Справа № 320/5937/24 Суддя (судді) першої інстанції: Басай О.В.
22 травня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
при секретарі - Олешко М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України про визнання протиправною та скасування постанови,-
У лютому 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, яким просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Берегових В.С. про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 640/3978/22, виданого Київським окружним адміністративним судом 28 листопада 2023 року щодо поновлення полковника ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України з 09 грудня 2021 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з'ясовано фактичні обставини справи, неналежно досліджено докази у справі.
Апелянт наголосив, що державний виконавець в порушення п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" закінчив виконавче провадження без фактичного виконання рішення в повному обсязі згідно з виконавчим документом, а саме оскаржувана постанова прийнята виключно на підставі наказу Міністерства оборони України від 20 грудня 2023 року №1646 в редакції наказу від 09 січня 2024 року №27 без підтвердження фактичного поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України наказами по стройовій частині про зарахування останнього до списків особового складу та допущення до виконання обов'язків за посадою.
Додатково зазначив про те, що наказ Міністра оборони України від 20 грудня 2023 року №1646 в редакції наказу від 09 січня 2024 року №27 в частині поновлення на посаді не був реалізований, що не заперечується Міністерством оборони України.
Також наголосив, що судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду викладені у постанові від 30 листопада 2022 року по справі №240/12764/21 та від 23 лютого 2023 року по справі №340/2274/22 відповідно до яких рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи та фактично допущено до роботи такого працівника і забезпечено йому можливість виконання своїх обов'язків.
Відповідач подав до суду відзив, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскільки відповідно до вимог ст. 65 Закону України "Про виконавче провадження" наказ про поновлення працівника на роботі є свідченням виконання рішення суду про поновлення на роботі та підставою для прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження.
Додатково зазначив про те, що Законом України "Про виконавче провадження" не надано повноважень державному виконавцю ставити під сумнів законність прийнятих боржником рішень на виконання рішення суду, водночас він зобов'язаний перевіряти виконання судового рішення у спосіб визначений рішенням та виконавчим документом.
Міністерство оборони України подало відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, оскільки на виконання Директиви Міністерства оборони України від 05 грудня 2023 року №Д-226/338 наказом директора Департаменту внутрішнього аудиту міністерства оборони України введено перелік змін до штату з 12 грудня 2023 року, в якому військова посада директора Департаменту скорочена та введена посада державної служби (цивільна посада), а тому позивач, як військовослужбовець не може виконувати обов'язки за вказаною посадою.
Додатково наголосив, що рішення суду про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту прийняття уповноваженим органом чи особою наказу про поновлення незаконно звільненого працівника, а тому наказ Міністра оборони України від 20 грудня 2023 року №1646 в редакції наказу від 09 січня 2024 року №27 є підставою для прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року у справі № 640/3978/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено:
- визнано протиправним та скасовано розпорядження Центрального управління Служби безпеки України від 27 серпня 2021 року № 191д про скасування допуску до державної таємниці за формою 2 ОСОБА_1 ;
- визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства оборони України від 27 вересня 2021 року № 144ДС/КП в частині припинення доступу до державної таємниці у зв'язку зі скасуванням Службою безпеки України допуску до державної таємниці - директору Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України полковнику ОСОБА_1 ;
- визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства оборони України від 08 грудня 2021 року № 649 по особовому складу про увільнення ОСОБА_1 , директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України з займаної посади та зарахування у розпорядження директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України;
- поновлено полковника ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України з 09 грудня 2021 року;
- стягнуто з Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 992,40 грн сплаченого судового збору.
- стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 1984,80 грн сплаченого судового збору.
Ухвалами Верховного Суду від 22 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року у справі №640/3978/22, зупинено виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року у справі №640/3978/22 до закінчення перегляду судових рішень в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року закрито касаційні провадження №№ К/990/34653/22, К/990/1116/23 за касаційними скаргами Міністерства оборони України, Служби безпеки України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року.
18 грудня 2023 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року №640/3978/22 відкрито виконавче провадження НОМЕР_3, попереджено боржника про необхідність виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.
ОСОБА_1 звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою від 25 грудня 2023 року, якою просив державного виконавця не виносити постанову про закінчення виконавчого провадження, так як рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року по справі №640/3978/22 фактично виконано не було, оскільки його не виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , не зараховано до списків особового складу Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, не поновлено виконання ним обов'язків за посадою.
Міністерство оборони України звернулось до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою від 26 грудня 2023 року про закінчення виконавчого провадження, якою повідомило про виконання постанови про відкриття виконавчого провадження, а саме поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України з 09 грудня 2021 року на підставі наказу від 20 грудня 2023 року №1646.
Також Міністерством оборони України звернулось до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою про закінчення виконавчого провадження від 11 січня 2024 року, якою повідомило про те, що наказом Міністра оборони України від 09 січня 2024 року №27 уточнено п. 1 наказу від 20 грудня 2023 року та виконано постанову державного виконавця щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України з 09 грудня 2021 року.
22 січня 2024 ОСОБА_1 повторно звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою, якою просив не виносити постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки у зв'язку з прийняттям наказу Міністра оборони України від 20 грудня 2023 року №1646 його не зараховано до списків особового складу Департаменту внутрішнього аудиту міністерства оборони України, не поновлено виконання ним службових обов'язків за відповідною посадою, а виведено у розпорядження начальника Національного університету оборони, що свідчить про невиконання рішення суду.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23 січня 2024 року на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" закінчено виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2023 року № 640/3978/22 щодо поновлення полковника ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України з 09 грудня 2021 року.
Вважаючи постанову про закінчення виконавчого провадження протиправною, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про відому в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 серпня 2022 року у справі № 640/3978/22 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано у спосіб визначений рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 серпня 2022 року у справі № 640/3978/22, на підставі якого було видано виконавчий лист.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою, другою статті 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Правовідносини щодо примусового виконання рішення суду та інших органів у виконавчому провадженні виконавцями врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII.
Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч. 1).
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2).
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону(п. 1 ч. 3).
За приписами п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Статтею 65 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону (ч. 1).
Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 2).
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволені позовних вимог дійшов висновку про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3 у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року у справі № 640/3978/22 згідно з виконавчим документом.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив про те, що наказ Міністра оборони України від 20 грудня 2023 року №1646 в редакції наказу від 09 січня 2024 року №24 про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України прийнятий формально та не був реалізований, оскільки станом на час його прийняття він перебував в розпорядженні командира та в списках Військової частини НОМЕР_1 , водночас накази про виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та направлення до Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України не приймались.
Додатково зазначив про те, що не був зарахований до списків особового складу Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України та допущений до виконання обов'язків.
Відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постанові від 23 лютого 2023 року по справі №340/2274/22 виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків.
При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов'язків.
Судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 серпня 2022 року у справі № 640/3978/22, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2022 року полковника ОСОБА_1 поновлено на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України з 09 грудня 2021 року.
Як вбачається зі змісту наказу Міністра оборони України від 20 грудня 2023 року № 1646 полковника ОСОБА_1 , колишнього директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, поновлено на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства Оборони України з 08 грудня 2021 року на підставі ухвали Касаційного адміністративного суду Верховного суду від 09 листопада 2023 року у справі №640/3978/22 (п. 1) та відповідно до пп. 1 п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України полковника ОСОБА_1 , директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження начальника Національного університету оборони України на підставі директиви Міністерства оборони України від 05 грудня 2023 року №Д-226/33 (п. 2).
Наказом Міністра оборони України від 09 січня 2024 року № 27 п. 1 наказу Міністра оборони України від 20 грудня 2023 року № 1646 про поновлення полковника ОСОБА_1 , колишнього директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, ВОС - 3101012, викладено в наступній редакції:
"1 Полковника ОСОБА_1 , колишнього директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України, поновити на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України з 09 грудня 2021 року, ВОС - 3101012. Підстава: рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 серпня 2022 року у справі № 640/3978/22."
Отже позивача було поновлено на посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України з 09 грудня 2021 року та у той же день звільнено з займаної посади одним і тим самим наказом Міністра оборони України від 20 грудня 2023 року № 1646.
Відповідно до наказу Міністра оборони України від 20 грудня 2023 року № 1646 підставою для звільнення ОСОБА_1 з займаної посади зазначено директиву Міністерства оборони України від 05 грудня 2023 року №Д-226/33.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог та апеляційної скарги представник Міністерства оборони України зазначив про те, що на виконання Директиви Міністерства оборони України від 05 грудня 2023 року №Д-226/338 наказом директора Департаменту внутрішнього аудиту міністерства оборони України введено перелік змін до штату з 12 грудня 2023 року, в якому військова посада директора Департаменту скорочена та введена посада державної служби (цивільна посада), а тому позивач, як військовослужбовець не може бути допущений до виконання обов'язків за вказаною посадою.
Обставина недопуску позивача до виконання обов'язків за вказаною посадою Міністерством оборони України не заперечується.
Враховуючи вищенаведені правові норми та правові висновки Верховного Суду, які не були застосовані судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що прийняття Міністром оборони України наказів від 20 грудня 2023 року №1646 та від 09 січня 2024 року №27 про поновлення ОСОБА_1 посаді директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України з 09 грудня 2021 року не є фактичним виконанням судового рішення у справі №640/3978/22, оскільки позивача поновлено на посаді формально та не допущено до виконання функціональних обов'язків.
Таким чином, судове рішення у справі №640/3978/22, яке набрало законної сили, не було фактично виконано, а тому у державного виконавця були відсутні підстави для прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3 згідно з п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Також, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 заявами від 25 грудня 2023 року та від 22 січня 2024 року повідомляв Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року у справі № 640/3978/22, проте дані заяви не враховано відповідачем під час прийняття оскаржуваної постанови.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини (надалі - "ЄСПЛ") у рішенні " Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Відтак виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що незгода Міністерства оборони України з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року у справі №640/3978/22, прийняття Директиви Міністерства оборони України від 05 грудня 2023 року №Д-226/338 та наказу директора Департаменту внутрішнього аудиту Міністерства оборони України від 08 грудня 2023 року №74, яким з 12 грудня 2023 року військову посаду директора Департаменту скорочено та введено посада державної служби (цивільна посада) не може бути підставою для неналежного виконання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року.
Отже з урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною і скасування постанови про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3 від 23 січня 2024 року, оскільки остання винесена передчасно й за відсутності реального виконання судового рішення.
Доводи представника Міністерства оборони України про те, що висновки викладені, зокрема у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2023 року по справі №340/2274/22 не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки не відповідають критерію подібності правовідносин, враховуючи, що позивач є військовослужбовцем, колегія суддів вважає помилковими, оскільки незважаючи на зазначену специфіку даної справи, судом встановлено обставину недопуску позивача до роботи та виконання ним обов'язків, що відповідно до зазначених вище висновків Верховного Суду є складовими виконання рішення суду про поновлення на посаді.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів виходить з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1).
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 6).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до квитанції від 31 січня 2024 року №2484-1808-4480-7026 позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви до суду першої інстанції в розмірі 1211,20 грн., відповідно до квитанції від 16 лютого 2024 року №2956-6804-6078-9988 позивачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1816,80 грн.
Оскільки, колегію суддів апеляційну скаргу задоволено, то на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2024 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною і скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23 січня 2024 року про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13).
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку