П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/24688/23
Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.
Дата і місце ухвалення 29.02.2024р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів: Федусика А.Г.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 р. у справі №420/24688/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини, одноразової грошової допомоги в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 р. позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення у справі не врахував, що звільнення військовослужбовця в період дії воєнного стану за пп. «г» п. 3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не надає йому права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, згідно пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Зважаючи на зазначене апелянт просив апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України №537 від 12.07.2023р. позивача звільнено з військової служби за п.п. «г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через такі сімейні обставини або інщі поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
30.08.2023р. представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, в якому, зокрема просив виплатити ОСОБА_1 одноразову грошової допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Листом від 04.09.2023р. Військова частина НОМЕР_1 повідомила представника позивача про відсутність підстав для виплати позивачу вказаної вище допомоги.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 25% грошового забезпечення за кожен календарний рік служби, останній звернувся до суду першої інстанції з відповідним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції визнав право позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у зв'язку з чим зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити останню.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно з частиною п'ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах:
1) у мирний час;
2) під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації- протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації);
3) з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, таз моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, зокрема, через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) коли один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років (пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону).
Абзацом 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
12 червня 2013 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №413 (далі - Постанова №413), якою, на виконання положень статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10 серпня 2012 року №470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29 жовтня 2012 року №618, затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу.
Частина п'ята статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» розрізняє (виокремлює, групує) такі умови (обставини) для припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом: у мирний час (пункт 1 частини п'ятої); під час дії особливого періоду (крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану) (пункт 2 частини п'ятої); під час проведення мобілізації та дії воєнного стану (пункт 3 частини п'ятої).
Оскільки, для цілей звільнення з військової служби стаття 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» чітко відокремлює підстави для звільнення військовослужбовців під час дії воєнного стану від підстав для звільнення військовослужбовців зі служби під час дії особливого періоду чи мирного часу, то є достатні підстави вважати, що й виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, має зв'язок (залежність) як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби.
Для оцінювання дій, рішень чи бездіяльності відповідача через призму дотримання вимог абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» цей аспект важливий, адже застосування приписів цієї статті вимагає наявності (сукупності) відповідних юридичних фактів. У контексті цієї справи це передбачає не тільки існування у військовослужбовця вислуги 10 років і більше на час звільнення зі служби, але також наявності сімейних обставин або інших поважних причини, перелік яких визначається постановою №413.
Цією постановою визначено, що військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини:
виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері);
утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дочки, сина віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи або продовжує навчання (студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військових навчальних закладів), стажисти вищого навчального закладу) і у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги матері (батька);
укладення шлюбу військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу із громадянкою (громадянином) України, іноземцем або особою без громадянства, що постійно проживає за межами України;
хвороба військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу або члена його сім'ї, якщо така хвороба згідно з висновком лікарської або лікарсько-експертної комісії перешкоджає військовослужбовцю або особі рядового чи начальницького складу проходити службу в даній місцевості чи проживати в ній членові його сім'ї, у разі відсутності можливості переміщення (переведення) до іншої місцевості;
необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;
наявність у військовослужбовця, особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей;
неможливість призначення одного з військовослужбовців, осіб рядового чи начальницького складу, які перебувають у шлюбі, в межах одного населеного пункту (гарнізону) в разі переміщення (переведення) дружини (чоловіка) на нове місце служби до іншого населеного пункту (гарнізону);
довгострокове відрядження за кордон дружини (чоловіка) військовослужбовця, особи рядового і начальницького складу.
Висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивача з військової служби відбулось на підставі пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є помилковим, оскільки, згідно наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України №537 від 12.07.2023р., звільнення відбулося з інших нормативних підстав (пп. «г», п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»), а головне - під час дії воєнного стану, що не охоплювалося сферою застосування абзацу другого частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції на час звільнення позивача).
Отже, висновок суду першої інстанції проте те, що оскільки звільнення позивача було здійснено на підставі підпункту «г», пункту 2, частини 4, статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», який підпадає під дію абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а отже позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби є передчасним.
Так, зокрема, підставою для звільнення зі служби, про яку йде мова, передбачена: у підпункті «в» пункту 3 частини другої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у підпункті «ґ» пункту 1 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у підпункті «ґ» пункту 1 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Прикметно те, що звільнення з цих підстав з військової служби не пов'язується з особливим періодом та/або воєнним станом, (що має пояснення, коли зіставити ці підстави з датою ухвалення Постанови № 413, а також редакцією абзацу другого частини 2 статті 15 Закону № 2011-XII, яка діяла на дату звільнення позивача).
Інша ситуація з підставами для звільнення з військової служби через «сімейні обставини або інші поважні причини», які передбачені, зокрема, у підпункті «г» пункту 1, підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у підпункті «ґ» пункту 2, підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у підпункті «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону № 2011-XII України «Про військовий обов'язок і військову службу» і які якраз стосуються особливого періоду та воєнного стану.
Як можна побачити, текстуальний виклад цих нормативних підстав в названій статті Закону не має посилання на акт Кабінету Міністрів України чи інший нормативний (підзаконний) акт, натомість «сімейні обставини або інші поважні причини», які дозволяють військовослужбовцеві звільнитися з військової служби під час дії особливого періоду або під час дії воєнного стану, визначені безпосередньо у тексті Закону.
Зважаючи на це, апеляційний суд вважає, що не має підстав для застосування Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, які затверджені Постановою №413, як, власне, («бланкетної») умови для звільнення зі служби (зокрема, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»), а звідси - для застосування абзацу другого частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в цілях виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, яка якраз пов'язувалася з підставами, визначеними у постанові № 413.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що позивач не має права на нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 24 січня 2024 року по справі № 140/1143/23.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, оскільки висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню на підставі ст. 317 КАС України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 р. у справі №420/24688/23 скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач А.В. Бойко
Судді О.А. Шевчук А.Г. Федусик