14 травня 2024 р.Справа № 440/10111/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 року, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, повний текст складено 23.01.24 року у справі № 440/10111/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправним та скасування наказу,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) в якому просив суд:
- визнати протиправними та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 , підполковника ОСОБА_2 , від 20.11.2022 року №561 про завершення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини ОСОБА_1 ;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь позивача, понесені ним судові витрати, що складаються з витрат на правничу правову допомогу у розмірі 10000 грн.
В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що вважає протиправним наказ командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 від 20.11.2022 року № 561 про завершення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини ОСОБА_1 .
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, вважає рішення суду необргрунтованим та прийнятим із порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 року у справі № 440/10111/23 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги позивачем зазначено, що оскаржуване рішення винесеною поверхнево без повного дослідження судом усіх обставин справи, порушено вимоги щодо об'єктивності та неупередженості. Зокрема, судом першої інстанції однобічно досліджено обставини справи та проігноровано ґрунтовні доводи позивача щодо отримання особисто командиром ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_3 25.10.2022 року рапорту про звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби на підставі частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (у редакції станом на момент подачі рапорту) у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Крім того проігнороване клопотання представника позивача від 23.01.2024 року про долучення доказів. У тексті рішення відсутня будь-яка згадка суду про зазначене клопотання, як і його процесуально - правова оцінка.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на її необґрунтованість і безпідставність, просив скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 залишити без змін.
Представником позивача було подано відповідь на відзив, в якому з доводами відзиву він не погоджується.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення при військовій частині НОМЕР_1 .
05.11.2022 року заступником командира військової частини з морально-психологічного забезпечення капітаном ОСОБА_4 подано рапорт про те, що при перевірці особового складу військової частини НОМЕР_1 в розташуванні тилового пункту АДРЕСА_1 , було виявлено відсутність військовослужбовця ОСОБА_1 під час виконання завдань за призначенням в період воєнного стану.
Того ж дня, 05.11.2022 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 №449 “Про проведення службового розслідування” вирішено провести розслідування з метою встановлення обставин та причин, що призвели до самовільного залишення військової частини старшим стрільцем 2 стрілецького відділення 3 взводу 2 роти солдатом ОСОБА_1 .
За результатами службового розслідування було складено акт службового розслідування на підставі якого винесено наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2022 року №561 "Про завершення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини М. Дворник", відповідно до якого було виявлено, що солдат ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину. Засобами телефонного зв'язку було встановлено, що ОСОБА_1 перебуває за адресою АДРЕСА_2 . Солдат ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину та станом на 20.11.2022 перебуває за межами її розташування. Станом на 20.11.2022 ОСОБА_1 до військової частини не з'явився.
У зв'язку з чим вирішено службове розслідування завершити, направити результати службового розслідування до управління ДБР.
Позивач вважає наказ відповідача від 20.11.2022 № 561 "Про завершення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини М. Дворник" протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірний наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2022 року №561 "Про завершення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини М. Дворник" є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється за Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною четвертою статті 2 цього Закону порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою.
Згідно ст. 12 Статуту ВС ЗСУ про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут). Відповідно статтям 1-2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Згідно з статтею 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Згідно ст. 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Порядок накладення дисциплінарних стягнень визначений статтями 83-95 Дисциплінарного статуту.
Так, згідно із статтею 83 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Статтями 84, 85 цього ж Статуту установлено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 608 виконавською дисципліною є належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями функціональних обов'язків (посадових інструкцій), наказів Міністерства оборони України, доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин).
Згідно абзацу 4 пункту 2 розділу I Порядку №608 службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 Розділу III Порядку рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов'язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов'язків.
Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.
У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України ( пункт 3 розділу ІV Порядку № 608).
Відповідно пунктів 1, 6 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частину. Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Пунктом 1 розділу VІ Порядку № 608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Відповідно до вимог пункту 2 розділу VІ Порядку № 608 дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Згідно з вимогами пункту 4 розділу VІ Порядку № 608 якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.
Аналізуючи спірний наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 20.11.2022 №561 "Про завершення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини М. Дворник" в частині, що стосується процедури проведення службового розслідування, суд першої інстанції дійшов висновку, що така процедура не була порушена.
Щодо посилання позивача на необхідність постійного догляду за бабусею, яка є особою літнього віку, та на необхідність достатнього матеріального забезпечення, щоб утримувати членів його сім'ї, колегія суддів визнає посилання такими, що не спростовують висновків суду.
Стосовно доводів апеляційної скарги відносно неврахування судом першої інстанції рапорту про звільнення від 25.10.2022, колегія суддів звертає увагу, що на зазначений рапорт начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , було надано відповідь з пропозицією звернутись до командування військової частини, де позивач безпосередньо проходить військову службу за призивом під час мобілізації.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не наведено причин не повідомлення безпосереднього командира про причини залишення місця служби, доводи наведені позивачем, не підтверджують поважність самовільного залишення ним військової частини.
З матеріалів службового розслідування встановлено, що при його проведенні дотримані положення Порядку №608. Актом службового розслідування встановлено неправомірні дії військовослужбовця та причинний зв'язок між діями і подією. Самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини є правопорушенням. В залежності від конкретних обставин, таке діяння може бути кваліфіковане як адміністративне чи кримінальне правопорушення. В незалежності від того, як буде кваліфікований вчинок, спільним як для адміністративного, так і для кримінального правопорушення є: суб'єкт - військовослужбовець; суб'єктивна сторона - прямий умисел з метою тимчасового ухилення від служби; об'єктивна сторона - самовільне залишення місяця служби. Самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати.
Так, самовільне залишення місця служби призвело до порушення вимог статті 6, абзаців 1,2,4 статті 11, статей 16, 127, абзаців 1, 3-5, 7-8, 12, 15- 17 статті 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1,2,3, абзаців 1, 5 статті 4 Дисциплінарного статуту.
Вина військовослужбовця у самовільному залишенні військової частини або місця служби завжди характеризується прямим умислом, при чому, винний має намір ухилитися від військової служби на тривалий термін, а не тимчасово. Причинами та умовами вчинення правопорушення стали особиста недисциплінованість, низька правосвідомість, невиконання вимог чинного законодавства та нехтування ними. Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, смерть або тяжка хвороба членів його сім'ї, стихійне лихо чи інші надзвичайні обставини, які підтверджені відповідними документами.
Підтверджуючих документів про законність та поважність причин відсутності на військовій службі позивач не надав.
Колегія суддів звертає увагу на те, що самовільне залишення частини полягає у тому, що військовослужбовець в будь-який час залишає територію військової частини або місце служби, не одержавши дозволу відповідного начальника. Під військовою частиною слід розуміти територію у межах казарменого, табірного, похідного чи бойового розташування частини. Місцем служби військовослужбовця, як правило, є військова частина, в якій він проходить службу, і тому поняття військової частини і місця служби звичайно збігаються. Якщо вони не збігаються, то під місцем служби слід розуміти всяке інше місце, де військовослужбовець повинен протягом деякого часу виконувати військові обов'язки або перебувати відповідно до наказу або дозволу командира (начальника).
Верховний Суд в постанові у справі №813/1021/17 від 19 лютого 2020 року зазначив, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
Службовим розслідуванням, на підставі якого прийнято спірний наказ командира військової частини було встановлено факт самовільного залишення місця служби позивачем, встановлено його вину, причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась, вказано вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено, досліджено причини та умови, що сприяли правопорушенню. Причини відсутності позивача на службі не були встановлені в ході розслідування, оскільки позивач ніяким чином не повідомив командира про причини самовільного залишення місця служби, не сповістив командира про причини відсутності.
Виходячи із змісту вчиненого правопорушення при вирішенні питання про наявність у діях позивача складу дисциплінарного проступку, колегія суддів приймає до уваги, що позивач не заперечує факту самовільного залишення місяця служби та відсутність на службі понад 10 діб.
Щодо посилання позивача на відсутність у матеріалах службового розслідування доказів повідомлення позивача про проведення службового розслідування, колегія суддів зазначає, що доказів оскарження позивачем дій щодо призначення, проведення, способу проведення службового розслідування матеріали справи не містять.
Наведене вище узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 22.07.2020 року у справі №826/16420/18.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції однобічно дослідив обставини справи та проігнорував ґрунтовні доводи позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не спростовують правомірність наказу від 20.11.2022 №561.
Стосовно доводів позивача на те, що судом першої інстанції було проігноровано клопотання адвоката Шаповалова А.М. від 23.01.2024 року про долучення доказів та відсутність у тексті рішення будь-якої згадки про зазначене клопотання, то колегія суддів відхиляє такі доводи, як такі, що не впливають на вирішення даної справи, оскільки, з урахуванням вимог ч.5 ст.242 КАС України, не є обов'язковими для врахування у даній справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі №480/1206/23.
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Позивачем не було доведено обставин на яких ґрунтуються його вимоги.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, було доведено (доказано) правомірність оспорюваного наказу який є предметом оскарження у даній справі.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо безпідставності заявлених вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у їх задоволенні.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Колегія суддів відповідно до ст.139 КАС України визнала такими, що не підлягають задоволенню вимоги заявлені скаржником в частині стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 понесені судові витрати , що складаються з витрат на професійну правничу допомогу, оскільки за наслідками апеляційного перегляду не встановлено правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.01.2024 року у справі № 440/10111/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Мінаєва
Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський
Повний текст постанови складено 24.05.2024 року