23 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/352/24 пров. № А/857/8938/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року, головуючий суддя - Ковальчук В.Д., ухвалене у м. Луцьк, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
В січні 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ВЧ НОМЕР_1 , в якому просила визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення обчислення та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-111, та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, на підставі судових рішень по справі №140/10851/21 за період з 11.01.2014 року по день фактичного виконання судових рішень у справі №140/10851/21, зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19Л0.2000 року №2050-111, та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановлю Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, на підставі судових рішень, по справі №140/10851/21 за період з 11.01.2014 року по день фактичного виконання судових рішень у справі №140/10851/21; визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 8760,00 грн., стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 8760,00 грн.; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.04.2013 року по 11.01.2014 року з урахуванням в складі грошового забезпеченні, з якого вона обраховуються індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум, зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.04.2013 року по 11.01.2014 року з урахуванням в складі грошового забезпечення з якого вона обраховуються індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що відповідачем допущено порушення встановленого строку виплати грошового забезпечення, про що свідчать судові рішення у справі №140/10851/21, а тому у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходу за спірний період. Також зазначала, що відповідачем завдано позивачу моральну шкоду, через протиправне невиконання в повному обсязі судових рішень в іншій адміністративній справі є достатнім та належним обґрунтуванням позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює у 8760 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення обчислення та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-111, та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, на підставі судового рішення у справі №140/10851/21 за період з 11.01.2014 року по день фактичного виконання судових рішень у справі №140/10851/21; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-111, та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановлю Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, на підставі судових рішень, по справі №140/10851/21 за період з 11.01.2014 року по день фактичного виконання судових рішень у справі №140/10851/21; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.04.2013 року по 11.01.2014 року з урахуванням в складі грошового забезпеченні, з якого вона обраховуються індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.04.2013 року по 11.01.2014 року з урахуванням в складі грошового забезпечення з якого вона обраховуються індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та прийняти нову постанову в цій частині, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що через протиправне невиконання судових рішень, відповідачем завдано позивачу моральну шкоду.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 міста Кам'янка-Бузька, Львівської області.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 року у справі №140/10851/21, яке набрало законної сили 06.09.2022 року між цими ж сторонами, позов позивачки задоволено повністю, яким:
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013 рік з врахуванням в складі щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 40% місячного грошового забезпечення, та індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 грошової допомоги для оздоровлення за 2013 рік з врахуванням в складі індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Зобов'язано в/ч НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII, в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, із врахуванням в складі з якого вона обраховується щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% місячного грошового забезпечення, та індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
Також, у період з 01.04.2013 року по 11.01.2014 року включно ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» (далі - щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889). Розмір щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889 розраховувався у відсотковому співвідношенні до розміру місячного грошового забезпечення, зокрема для військовослужбовців (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) - до 30 відсотків місячного грошового забезпечення. До місячного грошового забезпечення, з якого визначалася винагорода, включалися посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення і премія (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які позивач мав право за займаною ним штатною посадою. З огляду на те, що у вказаний період місячне грошове забезпечення позивача протиправно не було проіндексоване, відповідно нарахування та виплату щомісячної додаткової грошової винагороди проведена відповідачем виходячи із непроіндексованого (знеціненого) місячного грошового забезпечення.
У зв'язку з тим, що зазначене рішення суду не виконане, 09.11.2023 року позивач звернулася до відповідача з заявою в якій просила нарахувати та виплатити компенсацію втрати доходу за затримку виплати грошового забезпечення, відповідно до Закону №2050-111, та Порядку №159.
На заяву від 09.11.2023 року відповідач не здійснив нарахування та виплату компенсації втрати доходу за затримку виплати грошового забезпечення, не відшкодував моральної шкоди та не здійснив перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 01.04.2013 року по 11.01.2014 року з урахуванням в складі грошового забезпечення з якого вона обраховуються індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що заява позивача про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати була не розглянута відповідачем, то це свідчить про бездіяльність відповідача. При цьому, ОСОБА_3 не надала належних доказів заподіяння їй душевних страждань протиправними діями військової частини НОМЕР_1 , зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок несвоєчасної виплати грошового забезпечення та жодним чином не обґрунтувала грошову оцінку такої шкоди.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов'язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України) (п. 57).
Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Із врахування вищезазначених правових норм, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Зазначаючи про моральні страждання, позивач не обґрунтував належним чином взаємозв'язок цих фактів із незаконними діями відповідача.
Отже, зважаючи на те, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі №140/352/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
С. М. Кузьмич