвердження заявленої митної вартості товару. При цьому, позиція відповідача полягає у тому, що подані до митного контролю та оформлення документи містили розбіжності, а також у митниці наявна інформація про більшу митну вартість ідентичних товарів, у зв'язку із чим від декларанта були витребувані додаткові документи та, оскільки декларантом не подано витребуваних документів для підтвердження заявленої митної вартості, тому митну вартість товару визначено відповідачем за резервним методом на підставі цінової інформації, наявної в митниці, на рівні 28500 Євро.
Разом з тим, доводи відповідача у відзиві на позов про те, що числові значення складових митної вартості містять розбіжності є безпідставними, оскільки вказана обставина не була підставою для прийняття спірного рішення та не свідчить про удаваність правочину чи спростовує факт купівлі зазначеного тягача та не нівелює подані позивачем документи. При цьому, таке твердження відповідача не підтверджено належними доказами та ґрунтуються на припущеннях.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2023 у справі №300/712/23.
Що стосується тверджень відповідача, що у документі, що підтверджує витрати на транспортування №02/02 від 02.02.2024 вказано, що здійснювалось страхування, однак підтверджуючих документів до митного оформлення не надано, а також, що відповідно до інвойсу FI2579 від 29.01.2024 умови поставки вказано FCA, однак у поданих до митного оформлення документах відсутня чітка інформація щодо місця завантаження товару, суд вказує таке.
Як зазначалось судом, у частині 2 статті 53 МК України міститься вичерпний перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Серед вказаного переліку відсутня необхідність надавати контролюючому органу будь-які заявки.
При цьому, згідно з частиною 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Позивачем та продавцем товару було обрано FCA як стандартизовані умови поставки згідно Правил Інкотермс-2010.
Відповідно до Правил Інкотермс-2010 термін FCA ("франко-перевізник") означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Поставка вважається здійсненою, якщо названим місцем поставки є площі продавця: коли товар завантажений на транспортний засіб, наданий перевізником, що призначений покупцем, чи іншою особою, що діє від імені останнього.
Відповідно підпункту 1.1. пункту 1 якого продавець приймає на себе зобов'язання постачати, а покупець прийняти та оплатити товари (автомобілі, причіпи, транспортні засоби тощо) на умовах, що зазначені в інвойсах (згідно з Інкотермс-2020).
Згідно з підпунктом 2.1. пункту 2 Контракту №09/01 від 09.01.2024 орієнтовна загальна вартість цього Контракту становить 18500 євро та складається з вартості всіх поставок за період дії даного Контракту.
З аналізу цих положень слідує, що додаткових витрат по навантаженню товару, позивач не поніс, оскільки за умовами договору купівлі-продажу ціна товару вже включає його навантаження. Саме тому ці витрати (на навантаження) не підлягають додаванню як складової митної вартості. Вказана обставина свідчить про те, що вартість завантаження товару вже включено до ціни товару, а тому позивач жодних додаткових витрат на навантаження не поніс.
Страхування товару не є обов'язковим відповідно до умов Контракту.
Позивачем та продавцем товару у Контракті та інвойсі (а.с.20,32-35) було обрано FCA як стандартизовані умови поставки згідно Правил Інкотермс-2010.
Як передбачено умовами FCA ("франко перевізник") відповідальність знімається з вантажовідправника у той момент, коли він передає товар перевізнику, найнятому покупцем. Подальші ризики за транспортування вантажу покупець несе самостійно.
При цьому всі експортні формальності і мита повинен здійснити і оплатити продавець, а витрати на доставку та митне оформлення для імпорту залишається на покупцеві.
Ризики за товар переходять від продавця до покупця після розміщення вантажу в транспорті, що належить перевізнику, або після передачі товару на місце завантаження на транспорт перевізника.
Відповідно до інвойсу №F60860від 29.01.2024, який наявний в матеріалах справи, базові умови доставки товарів є наступними: вільний перевізник Східам, Нідерланди, у відповідності до Інкотермс 2010.
Пунктом 1.3 вказаного Контракту передбачено, що товари постачаються партіями. Асортимент, кількість, ціна та вартість кожної партії визначається Інвойсами, які є невід'ємною частиною даного Контракту.
Отже, в інвойсі визначено остаточні домовленості сторін щодо певної партії товарів:
Згідно з рахунком фактурою (інвойсом) від №62860 від 29.01.2024 вартість товару (сідловий тягач марки VOLVO), становить 18500 EUR. Умови поставки: FCA (вільний перевізник) Східам, Нідерланди.
Із Контракту №09/01 від 09.01.2024, вбачається, що головний офіс продавця товару знаходиться у місті Східам, Нідерланди. Зазначена обставина підтверджує місце завантаження товару - Східам, Нідерланди.
Наведені обставини вказують на те, що поставка товару відбувалась відповідно до умов Контракту.
Щодо зазначеного у спірному рішенні твердження, що заявлена митна вартість товару нижча від подібних і аналогічних товарів, то суд зазначає наступне.
Як встановлено судом подані позивачем до митного оформлення документи щодо ціни товару не містили розбіжностей, оскільки згідно рахунку-фактури (інвойс) №62860 від 29.01.2021 встановлено, що вартість придбання транспортного засобу становить 18500 Євро (а.с.17-22).
В процесі консультації митним органом не зазначено в чому полягала невідповідність заявленої митної вартості та необхідність подання додаткових документів.
На підтвердження заявленої митної вартості та фактичної сплати позивачем на користь свого контрагента коштів, як суду так і відповідачу надано квитанцію про отримання продавцем коштів №1597769 від 19.01.2024 коштів в розмірі 18500 Євро, шо підтверджують факт переказу позивачем коштів (а.с.30).
Окрім цього відповідно до наданих суду відомостей, зазначений транспортний засіб був придбаний за ціною 18500 Євро, що підтверджується відомостями Контракту №09/01 від 09.01.2024, рахунку-проформи FI25709 від 09.01.2024 та рахунку-фактури (інвойс) №62860 від 29.01.2021 (а.с.32-35, 17-22).
Отже, подані до митного оформлення документи підтверджують ціну придбання товару, не містять розбіжностей, а також дають можливість повністю ідентифікувати товар, за придбання якого були сплачені відповідні кошти.
Жодних обґрунтованих сумнів щодо невірного визначення декларантом митної вартості товару, конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів відповідачем зазначено не було.
Також, ні в спірному рішенні, ні у відзиві на позов відповідач не наводить даних щодо конкретної суми розбіжностей чи сумнівів. При цьому сам факт здійснення митного оформлення подібних товарів за митною вартістю, що є більша заявленої декларантом, не може бути безумовною підставою для коригування відповідачем митної вартості товару.
Суд також приймає до уваги позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.02.2018 за результатом розгляду справи №809/1884/16, згідно якої посилання відповідача на те, що сума, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі), поданому декларантом, не була підтверджена, є безпідставними, оскільки положення статті 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.
Так, відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростував зміст поданих декларантом документів, в тому числі будь-яких відомостей про отримання від компетентних органів Королівства Нідерланди інформації про не поставку позивачу товару продавцем чи несплати зазначеної суми коштів за нього.
В даному випадку, дослідивши надані позивачем документи, суд дійшов висновку, що під час митного оформлення декларантом надано усі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар, містили об'єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, та які підтверджували заявлену декларантом митну вартість товару за ціною договору, та не встановлено жодних інших обставин, визначених положеннями частиною 1 статті 58 Митного кодексу України, які б перешкоджали визначенню митної вартості імпортованих товарів за ціною договору купівлі-продажу.
У рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 в справі № 825/648/17 (№ К/9901/16592/18).
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідач також не довів суду неможливість застосування ним попередніх п'яти методів визначення митної вартості товару. В оскаржуваних рішеннях, не зазначено підстави щодо незастосування того чи іншого методу визначення митної вартості, що в свою чергу не може вважатися достатніми доводами обґрунтованості прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Проте всупереч вимогам вищенаведеної норми, рішення про коригування митної вартості товарів не містять такої інформації, що не дає підстав вважати їх обґрунтованими та мотивованими у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.
Так, у рішенні про коригування митної вартості товарів митний орган повинен не просто зазначити, зокрема, обставину відсутності в нього інформації щодо оформлення ідентичних товарів (як підставу незастосування методу за ціною договору щодо ідентичних товарів), а навести цінову інформацію з бази даних про оформлення товарів, що мають ознаки, найбільш схожі на ознаки задекларованих товарів, та пояснити з урахуванням положень статей 59, 60 МКУ, чому ця інформація не може бути взята за основу для визначення митної вартості.
Таким чином, при обґрунтуванні неможливості застосування певних другорядних методів митний орган повинен конкретизувати підстави незастосування цих методів.
Судом також встановлено, що згідно оскаржуваних рішень митна вартість товару - сідловий тягач марки VOLVO, модель FН460, номер шасі/кузова НОМЕР_2 , бувший у вжитку, календарний та модельний рік виготовлення - 2017, тип двигуна дизельний порівнювалась з ідентичними та подібними транспортними засобами. Так джерелом інформації для коригування та визначення митної вартості слугувала митна декларація від 29.05.2023 №UA205150/2023/14340 взята з бази митного органу, в той же час, другий, третій методи визначення митної вартості товарів (стаття 59-63 Митного кодексу України) не застосовані, у зв'язку з відсутністю інформації щодо угод на ідентичні та подібні товари (статті 59, 60 Митного кодексу України), що є суперечливими та нелогічними між собою обставинами та свідчить про можливість застосування таких методів для визначення митної вартості, проте митним органом безпідставно визначено митну вартість товару за резервним методом.
Суд вважає, що відповідачем не обґрунтовано митну вартість, яка визначена ним у розмірі 28500 Євро. Крім того, відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом. У свою чергу, декларант позивача надав наявні у нього документи, що підтверджують митну вартість товару, підстави його придбання, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування. На підставі досліджених письмових доказів суд вважає, що використані декларантом відомості підтверджені документально та визначені кількісно, їх достовірність не спростована відомостями від компетентних органів інших країн щодо не підтвердження обставин відчуження позивачу продавцем товару, або що видані позивачу документи є фіктивними, недійсними.
Суд також враховує, що в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Суд наголошує, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб'єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Аналіз вищевикладених норм права та фактичних обставин свідчить про те, що відповідачем необґрунтовано прийнято рішення про визначення митної вартості товару, оскільки всупереч законодавчо встановлених вимог, не було підтверджено факт обґрунтованості сумнівів у достовірності поданих позивачем відомостей про митну вартість товару.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої декларантом позивача митної вартості товару, тому рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим та таким, що не відповідає нормам МК України і підлягає скасуванню.
Слід зазначити, що частиною 1 статті 256 МК України передбачено, що відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.
Згідно з частинами 2, 3 статті 256 МК України у рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.
Рішення про відмову у митному оформленні приймається в межах строку, відведеного статтею 255 цього Кодексу для завершення митного оформлення. Неприйняття такого рішення протягом зазначеного строку є бездіяльністю, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому главою 4 цього Кодексу.
Зважаючи на вищевикладені висновки суду щодо протиправності рішення про коригування митної вартості товарів, то сформована на його підставі картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, також є протиправною та підлягає до скасування.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених обставин та наведених правових положень, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано приписів частини 2 статті 2 КАС України, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, позов таким, що підлягає до задоволення, а оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів №UA206050/2024/000011/1 від 07.02.2024 та картка відмови у митному оформленні товарів №UA206050/2024/000055 є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 7115,97 грн.
Окрім цього, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина 3 статті 132 КАС України).
Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 згаданої статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги та понесення позивачем витрат надано Договір за №2024/14 про надання професійної правничої допомоги від 15.02.2024, який укладено між ФОП ОСОБА_1 (далі - Клієнт) та адвокатом Дрогомирецьким І.М. (далі - Адвокат) (а.с.44-46).
Відповідно до п. 1.1 вищезазначеного договору Адвокат зобов'язується надавати послуги з професійної правничої допомоги по захисту прав та законних інтересів Клієнта під час, серед іншого, адміністративного судочинства, а Клієнт зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити надані адвокатом послуги.
Сторони домовились про те, що ціна цього договору, відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначається у фіксованому розмірі. Остаточний розмір витрат Клієнта та фактично надані Адвокатом послуги відповідно до умов цього Договору підтверджуються оформленими Сторонами у встановленому законодавством порядку Актами приймання-передачі наданих послуг (пункти 3.3, 3.4 Договору).
Окрім того, до позовної заяви долучено ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АТ №1062691 від 29.02.2024 (а.с.47), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.43), акт приймання-передачі послуг від 04.04.2024 за Договором про надання професійної правничої допомоги №2024/14 від 15.02.2024, платіжна інструкції №277 від 04.04.2024 на суму 20000,00 грн.
Відповідно до акту приймання-передачі послуг від 04.04.2024, вартість адвокатської послуги у вигляді:
"1. Проведення попереднього аналізу справи, у тому числі ознайомлення з матеріалами, збір інформації та документів, оформлення доказової бази відповідно до вимог КАС України, підготовка позовної заяви.
2. Опрацювання поданого відповідачем відзиву на позов та підготовка відповіді на відзив.
Вартість послуг: 20000грн.".
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас, частиною 5 та 6 статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Також у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" Європейським судом з прав людини зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, їх розмір є розумним та обґрунтованим.
Отже, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Також у даному випадку суд враховує висновки викладені Верховним Судом у постанові від 23.12.2021 у справі №520/11348/2020, за змістом яких суд касаційної інстанції дійшов наступних висновків:
"74. Водночас колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
75. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
76. При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним".
Суд визнає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Суд вважає, що покладені на відповідача судові витрати за правничу допомогу мають бути співмірними з сумою коштів, що підлягають сплаті як судовий збір за розгляд цього спору професійним суддею.
Підсумовуючи свої міркування, суд не зменшуючи значення і роль професійності фахівця у галузі права, кваліфікованості адвоката та не зменшуючи його право на самостійне визначення і оцінку вартості власних знань, здобутого досвіду і авторитету, як представника у даній справі, надання в інтересах позивача правничої консультації, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи і судової практики щодо регулювання спірних відносин, на переконання суду, потребує певної затрати часу та зусилля, втім суд вважає заявлену суму витрат на правничу допомогу в розмірі 20000 грн неспівмірною із обсягом наданих послуг щодо підготовки, формування матеріалів та консультації клієнта.
З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, кількість доказів та фактичних даних, які підлягали дослідженню адвокатом, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
Щодо стягнення на користь позивача понесених витрат на послуги перекладача в розмірі 2822,00 грн, сплачених відповідно до платіжної інструкції №255 (а.с.40), то суд зазначає таке.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, пункт 3 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, серед іншого, відносить витрати пов'язанні із залученням перекладача.
Спеціаліст, перекладач, експерт отримують винагороду за виконані роботи (надані послуги), пов'язані із справою, якщо це не входить до їхніх службових обов'язків (частина 3 статті 137 Кодексу)
Згідно з частинами 6, 7 статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до пункту 1 частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Склад та розмір витрат, пов'язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має з'ясувати, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено на користь ФОП ОСОБА_2 2822,00 грн за послуги перекладу документів з англійської мови на українську та з нідерландської мови на українську. Вказане підтверджується платіжною інструкцією №255 з призначенням платежу: "Оплата за надані послуги згідно акту виконаних робіт від 20.02.2024" (а.с.40), а також актом приймання-передачі виконаних робіт від 20.02.2024. Так, згідно вказаного акту, Виконавець виконав переклад на українську мову з англійської та нідерландської мов документів для подання до суду (а.с.39). Як встановлено судом, з англійської мови перекладено: проформа-інвойс - 1 аркуш - 317 грн; інвойс - 1 аркуш - 369 грн; з нідерландської мови перекладено: свідоцтво про реєстрацію ТЗ частина 1 - 1 аркуш - 400 грн; сертифікат - 2 акруші - 836 грн; свідоцтво про реєстрацію ТЗ частина 2 - 1 аркуш - 400 грн; товарно-транспортна накладна - 7 аркуш - 500 грн. Всього - 7 аркушів - 2822 грн. Відтак, витрати на перекладача знайшли своє документальне підтвердження на суму 2822,00 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що розмір понесених позивачем витрат в сумі 2822,00 грн є співмірним із обсягом наданих перекладачем послуг та підтверджується належними та допустимими доказами.
З матеріалів справи вбачається, що переклад документів замовлений позивачем безпосередньо при підготовці позову до суду та наданий суду з метою доведення своєї позиції. Тобто понесені позивачем витрати безпосередньо пов'язані з розглядом цієї справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA206050/2024/000011/1 від 07.02.2024.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийняття митної декларації, митному оформленні виписку чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206050/2024/000055.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці (вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ 43971364) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) сплачений судовий збір у розмірі 7 115 (сім тисяч сто п'ятнадцять) грн 97 (дев'яносто сім) коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці (вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ 43971364) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) сплачені судові витрати, пов'язані з перекладом документів в розмірі 2 822 (дві тисячі вісімсот двадцять дві) грн 00 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн (шість тисяч) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Представнику позивача та Івано-Франківській митниці рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );
відповідач - Івано-Франківська митниця (вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005, код ЄДРПОУ 43971364).
Суддя Главач І.А.