Справа № 120/978/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Ю.М.
Суддя-доповідач - Сушко О.О.
24 травня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Мацького Є.М. Залімського І. Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
В січні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неврахування його вислуги років у періоди з 01.04.1944 по 31.12.1944 у колгоспі « ІНФОРМАЦІЯ_1 », проходження військової служби з 10.09.1951 по 19.12.1956 та службу водієм Вінницького райкома партії в період з 12.07.1957 по 08.09.1959; зобов'язати відповідача винести наказ щодо внесення змін до встановленої позивачеві вислуги років шляхом зарахування його вислугу років у періоди з 01.04.1944 по 31.12.1944 (у колгоспі « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), проходження військової служби з 10.09.1951 по 19.12.1956 та службу водієм Вінницької райком партії в період з 12.07.1957 по 08.09.1959; зобов'язати відповідача направити до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області документи, які свідчать про внесення змін до встановленої позивачеві вислуги років шляхом зарахування ОСОБА_1 вислуги років у періоди з 01.04.1944 по 31.12.1944 (у колгоспі « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), проходження військової служби з 10.09.1951 по 19.12.1956 та службу водієм Вінницької райком партії в період з 12.07.1957 по 08.09.1959.
Відповідно до ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року позовну заяву повернуто особі, яка її подала.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що 15.07.1985 позивача було звільнено зі служби в органах внутрішніх справ, однак на момент звільнення зі служби ОСОБА_1 не було відомо про те, які періоди служби йому було враховано до вислуги років.
Позивач зазначив, що до вислуги років йому не було враховано деякі періоди служби, про що позивач дізнався у 2023 році, з листів Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ від 04.09.2023 та Управління міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області від 30.10.2023.
У клопотанні про поновлення строку звернення до суду з позовом представник позивача вказав, що саме з зазначених вище листів позивач дізнався, що його вислуга років становить 29 років 02 місяці 02 дні.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вважав, що позивач пропустила строк звернення до адміністративного суду із відповідними позовними вимогами без поважних причин.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, згідно ч. 1,2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положеннями ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Стосовно відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19.
Суд першої інстанції, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 30.01.2024 зазначив, що згідно з відомостей системи "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено, що ОСОБА_1 звертався до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою, що зареєстрована судом 27.12.2023 та якій присвоєно №120/19420/23, у якій заявлено аналогічні позовні вимоги, однак ухвалою від 05.01.2024 позовну заяву повернуто позивачеві у зв'язку з її відкликання позивачем.
Відтак, доводи сторони позивача про те, що ОСОБА_1 з моменту звільнення (15.07.1985) до моменту звернення до моменту отримання листа Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ від 04.09.2023 не знав які періоди його стажу зараховано до вислуги років та скільки в календарному обчисленні складає така вислуга, є необґрунтованими.
Крім того, позивачем до адміністративного позову у справі №120/19420/23 було долучено розрахунковий лист (расчет) № Е-718854, виданий ОСОБА_1 від липня 1985 року, з якого слідує, що посадовою особою розписано по періодам вислугу років та у підсумку зазначено, що вислуга років позивача станом на 15.07.1985 становить 29 років 02 місяці 02 дні.
Слід зазначити, що розрахунковий лист містить відмітку, що ОСОБА_1 ознайомився з останнім 24.07.1985, що засвідчено його власноручним підпис.
Отже, доводи представника позивача про те, що позивач на момент звільнення зі служби не знав про те, які періоди зараховано до його вислуги років, спростовуються розрахунковим листом (расчет) № Е-718854.
Проте, позивачем при зверненні до суду у січні 2024 року не було долучено розрахункового листа (расчет) № Е-718854, що може свідчити про те, що позивач навмисно намагається ввести суд в оману.
У листі від 04.09.2023 №В-21301/49-21682-2023 Департамент пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ надав інформацію про те, що до вислуги років позивача увійшли періоди служби в армії з 11.09.1951 по 10.12.1956 та в органах внутрішніх справ з 12.08.1961 по 15.07.1985, що в календарному обчисленні становить 29 років 02 місяці 02 дні. У свою чергу, розрахунковий лист (расчет) № Е-718854 від липня 1985 року, з яким позивач був ознайомлений під підпис, містить аналогічні відомості про періоди, які включені до вислуги років та їх загальну тривалість.
Відтак, з моменту отримання листа від 04.09.2023 позивач не дізнався про нові обставини, факти, які йому не були відомі у 1985 році, що свідчить про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав лише у вересні 2023 року.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Наведені позивачем у клопотанні обставини щодо пропуску строку звернення до суду з відповідним позовом не свідчать про поважність причин пропуску такого строку, тому заява про поновлення такого строку задоволенню не підлягає, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовну заяву з доданими до неї документами слід повернути особі, яка її подала.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Мацький Є.М. Залімський І. Г.