Справа № 766/8130/24
н/п 2-о/766/514/24
про відмову у відкритті провадження
27.05.2024р. Суддя Херсонського міського суду Херсонської області Зуб І.Ю. вивчивши матеріали заяви ОСОБА_1 (представник адвокат Синіло Тетяна Валеріївна), заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) про встановлення факту, що має юридичне значення,
В травні 2024 року заявник звернувся до Херсонського міського суду Херсонської області із даною заявою, в якій просить встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в місті Челябінськ, громадянин України за національністю (національним походженням) є німцем.
Вивчивши заяву та додані до неї документи, вважаю необхідним відмовити у відкритті провадження у справі, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Згідно ч.2 ст.315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до пункту 1.15 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за № 55/18793 (далі - Правила), відмова органів державної реєстрації актів цивільного стану у внесенні змін до актових записів цивільного стану, їх поновленні та анулюванні може бути оскаржена в судовому порядку.
Питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України «Про порядок зміни громадянами України національності» від 31 грудня 1991 року № 24, відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу.
Зазначений Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року №70/99.
На даний час діюче законодавство України не містить вимог про внесення в паспорт громадянина України, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб чи в інші документи відомостей про національність.
Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.
Згідно ст.300 ЦК України, особа має право на індивідуальність, до якої відноситься і право визначати свою національність.
Зазначене право підпадає під захист ст.8 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.
Відповідно до ст.11 Конституції України, держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.
Згідно ст.3 Рамкової конвенції держав-членів Ради Європи про захист національних меншин (ратифікованої Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР), кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з цим не повинно зашкоджувати такій особі.
Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах про ДРАЦС повністю відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема, незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону «Про національні меншини в Україні». Національна належність особи, таким чином, є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.
Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, викладених у аналізі судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, від 19 червня 2013 року, не можуть бути встановлені в судовому порядку факти щодо належності до певної національності.
Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правового висновку, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №398/4017/18, справа за заявою особи про встановлення неправильності зазначення національності в актовому записі цивільного стану про народження не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв'язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 лютого 2018 року по справі №760/19921/16-ц.
Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, який міститься у постанові від 11 вересня 2019 року по справі №810/2732/18, у зв'язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності цей спір не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративного судочинства, а й у судовому порядку взагалі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.255, 258, 260, 261, 293, 315 ЦПК України, -
Відмовити у відкриття провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 (представник адвокат Синіло Тетяна Валеріївна), заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) про встановлення факту, що має юридичне значення, на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Херсонського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
СуддяІ. Ю. Зуб