Справа № 686/8527/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мазурок О.В.
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
23 травня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Мойсюка М.І Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського 2 взводу 1 роти 1 батальйону УПП в Хмельницькій області сержанта поліції Мединського Олександра Віталійовича, Управління патрульної поліції в Хмельницькій області про скасування постанови,
ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з адміністративним позовом до поліцейського 2 взводу 1 роти 1 батальйону УПП в Хмельницькій області сержанта поліції ОСОБА_2 , Управління патрульної поліції в Хмельницькій області про скасування постанови серії ЕНА №1707537 від 21.03.2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за ч. 1 ст.122 КУпАП.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Зокрема апелянт, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить залишити оскаржувану ухвалу суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку.
Сторони в судове засідання не з"явились.
Згідно з частиною 2 статті 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до постанови серії ЕНА №1707537 від 21.03.2024 року, встановлено, що 21.03.2024 року о 09 год. 25 хв. на автодорозі М-30 «Стрий-Ізварино» 277 км, ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «ТОYОТА RАV4», д.н.з. НОМЕР_1 , на Східний під'їзд до м. Хмельницький автодороги М-30 0 км. 100 м. зі швидкістю 79 км/год в зоні дії дорожнього знаку 3-29 «Обмеження максимальної швидкості 50 км/год», чим перевищив максимальне обмеження швидкості руху на 29 км/год. Швидкість руху вимірювалась приладом ТruСаm008385, зафіксовано на бодікамеру 476600, чим порушив п. 12.9.б ПДР - Перевищення водіями ТЗ встановлених обмежень швидкості руху, передбачені знаками 3.29, 3.31, 30.3 та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.122 ч.1 КУпАП.
Вказаною постановою до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Позивач, не погодившись з притягненням його до адміністративної відповідальності та накладенням адміністративного стягнення, звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували вчинення ним адміністративного правопорушення немає.
На переконання позивача, дії відповідача були незаконними оскільки вимірювання швидкості руху було здійснено приладом із функцією фото- та відео фіксації TruCam, який не був встановлений стаціонарно, а знаходився в руках працівника поліції і переміщався у просторі, а саме вимірювання швидкості відбувалось не в автоматичному, а в ручному режимі. Позивач вважає, що поліцейські не вправі використовувати прилад із функціями фото- та відео- фіксації не в автоматичному режимі. Постанова серії ЕНА №1707537 від 21.03.2024 року не містить достатніх відомостей про факт належної фіксації правопорушення належно встановленим технічним приладом.
Залишаючи без задоволення позовну заяву позивача, суд першої інстанції виходив з того, що доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність, позивачем у межах розгляду справи надано не було і судом таких обставин не встановлено, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП, підтверджується наявними у справі доказами.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для скасування оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та враховує наступне.
Стаття 14 Закону України "Про дорожній рух" зобов'язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями).
Положеннями пунктів 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 12.9.б. ПДР водієві забороняється: перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29 Знак 3.29 "Обмеження максимальної швидкості", 3.31 Знак 3.31 "Зона обмеження максимальної швидкості" або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил..
Згідно з ч. 1 ст. 122 КУпАП України визначено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Статтею ст. 251 КУпАП визначено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту ч. 1 ст. 73 КАС України слідує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Вчинення позивачем правопорушення підтверджується наявним у матеріалах справи фотознімком та відеозаписом, який здійснений сертифікованим приладом ТruСаm LTI 20/20 (серійний номер ТС008385), який зафіксував, що автомобіль позивача марки «ТОYОТА RАV4», д.н.з. НОМЕР_1 рухався зі швидкістю 79 км/год.
Зокрема, з наявного в матеріалах даної справи відеозапису судом встановлено, що позивач, керуючи автомобілем «ТОYОТА RАV4», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись зі швидкістю 79 км/год., дійсно перевищив встановлене обмеження швидкості руху. Поліцейський під час розгляду справи, чітко роз'яснив позивачу його права та надав можливість ними скористатися, крім цього на заявлене клопотання водія, знайшов та запропонував йому номер телефону адвоката, на що позивач свідомо відмовився, надавав час водію для реалізації відповідного права чим позивач не скористався.
Зазначені докази відповідають критеріям належності та допустимості, оскільки одержані з дотриманням закону та містять достатню інформацію про обставини, які мають значення для справи.
Що стосується доводів апелянта про незаконність дій відповідача щодо вимірювання швидкості руху автомобіля приладом із функцією фото- та відео фіксації TruCam, який не був встановлений стаціонарно, а знаходився в руках працівника поліції і переміщався у просторі, а саме вимірювання швидкості відбувалось не в автоматичному, а в ручному режимі, колегія суддів також вважає їх безпідставними, оскільки відповідно до інформації ДП «Укрметртестстандарт», лазерний вимірювач ТruCam відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму, вимірювач ТruCam також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортного засобу в автоматичному режимі.
Крім того, згідно Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/29285 від 07.11.2023 чинного до 07.11.2024, за результатами повірки встановлено, що даний засіб вимірювальної техніки лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів ТruСаm LТІ 20/20 ТС008385 відповідає вимогам технічної документації на вимірювач, при цьому діапазон вимірювання швидкості від 2 км/год до 320 км/год, максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимах ± 2 км/год в діапазоні від 2 до 200 км/год; ± 1 % в діапазоні від 201 до 320 км/год. (Додаток №3).
Таким чином, колегія суддів вважає, що докази, отримані з допомогою лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів ТruСаm ТС008385 є належними та допустимими в розумінні КАС України.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем доведено належними доказами, що 21 березня 2024 року дійсно мало місце порушення позивачем п.12.9 б) ПДР України, тобто був наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Крім того, під час розгляду цієї справи, позивач не надав будь-яких доказів, які б спростовували його винуватість у вчиненні правопорушення.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та у відзиві на позов, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б вказували на порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Щодо інших доводів скаржника, зазначений у апеляційній скарзі, колегія суддів, згідно ч. 2 ст. 6 КАС України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Зокрема, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Мойсюк М.І Граб Л.С.