23.05.24
22-ц/812/713/24
Справа № 489/8114/21
Провадження № 22-ц/812/713/24
23 травня 2024 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Крамаренко Т.В., Тищук Н.О.,
із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,
за участі представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника прокуратури Миколаївської області - ДобріковоїІ.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Рум'янцевої Н.О. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Прокуратури Миколаївської області, Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Держави України в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та визнання неправомірними дій, -
В грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій слідчих ГУ НП в Миколаївській області та прокуратури Миколаївської області щодо проведення обшуку за адресою- АДРЕСА_1 та стягнення з Держави України через Державну казначейську службу України шляхом списання з державного бюджету України на його користь моральної шкоди у розмірі 500000 грн., витрат на проведення судової психологічної експертизи у розмірі 16474,60грн., а також судових витрат по справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з серпня 2018 року працював заступником начальника охорони на Одеській залізничній дорозі у м. Миколаєві. У листопаді 2018р. йому запропонували посаду охоронця на Одеській залізничній дорозі у місті Одесі, на яку він погодився та їздив до Одеси на роботу. На вихідні приїжджав до родини в Миколаїв. Робота полягала у запобіганні викрадення майна залізниці та вантажів, що перевозиться залізничним транспортом. Під час виконання своєї роботу від службових осіб ГУНП в Миколаївській області, за попередньою змовою з невстановленою групою осіб, йому стали пропонувати неправомірну вигоду за вчинення чи не вчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-яких дій з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Після пропозиції відповідними особами неправомірної вигоди, він звернувся 25.03.2019 до Державного Бюро Розслідувань Територіального Управління, розташованого у м. Миколаєві з заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 КК України. Відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.03.2019р. за №62019150000000198.
Водночас, 11.05.2019р. о 09 годині 52 хвилин в його помешканні, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , групою слідчих СУ ГУНП в Миколаївській області без попередження родини було проведено обшук приміщення. В цей час він знаходився на роботі в м. Одесі, тому його дружина - ОСОБА_3 зателефонувала йому та повідомила про те, що представники поліції увірвались до їх помешкання та почали проводити обшук у зв'язку із підозрою позивача у вчиненні кримінального правопорушення. Від адвоката він дізнався, що обшук був проведений співробітниками відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУ НП в Миколаївській області, якими порушено кримінальну справу щодо викрадення та збуту вугілля, паливно-мастильних матеріалів, олійного масла та зернової продукції.
Також, стало відомо про те, що 21.04.2019р. слідчим суддею Заводського районного суду м. Миколаєва винесено ухвалу по справі №487/1954/19 за клопотанням старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Миколаївській області капітана поліції Бричка Сергія Петровича у кримінальному провадженні за №12018150030000383 від 26.01.2018р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, про надання дозволу на обшук, якою було задоволено клопотання на обшук. Надано старшому слідчому відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУ НП в Миколаївській області капітану поліції Бричкі С.П. та групі слідчих відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУ НП в Миколаївській області у даному кримінальному провадженні дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 , з метою відшукання та вилучення речових доказів у кримінальному провадженні - предметів здобутих в результаті злочинних дій та інших предметів і відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення саме: чорнові записи щодо викрадення та збуту вугілля, паливно-мастильних матеріалів, олійного масла та зернової продукції, а також обладнання для викрадення вугілля, паливно-мастильних матеріалів, олійного масла та зернової продукції, що буде доказувати злочинну діяльність ОСОБА_2 та інших осіб, що можуть бути причетними до вчинення кримінального правопорушення.
Підставою для винесення ухвали слідчим суддею Заводського районного суду м. Миколаєва про надання дозволу на обшук помешкання стало внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення на підставі заяви ПАТ «Українська залізниця» щодо викрадення вантажів з вагонів під час їх перебування в залізничних станціях Миколаївської області, а саме: вугілля - 26550,00 кг, що мало місце у січні 2018р. на станції «Миколаїв-Вантажний». При цьому, працювати в ПАТ «Українська залізниця» він почав з серпня 2018pоку.
Проте, в ухвалі слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку вказано невірну адресу його проживання, адже він проживає не за адресою АДРЕСА_1 , а за адресою АДРЕСА_1 . Крім того, суд в ухвалі зазначив про те, що особа, яка має проводити обшук - ОСОБА_5 , якого взагалі не було під час обшуку, та на підставі якого документу проводили обшук співробітники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 взагалі невідомо.
Також вказує, що ні йому, ні власнику квартири до теперішнього часу не надано відеозапис проведеного обшуку, під час якого нічого з перерахованих матеріалів, які зазначені в ухвалі слідчого судді знайдено не було.
Про порушення відповідного кримінального провадження йому стало відомо лише після проведення обшуку, до вчиненого правопорушення він відношення не мав, ніяких злочинних дій щодо викрадення майна не проводив, до відповідної кримінальної справи ні свідком, ні підозрюваним не залучався, на допит слідчим не запрошувався.
Інформація про причетність до відповідного кримінального правопорушення почала транслюватись у мережах Інтернет, йому, його дружині та батькам почали надходити дзвінки від родичів та колег по роботі.
Крім того, про відповідний факт стало відомо підлеглим та іншим робітникам підприємства, які почали обговорювати відповідну інформацію між собою, казали, що він злодій та крадій майна підприємства. Більшість колег почали з острахом відноситись до спілкування, а інші взагалі припинили будь-яке спілкування.
Посилається, що незаконний обшук спричинив моральні та душевні страждання йому та його родині, його син потребував у той час негайної операції та він розривався між лікарнею та пошуком, спілкуванням з адвокатом з приводу ситуації, що виникла. У батька констатований інсульт, у матері постійно підвищений тиск та вона також проходить лікувальну терапію. Із-за постійного стресу в нього погіршились відносини з родиною, адже він опосередковано відчуває свою провину, тому що відповідні проблеми з'явились після його звернення 25.03.19р. з заявою про вчинення кримінального правопорушення по відношенню до нього до ДБР Територіального управління у м. Миколаєві. Відповідна ситуація погіршила спілкування з колегами, знайомими, сусідами, адже кожному не поясниш, чому виникла така ситуація, яка була розголошена по соціальним мережам, та кожен його вважав крадієм та злочинцем.
Після проведеного обшуку ОСОБА_2 звертався з листами щодо неправомірних дій співробітників ГУНП в Миколаївській області до Вищої Ради правосуддя, кваліфікаційно-Дисциплінарної комісії прокурорів, Комітету Верховної Ради України, Міністерства внутрішніх справ України, Начальника кримінальної поліції, Головного Управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби Безпеки України, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень підслідних Державному Бюро Розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях - Головної прокуратури України, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерства Юстиції України, Прокуратури Миколаївської області, Заводського ВП ГУНП в Миколаївській області, Відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Миколаївській області, які належної оцінки діям посадових осіб органів поліції не надали, а лише надавали відповіді та відписки.
Зважаючи на ситуацію, що склалась, він звернувся до Науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України з заявою від 23.03.2021р. про проведення судової психологічної експертизи стосовно свого психологічного стану після вчинення співробітниками СУ ГУНП в Миколаївській області незаконних дій щодо обшуку неналежного йому помешкання та наслідкового зв'язку відповідних подій на психологічний стан.
02 серпня 2021 року Науково-дослідним інститутом судових експертиз МЮУ виготовлено висновок експерта №21-1900, в якому зазначено про те, що досліджувалась ситуація пов'язана з обшуком приміщення, де мешкає ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 (в межах кримінального провадження №12018150030000383 від 26.01.2018р., відповідно до ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.04.2019р.), з метою відшукання та вилучення речових доказів. Ця ситуація є психотравмувальною для ОСОБА_2 , ОСОБА_2 завданні страждання (моральна шкода). Орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_2 (моральної шкоди), може складати 500 000 гривень.
Вважає що незаконні дії співробітників ГУНП в Миколаївській області є перевищенням влади або службових повноважень правоохоронного органу, незаконними, які причинили своїми діями душевні страждання та завдали моральну шкоду, порушили честь та гідність перед родиною, колегами, знайомими, які тепер вважають його крадієм і злодієм.
Проаналізувавши положення частин1 та 2 ст. 234 КПК України, зазначає, що перелічені в даній нормі права підстави для проведення обшуку мають бути закріплені певними доказами на їх підтвердження, проте їх у слідчого ОСОБА_5 при зверненні до слідчого судді із клопотанням не було і не могло бути, оскільки жодних злочинних дій він не вчиняв.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього(досудового) слідства, прокуратури або суду визначені ст. 1176 ЦК України. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом, яким є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Проаналізувавши положення ст. 56 Конституції України, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 23, 1176 ЦК України, ст. 1,2,3,4,13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 25 Бюджетного кодексу України,п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011р. № 460/2011, правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17, від 20 вересня 2018р. у справі № 686/23731/15, від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17, від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16, у постановах ВС від 21.10.2020р. у справі № 754/8730/19, від 03 .03.2021р. у справі № 638/509/19, просив:
визнати дії слідчих ГУ НП в Миколаївській області неправомірними щодо проведення слідчих дій - обшуку за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати дії Прокуратури Миколаївської області неправомірними щодо проведення слідчих дій - обшуку за адресою: АДРЕСА_1 ;
стягнути з Держави України через Державну казначейську службу України шляхом списання з державного бюджету України на його користь моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн.;
стягнути з Держави України через Державну казначейську службу України шляхом списання з державного бюджету України на його користь грошові кошти за проведення судової психологічної експертизи у розмірі 16 474,60 грн. та судові витрати.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Прокуратури Миколаївської області, Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Держави України в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної незаконними діями, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду - відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач з серпня 2018 року працював заступником начальника охорони на Одеській залізничній дорозі у м. Миколаєві. З листопада 2018 року працював на посаді охоронця на Одеській залізничній дорозі у м. Одесі. В його обов'язки входило запобігання викрадення майна залізниці та вантажів, що перевозяться залізничним транспортом. Під час виконання ним своєї роботи службові особи ГУНП в Миколаївській області, за попередньою змовою з невстановленою групою осіб, запропонували йому неправомірну вигоду за вчинення чи не вчинення службовою особою, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-яких дій з використанням наданої їй влади чи службового становища. Після цього позивач 25.03.2019 звернувся до Державного Бюро розслідувань територіального управління, про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 КК України.
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25.03.2019, вбачається, що ОСОБА_8 25 березня 2019 року звернувся до Територіального управління ДБР з заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, в якій зазначив, що службові особи ГУНП в Миколаївській області за попередньою змовою з невстановленою групою осіб пропонують службовій особі неправомірну вигоду за вчинення чи не вчинення чи не вчинення службовою особою, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-яких дій з використанням наданої їй влади чи службового становища.
26 березня 2019 року за вих. № 03/07-2433-19, Державним бюро розслідувань Територіального управління, розташованого у місті Миколаєві, на адресу ОСОБА_8 направлено повідомлення про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 620191150000000198 від 25.03.2019 за правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 369 КК України. Відомості про кримінальне правопорушення, передбачені ч. 5 ст. 214 КПК України, відповідно до вимог частин 1, 4 ст. 214 КПК України внесено ОСОБА_9 слідчим Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у м. Миколаєві до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 березня 2019 року за № 620191150000000198.
Також судом першої інстанції встановлено, що СУ ГУНП в Миколаївській області здійснювалося розслідування у кримінальному провадженні № 12018150030000383 від 26.01.2018 за фактом таємного викрадення чужого майна, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у сховище, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. Підставою для внесення відомостей до ЄРДР стало повідомлення представників ПАТ «Українська залізниця» щодо викрадення вантажів з вагонів під час їх перебування на залізничних станціях Миколаївської області, а саме вугілля з вагону, вагою 26550 кг., на суму 46200 грн., яке мало місце у січні 2018 року на території залізничної станції «Миколаїв-Вантажний». В ході досудового розслідування, встановлено коло осіб, які можуть бути причетними до скоєння вказаного правопорушення, зокрема, ОСОБА_2 .
Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва Щербини С.В. від 21.04.2019, надано старшому слідчому відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУ НП в Миколаївській області капітану поліції Бричкі С.П. та групі слідчих відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Миколаївській області у даному кримінальному провадженні дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 , з метою відшукання та вилучення речових доказів у кримінальному провадженні - предметів здобутих в результаті злочинних дій, та інших предметів і відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме: чорнові записи щодо викрадення та збуту вугілля, паливно-мастильних матеріалів, олійного масла та зернової продукції, а також обладнання для викрадення вугілля, паливно-мастильних матеріалів олійного масла та зернової продукції, що буде доказувати злочинну діяльність ОСОБА_2 та інших осіб, що можуть бути причетними до вчинення кримінального правопорушення.
На підставі матеріалів справи судом першої інстанції також встановлено, що позивач звертався зі скаргами до компетентних органів вищого рівня на протиправні дії працівників поліції, слідчого ГУНП в Миколаївській області Варламова В.В., працівників СБУ Миколаївської області Стужука М.О., ОСОБА_7 та прокурора Миколаївської місцевої прокуратури № 1, як процесуального керівника у кримінальному провадженні № 120181500300000383 ОСОБА_10 .
Позивачу надані відповіді на скарги, відповідно до яких, при проведенні перевірок, зокрема, фактичних даних щодо причетності вищевказаних посадових осіб до протиправної діяльності в ході проведення слідчої дії, не встановлено (а. с. 38-79).
Згідно висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 21-1900 від 02.08.2021, ситуація, що досліджувалася і пов'язана з обшуком приміщення, де мешкає ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (в межах кримінального провадження № 120181500300000383 від 26.01.2018 відповідно до ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.04.2019) з метою відшукання та вилучення речових доказів, є психотравмувальною для ОСОБА_2 . ОСОБА_2 завдані страждання (моральна шкода). Орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_2 (моральної шкоди) може складати 500 000,00 грн.
Згідно квитанції № 35 від 29.05.2021, ОСОБА_2 сплачено грошові кошти за проведення експертизи у розмірі 16474,60 грн. на розрахунковий рахунок ОДНІСЕ (а. с. 19).
Проаналізувавши положення ст. ст. 1176, 1173, 1174 ЦК України, правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, суд констатував, що за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Отже, дії (бездіяльність) Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, прокуратури Миколаївської області, внаслідок яких було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 ЦК України).
Проаналізувавши положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», частин 1 - 3 статті 23 ЦК України та роз'яснення, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а також врахувавши положення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, а саме Рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Ратушна проти України», ч. 3 ст. 233 КПК України, суд першої інстанції констатував, що у зазначеній справі правомірність втручання у право позивача на недоторканість житла було перевірено слідчим суддею при наданні дозволу на обшук у помешканні за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.04.2019, а доказів визнання незаконною або скасування вказаної ухвали слідчого судді, на підставі якої був проведений обшук житла позивача, матеріали справи не містять.
Крім того, в матеріалах справи містяться докази того, що позивач неодноразово звертався до різних органів, контролюючих діяльність відповідачів, якими було проведено перевірку, за результатами якої факту порушення чинного законодавства з боку посадових осіб ГУНП в Миколаївській області та прокуратури Миколаївської області не встановлено та їх дії не визнано протиправними.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано до суду доказів того, що він тривалий час був позбавлений можливості здійснювати та користуватися у повній мірі своїми законними правами, наданими законодавством України, внаслідок чого пережив моральні страждання, а посилання на нанесення шкоди його репутації шляхом публікацій у різних засобах масової інформації нічим не підтверджені, та більш того не є предметом розгляду даної справи.
Долучений до матеріалів справи висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 21-1900 від 02.08.2021 на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди та визначення розміру грошового еквіваленту моральних страждань, не є беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди у вказаному у ньому розмірі. Також суд вказав, що вказана експертиза, яка проводилась на замовлення позивача, була проведена більш ніж через два роки після проведення обшуку.
Оскільки позивачем жодним чином не доведено факт протиправних дій працівників прокуратури та органів досудового розслідування при проведенні обшуку як і неправомірність самого обшуку, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач через свого представника ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначає, що в порушення вимог ЦПК України суд 15 листопада 2022 за відсутності позивача ухвалив судове рішення про закриття підготовчого провадження та про розгляд справи по суті у встановленому законом порядку. При цьому, у рішенні Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06.03.2024 було зазначено, що ухвалою суду від 15.11.2022, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті, а також вказано, що у судовому засіданні представник позивача підтримала позов, представники відповідача заперечували проти задоволення вимог, підтримали відзиви на позовну заяву.
Проте вказане не відповідає дійсності, оскільки в ухвалі від 15.11.2022 не було вказано, що позивач та відповідачі були присутні в судовому засіданні 15.11.2022. Крім того, ухвала про закриття підготовчого провадження на адресу, зазначену для листування, не надходила. 15.03.2023 було проведено судове засідання, під час якого позивачу було надано право подати заяву по суті справи - заперечення на відзив, тобто не було реалізовано право на подання всіх заяв по суті справи на момент 15.03.2023, після закриття підготовчого провадження, що було задокументовано аудіо фіксуванням судового засідання. Сторона позивача не була обізнана до останнього засідання про закриття підготовчого провадження.
Таким чином, апелянт вважає, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд порушила норми цивільного процесуального законодавства щодо належного повідомлення позивача про закриття підготовчого провадження, а також про час та дату судового засідання з розгляду справи по суті. Закриття судового процесу виключило можливість повного розгляду справи, оскільки також не було можливості викликати свідків.
Не згоден з висновками суду, що правомірність втручання у право позивача на недоторканість житла було перевірено слідчим суддею при наданні дозволу на обшук у помешканні, що підтверджується ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.04.2019.
Звертає увагу на безпідставність посилання суду на норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та на частини 1,2 ст. 1176 ЦК України, так як позивач не має відношення до кримінального провадження і виникнення підстав для відшкодування шкоди в порядку цього Закону для нього неможливе. Але це не означає, що завдана моральна і матеріальна шкода неправомірними діями працівників поліції не має бути відшкодована.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади. їх посадовими та службовими особами (статті 1173 та 1174 цього Кодексу). Даними статтями Цивільного Кодексу передбачено, що шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, його посадових і службових осіб.
Також апелянт звертає увагу, що у рішенні суду першої інстанції було зазначено про те, що позивач звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України, але висновки у рішенні суду були основані чомусь саме на вищезазначеному Законі та ст. 1176 ЦК України.
Що стосується визнання дій органу досудового розслідування незаконними, то на думку апелянта, в даному випадку це є скоріш правом, а не обов'язком позивача і призведе лише до зайвих фінансових витрат і невиправданого навантаження на судову систему, тим паче, що сам факт неправомірного проведення обшуку є очевидним.
Жодна норма закону не визначає, що для звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, неправомірність рішень, дій чи бездіяльності має підтверджуватися рішенням суду в кримінальній справі, яке матиме преюдиційне значення для вирішення господарської чи цивільної справи про відшкодування шкоди.
Крім того, вказує, що жодним процесуальним законом чи іншим нормативно-правовим актом не встановлено, що неправомірність(незаконність) рішення, дії або бездіяльності державного органу, його посадових осіб, якими особі завдано шкоду, повинні обов'язково бути підтверджені лише рішенням суду в кримінальній справі, не можуть бути встановлені (підтверджуватися) іншими доказами, та не можуть бути встановлені господарським чи загальним судом самостійно.
Отже, протиправність рішень, дій та безсильності державного органу, як один з елементів складу цивільного правопорушення, може підтверджуватися будь-якими доказами, може бути встановлена і підлягає встановленню господарським чи загальним судом у межах справи про відшкодування шкоди (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.11.2021 по справі № 199/6247/20).
У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Враховуючи частину першою ст. 6, 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст. 15, 16, 1173 ЦК України, ст. 2 ЦПК України, ст. 3, 30 Конституції України, ч. 1 та ч. 2 ст. 234 КПК України, представник позивача зазначає про наявність порушення прав позивача, а саме права на недоторканність житла (ст. 30 Конституції країни), непорушність права власності (ст. 321 ЦК України), права на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), у зв'язку з чим порушені права підлягають поновленню судом.
Також зазначає, що позивач не погоджується із твердженнями в рішенні суду першої інстанції, що позивачем не надано до суду доказів того, що він тривалий час був позбавлений можливості здійснювати та користуватися у повній мірі своїми законними правами, наданими законодавством України, внаслідок чого пережив моральні страждання, а долучений до матеріалів справи висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 21-1900 від 02.08.2021 не є беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди у вказаному у ньому розмірі.
Вказує, що вимогу про відшкодування моральної шкоди позивач пов'язує із завданням йому значних душевних страждань, які принизили його гідність. Позивач пережив сильний емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, тривоги та негативно вплинув на стан його здоров'я та його сім'ї. Після проведення обшуку у позивача погіршився сон, що проявляється в періодичному безсонні. До того ж позивачу довелось пояснювати, що він не злодій і виправдовуватись перед родичами та колегами, що він не є злочинцем.
Крім того, в матеріалах справи містяться докази того, що позивач неодноразово звертався до різних органів, контролюючих діяльність відповідачів, чим підтверджується, що позивач продовжував відстоювати свої порушені права шляхом написання відповідних заяв, однак помилки не були виправлені.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Проаналізувавши положення ст. 23 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, правові висновки, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, практику Європейського Суду з прав людини, зокрема рішення Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005). позивач вважає, що незаконні дії відповідачів мали наслідком спричинення позивачу моральної шкоди, яка полягає у стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з душевними стражданнями у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої та членів її сім'ї (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК); у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК), є причинно-наслідковий зв'язок між діями та наслідками, у зв'язку з чим співмірним буде відшкодування морально шкоди в розмірі 500 000,00 грн.
Підстави для проведення обшуку мають бути підкріплені певними доказами на їх підтвердження. Проте, цих підстав для звернення до слідчого судді із клопотанням у слідчого ОСОБА_5 очевидно не було і бути не могло, оскільки жодних злочинних дій позивач не вчиняв.
Від відповідача Миколаївської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, просять залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін.
Зазначає, що для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювана шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173,1174 цього Кодексу).
У зазначеній справі правомірність втручання у право позивача на недоторканність житла було перевірено слідчим суддею при наданні дозволу на обшук у помешканні. Критерій законності обшуку й, відповідно, предмет судової перевірки згідно з ч. 5 ст. 234 КПК становила наявність достатніх підстав вважати що: було вчинено кримінальне правопорушення; відшукуванні речі або документи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі, мають значення для досудового розслідування, а відомості, що в них містяться, можуть бути доказами під час судового розгляду.
Таким чином, у межах процедури санкціонування слідчим суддею обшуку в помешканні позивача було реалізовано механізм судового контролю за правомірністю втручання правоохоронних органів у його право на повагу до свого житла у розумінні статті 8 Конвенції, та відповідно дотриманням пропорційності втручання в такі права особи.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи. Обов'язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.
З огляду на наведене, вважає, що позивачем не доведено факту заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, встановлення факту незаконності проведення обшуку та протиправності дій працівників Миколаївської обласної прокуратури (прокуратури Миколаївської області), факту наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) зазначеного органу, що було ураховано судом при ухваленні рішення. У постанові від 12.09.2018 у справі №335/11779/16-ц Верховний Суд вказав, що сама лише наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Натомість, позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди, а сам по собі факт проведення у його помешканні санкціонованого обшуку, не є безумовною підставою для стягнення шкоди без установлення усіх складових елементів, необхідних для цивільно-правової відповідальності.
Крім того, незалежно від визначення або не визначення позивачем предмету оскарження, не надано жодного доказу про те, що посадовими особами органу прокуратури вчинено будь-які протиправні дії стосовно ОСОБА_2 під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, або при проведенні перевірок його скарг.
Так, згідно п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 на прокурора покладається функція нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.
За приписами п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом.
Крім того, здійснення прокурором процесуального керівництва всупереч вимог законодавства є неналежним виконанням службових обов'язків, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.
Оскільки рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності процесуального керівника у кримінальному провадженні №12018150030000383, який погоджував клопотання слідчого про проведення обшуку помешкання позивача, не приймалось, підстави стверджувати про наявність порушень законодавства в його діях відсутні.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 18.12.2019 у справі № 554/11821/14-ц, оскільки здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, то саме лише проведення таких заходів не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди за відсутності обвинувального вироку суду чи іншого рішення суду, в якому встановлено факт незаконності відповідних обшуку, виїмки чи інших процесуальних дій.
Також не надані докази компетентних органів прокуратури вищого рівня (стаття 308 КПК), або судових рішень щодо порушень слідчим або прокурором вимог закону, в тому числі і розумних строків, і якими б було встановлено факт невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, та притягнення цих осіб до відповідальності, передбаченої чинним законодавством.
При цьому закон не передбачає встановлення протиправності дій або бездіяльності слідчого та прокурора у кримінальному провадженні в порядку цивільного судочинства.
Також вказує, що зважаючи на доводи апеляційної скарги, варто зазначити й те, що реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, за висновком Верховного Суду, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач. Цей висновок узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.
Отже, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями, які приймалися слідчими і прокурорами у кримінальному провадженні, але подання позивачем скарг на їх дії не є достатнім доказом протиправності дій посадових осіб та заподіяння позивачу моральної шкоди.
Обставин, передбачених статтями 1173, 1174,1176 ЦК України як підстав відповідальності за завдану шкоду, позивач не довів. Таким чином, факт проведення обшуку у помешканні позивача не є безумовною підставою для стягнення шкоди без установлення усіх складових елементів необхідних для цивільно-правової відповідальності за ст. 1174 ЦК України, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №686/27885/19.
Наданий позивачем висновок експерта №21-1900 від 02.08.2021 не є беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди саме у вказаному у ньому розмірі. Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленим статтею 89 цього Кодексу. Крім того, згідно правової позиції Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 727/3926/16-ц, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.
Від Головного управління національної поліції в Миколаївській області також надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому управління вважає, що рішення суду є законним, обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в цивільній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проаналізувавши положення ст. 23 ЦК України, статей 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, зазначає, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади за вказаними статтями наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. (Абзац пункту 5 в редакції Постанови Пленуму Верховного суду № 5 від 25.05.2001).
Дії та (або) бездіяльність слідчого внаслідок яких було завдано шкоди, є основним предметом доказування та відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 ЦК України).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» одним з основних завдань поліції є здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності.
Проаналізувавши положення п.17 ч.1 ст. 3 КПК України, приписи статті 38, ч. 2 ст. 91, ч.2 ст.93 КПК України, зазначає, що судом згідно наданих до позовної заяви доказів встановлено, що СУ ГУНП в Миколаївській області здійснювалося розслідування у кримінальному провадженні № 12018150030000383 від 26.01.2018 за фактом таємного викрадення чужого майна, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у сховище, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Підставою для внесення відомостей до ЄРДР послугувало повідомлення представників ПАТ «Українська залізниця», щодо викрадення вантажів з вагонів під час їх перебування на залізничних станціях Миколаївської області, а саме вугілля з вагону, вагою 26550 кг., на суму 46200 грн., яке мало місце у січні 2018 року на території залізничної станції «Миколаїв-Вантажний».
В ході досудового розслідування, встановлено коло осіб, які можуть бути причетними до скоєння вказаного правопорушення, зокрема, ОСОБА_2 .
Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва Щербини С.В. від 21.04.2019 було надано дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 . Вказана ухвала слідчого судді Заводського районного суду від 21.04.2019 року має преюдиційне значення.
У справі «Шульгін проти України» (заява № 29912/05, рішення від 08 грудня 2011 року) ЄСПЛ звертав увагу, що українське законодавство передбачає можливість вимагати компенсацію будь-кому, хто став жертвою незаконного кримінального переслідування, затримання та/або засудження. У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності. (Висновок Верховного Суду у справі № 335/11779/16).
Тобто, повинні бути додані до позову докази, що доводять порушення нормальних зв'язків у чому вони виражаються і як вони поновлювалися ці зв'язки. Крім цього, наявність змін у здоров'ї, порушені нормальних зв'язків повинні бути поєднаними причинно-наслідковими зв'язками із незаконними притягненнями до кримінальної відповідальності, а не з іншими обставинами його життя.
Позивачем не надано жодних належних доказів, які підтверджували б розмір визначеної моральної шкоди. Вказаний позивачем розмір моральної шкоди є необґрунтованим, надуманим та визначений ним без урахування засад розумності та виваженості і не відповідає характеру немайнових втрат та обсягу моральних страждань.
Також всупереч вимог ст. ст. 78, 80, 83 ЦПК України позивач не довів належними і допустимими доказами самого факту заподіяння йому моральної шкоди такими діями відповідача, на які б поширювалася дія Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду», чи за якими мав би право на відшкодування шкоди за загальними правилами цивільного судочинства.
Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили або відповідне рішення посадових осіб органу державної влади вищого рівня. Доказів визнання незаконною або скасування ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.04.2019, на підставі якої був проведений обшук житла позивача, матеріали справи не містять.
Таким чином, обставини, на які посилається позивач є недоведеними, а рішення суду законним та таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Від Державної казначейської служби України також надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій проаналізувавши положення ст. 25 Бюджетного кодексу України, абз. 2 п. 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», пунктів 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, вказує, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. При цьому держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
Крім того, Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 641/4272/19 (застосовуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у справі № 242/4741/16-ц та № 641/8857/17) зазначив, що залучення або незалучення до участі у спорах з Державою казначейства чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є Держава Україна, а не казначейство чи її територіальний орган. Тому у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем Казначейство або його територіальний орган. Останні зобов'язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.
У цивільному судочинстві згідно положень ч.2 ст. 48 та ч.4 ст. 58 ЦПК України Держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14447 цс 19) (пункт 28)), зазвичай, це орган, діями якого завдано шкоду.
Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є Держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган, чи Держава в особі органу Державної казначейської служби України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44)).
Належним відповідачем у цій справі є Держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди).
Згідно з Положенням про Казначейство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, основним завданням Казначейства є реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Відповідно до статті 43 Бюджетного кодексу України, Казначейство здійснює казначейське обслуговування Державного бюджету України, а не уособлює Державний бюджет України або державу. До повноважень Казначейства не належить представництво Держави Україна в судах.
Підпунктом 4 пункту 3 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою КМУ від 02.07.2014 № 228, визначено, що основними завданнями Мін'юсту є забезпечення представництва Мін'юсту як органу державної влади, який у випадках передбачених законом, бере участь у справах та в інтересах держави, зокрема через територіальні органи Мін'юсту.
Звертає увагу, що казначейством жодних прав та інтересів апелянта не порушено, оскільки не вступало у правовідносини з останнім, відтак відповідно до вимог Конституції України, ЦК України, КАС України та інших актів законодавства не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб'єктів. Наділення органів Казначейства повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з Державного бюджету України, не вказує на безумовний обов'язок останніх нести юридичну відповідальність за діяння держави та створених нею органів.
Проаналізувавши положення ст. 56 Конституції України, ст. 23, 1166, 1167,1173, 1174, 1176 ЦК України, п. 1 ч. першої ст. 1, ст. ст. 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ч.5ст. 234 КПК України, акцентує увагу, що апелянт вимагає відшкодування моральної шкоди за вчинення щодо нього неправомірних дій, хоча на теперішній час немає судового рішення про визнання дій прокуратури Миколаївської області та слідчих ГУ НП в Миколаївській області неправомірними, а також відсутнє будь-яке рішення, що свідчить про незаконність дій співробітників ГУ НП в Миколаївській області та перевищення влади або службових повноважень правоохоронного органу щодо апелянта.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 18.12.2019 у справі № 554/11821/14-ц), здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише проведення таких заходів не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди за відсутності обвинувального вироку суду чи іншого рішення суду, в якому встановлено факт незаконності відповідних обшуку, виїмки чи інших процесуальних дій.
Також не надані докази компетентних органів прокуратури вищого рівня (стаття 308 КПК), або судових рішень щодо порушень слідчим або прокурором вимог закону, в тому числі і розумних строків, і якими б було встановлено факт невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, та притягнення цих осіб до відповідальності, передбаченої чинним законодавством.
При цьому закон не передбачає встановлення протиправності дій або бездіяльності слідчого та прокурора у кримінальному провадженні в порядку цивільного судочинства.
Отже, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями, які приймалися слідчими і прокурорами у кримінальному провадженні, але подання позивачем скарг на їх дії не є достатнім доказом протиправності дій посадових осіб та заподіяння апелянту моральної шкоди, розмір якої він також не довів належними та допустимими доказами.
Також казначейство заперечує проти списання з Державного бюджету України 16474,60грн за проведення судової психологічної експертизи.
В судовому засіданні представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги, просила їх задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги.
Представник прокуратури не визнала доводи апеляційної скарги просила, залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, надавши пояснення аналогічні змісту відзиву на апеляційну скаргу.
Інші учасники процесу до судового засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).
Переглядаючи рішення в межах доводів апеляційної скарги, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди.
Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено ст. 56 Конституції України.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені положеннями ст.1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування ч.1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
Для наявності підстав для зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
Згідно п. 5 ст. 3 КПК України досудове розслідування це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Як убачається зі змісту ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2019 року у справі № 487/1954/19, СУ ГУНП в Миколаївській області здійснюється розслідування у кримінальному провадженні за №12018150030000383 від 26.01.2018, за фактом таємного викрадення чужого майна, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у сховище, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Підставою для внесення відомостей до ЄРДР послугувало повідомлення представників ПАТ «Українська залізниця» щодо викрадення вантажів з вагонів під час їх перебування на залізничних станціях Миколаївської області, а саме «вугілля» з вагону № 62696653, вагою 26550 кг на суму 46200 грн., яке мало місце у січні 2018 на території залізничної станції «Миколаїв-Вантажний», розташованої за адресою м. Миколаїв, Привокзальна площа, 1.
19.04.2019 року старший слідчий відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Миколаївській області капітан поліції Бричка С.П., за погодженням начальника Заводського відділу Миколаївської місцевої прокуратури №1 Миколаївської області Хомік І.І., в межах здійснення досудового розслідування по кримінальному провадженню № 12018150030000383, звернувся до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 за місцем мешкання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою відшукання та вилучення речових доказів у кримінальному провадженні, оскільки за місцем мешкання ОСОБА_2 , можуть перебувати предмети здобуті в результаті злочинних дій, та вказані предмети неможливо отримати органом досудового розслідування у добровільному порядку шляхом витребування речей, документів, відомостей відповідно до частини другої статті 93 цього Кодексу, або за допомогою інших слідчих дій, передбачених цим Кодексом.
Як зазначено в тексті ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2019 року, в ході досудового розслідування під час вивчення матеріалів досудового розслідування, здійснення інформаційно-пошукової та інформаційно-аналітичної роботи, у тому числі за зверненнями громадян та ПАТ «Українська залізниця», аналізу інформації щодо аналогічних правопорушень вчинених на об'єктах ПАТ «Українська залізниця», а саме на території залізничної станції «Миколаїв-Вантажний» та «Сортувальна» в місті Миколаєві, а також щодо осіб причетних до їх скоєння, отримано відомості щодо причетності до вчинення вказаного та інших аналогічних злочинів організованої групи, до складу якої входить і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказаними особами зберігання викраденого майна здійснюється перевезеннями власними або орендованими транспортними засобами, до місць зберігання за помешканнями, автогаражному кооперативі «Польот», за адресою: м. Миколаїв, вул. Горького, 1, автогаражному кооперативі «Мир», за адресою: м. Миколаїв, вул. Херсонське шосе, 100-А та на складському приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 .
Враховуючи, що ОСОБА_2 за місцем свого мешкання може зберігати вугілля, паливно-мастильні матеріали, олійне масло та зернову продукцію, місце знаходження яких ще не встановлено, а також інші предмети здобуті злочинним шляхом, у органу досудового розслідування виникла необхідність у проведенні обшуку за місцем його мешкання.
Перевіривши клопотання старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Миколаївській області капітана поліції Бричка С.П. на відповідність його вимогам закону та матеріалам кримінальному провадженні, слідчим суддею було надано дозвіл старшому слідчому відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУ НП в Миколаївській області капітану поліції Бричкі С.П. та групі слідчих відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУ НГІ в Миколаївській області у даному кримінальному провадженні на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 , з метою відшукання та вилучення речових доказів у кримінальному провадженні - предметів здобутих в результаті злочинних дій, та інших предметів і відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме: чорнові записи щодо викрадення та збуту вугілля, паливно-мастильних матеріалів, олійного масла та зернової продукції, а також обладнання для викрадення вугілля, паливно-мастильних матеріалів, олійного масла та зернової продукції, що буде доказувати злочину діяльність ОСОБА_2 та інших осіб, що можуть бути причетними до вчинення кримінального правопорушення.
Пункт 14 ст. 3 КПК України передбачає, що притягнення до кримінальної відповідальності це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
В матеріалах справи відсутні дані про повідомлення позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, відомості про яке були внесені до ЄРДР. Позивач такий факт заперечує. Відповідачі також стверджують, що він такого статусу у кримінальному провадженні не має. Зазначені обставини дають підстави вважати, що позивача у встановленому законом порядку до кримінальної відповідальності притягнуто не було.
Відсутні в матеріалах справи також дані про застосування щодо позивача запобіжного заходу, затримання, накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт чи засудження.
Аналіз зазначених обставин свідчить про відсутність підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а отже, шкода, завдана позивачу, може бути відшкодована на підставі ч.6 ст. 1176 ЦК України. Проте, така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). В даному випадку на підставі ст. 1174 ЦК України, за якою обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається також на державу Україна, а не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» одним з основних завдань поліції є здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності. Пункт 17 частини 1 ст. 3 КПК України говорить, що слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу Державного бюро розслідувань , органу Бюро економічної безпеки України, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції передбаченої Кримінально процесуальним кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.
Згідно з приписами статті 38 КПК України, органами досудового розслідування є органи, що здійснюють досудове розслідування і дізнання. Досудове розслідування здійснюють слідчі одноособово або слідчою групою. Орган досудового розслідування зобов'язаний застосувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування. Відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінки доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Згідно ч. 2 ст. 93 КПК України, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб, речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених Кримінально процесуальним кодексом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокурора покладається функція нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.
За приписами п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом.
Передбачена Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» можливість відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, виникає у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду), зокрема, факту незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів ( п.1-1.ч.1 ст.2 Закону).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду (постанова від 18.12.2019 у справі № 554/11821/14-ц), оскільки здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, то саме лише проведення таких заходів не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди за відсутності обвинувального вироку суду чи іншого рішення суду, в якому встановлено факт незаконності відповідних обшуку, виїмки чи інших процесуальних дій.
Отже, підставою для відшкодування шкоди в межах заявлених позовних вимог має бути обвинувальний вирок суду чи інше рішення суду про встановлення факту незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки.
Відповідно до ч.1 ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване ст. 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується також право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України зазначені в ній рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, можуть бути оскаржені на досудовому провадженні. Згідно із частиною другою цієї ж статті скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, згідно ч. 1 ст. 306 КПК України розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318- 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
В ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.
Здійснення прокурором процесуального керівництва всупереч вимог законодавства відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності.
Як зазначено в ухвалі слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2019 року у справі № 487/1954/19 внесене слідчим клопотання відповідає вимогам ч. 3 ст. 234 КПК України. З доводів, викладених ним у клопотанні та в суді вбачається, що є достатні підстави вважати, що за адресою, вказаною в клопотанні, знаходяться речі і документи, які мають значення для встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні за ст. 91 КПК України, та можуть мати силу доказів в кримінальному провадженні. Передбачені ч. 5 ст. 234 КПК України підстави для відмови в задоволенні клопотання слідчим суддею не встановлені.
Даних про те, що ухвала слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2019 року у справі № 487/1954/19 була оскаржена та скасована у встановленому законом порядку, матеріали справи не містять.
Отже, обшук в помешканні позивача проводився на законних підставах. Зазначення в ухвалі слідчого судді найменування вулиці, на якій знаходиться помешкання, в якому проживає позивач, як АДРЕСА_3 , за умови, що на території АДРЕСА_4 взагалі, свідчить про описку в ухвалі суду, яка не мала наслідком проведення незаконного обшуку в помешканні позивача за адресою: АДРЕСА_5 , так як матеріалами справи встановлено, що саме це помешкання належить ОСОБА_4 та саме в ньому проживав позивач.
Відсутні в матеріалах справи також будь-які рішення, прийняті в межах кримінального провадження, чи докази, що свідчить про незаконність дій співробітників ГУ НП в Миколаївській області та перевищення влади або службових повноважень правоохоронного органу щодо апелянта під час здійснення обшуку на підставі ухвали слідчого судді.
Також не надано доказів чи рішень компетентних органів прокуратури вищого рівня (стаття 308 КПК), або судових рішень щодо порушень прокурором вимог закону, якими б було встановлено факт невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, та притягнення його до відповідальності, передбаченої чинним законодавством.
Саме по собі подання позивачем скарг на їх дії не є достатнім доказом протиправності дій посадових осіб. Навпаки із наданих позивачем відповідей на його звернення контролюючими органами не встановлення порушення вимог законодавства під час виконання відповідачами своїх службових повноважень.
Провадження щодо заявлених у даній справі позовних вимог про визнання неправомірними дій слідчих ГУ НП в Миколаївській області та Прокуратури Миколаївської області щодо проведення слідчих дій - обшуку за адресою: АДРЕСА_1 закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, та причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
При цьому наряду з встановленням протиправного діяння підлягає встановленню також причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, який є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Оскільки позивачем доказів протиправних дій співробітників ГУ НП в Миколаївській області та прокуратури під час отримання дозволу на проведення обшуку та під час здійснення обшуку в помешканні позивача, а також судових рішень щодо порушень зазначеними посадовими особами вимог закону, якими б було встановлено факт невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, та притягнення їх до відповідальності, передбаченої чинним законодавством, суду надано не було і він не посилався на їх наявність, а також враховуючи те, що позивач не довів належними та достатніми доказами причинний зв'язок між діями відповідачів та настанням тих негативних наслідків, про які він вказує в позові, відсутні правові підстави для задоволення в межах заявлених позовних вимог та наданих учасниками справи доказів позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу неправомірними на його думку діями співробітників ГУ НП в Миколаївській області та прокуратури Миколаївської області.
З урахуванням викладеного та усуваючи протиріччя, допущені судом першої інстанції при нормативному обґрунтуванні підстав для відмови у задоволенні позову, колегія суддів вважає, що саме з зазначених у тексті даної постанови підстав, а не з тих, які вказані судом в мотивувальній частині рішення, позов в межах заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Вказане свідчить, що оскаржене рішення суду першої інстанції частково ухвалене без додержання норм матеріального права.
Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на порушення судом вимог ЦПК України через закриття 15 листопада 2022 підготовчого судового засідання та призначення справи до розгляду за відсутності позивача, про що сторона позивача не була обізнана до останнього судового засідання і що завадило їм вчасно подати суду всі необхідні заяви по суті спору та викликати свідків, слід зазначити, що позивач звернувся до суду 03 грудня 2021р. Провадження у справі було відкрито 14 грудня 2021р. та призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 11 квітня 2022р.
Згідно довідки від 11 квітня 2022р. через повномасштабне вторгнення рф в суді був встановлений обмежений режим роботи і розгляд даної справи було відкладено до 15 листопада 2022р.
Ухвалою від 15 листопада 2022р. дійсно було закрито підготовче судове засідання та справа призначена до розгляду в судовому засіданні на 15 березня 2023р. без участі сторін. В судовому засіданні 15 березня 2023р. був присутній представник позивача, якому була надана можливість ознайомитися з відзивами відповідачів, у зв'язку з чим у справі була оголошена перерва до 01 червня 2023р. Із розписки представника позивача від 15 березня 2023р. вбачається, що вона повідомлена про те, що 01 червня 2023р. об 11 год. відбудеться саме судове, а не підготовче засідання, а також те, що вона отримала відзив на позовну заяву казначейства. 01 червня 2023р. представник позивача звернулася до суду з заявою про перенесення розгляду справи у зв'язку з її зайнятістю в кримінальному провадженні. Розгляд справи було перенесено на 05 вересня 2023р. Розгляд справи 05 вересня 2023р. було перенесено також за клопотанням представника позивача через перебування нею у декретній відпустці на 30 жовтня 2023р. Потім справа відкладалася на 20 грудня 2023р. через зайнятість судді у кримінальній колегії. 20 грудня 2023р. справа вкотре була відкладена на 5 березня 2024р.
Зазначене свідчить про те, що у позивача та його представника було достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи і підготовки до захисту прав позивача з урахуванням всіх відзивів відповідачів.
Слід також зазначити, що згідно ч.2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого не сталося в даній справі.
На наявність порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, передбачених ч.3 ст. 376 ЦПК України, апелянт не посилається.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб'єктивним тлумаченням апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди слід змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Рішення суду в частині вирішення позовних вимог про визнання неправомірними дій слідчих ГУ НП в Миколаївській області та Прокуратури Миколаївської області щодо проведення слідчих дій - обшуку за адресою: АДРЕСА_1 постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 травня 2024року скасовано та провадження у справі в цій частині позовних вимог закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до Прокуратури Миколаївської області, Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Держави України в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді
Повний текст постанови складено 27 травня 2024 року