Справа № 441/2824/23 Головуючий у 1 інстанції: Перетятько О.В.
Провадження № 33/811/693/24 Доповідач в 2-й інстанції: Урдюк Т. М.
27 травня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Урдюк Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на постанову судді Городоцького районного суду Львівської області від 15 квітня 2024 року про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
вищенаведеною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, і накладено стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 605 (п'ятсот тридцять шість) грн 60 коп.
Згідно з постановою, ОСОБА_1 17.11.2023 о 00 год. 03 хв. на вул. Зеленій, 58 у с. Добряни Львівського району Львівської області, керував транспортним засобом «ВАЗ 21011», номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з поржнини рота, порушення координації рухів, почервоніння очей, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився, що зафіксовано на нагрудну боді - камеру,чим порушив вимоги п.2.5 ПДР.
Не погоджуючись із рішенням судді першої інстанції, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Городоцького районного суду Львівської області від 15 квітня 2024 рок, провадження по справі закрити.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог покликається на те, що постанова є незаконною, винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт наголошує, що обставини зазначені у протоколі не відповідають дійсності, оскільки він не керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, такий стояв на узбіччі, а він ремонтував його і керування не здійснював.
З долученого відеозапису вбачається, що на такому відсутні відомості, які б підтверджували, що він керував автомобілем, та був зупинений поліцейськими.
У працівників поліції виникла підозра, що він перебуває у стані алкогольного сп'яніння, тому було запропоновано пройти огляд на стан сп'яніння, від якого він відмовився, оскільки автомобілем не керував, а ремонтував його.
Зазначає, що відеозапис не є безперервним, тому є неналежним доказом.
Звертає увагу на те, що у постанові зазначено, що він був належним чином повідомленим про судове засідання, проте без поважних причин не з'явився, таке твердження суду вважає помилковим, оскільки судової повістки не отримував, що вважає порушенням його прав.
У судове засідання апеляційного суду ОСОБА_1 будучи повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, жодного разу не з'явився.
Так судове засідання призначалось судом апеляційної інстанції на 11:15 год. 17 травня 2024 року але ОСОБА_1 у судове засідання не прибув, подав клопотання про відкладення розгляду справи зазначивши, що хворіє на COVID-19. Клопотання ОСОБА_1 було задоволено, апеляційний розгляд відкладено на 09:20 год. 27 травня 2024 року.
Проте 27 травня 2024 року ОСОБА_1 повторно не прибув у судове засідання та подав чергове клопотання про відкладення розгляду справи, зазначивши, що не може прибути у судове засідання через хворобу, так як не одужав, змушений продовжити лікування.
Разом з тим будь-яких підтверджень ОСОБА_1 про перебування на лікуванні апеляційному суду не надано.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 належним чином та завчасно був повідомлений про час та місце судового розгляду, однак жодного разу не прибув до апеляційного суду. Натомість подавав клопотання про відкладення розгляду справи без долучення поважності причин своєї неявки.
Апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не виявив належної зацікавленості у розгляді справи та протягом тривалого часу не з'являвся, як до суду першої інстанції так і апеляційного суду. Незацікавленість з розгляду своєї апеляційної скарги свідчить про зловживання учасником справи процесуальними правами з метою затягування строків розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, яка ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адмінправопорушення, у якій вона є стороною.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді. (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992).
Зважаючи на практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції щодо обов'язку сторони цікавитися рухом справи, розгляд апеляційної без участі ОСОБА_1 не є порушенням права особи на доступ до правосуддя, тому що суд розцінює такі дії ОСОБА_1 , як зловживання учасником справи процесуальними правами, що спрямовані на безпідставне затягування та перешкоджання розгляду справи.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з'ясувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Всупереч тверджень апеляційної скарги ці вимоги закону суддею першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 були дотримані, а висновок судді про доведеність винуватості останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі та постанові судді, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними по справі доказами у їх сукупності, які були досліджені в судовому засіданні та наведені у постанові.
Так, пунктом 2.5 Правил дорожнього руху встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Разом з тим, ст. 130 КУпАП України встановлено відповідальність як за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Тобто об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у випадку невиконання водієм вимог п. 2.5 ПДР полягає у відмові особи, яка здійснювала керування транспортним засобом та якій працівник поліції висловив вимогу пройти огляд на стан сп'яніння, пройти такий огляд.
Відповідно до ст. 2, 3 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 9 листопада 2015 року №1452/735 (далі - Інструкція №1452/735) огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
З протоколу серії ААД № 653840 від 17 листопада 2024 року (а.с. 1) вбачається, що такими ознаками у ОСОБА_1 були: запах алкоголю із порожнини рота, порушення координації рухів, почервоніння очей.
З огляду на наведені ознаки, у поліцейського виникли підстави вважати, що водій ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп'яніння, наслідком чого стала вимога поліцейського до ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння.
Наявним у матеріалах справи відеозаписом з камер спостереження патрульних підтверджується, що працівники поліції зупинили транспортний засіб «ВАЗ 21011», номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 . Причиною зупинки стало керування ОСОБА_1 автомобілем в період дії комендантської години. Поліцейський виявивши у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп'яніння, запропонував останньому проти огляд на місці зупинки транспортного засобу, однак ОСОБА_1 відмовився від огляду. У подальшому поліцейський пред'явив вимогу про проходження огляду в медичному закладі, від якого ОСОБА_1 теж відмовився, повідомив поліцейським, що вживав алкоголь, випив 250 г горілки дві години тому. Після чого поліцейський роз'яснив ОСОБА_1 наслідки відмови та, те, що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Таким чином, відмовляючись від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, ОСОБА_1 , який отримав посвідчення водія та знає Правила дорожнього руху, порушив вимоги п. 2.5 ПДР, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд вважає здобуті у справі докази є належними та допустимими доказами вини ОСОБА_1 та у ході апеляційного розгляду апеляційним судом не отримано даних, які б свідчили про незаконність дій працівників поліції та невідповідність їх дій вимогам «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України №1452/735 від 09.11.2015 року.
Доводи апелянта про те, що він не керував транспортним засобом, та ремонтував його спростовується долученим до матеріалів справи записом з відеореєстратора із службового автомобіля поліцейських на якому зафіксовано рух транспортного засобу «ВАЗ 21011», номерний знак НОМЕР_1 та його зупинку, за кермом автомобіля перебував ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що долучений до матеріалів спарив відеозапис не є безперервним не може бути підставою для скасування постанови, оскільки на такому зафіксовано в повному обсязі обставини, що підлягають з'ясуванню та дають можливість встановити в діях ОСОБА_1 наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 оскаржував дії працівників поліції щодо складання відносно нього протоколів. Доказів неправомірної поведінки працівників поліції чи інших доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення та додатках до нього матеріали справи не містять.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність винесеної у справі постанови.
Таким чином, наявні у справі докази, яким суддя першої інстанції надав належну оцінку, у своїй сукупності поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а саме відмови від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, за ч. 1 ст. 130 КУпАП та узгоджується зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпційфакту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).
При обранні ОСОБА_1 адміністративного стягнення суддя районного суду в оскаржуваній постанові в повній мірі врахував характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь її вини, та наклав адміністративне стягнення у відповідності до вимог ст. 33 КУпАП в межах безальтернативної санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що є достатнім для виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
При розгляді справи суддею першої інстанції порушень вимог ст. ст. 279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП.
Ураховуючи наведене, порушень норм процесуального або матеріального права не було встановлено під час апеляційного перегляду, оскаржувана постанова судді є законною, обґрунтованою і такою, що відповідає фактичним обставинам справи.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
постанову судді Городоцького районного суду Львівської області від 15 квітня 2024 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін, його апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Львівського апеляційного суду Урдюк Т.М.