вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" травня 2024 р. Справа№ 927/42/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
без повідомлення учасників справи
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.03.2024
у справі №927/42/24 (суддя - Моцьор В.В.)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради
про стягнення заборгованості.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося з позовом до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про стягнення заборгованості з відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям громадян, які проживають в місті Чернігові за період з 01.01.2022 по 30.04.2023 у розмірі 13587,93 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що в період з 01.01.2022 по 30.04.2023 виробничим підрозділом «Ніжинська дистанція сигналізації та зв'язку» регіональної філії «Південно-західна залізниця» надавались телекомунікаційні послуги на пільговій основі пільговим категоріям населення м. Чернігова, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про охорону дитинства", Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" та Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Разом з тим, відповідач в порушення вимог Бюджетного кодексу України, Законів України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" та "Про місцеве самоврядування в Україні" не відшкодував позивачу понесені витрати в сумі 13587,93 грн, чим істотно порушив права останнього.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 04.01.2024 відкрито провадження у справі №927/42/24 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 29.03.2024 у справі №927/42/24 у задоволенні позову Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що оскаржуване рішення винесене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права.
В обґрунтування доводів скарги апелянт відмічає, що відповідач є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, який підзвітний головному розпоряднику бюджетних коштів та відповідальному виконавцю бюджетної програми - Міністерству соціальної політики України. За пунктом 20-4 частини 1 статті 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів віднесено, зокрема, видатки на пільги з послуг зв'язку. При цьому незалежно від джерела фінансування видатків на пільги з послуг зв'язку, розрахунки за надані позивачем телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян повинні проводитись саме відповідачем, оскільки за приписами п. 1, 3, 4 постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 за №117, п. 20-4 частини 1 статті 91 Бюджетного кодексу України відповідач має законодавчо встановлений обов'язок по відшкодуванню або фінансуванню пільг з послуг зв'язку, наданих у спірному періоду. Водночас відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2024 апеляційну скаргу у справі №927/42/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №927/42/24, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
15.05.2024 до суду від Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач заперечує проти доводів скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Зокрема, відповідач зауважує, що пільги з оплати за користування послугами зв'язку передбачено низкою законодавчих актів України, тобто, ці пільги встановлені саме державою, а не органом місцевого самоврядування, відтак мають компенсуватися з державного бюджету і саме держава, як замовник послуг є боржником у цих правовідносинах. При цьому діючими нормативно-правовими актами не передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян.
Також відповідач відмітив, що рішеннями Чернігівської міської ради від 25.11.2021 №13/VIII-20 «Про бюджет міської територіальної громади на 2022 рік» та від 30.11.2022 №24/VIII-38 «Про бюджет Чернігівської міської територіальної громади на 2023 рік» видатки за напрямом «Надання пільг з оплати послуг зв'язку» не передбачено.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв'язку» регіональної філії «Південно-західна залізниця» АТ "Українська залізниця" є оператором електронних комунікацій (згідно дозволу на використання номерного ресурсу від 04.12.2020 серія НР №100565), який надає електронні комунікаційні (телекомунікаційні) послуги споживачам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.
Надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов'язком позивача.
Позивач у період з 01.01.2022 по 31.04.2023 надав телекомунікаційні послуги пільговим категоріям абонентів, які проживають в м. Чернігові, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та встановлені законодавством України пільги з їх оплати на загальну суму 13587, 93 грн, а саме: в січні 2022 року - на суму 1055,06 грн, в лютому 2022 року - на суму 1055,60 грн, в березні 2022 року - на суму 1055,60 грн, в квітні - на суму 1055,06 грн, в травні 2022 - на суму 852,60 грн, в червні 2022 - на суму 853,94 грн, в липні 2022 - на суму 812 грн, в серпні 2022 - на суму 756,99 грн, в вересні 2022 - на суму 852,60 грн, в жовтня 2022 - на суму 812 грн, в листопаді 2022 - на суму 771,40 грн, в грудні 2022 року - на суму 730,80 грн, в січні 2023 року - на суму 730,80 грн, в лютому 2023 року - на суму 730,80 грн, в березні 2023 року - на суму 730,80 грн та в квітні 2023 року - на суму 730,80 грн, що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням пільг з оплати послуг зв'язку.
Зазначені розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних із наданням пільг направлялись позивачем на адресу відповідача листами з описом вкладення, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Проте, Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради належним чином оформлені та підписані акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги за відповідний період позивачу не повернув.
08.05.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією №НЮ-16-151/23 про стягнення заборгованості по компенсації пільг за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям населення з 01.01.2022 по 31.03.2023 у розмірі 12857,13 грн.
Вказану претензію відповідач залишив без задоволення зазначивши, що діючими нормативно-правовими актами не передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з оплати телекомунікаційних послуг окремим категоріям громадян. А також вказав, що рішенням Чернігівської міської ради «Про бюджет Чернігівської міської територіальної громади на 2022 рік» від 25.11.2021 №13/VIII-20 та рішенням Чернігівської міської ради «Про бюджет Чернігівської міської територіальної громади на 2023 рік» від 30.11.2022 №24/VIII-38 видатки за напрямом «Надання пільг з оплати послуг зв'язку» підпрограми «Надання пільг з оплати послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг окремим категоріям громадян та компенсації за пільговий проїзд окремим категоріям громадян» (код 3030) програми «Соціальний захист та соціальне забезпечення» (код 3000) не передбачені.
В подальшому, 20.10.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією №НЮ-16-173/23П про стягнення заборгованості по компенсації пільг за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям населення з 01.01.2022 по 31.04.2023 у розмірі 13587,93 грн. Проте відповідь на зазначену претензію відповідач не надав.
У зв'язку з несплатою відповідачем коштів за телекомунікаційні послуги пільговим категоріям населення, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Заявляючи вимоги про стягнення з відповідача витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян відповідної територіальної громади у спірному періоді, позивач вважав, що їх відшкодування за рахунок видатків з місцевого бюджету повинен здійснити Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради, який є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, який підзвітний головному розпоряднику бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми - Мінсоцполітики.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що стороною зобов'язання з компенсації витрат позивачу за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян є держава, а тому відповідач не може бути боржником за такими зобов'язаннями. При цьому задоволення позовних вимог за рахунок видатків місцевих бюджетів може мати місце за наявності субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку визначеному Кабінетом міністрів України. Також, за висновками суду, матеріалами справи не встановлено обставин віднесення видатків на покриття пільги за послуги зв'язку до місцевого бюджету Чернігівської міської ради, що виключає можливість покладення відповідного відшкодування на відповідача. Відтак суд дійшов висновку, що визначений позивачем відповідач є неналежним відповідачем у цьому спорі.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1 ст. 170 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Як вже зазначалось, Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу «Ніжинська дистанція сигналізації та зв'язку» регіональної філії «Південно-західна залізниця» є оператором електронних комунікацій, який надає електронні комунікаційні (телекомунікаційні) послуги споживачам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.
Метою діяльності позивача, як учасника господарських відносин, є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 ГК України.
Таким чином, у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв'язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.
Саме такий висновок щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів з метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладений у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018 у справі №927/291/17, від 17.04.2018 у справі №906/621/17, від 23.10.2019 у справі №911/1924/18 та ін. (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів).
Заявляючи вимоги про стягнення витрат, понесених позивачем внаслідок надання населенню міста Чернігова послуг зв'язку на пільгових умовах, скаржник вважає, що їх відшкодування за рахунок видатків з місцевого бюджету повинен здійснити саме відповідач, оскільки за приписами п. 1, 3, 4 постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 за №117, п. 20-4 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України відповідач має законодавчо встановлений обов'язок по відшкодуванню або фінансуванню пільг з послуг зв'язку, наданих у спірному періоду.
Північний апеляційний господарський суд вважає такі доводи скарги помилковим з огляду на таке.
Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", відповідно до ст. 1 якого державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму
Статтею 17 цього Закону внормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (ст. 18 Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").
Стаття 19 цього Закону розділяє соціальні гарантії на обов'язкові та додаткові.
Відповідно ч. 3 цієї статті державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Водночас ч. 3 вказаної статті визначає, що органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Згідно з ч. 1 ст. 20 Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.
Пільги з оплати користування послугами зв'язку та комунікаційними послугами передбачено низкою законодавчих актів України. Так, перелік категорій громадян, яким державою встановлені державні соціальні гарантії у вигляді пільг, встановлено, зокрема, Законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Згідно з ч. 1 ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в, межах Конституції і законів України.
Відповідно до Конституції України (ст. 143) та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 16) повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні (самоврядні) та делеговані, тобто повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.
Здійснення зазначених соціальних виплат відносяться саме до делегованих і мають супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення ч. 3 ст. 142 Конституції України, відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення (п. "а" ч. 1 ст. 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Тобто, встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.
Зазначене повністю відповідає положенням ч. 3 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" щодо права органів місцевого самоврядування встановлювати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (ст. 1 БК України).
Розділ ІV БК України регулює міжбюджетні відносини, тобто, відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.
Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень (ст. 81 БК України).
Статтею 89 БК України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
До 2017 року до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено пільги окремим категоріям громадян (абз. 3 п.п. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 БК України).
Одночасно до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільги з послуг зв'язку окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у ст. 102 БК України, за ч. 1 якої видатки місцевих бюджетів, передбачені у п.п. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 цього Кодексу (тобто, на державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Норми, викладені в абз. 3 п.п. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 БК України, як і ст. 102 БК України, були виключені на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII "Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України", який набрав чинності 01.01.2017.
Однак це не означає автоматичного поширення випадків здійснення видатків за п. 20-4 ч. 1 ст. 91 БК України на видатки, які здійснювалися за вилученою нормою, як помилково стверджує позивач.
Так, за пп. "є" п. 9 ч. 1 ст. 87 БК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п. 5 ч. 2 ст. 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
На час виникнення спірних правовідносин такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.
Верховний Суд у постановах від 07.08.2023 у справі №922/1418/22 та від 06.10.2023 у справі №916/429/23 у подібних правовідносинах дійшов висновків, зокрема, що здійснення соціальних виплат за надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян відносяться саме до делегованих повноважень органу місцевого самоврядування і мають супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення ч. 3 ст. 142 Конституції України, відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
Встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.
Положення п. 6 ст. 92 Конституції України та вищенаведених статей Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" у сукупності свідчить про те, що покладання обов'язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв'язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.
Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб'єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.
Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до п. 6 ст. 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проєкт закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Відповідна правова позиція з питань встановлення соціальних пільг і гарантій та суб'єктів, які зобов'язані фінансувати таки пільги, наведена в численних постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі №904/138/21, від 01.02.2022 у справі №904/141/20, від 27.07.2022 у справі №904/7875/21, від 09.06.2023 у справі №916/3938/21, та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.
Як було відмічено, пільги з оплати послуг зв'язку (телекомунікаційні послуги) для пільгових категорій громадян встановлені Законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист". Відтак місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що стороною зобов'язання з компенсації витрат позивачу за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян є держава, а тому Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради не може бути боржником за таким зобов'язанням.
Більше того під час розгляду спору судом не встановлено обставин віднесення видатків на покриття пільг за послуги зв'язку до місцевого бюджету Чернігівської міської ради.
Відповідно до наявних у матеріалах справи рішень Чернігівської міської ради від 25.11.2021 №13/VIII-20 "Про бюджет міської територіальної громади на 2022 рік" та від 30.11.2022 №24/VIII-38 "Про бюджет Чернігівської міської територіальної громади на 2023 рік" видатків за напрямом "надання пільг з оплати послуг зв'язку" не передбачені, що виключає можливість покладення відповідного відшкодування на відповідача.
Матеріалами справи також не підтверджено отримання відповідачем субвенцій з державного бюджету місцевому бюджету для відшкодування відповідних витрат позивача.
Враховуючи викладене, оскільки стороною зобов'язання з компенсації витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян є держава, а матеріалами справи не встановлено надання субвенцій з державного бюджету місцевому бюджету міста Чернігова на здійснення державних програм соціального захисту, є помилковими доводи апеляційної скарги стосовно того, що розрахунки за надані позивачем телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян повинні проводитись саме відповідачем незалежно від джерела фінансування таких видатків.
За наведеного Господарський суд Чернігівської області дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради зобов'язань, боржником яких є держава, а відтак і про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованого рішення суду, при ухваленні якого судом вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.03.2024 у справі №927/42/24 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.03.2024 у справі №927/42/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко