23.05.24
22-ц/812/713/24
Справа № 489/8114/21
Провадження № 22-ц/812/713/24
23 травня 2024 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів - Крамаренко Т.В., Тищук Н.О.,
із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,
за участі представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника прокуратури Миколаївської області - Добрікової І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Рум'янцевої Н.О. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Прокуратури Миколаївської області, Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Держави України в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та визнання неправомірними дій,
В грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій слідчих ГУ НП в Миколаївській області та прокуратури Миколаївської області щодо проведення обшуку за адресою - АДРЕСА_1 та стягнення з Держави України через Державну казначейську службу України шляхом списання з державного бюджету України на його користь моральної шкоди у розмірі 500000 грн., витрат на проведення судової психологічної експертизи у розмірі 16474,60грн., а також судових витрат по справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з серпня 2018 року працював заступником начальника охорони на Одеській залізничній дорозі у м. Миколаєві. У листопаді 2018р. йому запропонували посаду охоронця на Одеській залізничній дорозі у місті Одесі, на яку він погодився та їздив до Одеси на роботу. На вихідні приїжджав до родини в Миколаїв. Робота полягала у запобіганні викраденню майна залізниці та вантажів, що перевозиться залізничним транспортом. Під час виконання своєї роботу від службових осіб ГУНП в Миколаївській області, за попередньою змовою з невстановленою групою осіб, йому стали пропонувати неправомірну вигоду за вчинення чи не вчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-яких дій з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Після пропозиції відповідними особами неправомірної вигоди, він звернувся 25.03.2019 до ДБР Територіального Управління, розташованого у м. Миколаєві з заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 КК України. Відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.03.2019р. за № 62019150000000198.
Водночас, 11.05.2019р. о 09 годині 52 хвилин в його помешканні, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , групою слідчих СУ ГУНП в Миколаївській області без попередження родини було проведено обшук приміщення. В цей час він знаходився на роботі в м. Одесі, тому його дружина - ОСОБА_3 зателефонувала йому та повідомила про те, що представники поліції увірвались до їх помешкання та почали проводити обшук у зв'язку із підозрою позивача у вчиненні кримінального правопорушення. Від адвоката він дізнався, що обшук був проведений співробітниками відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУ НП в Миколаївській області, якими порушено кримінальну справу щодо викрадення та збуту вугілля, паливно-мастильних матеріалів, олійного масла та зернової продукції.
Також, стало відомо про те, що 21.04.2019р. слідчим суддею Заводського районного суду м. Миколаєва винесено ухвалу по справі №487/1954/19 за клопотанням старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Миколаївській області капітана поліції Бричка С.П. у кримінальному провадженні за № 12018150030000383 від 26.01.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, про надання дозволу на обшук, якою було задоволено клопотання на обшук та надано старшому слідчому відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУ НП в Миколаївській області капітану поліції Бричкі С.П. та групі слідчих відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУ НП в Миколаївській області у даному кримінальному провадженні дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 , з метою відшукання та вилучення речових доказів у кримінальному провадженні - предметів здобутих в результаті злочинних дій та інших предметів і відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме: чорнові записи щодо викрадення та збуту вугілля, паливно-мастильних матеріалів, олійного масла та зернової продукції, а також обладнання для викрадення вугілля, паливно-мастильних матеріалів, олійного масла та зернової продукції, що буде доказувати злочинну діяльність ОСОБА_2 та інших осіб, що можуть бути причетними до вчинення кримінального правопорушення.
Підставою для винесення ухвали слідчим суддею Заводського районного суду м. Миколаєва про надання дозволу на обшук помешкання стало внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення на підставі заяви ПАТ «Українська залізниця» щодо викрадення вантажів з вагонів під час їх перебування в залізничних станціях Миколаївської області, а саме: вугілля - 26550,00 кг, що мало місце у січні 2018р. на станції «Миколаїв-Вантажний». При цьому, працювати в ПАТ «Українська залізниця» він почав з серпня 2018pоку.
Проте, в ухвалі слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку вказано невірну адресу його проживання, адже він проживає не за адресою АДРЕСА_1 , а за адресою АДРЕСА_1 . Крім того, суд в ухвалі зазначив про те, що особа, яка має проводити обшук - ОСОБА_5 , якого взагалі не було під час обшуку, та на підставі якого документу проводили обшук співробітники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 взагалі невідомо.
Також вказує, що ні йому, ні власнику квартири до теперішнього часу не надано відеозапис проведеного обшуку, під час якого нічого з перерахованих матеріалів, які зазначені в ухвалі слідчого судді знайдено не було.
Про порушення відповідного кримінального провадження йому стало відомо лише після проведення обшуку, до вчиненого правопорушення він відношення не мав, ніяких злочинних дій щодо викрадення майна не проводив, до відповідної кримінальної справи ні свідком, ні підозрюваним не залучався, на допит слідчим не запрошувався.
Інформація про причетність до відповідного кримінального правопорушення почала транслюватись у мережах Інтернет, йому, його дружині та батькам почали надходити дзвінки від родичів та колег по роботі.
Крім того, про відповідний факт стало відомо підлеглим та іншим робітникам підприємства, які почали обговорювати відповідну інформацію між собою, казали, що він злодій та крадій майна підприємства. Більшість колег почали з острахом відноситись до спілкування, а інші взагалі припинили будь-яке спілкування.
Посилається, що незаконний обшук спричинив моральні та душевні страждання йому та його родині, його син потребував у той час негайної операції та він розривався між лікарнею та пошуком, спілкуванням з адвокатом з приводу ситуації, що виникла. У батька констатований інсульт, у матері постійно підвищений тиск та вона також проходить лікувальну терапію. Із-за постійного стресу в нього погіршились відносини з родиною, адже він опосередковано відчуває свою провину, тому що відповідні проблеми з'явились після його звернення 25.03.19р. з заявою про вчинення кримінального правопорушення по відношенню до нього до ДБР Територіального управління у м. Миколаєві. Відповідна ситуація погіршила спілкування з колегами, знайомими, сусідами, адже кожному не поясниш, чому виникла така ситуація, яка була розголошена по соціальним мережам, та кожен його вважав крадієм та злочинцем.
Після проведеного обшуку ОСОБА_2 звертався з листами щодо неправомірних дій співробітників ГУНП в Миколаївській області до Вищої Ради правосуддя, кваліфікаційно-Дисциплінарної комісії прокурорів, Комітету Верховної Ради України, Міністерства внутрішніх справ України, Начальника кримінальної поліції, Головного Управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби Безпеки України, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень підслідних Державному Бюро Розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях - Головної прокуратури України, Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністерства Юстиції України, Прокуратури Миколаївської області, Заводського ВП ГУНП в Миколаївській області, Відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Миколаївській області, які належної оцінки діям посадових осіб органів поліції не надали, а лише надавали відповіді та відписки.
Зважаючи на ситуацію, що склалась, він звернувся до Науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України з заявою від 23.03.2021р. про проведення судової психологічної експертизи стосовно свого психологічного стану після вчинення співробітниками СУ ГУНП в Миколаївській області незаконних дій щодо обшуку неналежного йому помешкання та наслідкового зв'язку відповідних подій на психологічний стан.
02 серпня 2021 року Науково-дослідним інститутом судових експертиз МЮУ виготовлено висновок експерта №21-1900, в якому зазначено про те, що досліджувалась ситуація пов'язана з обшуком приміщення, де мешкає ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 (в межах кримінального провадження №12018150030000383 від 26.01.2018р., відповідно до ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.04.2019р.), з метою відшукання та вилучення речових доказів. Ця ситуація є психотравмувальною для ОСОБА_2 , ОСОБА_2 завданні страждання (моральна шкода). Орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_2 (моральної шкоди), може складати 500 000 гривень.
Вважає що незаконні дії співробітників ГУНП в Миколаївській області є перевищенням влади або службових повноважень правоохоронного органу, незаконними, які причинили своїми діями душевні страждання та завдали моральну шкоду, порушили честь та гідність перед родиною, колегами, знайомими, які тепер вважають його крадієм і злодієм.
Проаналізувавши положення частин 1 та 2 ст. 234 КПК України, зазначає, що перелічені в даній нормі права підстави для проведення обшуку, мають бути закріплені певними доказами на їх підтвердження, проте їх у слідчого ОСОБА_5 при зверненні до слідчого судді із клопотанням не було і не могло бути, оскільки жодних злочинних дій він не вчиняв.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього(досудового) слідства, прокуратури або суду визначені ст. 1176 ЦК України. Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом, яким є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Проаналізувавши положення ст. 56 Конституції України, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 23, 1176 ЦК України, ст. 1, 2, 3, 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 25 Бюджетного кодексу України, п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011р. № 460/2011, правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17, від 20 вересня 2018р. у справі № 686/23731/15, від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17, від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16, у постановах ВС від 21.10.2020р. у справі № 754/8730/19, від 03 .03.2021р. у справі № 638/509/19, просив:
визнати дії слідчих ГУ НП в Миколаївській області неправомірними щодо проведення слідчих дій - обшуку за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати дії Прокуратури Миколаївської області неправомірними щодо проведення слідчих дій - обшуку за адресою: АДРЕСА_1 ;
стягнути з Держави України через Державну казначейську службу України шляхом списання з державного бюджету України на його користь моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн.;
стягнути з Держави України через Державну казначейську службу України шляхом списання з державного бюджету України на його користь грошові кошти за проведення судової психологічної експертизи у розмірі 16 474,60 грн. та судові витрати.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Прокуратури Миколаївської області, Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Держави України в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної незаконними діями, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду - відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач з серпня 2018 року працював заступником начальника охорони на Одеській залізничній дорозі у м. Миколаєві. З листопада 2018 року працював на посаді охоронця на Одеській залізничній дорозі у м. Одесі. В його обов'язки входило запобігання викраденню майна залізниці та вантажів, що перевозяться залізничним транспортом. Під час виконання ним своєї роботи службові особи ГУНП в Миколаївській області, за попередньою змовою з невстановленою групою осіб, запропонували йому неправомірну вигоду за вчинення чи не вчинення службовою особою, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-яких дій з використанням наданої їй влади чи службового становища. Після цього позивач 25.03.2019 звернувся до Державного Бюро розслідувань територіального управління, про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 369 КК України.
З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25.03.2019, вбачається, що ОСОБА_8 25 березня 2019 року звернувся до Територіального управління ДБР з заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, в якій зазначив, що службові особи ГУНП в Миколаївській області за попередньою змовою з невстановленою групою осіб пропонують службовій особі неправомірну вигоду за вчинення чи не вчинення чи не вчинення службовою особою, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-яких дій з використанням наданої їй влади чи службового становища.
26 березня 2019 року за вих. № 03/07-2433-19, Державним бюро розслідувань Територіального управління, розташованого у місті Миколаєві, на адресу ОСОБА_8 направлено повідомлення про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні № 620191150000000198 від 25.03.2019 за правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 369 КК України. Відповідні відомості про кримінальне правопорушення, передбачені ч. 5 ст. 214 КПК України, відповідно до вимог частин 1, 4 ст. 214 КПК України внесено ОСОБА_9 слідчим Другого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у м. Миколаєві до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 березня 2019 року за № 620191150000000198.
Також судом першої інстанції встановлено, що СУ ГУНП в Миколаївській області здійснювалося розслідування у кримінальному провадженні № 12018150030000383 від 26.01.2018 за фактом таємного викрадення чужого майна, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у сховище, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. Підставою для внесення відомостей до ЄРДР стало повідомлення представників ПАТ «Українська залізниця» щодо викрадення вантажів з вагонів під час їх перебування на залізничних станціях Миколаївської області, а саме вугілля з вагону, вагою 26550 кг., на суму 46200 грн., яке мало місце у січні 2018 року на території залізничної станції «Миколаїв-Вантажний». В ході досудового розслідування, встановлено коло осіб, які можуть бути причетними до скоєння вказаного правопорушення, зокрема, ОСОБА_2 .
Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва Щербини С.В. від 21.04.2019, надано старшому слідчому відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУ НП в Миколаївській області капітану поліції Бричкі С.П. та групі слідчих відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Миколаївській області у даному кримінальному провадженні дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 , з метою відшукання та вилучення речових доказів у кримінальному провадженні - предметів здобутих в результаті злочинних дій, та інших предметів і відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме: чорнові записи щодо викрадення та збуту вугілля, паливно-мастильних матеріалів, олійного масла та зернової продукції, а також обладнання для викрадення вугілля, паливно-мастильних матеріалів олійного масла та зернової продукції, що буде доказувати злочинну діяльність ОСОБА_2 та інших осіб, що можуть бути причетними до вчинення кримінального правопорушення.
На підставі матеріалів справи судом першої інстанції також встановлено, що позивач звертався зі скаргами до компетентних органів вищого рівня на протиправні дії працівників поліції, слідчого ГУНП в Миколаївській області Варламова В.В., працівників СБУ Миколаївської області Стужука М.О., ОСОБА_7 та прокурора Миколаївської місцевої прокуратури № 1, як процесуального керівника у кримінальному провадженні № 120181500300000383 ОСОБА_10 .
Позивачу надані відповіді на скарги, відповідно до яких, при проведенні перевірок, зокрема, фактичних даних щодо причетності вищевказаних посадових осіб до протиправної діяльності в ході проведення слідчої дії, не встановлено (а. с. 38-79).
Згідно висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 21-1900 від 02.08.2021, ситуація, що досліджувалася і пов'язана з обшуком приміщення, де мешкає ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (в межах кримінального провадження № 120181500300000383 від 26.01.2018 відповідно до ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.04.2019) з метою відшукання та вилучення речових доказів, є психотравмувальною для ОСОБА_2 . ОСОБА_2 завдані страждання (моральна шкода). Орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_2 (моральної шкоди) може складати 500 000,00 грн.
Згідно квитанції № 35 від 29.05.2021, ОСОБА_2 сплачено грошові кошти за проведення експертизи у розмірі 16474,60 грн. на розрахунковий рахунок ОДНІСЕ (а. с. 19).
Проаналізувавши положення ст. ст. 1176, 1173, 1174 ЦК України, правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, суд констатував, що за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Отже, дії (бездіяльність) Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, прокуратури Миколаївської області, внаслідок яких було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки (статті 11 ЦК України).
Проаналізувавши положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», частин 1 - 3 статті 23 ЦК України та роз'яснення, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а також врахувавши положення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, а саме Рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Ратушна проти України», ч. 3 ст. 233 КПК України, суд першої інстанції констатував, що у зазначеній справі правомірність втручання у право позивача на недоторканість житла було перевірено слідчим суддею при наданні дозволу на обшук у помешканні за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.04.2019, а доказів визнання незаконною або скасування вказаної ухвали слідчого судді, на підставі якої був проведений обшук житла позивача, матеріали справи не містять.
Крім того, в матеріалах справи містяться докази того, що позивач неодноразово звертався до різних органів, контролюючих діяльність відповідачів, якими було проведено перевірку, за результатами якої факту порушення чинного законодавства з боку посадових осіб ГУНП в Миколаївській області та прокуратури Миколаївської області не встановлено та їх дії не визнано протиправними.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано до суду доказів того, що він тривалий час був позбавлений можливості здійснювати та користуватися у повній мірі своїми законними правами, наданими законодавством України, внаслідок чого пережив моральні страждання, а посилання на нанесення шкоди його репутації шляхом публікацій у різних засобах масової інформації нічим не підтверджені, та більш того не є предметом розгляду даної справи.
Долучений до матеріалів справи висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 21-1900 від 02.08.2021 на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди та визначення розміру грошового еквіваленту моральних страждань, не є беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди у вказаному у ньому розмірі. Також суд вказав, що вказана експертиза, яка проводилась на замовлення позивача, була проведена більш ніж через два роки після проведення обшуку.
Оскільки позивачем жодним чином не доведено факт протиправних дій працівників прокуратури та органів досудового розслідування при проведенні обшуку як і неправомірність самого обшуку, суд першої інстанції, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивач через свого представника ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначає, що в порушення вимог ЦПК України суд 15 листопада 2022 за відсутності позивача ухвалив судове рішення про закриття підготовчого провадження та про розгляд справи по суті у встановленому законом порядку. При цьому, у рішенні Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06.03.2024 було зазначено, що ухвалою суду від 15.11.2022, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті, а також вказано, що у судовому засіданні представник позивача підтримала позов, представники відповідача заперечували проти задоволення вимог, підтримали відзиви на позовну заяву.
Проте вказане не відповідає дійсності, оскільки в ухвалі від 15.11.2022 не було вказано, що позивач та відповідачі були присутні в судовому засіданні 15.11.2022. Крім того, ухвала про закриття підготовчого провадження на адресу, зазначену для листування, не надходила. 15.03.2023 було проведено судове засідання, під час якого позивачу було надано право подати заяву по суті справи - заперечення на відзив, тобто не було реалізовано право на подання всіх заяв по суті справи на момент 15.03.2023, після закриття підготовчого провадження, що було задокументовано аудіо фіксуванням судового засідання. Сторона позивача не була обізнана до останнього засідання про закриття підготовчого провадження.
Таким чином, апелянт вважає, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд порушив норми цивільного процесуального законодавства щодо належного повідомлення позивача про закриття підготовчого провадження, а також про час та дату судового засідання з розгляду справи по суті. Закриття судового процесу виключило можливість повного розгляду справи, оскільки також не було можливості викликати свідків.
Не згоден з висновками суду, що правомірність втручання у право позивача на недоторканість житла було перевірено слідчим суддею при наданні дозволу на обшук у помешканні, що підтверджується ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.04.2019.
Звертає увагу на безпідставність посилання суду на норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та на частини 1,2 ст. 1176 ЦК України, так як позивач не має відношення до кримінального провадження і виникнення підстав для відшкодування шкоди в порядку цього Закону для нього неможливе. Але це не означає, що завдана моральна і матеріальна шкода неправомірними діями працівників поліції не має бути відшкодована.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади. їх посадовими та службовими особами (статті 1173 та 1174 цього Кодексу). Даними статтями Цивільного Кодексу передбачено, що шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, його посадових і службових осіб.
Також апелянт звертає увагу, що у рішенні суду першої інстанції було зазначено про те, що позивач звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України, але висновки у рішенні суду були основані чомусь саме на вищезазначеному Законі та ст. 1176 ЦК України.
Що стосується визнання дій органу досудового розслідування незаконними, то на думку апелянта, в даному випадку це є скоріш правом, а не обов'язком позивача і призведе лише до зайвих фінансових витрат і невиправданого навантаження на судову систему, тим паче, що сам факт неправомірного проведення обшуку є очевидним.
Жодна норма закону не визначає, що для звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, неправомірність рішень, дій чи бездіяльності має підтверджуватися рішенням суду в кримінальній справі, яке матиме преюдиційне значення для вирішення господарської чи цивільної справи про відшкодування шкоди.
Крім того, вказує, що жодним процесуальним законом чи іншим нормативно-правовим актом не встановлено, що неправомірність(незаконність) рішення, дії або бездіяльності державного органу, його посадових осіб, якими особі завдано шкоду, повинні обов'язково бути підтверджені лише рішенням суду в кримінальній справі, не можуть бути встановлені (підтверджуватися) іншими доказами, та не можуть бути встановлені господарським чи загальним судом самостійно.
Отже, протиправність рішень, дій та безсильності державного органу, як один з елементів складу цивільного правопорушення, може підтверджуватися будь-якими доказами, може бути встановлена і підлягає встановленню господарським чи загальним судом у межах справи про відшкодування шкоди (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.11.2021 по справі № 199/6247/20).
У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Враховуючи частину першу ст. 6, 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст. 15, 16, 1173 ЦК України, ст. 2 ЦПК України, ст. 3, 30 Конституції України, ч. 1 та ч. 2 ст. 234 КПК України, представник позивача зазначає про наявність порушення прав позивача, а саме права на недоторканність житла (ст. 30 Конституції країни), непорушність права власності (ст. 321 ЦК України), права на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), у зв'язку з чим порушені права підлягають поновленню судом.
Також зазначає, що позивач не погоджується із твердженнями в рішенні суду першої інстанції, що позивачем не надано до суду доказів того, що він тривалий час був позбавлений можливості здійснювати та користуватися у повній мірі своїми законними правами, наданими законодавством України, внаслідок чого пережив моральні страждання, а долучений до матеріалів справи висновок експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз № 21-1900 від 02.08.2021 не є беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди у вказаному у ньому розмірі.
Вказує, що вимогу про відшкодування моральної шкоди позивач пов'язує із завданням йому значних душевних страждань, які принизили його гідність. Позивач пережив сильний емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, тривоги та негативно вплинув на стан його здоров'я та його сім'ї. Після проведення обшуку у позивача погіршився сон, що проявляється в періодичному безсонні. До того ж позивачу довелось пояснювати, що він не злодій і виправдовуватись перед родичами та колегами, що він не є злочинцем.
Крім того, в матеріалах справи містяться докази того, що позивач неодноразово звертався до різних органів, контролюючих діяльність відповідачів, чим підтверджується, що позивач продовжував відстоювати свої порушені права шляхом написання відповідних заяв, однак помилки не були виправлені.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
Проаналізувавши положення ст. 23 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, правові висновки, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, практику Європейського Суду з прав людини, зокрема рішення Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005). позивач вважає, що незаконні дії відповідачів мали наслідком спричинення позивачу моральної шкоди, яка полягає у стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з душевними стражданнями у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої та членів її сім'ї (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК); у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК), є причинно-наслідковий зв'язок між діями та наслідками, у зв'язку з чим співмірним буде відшкодування морально шкоди в розмірі 500 000,00 грн.
Підстави для проведення обшуку мають бути підкріплені певними доказами на їх підтвердження. Проте, цих підстав для звернення до слідчого судді із клопотанням у слідчого ОСОБА_5 очевидно не було і бути не могло, оскільки жодних злочинних дій позивач не вчиняв.
Від Миколаївської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Миколаївській області та Державної казначейської служби України надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони вважають, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, просять залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін.
В судовому засіданні представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги, просила їх задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги.
Представник прокуратури не визнала доводи апеляційної скарги просила, залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, надавши пояснення аналогічні змісту відзиву на апеляційну скаргу.
Інші учасники процесу до судового засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).
Переглядаючи рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання дій слідчих ГУ НП в Миколаївській області та Прокуратури Миколаївської області неправомірними щодо проведення слідчих дій - обшуку за адресою: АДРЕСА_1 в межах доводів апеляційної скарги, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, колегія суддів виходить з наступного.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, як зазначено у частинах першій, другій статті 55 Конституції України.
Саме суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості звернутися з відповідною заявою до компетентного суду.
Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55, статті 124 Конституції України.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
Разом з тим при зверненні до практики ЄСПЛ (справа « ОСОБА_11 проти України») у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; повинно йтися про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру, щоб спір був дійсним та серйозним і щоб предмет провадження напряму стосувався відповідного права цивільного характеру.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , звертаючись до суду з позовом, посилався на неправомірні дії відповідачів Прокуратури Миколаївської області та Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, якими порушено, на його думку, недоторканність житла під час проведення обшуку в помешканні, в якому він проживає, а також на спричинення такими діями йому моральної шкоди та обґрунтовував свої позовні вимоги нормами цивільного законодавства.
Зокрема, вказував, що працівники правоохоронних органів - відповідачів у справі, не маючи на те відповідних підстав, звернулися до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку в його помешканні, хоча він ніяких злочинних дій не скоював і не має ніякого відношення до кримінального провадження, в межах якого було звернення слідчих органів до слідчого судді, та здійснили там обшук, при цьому проникнення до житла було здійснено без повідомлення його про це, у його відсутність та особами, які не зазначені в ухвалі слідчого судді. В подальшому на його звернення йому не було повідомлено про його статус у даному кримінальному провадження та не надано відеозапису проведеного обшуку.
Як убачається зі змісту ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2019 року у справі № 487/1954/19, на яку посилався суд при винесенні рішення, СУ ГУНП в Миколаївській області здійснюється розслідування у кримінальному провадженні за №12018150030000383 від 26.01.2018, за фактом таємного викрадення чужого майна, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у сховище, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Підставою для внесення відомостей до ЄРДР послугувало повідомлення представників ПАТ «Українська залізниця» щодо викрадення вантажів з вагонів під час їх перебування на залізничних станціях Миколаївської області, а саме «вугілля» з вагону № 62696653, вагою 26550 кг на суму 46200 грн., яке мало місце у січні 2018 на території залізничної станції «Миколаїв-Вантажний», розташованої за адресою м. Миколаїв, Привокзальна площа, 1.
19.04.2019 року старший слідчий відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Миколаївській області капітан поліції Бричка С.П., за погодженням начальника Заводського відділу Миколаївської місцевої прокуратури №1 Миколаївської області Хомік І.І., в межах здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженню № 12018150030000383, звернувся до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 за місцем мешкання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою відшукання та вилучення речових доказів у кримінальному провадженні, оскільки за місцем мешкання ОСОБА_2 , можуть перебувати предмети здобуті в результаті злочинних дій, та вказані предмети неможливо отримати органом досудового розслідування у добровільному порядку шляхом витребування речей, документів, відомостей відповідно до ч.2 ст. 93 КПК України, або за допомогою інших слідчих дій, передбачених цим Кодексом.
В ухвалі суду також зазначено, що в ході досудового розслідування під час вивчення матеріалів досудового розслідування, здійснення інформаційно-пошукової та інформаційно-аналітичної роботи, у тому числі за зверненнями громадян та ПАТ «Українська залізниця», аналізу інформації щодо аналогічних правопорушень, вчинених на об'єктах ПАТ «Українська залізниця», а саме на території залізничної станції «Миколаїв-Вантажний» та «Сортувальна» в місті Миколаєві, а також щодо осіб причетних до їх скоєння, отримано відомості щодо причетності до вчинення вказаного та інших аналогічних злочинів організованої групи, до складу якої входить і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказаними особами зберігання викраденого майна здійснюється перевезеннями власними або орендованими транспортними засобами, до місць зберігання за помешканнями, автогаражному кооперативі «Польот», за адресою: м. Миколаїв, вул. Горького, 1, автогаражному кооперативі «Мир», за адресою: м. Миколаїв, вул. Херсонське шосе, 100-А та на складському приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 .
Враховуючи, що ОСОБА_2 за місцем свого мешкання може зберігати вугілля, паливно-мастильні матеріали, олійне масло та зернову продукцію, місце знаходження яких ще не встановлено, а також інші предмети здобуті злочинним шляхом, у органу досудового розслідування виникла необхідність у проведенні обшуку за місцем його мешкання.
Перевіривши клопотання старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Миколаївській області капітана поліції Бричка С.П. на відповідність його вимогам закону та матеріалам кримінального провадження, слідчим суддею було надано дозвіл старшому слідчому відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУ НП в Миколаївській області капітану поліції Бричкі С.П. та групі слідчих відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУ НГІ в Миколаївській області у даному кримінальному провадженні на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 , з метою відшукання та вилучення речових доказів у кримінальному провадженні - предметів здобутих в результаті злочинних дій, та інших предметів і відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, а саме: чорнові записи щодо викрадення та збуту вугілля, паливно-мастильних матеріалів, олійного масла та зернової продукції, а також обладнання для викрадення вугілля, паливно-мастильних матеріалів, олійного масла та зернової продукції, що буде доказувати злочину діяльність ОСОБА_2 та інших осіб, що можуть бути причетними до вчинення кримінального правопорушення.
ОСОБА_2 зазначив, що він не є учасником у вказаному кримінальному провадженні.
Системний аналіз змісту рішення суду свідчить про те, що предметом розгляду суду першої інстанції були як вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними та незаконними, на думку позивача, діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, так і вимоги про визнання неправомірними дій слідчих ГУ НП в Миколаївській області та прокуратури Миколаївської області щодо проведення обшуку у помешканні позивача за адресою - АДРЕСА_1 , за результатами розгляду яких судом постановлено рішення, яке є предметом апеляційного оскарження.
Однак, приймаючи рішення у справі, суд не надав належної правової оцінки тому, що згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Указані норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Звернувшись до суду з цивільним позовом, ОСОБА_2 зазначив крім вимог про відшкодування моральної шкоди також ще 2 самостійні вимоги:
-визнати неправомірними дії слідчих ГУ НП в Миколаївській області щодо проведення слідчих дій - обшуку за адресою: АДРЕСА_1 ;
-визнати неправомірними дії Прокуратури Миколаївської області щодо проведення слідчих дій - обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначене свідчить про те, що фактично позивач оскаржив як передумови проведення, так і проведення обшуку у помешканні, в якому він проживає, а також наступні дії зазначених органів щодо не надання йому відеозапису обшуку та не повідомлення про його статус у кримінальному провадженні.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» одним з основних завдань поліції є здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності. Пункт 17 частини 1 ст. 3 КПК України говорить, що слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу Державного бюро розслідувань, органу Бюро економічної безпеки України, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції передбаченої Кримінально процесуальним кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.
Згідно з приписами статті 38 КПК України, органами досудового розслідування є органи, що здійснюють досудове розслідування і дізнання. Досудове розслідування здійснюють слідчі одноособово або слідчою групою. Орган досудового розслідування зобов'язаний застосувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування. Відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК України, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінки доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Згідно ч. 2 ст. 93 КПК України, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб, речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених Кримінально процесуальним кодексом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокурора покладається функція нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.
За приписами п. 4 ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії в порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване ст. 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Гарантується також право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України зазначені в ній рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, можуть бути оскаржені на досудовому провадженні. Згідно із частиною другою цієї ж статті скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, згідно ч. 1 ст. 306 КПК України розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318- 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.
В ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.
Як уже зазначалося, обшук у житловому приміщенні, в якому проживає позивач, проведений у межах досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018150030000383 на підставі ухвали слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 21 квітня 2019 року згідно з вимогами статей 234, 236 КПК України.
Оскільки оскаржувані дії вчинялися у межах проведення досудового розслідування та урегульовані нормами КПК України, то й оскарження процесуальних актів, дій органів досудового розслідування здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, що спростовує наведені в позові та апеляційній скарзі доводи про порушення відповідачами цивільних прав позивача в частині позовних вимог про визнання неправомірними дій слідчих ГУ НП в Миколаївській області та прокуратури Миколаївської області щодо проведення обшуку за адресою - АДРЕСА_1 .
Статтею 311 ЦК України передбачено право на недоторканність житла. За порушення цього права встановлено кримінальну відповідальність, передбачену статтею 162 Кримінального кодексу України.
Цивільний кодекс України містить положення про право на недоторканність житла, проте захист цього права не передбачається у порядку цивільного чи адміністративного судочинства, якщо таке порушення вчинене діями органу чи службової особи під час проведення досудового розслідування.
Таким чином, фізична особа, яка вважає, що її право на недоторканність житла порушено іншими особами, має право звернутися до уповноважених органів чи суду у порядку, передбаченому КПК України.
Як уже зазначалося, згідно з частиною першою статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено у Главі 26 КПК України.
Враховуючи те, що у цій справі спір в частині позовних вимог про визнання неправомірними дій слідчих ГУ НП в Миколаївській області та прокуратури Миколаївської області щодо проведення обшуку за адресою - АДРЕСА_1 , стосується правомірності дій посадових осіб ГУ НП в Миколаївській області та прокуратури Миколаївської області, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні, такий спір не має вирішуватися судами за правилами ЦПК України. Тому провадження у справі у цій частині позовних вимог підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, яка передбачає, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що судом першої інстанції зроблено не було.
При цьому колегія суддів враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018р. у справі № 757/59807/17.
Не можуть вказані позовні вимоги також розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідно до ч.1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1 ч.1 ст. 19 КАС України).
Відповідно до п. 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Тобто до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Пунктом 2 частини 2 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Органи досудового розслідування (органи, що здійснюють дізнання і досудове слідство) під час перевірки заяви про злочин та її вирішення, а також у ході розслідування кримінальної справи або здійсненні досудового розслідування не виконують владних управлінських функцій.
Відповідно до частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).
Системний аналіз наведених норм права у їх сукупності свідчить, що вимоги про визнання неправомірними дій слідчих ГУ НП в Миколаївській області та прокуратури Миколаївської області щодо проведення обшуку за адресою - АДРЕСА_1 , які заявлені у даній справі як самостійні позовні вимоги не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так як підлягають розгляду за правилами КПК України.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції помилково розглянув позовні вимоги про визнання неправомірними дій слідчих ГУ НП в Миколаївській області та прокуратури Миколаївської області щодо проведення обшуку за адресою - АДРЕСА_1 , в порядку цивільного судочинства, чим порушив норми процесуального права.
Не врахував суд також те, що за правилами ст. 20 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Статтею 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, відповідно до ч.2 ст. 377 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
З огляду на вказане колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання неправомірними дій слідчих ГУ НП в Миколаївській області та прокуратури Миколаївської області щодо проведення обшуку за адресою - АДРЕСА_1 , та закрити провадження у справі, оскільки спір в цій частині не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Згідно ч.1 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної п.1 ч.1 ст. 255 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Тому колегія суддів вважає необхідним роз'яснити позивачу те, що спір в частині позовних вимог про визнання неправомірними дій слідчих ГУ НП в Миколаївській області та прокуратури Миколаївської області щодо проведення обшуку за адресою - АДРЕСА_1 , підлягає розгляду у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 377, 381, 382ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання дій слідчих ГУ НП в Миколаївській області та Прокуратури Миколаївської області неправомірними щодо проведення слідчих дій - обшуку за адресою: АДРЕСА_1 скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Прокуратури Миколаївської області, Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання дій слідчих ГУ НП в Миколаївській області та Прокуратури Миколаївської області неправомірними щодо проведення слідчих дій - обшуку за адресою: АДРЕСА_1 - закрити.
Роз'яснити ОСОБА_2 про те, що спір в частині зазначених позовних вимог підлягає вирішенню у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді
Повний текст постанови складено 27 травня 2024 року