16 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 345/637/24 пров. № А/857/8345/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
за участю секретаря Кулабухової М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 березня 2024 року (ухвалене головуючим - суддею Кардаш О.І. у м. Калуш) у справі № 345/637/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив скасувати постанови серії БАА № 978691 від 08.01.2021 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що спірна постанова є необґрунтованою, винесеною з порушенням чинного законодавства, викладені у ній обставини та підстави порушення правил дорожнього руху такі, що не відповідають дійсності, а розгляд справи є неповним та необ'єктивним.
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25.03.2024 адміністративний позов задоволено. Постанову серії БАА № 978691 від 08.01.2021 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу визнати неправомірною та скасовано. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 121 КУпАП - закрито.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в порушення вимог ст. 77 КАС України не надано доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови і у даному випадку відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами, що позивач вчинив адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та в прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що недотримання правил дорожнього руху позивачем підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення та долученими відеозаписами.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що згідно змісту оскаржуваної постанови, позивач 08.01.2024 о 10:28 год, в м. Калуш по вул. Каракая порушив ПДР, а саме п. 2.3. «в», не користувався ремнем безпеки та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП (а.с. 13).
Позивач вважаючи оскаржену постанову незаконною, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами ч. 5 ст. 160 КАС України право оскаржити рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень мають особи, права, свободи та інтереси яких відповідні рішення, дії чи бездіяльність порушують.
Відповідно до п. 1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР) учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно п. 2.3 «в» ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
Згідно ч. 5 ст. 121 КУпАП встановлено відповідальність, так за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відтак згідно наведеного вище колегія суддів встановила, що передбачено відповідальність за порушення правил користування засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки) під час руху транспортного засобу.
Статтею 9 КУпАП закріплено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Згідно зі ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Положеннями п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справи України від 07.11.2015 № 1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься в разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 126 КУпАП.
Згідно із ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 279-8 цього Кодексу.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченими ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Згідно ч. 1 - 3 ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
В силу положень ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а ч.1, 2 ст.76 КАС України передбачає, що достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Положення цього Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.
Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів зазначає, що відповідач, як на обставини вчинення правопорушення покликається на складену відповідачем постанову у справі про адміністративне правопорушення та долучені відеозаписи.
Разом з цим, колегія суддів не вважає постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Щодо наявних відеозаписів, то колегія суддів вважає за потрібне зазначити таке.
Приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, з точки зору процесуального законодавства статті 73 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Колегія суддів встановила, що в оскаржуваній постанові відповідачем технічного засобу яким здійснено відеозапис, відтак такий доказ не є належним.
Більше того, як встановив суд першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що з оглянутих відео файлів слідує, що Відео_1 містить запис про фіксацію руху автомобіля позивача «Рено Трафік» по вул. Грушевського що в м. Калуш, однак відео не фіксує самого зображення водія вказаного автомобіля , так і не можливо встановити наявність чи відсутність паска безпеки на водію. Відео_2 розпочинається з розмови поліцейського з позивачем, при цьому, автомобіль уже зупинений, водій знаходиться в транспортному засобі, а поліцейський біля нього, однак з якого саме часу та сам факт зупинки транспортного засобу не зафіксовано. Три наступні відео файли містять подій фіксації іншого правопорушення.
Відтак, відповідач як доказ вини позивача надав суду засобами електронного зв'язку файли відеозапису. При цьому, на самому відео відсутні докази керування позивачем транспортним засобом з не пристебнутим ременем безпеки, а також відсутня можливість ідентифікувати саму особу водія під час керування, а тим паче встановити наявність чи відсутність паска безпеки. Увесь відеозапис стосується розгляду справ про адміністративне правопорушення вже після закінчення руху транспортного засобу - роз'яснення і вимоги поліцейського та заперечення позивача. Інших доказів відповідач суду не надав.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Враховуючи наведене вище апеляційний суд вважає, що відповідачем не доведено порушення позивачем вимог ПДР, а тому у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 березня 2024 року у справі № 345/637/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 23 травня 2024 року