Справа № 620/7642/23 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
23 травня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Ключковича В.Ю.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Корюківської районної військової адміністрації Чернігівської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Приватний нотаріус Богдановська Оксана Михайлівна Корюківського районного нотаріального округу Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення,
Позивач звернулась до суду з позовом до Корюківської районної військової адміністрації Чернігівської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Приватний нотаріус Богдановська Оксана Михайлівна Корюківського районного нотаріального округу Чернігівської області про визнання протиправним, закрити розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відкритий 18.12.2019 р. за суб'єктом права власності ОСОБА_2 , та скасувати запис про право власності № 34712341 відносно об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1990760174230 земельної ділянки площею 1,514 га; кадастровий номер 7423055700:06:000:0152, розташованої на території Макошинської сільської ради Менського району Чернігівської області.
Ухвалою суду від 13.06.2023 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.
28.06.2023, в рамках виконання ухвали суду від 13.06.2023, позивачем подано позовну заяву в новій редакції, в якій просить поновити процесуальний строк звернення до суду; визнати протиправним рішення державного реєстратора Корюківської (колишньої Менської) районної військової адміністрації Чернігівської області) від 12.12.2019, закрити розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відкритий 12.12.2019 за суб'єктом права власності ОСОБА_2 , та скасувати запис про право власності № 34712341 відносно об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1990760174230 земельної ділянки площею 1,514 га, кадастровий номер 7423055700:06:000:0152, розташованої на території Макошинської сільської ради Менського району Чернігівської області.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05.07.2023 відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погодившись з ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати ухвалу і ухвалити нове рішення, яким визнати протиправним рішення державного реєстратора Корюківської (колишньої Менської) районної військової адміністрації Чернігівської області) від 12.12.2019, закрити розділ в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відкритий 12.12.2019 за суб'єктом права власності ОСОБА_2 , та скасувати запис про право власності № 34712341 відносно об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1990760174230 земельної ділянки площею 1,514 га, кадастровий номер 7423055700:06:000:0152, розташованої на території Макошинської сільської ради Менського району Чернігівської області.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2023 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, дійшов висновку, що спір у цій справі не є публічно-правовим, а має приватноправовий характер і враховуючи суб'єктний склад сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
За наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч.1 ст.5 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням п.п. 1, 2 ч.1 ст. 4 КАС України:
адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
публічно-правовий спір - спір, у якому:
хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України передбачено, що Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, ч. 3 вказаної статті КАС України установлено, що адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Визначаючись щодо предметної юрисдикції даного спору колегія суддів враховує наступне.
Предметом оскарження за адміністративним позовом є рішення державного реєстратора від 12.12.2019 та скасування запису про право власності № 34712341 відносно об'єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 1990760174230 земельної ділянки площею 1,514 га, кадастровий номер 7423055700:06:000:0152, розташованої на території Макошинської сільської ради Менського району Чернігівської області, яке виникло у ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧН № 091989, який був втрачений.
Однак в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на вказане майно суб'єктом права власності зазначена ОСОБА_2 , тобто інша особа.
Отже, спірні правовідносини не мають ознак публічно-правових, а ініційований позивачем спір не може бути віднесений до публічно-правових спорів, оскільки в його основі є спір про право цивільне.
З урахуванням наведених вище критеріїв розмежування судової юрисдикції, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ недостатньо застосування виключно формального критерію визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій щодо позивача. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 28-29).
Цей висновок також узгоджується з положеннями частини першої-другої статті 2 Цивільного кодексу України, згідно з якими учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Відтак, нормами Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкт владних повноважень (суб'єкт публічного права) може бути учасником цивільних відносин.
Відтак сам факт участі у спірних правовідносинах державного реєстратора, попри формальний статус відповідача як суб'єкта владних повноважень, не змінює їх правової природи та не вказує імперативно на публічно-правовий характер спору.
Тому визначальною ознакою для правильного вирішення питання щодо юрисдикційної належності спору є саме характер правовідносин, у яких виник спір, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернувся позивач.
Суд зауважує, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення протиправним і про його скасування розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право (наприклад, право власності), і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 401/2400/16-ц, від 15.05.2018 у справі № 809/739/17 та від 20.09.2018 у справі № 126/1373/17.
Крім того, необхідно врахувати, що стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини четвертої статті 11 цього Кодексу у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
В силу положень статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц та від 06.02.2019 у справі № 145/797/15-ц.
Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що предмет спору у цій справі стосується права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.
Відтак, спірні правовідносини у справі обумовлені необхідністю захисту права цивільного (права власності на об'єкт нерухомого майна), що виключає розгляд цієї справи у порядку адміністративного судочинства.
До того ж, суд зазначає, що державний реєстратор приймаючи оскаржуване рішення, не мав публічно-правових відносин з позивачем, позаяк останнє прийнято відносно іншої особи, а не позивача, а тому спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин. Оскаржуване рішення про державну реєстрацію стосувалося реалізації та набуття третьою особою права власності на земельну ділянку.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року у справі № 380/2824/21.
Таким чином, спір у цій справі не є публічно-правовим а має приватноправовий характер і враховуючи суб'єктний склад сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 29 травня 2019 року у справі №826/9341/17, від 19 червня 2019 року у справі №802/385/18-а.
В силу вимог ч. 6 ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
В мотивувальній частині спірної ухвали зазначено, що спірні правовідносини є цивільно-правовими та позивач не позбавлений процесуальної можливості звернутися за захистом порушеного права у порядку цивільного судочинства.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 254, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович