Справа № 357/14591/23
Провадження № 2/357/885/24
іменем України
23 травня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Орєхова О. І. ,
за участі секретаря - Вальчук М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
В листопаді 2023 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші'звернулося до суду з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини.
Між товариством з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші» (надалі - Кредитодавець або Позивач) та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник або Відповідач) було укладено договір кредитної лінії № 00-7358919 від 29 березня 2023р (надалі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору, Кредитодавець надає Позичальнику Кредит у національній валюті у вигляді Кредитної лінії на умовах, передбачених Договором, а Позичальник зобов'язується одержати та повернути Кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені Договором.
Відповідно до пункту 1.2. Договору сума Кредитного ліміту складає: 2625,00 (дві тисячі шістсот двадцять п'ять ) гривень. Тип кредиту - Кредитна лінія.
Відповідно до пункту 1.3.1 Позичальник зобов'язаний оплатити проценти в рекомендовану дату оплати 18 квітня 2023р. протягом дії Кредитної лінії, Позичальник зобов'язаний сплачувати проценти на кожний 20 день після рекомендованої дати погашення процентів за фактичне користування грошовими коштами.
Відповідно до пункту 1.4. Тип процентної ставки - фіксована.
Відповідно до пункту 1.4.1. Договору знижена процентна ставка 1,00(один цілих 00 сотих)% від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, надається Позичальнику в якості заохочення та діє виключно за умови сплати процентів не пізніше рекомендованої дати оплати визначеної п.1.3.1. даного Договору. Знижена процентна ставка застосовується виключно в межах строку надання Кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, але не більше перших 20 днів користування Кредитом, тобто з 1 по 20 день включно.
Відповідно до пункту 1.4.2. Договору стандартна процентна ставка складає 2,50 (два цілих 50 сотих)% від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, застосовується у межах строку надання Кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, після 20 дня користування Кредитом, починаючи з 21 дня користування Кредитом, по день повернення Кредиту.
Відповідно до пункту 1.4.3. Договору позичальник розуміє та надає згоду Товариству, що використання стандартної процентної ставки є наперед обумовленим та не є односторонньою зміною умов Договору і застосовується відповідно до п.1.4.2. Договору.
Відповідно до пункту 1.4.4. Договору Позичальник проінформований, розуміє та погоджується що застосування стандартної ставки не є зміною процентної ставки у бік погіршення для Споживача, оскільки надання Кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки, а застосування зниженої процентної ставки є проявом лояльності Кредитодавця до Споживача та правом Кредитодавця, передбаченим умовами відповідної акції (програми лояльності), затвердженої та оприлюдненої Кредитодавцем на Сайті Кредитодавця.
Кредитодавець свої зобов'язання за Договором виконав, про що свідчить інформаційна довідка від з ТОВ ««Фінансова Компанія «Сан-РайзФінанс» від 16.11.2023. Проте відповідач не виконав свої зобов'язання та не сплатив проценти за користування кредитом.
Договір між Позивачем та Відповідачем було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи (надалі - ІТС), внаслідок чого, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» у сторін такого Договору виникли цивільні права та обов'язки майнового характеру.
Відповідно до пункту 4.3.1. Договору, Позичальник зобов'язується повернути Кредитодавцю суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором.
Термін платежу за договором настав, однак відповідач не виконав свої зобов'язання, а саме: не повернув отримані на підставі укладеного договору кошти та не сплатив проценти. У зв'язку з цим Кредитодавець і вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
На момент подачі цього позову, заборгованість становить 10125,00 (десять тисяч сто двадцять п'ять гривень 00 копійок), що складається з основної заборгованості в сумі 2625,00 (дві тисячі шістсот двадцять п'ять гривень 00 копійок) та суми заборгованості за процентами 7500,00 (сім тисяч п'ятсот гривень 00 копійок).
Про це свідчить Детальний розрахунок заборгованості від 16.11.2023 за договором кредитної лінії № 00-7358919 від 29 березня 2023 р.
Тому, просили суд стягнути з ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ID картка номер: НОМЕР_2 , видана: 23.02.2021, орган, що видав 3210, номер запису:20001102-04611, дійсна до: 23.02.2031 на користь ТОВ «Качай Гроші» суму заборгованості у розмірі 10125,00 (десять тисяч сто двадцять п'ять гривень 00 копійок), що складається з основної заборгованості в сумі 2625,00 (дві тисячі шістсот двадцять п'ять гривень 00 копійок) та суми заборгованості за процентами 7500,00 (сім тисяч п'ятсот гривень 00 копійок), № 00-7358919 від 29 березня 2023 р., а також понесені судові витрати в сумі 2147,20 (дві тисячі сто сорок сім гривень 20 копійок) судового збору та витрат на юридичну (правничу) допомогу в сумі 8 000,00 (вісім тисяч 00 копійок) гривень ( а. с. 1-10 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2023 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. (а.с. 56) та матеріали передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
27 листопада 2023 року здійснено запит стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача (а. с. 60).
21 грудня 2023 року за вх. № 8648 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача (а. с. 61).
Згідно отриманої інформації, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 02.04.2003 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.
Ухвалою судді від 22 грудня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Розгляд справи у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання у справі на 23.01.2024 року. Одночасно витребувано у АТ «Альфа Банк» інформацію щодо повних реквізитів картки НОМЕР_4 із зазначенням прізвища, ім'я та по-батькові власника цієї картки, та інформацію чи було зараховано 29.03.2023 року на зазначену картку 2 500 грн. (а. с. 62-64).
Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з відсутністю відповідача та відомостей про його належне сповіщення, останнього разу розгляд справи було відкладено на 23.05.2024 року ( а. с. 86 ).
В судове засідання позивач ТОВ «Качай Гроші» свого представника не направив,23.05.2024 року за вх. № 28445 судом отримано від представника - адвоката Кузеванової Р.Р. заяву, в якій просила розгляд справи проводити без участі позивача та його представника. Проти задоволення заочного рішення не заперечує ( а. с. 88, 89 ).
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у відповідності ідо вимог ЦПК України, однак відомості про його належне сповіщення на адресу суду не повернулися на час розгляду справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Так, з матеріалів справи вбачається, що неодноразово ( чотири ) судом викликався в судове засідання відповідач, при цьому, судові повістки ( кореспонденція ) направлялися судом на адресу відповідача за адресою його реєстрації, відповідно до отриманої судом інформації з відділу обліку та моніторингу інформацію про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача, однак жодного разу останній не отримував кореспонденції з суду, кожного разу, поверталися поштові конверти, причина повернення вказана працівниками пошти, як за закінченням терміну зберігання ( а. с. 84, 85 ).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б ).
Оскільки судом направлено судову повістку на дійсну адресу ( адресу реєстрації ), тому суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, враховуючи вищевикладені позиції у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
В свою чергу, позивач ( його представник ) скористувався вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Заяв та клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_1 не з'явився в судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надав відзив і представник позивача не заперечував проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.
23 травня 2024 року судом було ухвалено проводити розгляд справи в заочному порядку.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ТОВ «Качай Гроші» підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
Встановлено, щоміж товариством з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші» (надалі - Кредитодавець або Позивач) та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник або Відповідач) було укладено договір кредитної лінії № 00-7358919 від 29 березня 2023р. (надалі - Договір) ( а. с. 17-23 ).
Відповідно до пункту 1.1. Договору, Кредитодавець надає Позичальнику Кредит у національній валюті у вигляді Кредитної лінії на умовах, передбачених Договором, а Позичальник зобов'язується одержати та повернути Кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені Договором.
Відповідно до пункту 1.2. Договору сума Кредитного ліміту складає: 2625,00 (дві тисячі шістсот двадцять п'ять ) гривень. Тип кредиту - Кредитна лінія.
Відповідно до пункту 1.3.1 Позичальник зобов'язаний оплатити проценти в рекомендовану дату оплати 18 квітня 2023р. протягом дії Кредитної лінії, Позичальник зобов'язаний сплачувати проценти на кожний 20 день після рекомендованої дати погашення процентів за фактичне користування грошовими коштами.
Відповідно до пункту 1.4. Тип процентної ставки - фіксована.
Відповідно до пункту 1.4.1. Договору знижена процентна ставка 1,00 (один цілих 00 сотих)% від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, надається Позичальнику в якості заохочення та діє виключно за умови сплати процентів не пізніше рекомендованої дати оплати визначеної п.1.3.1. даного Договору. Знижена процентна ставка застосовується виключно в межах строку надання Кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, але не більше перших 20 днів користування Кредитом, тобто з 1 по 20 день включно.
Відповідно до пункту 1.4.2. Договору стандартна процентна ставка складає 2,50 (два цілих 50 сотих)% від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, застосовується у межах строку надання Кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, після 20 дня користування Кредитом, починаючи з 21 дня користування Кредитом, по день повернення Кредиту.
Відповідно до пункту 1.4.3. Договору позичальник розуміє та надає згоду Товариству, що використання стандартної процентної ставки є наперед обумовленим та не є односторонньою зміною умов Договору і застосовується відповідно до п.1.4.2. Договору.
Відповідно до пункту 1.4.4. Договору Позичальник проінформований, розуміє та погоджується що застосування стандартної ставки не є зміною процентної ставки у бік погіршення для Споживача, оскільки надання Кредиту за цим Договором здійснюється саме на умовах стандартної процентної ставки, а застосування зниженої процентної ставки є проявом лояльності Кредитодавця до Споживача та правом Кредитодавця, передбаченим умовами відповідної акції (програми лояльності), затвердженої та оприлюдненої Кредитодавцем на Сайті Кредитодавця.
Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладання Договору становить 5472,01% ( п. 1.6. Договору ).
Згідно з п. 1.7. Договору, Орієнтовна загальна вартість Кредиту на дату укладання Договору складає 9375 грн.
Дата надання/видачі Кредиту - дата перерахування Кредитодавцем зі свого поточного рахунку коштів Кредиту в сумі 2625,00 грн. на картку Позичальника № НОМЕР_3 , яка зазначається у форматі НОМЕР_5, емітовану банком України ( далі - платіжна картка ).
Пунктом 3.6. цього Договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються на залишок неповернутої суми кредиту за кожен день користування Кредитом, з дня видачі Кредиту до дати фактичного повного повернення Кредиту, протягом строку визначеного Договором.
Відповідно до пункту 4.3.1. Договору, Позичальник зобов'язується повернути Кредитодавцю суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені Договором.
Так, Кредитодавець свої зобов'язання за Договором виконав, про що свідчить інформаційна довідка від з ТОВ ««Фінансова Компанія «Сан-РайзФінанс» від 16.11.2023 р. ( а. с. 34 ).
Додано графік платежів, що є Додатком № 1 до Кредитного Договору №00-7358919 від 29.03.2023 року ( а. с. 23 ).
Проте, як зазначав позивач, відповідач не виконав свої зобов'язання та не сплатив проценти за користування кредитом.
Договір між позивачем та відповідачем було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи (надалі - ІТС), внаслідок чого, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» у сторін такого Договору виникли цивільні права та обов'язки майнового характеру.
Відповідно до пункту 4.1.4. розділу 4 Правил, Договір укладається Сторонами дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, в результаті чого відповідно до положень пунктів 1, 5, 7 частини 11 статті З Закону України «Про електронну комерцію» у сторін Договору виникають цивільні права та обов'язки. Договір укладається відповідно до вимог пункту 6 частини 11 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції (оферти) укласти Договір про видачу Кредиту в електронній формі, та його підписання Сторонами накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі згідно статті 5 Закону України «Про електронну комерцію».
Так, Позичальник через особистий кабінет на веб-сайті Кредитодавця подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе шляхом використання калькулятора на сайті Кредитодавця, ознайомився з паспортом кредиту і офертою та підтвердив умови отримання кредиту шляхом натискання кнопки «Я хочу підписати кредитний договір», після чого було сформовано одноразовий ідентифікатор, який було відправлено на телефон Позичальника і введено останнім в окреме поле для підтвердження підписання Договору. При цьому зазначаємо, що ІТС Кредитодавця не дозволяє перейти до наступного кроку у випадку невиконання умов попереднього. Тому Позичальник мав ознайомитися послідовно з паспортом кредиту (додається) та офертою, які містять всі істотні умови, передбачені законодавством та погоджені сторонами Договору. Договір містить персональні дані Позичальника, зокрема його прізвище ім'я по-батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адреса реєстрації, паспортні дані, контактний номер телефону. Таким чином, без використання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу на сайт Кредитодавця та вибору .строку і суми кредиту, Договір між Позичальником та Кридитодавцем не був би укладений. Позичальник здійснив чіткий алгоритм дій для проходження всіх етапів отримання кредиту і акцептував надану Кредитодавцем оферту.
Отже, укладення Договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі Позичальника та було вчинено чітку сукупність дій, спрямовану на отримання кредиту за допомогою ІТС. Позичальник ознайомився з умовами паспорту кредиту та офертою, після чого проявив намір вступити з Кредитодавцем у договірні відносини на умовах, визначених самим Позичальником. Підписанням оферти одноразовим ідентифікатором Позичальник засвідчив, що погоджується з усіма без виключення умовами оферти. При укладанні Договору Позичальник мав обсяг цивільної дієздатності та його волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі. Позичальник на момент укладення Договору не заявляв додаткових вимог щодо умов позики та в подальшому прийняв надані Кредитодавцем грошові кошти.
Вищезазначений порядок укладення електронного договору узгоджується також з практикою Верховного суду (Постанови Верховного суду від 12.01.2021 у справі№ 524/5556/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст.11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст.12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Позиція суддів Верховного Суду з питання «письмової форми» одностайна. Наприклад, у справі №561/77/19 від 16.12.2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України.) Абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Таким чином, електронна форма договору прирівнюється до письмової, проте з певними особливостями щодо укладення таких договорів. Сторони вільні обрати форму правочину, в т.ч. електронну. Тож електронний договір не може бути визнаний недійсним виключно через те, що він має електронну форму.
Як вбачається з вищенаведеного порядку при укладенні договору, відповідачем здійснені дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення договору. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договору було б неможливе.
Наведені обставини доводять факт звернення відповідача до банку та отримання ним кредитних коштів, що у свою чергу свідчить про виникнення між сторонами прав і обов'язків, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих параграфом 2 глави 71 ЦК України «Кредит».
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Згідно з ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.
Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак, під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим, ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин вчиняється у формі, встановленій законом, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно зі ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в строк, встановлений договором, відповідно до умов договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
В силу ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
На підставі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Договір в силу приписів ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Встановлено, що на момент подачі цього позову, заборгованість відповідача перед позивачем становить 10 125,00 грн., що складається з основної заборгованості в сумі 2 625,00 грн. та суми заборгованості за процентами 7500,00 грн., що свідчить Детальний розрахунок заборгованості від 16.11.2023 за договором кредитної лінії № 00-7358919 від 29 березня 2023 р. ( а. с. 50-52 ).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є примусове виконання зобов'язання в натурі. Примусове виконання зобов'язання в натурі, - це спосіб захисту, який випливає з загального принципу повного і належного виконання зобов'язання та полягає в зобов'язанні здійснити дію, або утриматися від її здійснення, незалежно від застосування до боржника інших заходів впливу.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
В порушення вищезазначених вимог закону та умов договору, відповідач зобов'язання за договором не виконує, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Так, оскільки відповідач порушив умови кредитного договору, позивач правомірно звернувся до суду з вказаним позовом.
Водночас, З боку відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача ТОВ «Качай Гроші», а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо нарахованих сум.
Розрахунок боргу обґрунтований належним чином, відповідачем не спростований.
Частиною 4 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень».
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
До того ж, в правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», що відображено в постановах від 12.01.2022р. у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 р.у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 р. у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 р. у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 р. у справі № 234/8079/20.
Волевиявлення сторони щодо підписання договору свідчить, що особа, яка погоджується укласти договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов договору.
Тому, даючи оцінку наданим доказам, суд прийшов до висновку, що на користь позивача належить стягнути з відповідача заборгованість за договором кредитної лінії № 00-7358919 від 29 березня 2023 р. в загальному розмірі 10 125,00 грн. у зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань, що складається з основної заборгованості в сумі 2 625,00 грн., яка була отримана з боку останнього та не повернута, а також суми заборгованості за процентами 7500,00 грн., розмір та порядок нарахуваннях яких, передбачений умовами договору, з чим був погоджений ОСОБА_1 підписуючи його.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Окрім того, позивач просив суд стягнути з відповідача витрати понесені на правову допомогу в розмірі 8 000 гривень.
Відповідно до частин 1 та пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон N 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону N 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа N 755/9215/15-ц, провадження N 14-382цс19.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч.3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру таабо порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Такий правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
З наданих суду представником позивача доказів, пов'язаних з оплатою правової допомоги, останнім було надано наступні документи: Договір № 04/01 про надання юридичної ( правової ) допомоги від 04 січня 2023 року ( а. с. 45-47 ); попередній ( орієнтовний ) розрахунок суми витрат на юридичну ( правничу ) допомогу від 17.11.2023 року ( а. с. 48 ); Акт приймання-передачі виконаних робіт від 17.11.2023 року ( а. с. 44 ); квитанція № 17/11 від 17.11.2023 року про сплату 8000 грн., де платник ТОВ «Качай Гроші», отримувач адвокат Кузеванова Р.Р., згідно договору про надання юридичної ( правничої) допомоги № 04/01 від 04.01.2023 року ( а. с. 43 0.
Відповідно до п. 3.1. Договору № 04/01 про надання юридичної ( правової ) допомоги від 04 січня 2023 року, за правову допомогу, передбачену в п. 1.2. даного Договору, Замовник4 сплачує Адвокату винагороду ( гонорар ) в розмірі, який фіксується в акті приймання-передачі виконаних робіт.
Отже, позивачем доведено понесення останнім витрат на правову допомогу при розгляді вищевказаної справи.
Під-час розгляду справи з боку сторони відповідача не надходило жодних клопотань, як і клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що виключає можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Така правова позиція міститься в постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.
Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.
У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.
При цьому, потрібно враховувати правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).
ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів ( ч. 1 ст. 89 ЦПК України ).
Отже, суд перш за все має визначити, чи є обґрунтованим визначений розмір і чи є підстави для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 11.11.2021 № у справі 910/7520/20.
В зазначеній постанові Верховний Суд вказав, доводи суду апеляційної інстанції, що зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги безпосередньо пов'язане з наявністю клопотання, є неправильними, оскільки перш за все суд має визначити, чи є обґрунтованим визначений розмір і чи є підстави для відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України.
Також суд зазначає, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 04.10.2021 від №640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19 тощо). Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 07.02.2022 у справі № 910/20792/20 та в постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17.
При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).
Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20).
Отже, відповідними нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, суд вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката в загальному розмірі 8000 грн. не є співрозмірним та не відповідає критеріям розумності та справедливості.
Суд не вважає належним чином обґрунтованою суму компенсації витрат на правничу допомогу у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Оцінюючи надані з боку адвоката послуги, суд зазначає, що дана справа не є складною, дана категорія справ є розповсюдженою, тому з боку адвоката не потребувало значного часу для підготовки проекту позовної заяви ( 5 годин ), де вартість склала 4000 грн..
Підготовка клопотання про витребування доказів ( 1 година ), сума якої склала 1000 грн. та підготовка адвокатського запиту до АТ «Альфа Банк» ( 1 година ), сума склала 1000 грн., також не відповідають співмірності обсягу цих послуг та затраченого часу, так як такі клопотання не є об'ємними ( коротенькі ).
Тому, ураховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Качай Гроші» в рахунок компенсації понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 грн.
Відповідно до ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).
Згідно із п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем ТОВ«Качай Гроші» були понесені судові витрати у сумі 2 147 гривень, про що свідчить наявна в матеріалах справи платіжна інструкція від 20.11.2023 року (а.с. 13).
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, понесений останнім при зверненні до суду у вищевказаному розмірі.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 16, 203, 526, 530, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 632, 638, 903, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 5, 12, 19, 27, 76, 77, 81, 89, 128, 131, 137, 141, 187, 211, 247, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», Законом України «Про судоустрій і статус суддів»,п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір» , суд,-
Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити.
Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача товариства з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші» заборгованість за договором кредитної лінії № 00-7358919 від 29.03.2023 року в розмірі 10 125 гривень, витрати понесені на правову допомогу в сумі 4000 гривень та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 147,20 гривень, загалом 16 272,20 гривень ( шістнадцять тисяч двісті сімдесят дві гривні двадцять копійок ).
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Качай Гроші» (адреса місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Малевича Казимира, буд. 86, корпус «И», ЄДРПОУ: 41697872 );
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП6 НОМЕР_1 ).
Повний текст заочного рішення складено 23 травня 2024 року.
Заочне рішення надруковане в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя О. І. Орєхов