24 травня 2024 року Чернігів Справа № 620/5091/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладене в листі від 14.03.2024 №1в/2/1123, щодо невиключення з військового обліку ОСОБА_1 , який зареєстрований: АДРЕСА_1 ;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з військового обліку ОСОБА_1 , який зареєстрований: АДРЕСА_1 , як особу, засуджену до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.
Позов обґрунтовано тим, що позивач як особа, засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, відповідно до пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» має бути виключений з військового обліку і відмова відповідача виключити його з військового обліку є протиправною.
Ухвалою суду від 15.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що військовозобов'язані, які були засуджені до позбавлення волі та звільненні від відбування покарання з випробуванням, не підпадають під дію пунктів 6, 7 статті 37 статті Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та можуть бути мобілізовані на загальних підставах, тому підстави для зняття позивача з військового обліку відсутні.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій підтримав позовні вимоги, просив задовольнити з підстав, зазначених у позові, наголосивши, що пункт 6 частини 6 статті 37статті Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не ставить в залежність засудження до позбавлення волі і відбування покарання, які за правовою природою є різними дефініціями.
Від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримав доводи, зазначені у відзиві, просив відмовити у задоволені позову.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.
Відповідно до вироку Новозаводського районного суду міста Чернігова від 22.07.2022 у справі №751/1615/22, який набув чинності 23.08.2022, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 396 КК України, та на підставі статті 70 КК України призначено остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах України на строк 2 (два) роки. Застосовано ст. 75 КК України та звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком на 2 (два) роки, та покладено обов'язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України (а.с. 11-15, 16).
Позивач перебуває на військовому обліку в Першому відділенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується військовим квитком (а.с. 6-8).
14.02.2024 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про виключення його з військового обліку як особу, яка була засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (а.с.9).
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.03.2024 №1в/2/1123 позивачу відмовлено у виключенні з військового обліку, оскільки від відбуває покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням (а.с.10).
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Громадяни проходять військову службу відповідно до закону.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2232-XII).
Так, Закон №2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно із частиною 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Статтею 2 Закону №2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 1 статті 3 Закону №2232-ХІІ).
Згідно із частиною 9 статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та триває до цього часу.
24.02.2022 з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань Законом України від 03.03.2022 №2105-ІХ затверджений Указ Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію».
Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII, у редакції чинні на момент виникнення спірних правовідносин) мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Згідно із частиною 5 статті 22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
За приписами частин 7, 8 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки
Відповідно до пункту 1 вказаного Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Крім того, згідно із частиною 5 статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок №1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності.
Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період (пункт 3 Порядку №1487).
Відповідно до пункту 20 Порядку №1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є для військовозобов'язаних - є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного.
Згідно із пункту 22 Порядку №1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону №2232-ХІІ.
За приписами пункту 79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством.
Відтак до компетенції районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить виключення військовозобов'язаних з військового обліку.
Підстави виключення з військового обліку військовозобов'язаних визначені частиною 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ
Так, відповідно до пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджений за ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 396 Кримінального кодексу України до 4 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах України на строк 2 роки, відповідно до статті 75 Кримінального кодексу України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки.
Відповідно до положень частини 6 статті 12 Кримінального кодексу України злочин, передбачений частиною 2 статті 365 Кримінального кодексу України, віднесений до тяжких злочинів.
Таким чином, на момент подання (14.02.2024) ОСОБА_1 заяви від 14.02.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 були наявні правові підстави для виключення позивача з військового обліку на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ.
Суд звертає увагу, на те, що редакція пункту 6 частини 6 статті 37 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачає, що виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Водночас розмежування того, чи ці особи звільненні від відбування покарання з випробуванням, чи реально відбували покарання, вказана норма не містить. Тобто, вказана норма не ставить у залежність засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину і відбування покарання, які за своєю природою є різними поняттями.
З огляду на викладене підстави відмови, зазначені відповідачем у листі від 14.03.2024 №1в/2/1123, є необґрунтованими і протиправними.
Відповідач не довів, що діяв у спосіб, визначений законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини 4 статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити повністю шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у виключенні з військового обліку та зобов'язання відповідача виключити позивача з військового обліку як особу, засуджену до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача належить стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виключенні з військового обліку.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з військового обліку ОСОБА_1 як особу, засуджену до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Повний текст рішення суду складено 24 травня 2024 року.
Суддя Ольга ТКАЧЕНКО