Справа № 640/25043/19 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.
20 травня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Карпушової О.В.,
При секретарі: Долинській Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги при звільненні, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення кадрової комісії №1 від 29 жовтня 2019 року №170;
- визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора від 14 листопада 2019 року №1487ц про її звільнення з посади прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України з 18 листопада 2019 року;
- поновити її на посаді прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України з 18 листопада 2019 року або іншій рівнозначній посаді;
- зобов'язати Генеральну прокуратуру Україну видати наказ про поновлення її на посаді прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України або іншій рівнозначній посаді;
- зобов'язати Генеральну прокуратуру України внести до трудової книжки записи про поновлення її на посаді прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України або іншій рівнозначній посаді та визнання недійсним запису №15 «Звільнена з посади, яку обіймала на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;
- стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу, виходячи із розрахунку середньоденного заробітку з 18 листопада 2019 року до прийняття рішення судом.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2021 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 27 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року у справі №640/25043/19 залишено без змін.
У подальшому, у липні 2023 року на адресу суду першої інстанції надійшла заява позивача про його перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2021 у справі №640/25043/19, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(ІІ)/2023 визнано неконституційним п.6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ, який було застосовано у даній справі до позивача.
За наслідками розгляду вказаної заяви, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити її заяву про перегляд судового рішення у справі № 640/25043/19 за виключними обставинами, скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2021 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судові рішення, які набрали законної сили можуть бути предметом перегляду за виключними обставинами з огляду на наявність рішень органу конституційного контролю.
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що визнання неконституційним положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ має суттєве значення для правильного вирішення даної справи .
У даному випадку, оскільки звільнення з Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» при відсутності проведення ліквідації Генеральної прокуратури України є незаконним, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.02.2021, суд першої інстанції виходив з того, що встановлена Рішенням Конституційного Суду України від 01.03.2023 №1-р(ІІ)2023 неконституційність пункту 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX не може слугувати підставою для перегляду за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2021 №640/25043/19.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
За правилами частини першої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
За приписами пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Частиною шостою статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Згідно з частиною першою статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених пунктом 1 частини п'ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення.
Частиною другою цієї статті визначено, що заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за виключними обставинами може бути переглянуто судове рішення, яким вирішено спір або закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили.
При цьому, встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане.
Так, рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01.03.2023 (надалі - рішення № 1-р(ІІ)/2023) визнано неконституційним пункт 6 розділу 2 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури №113-IX від 19 вересня 2019 року, згідно з яким з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Подаючи заяву про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2021 року, позивач вказує про наявність виключної обставини, передбаченої п. 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а саме: встановлену Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Згідно із частиною четвертою статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може:
1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;
2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;
3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
Тобто, статтею 368 КАС України визначено перелік рішень, які можуть приймати суди за наслідками перегляду ухвали за нововиявленими або виключними обставинами.
Як свідчать матеріали справи, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2021 року, яке просить переглянути заявник у зв'язку з виключними обставинами, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
При цьому, постановою Верховного Суду від 27 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2021 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року у справі №640/25043/19 залишено без змін.
Відтак, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2021 року, щодо перегляду якої за виключними обставинами звернувся позивач, є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, та відповідно воно не підлягає примусову виконанню, тому - у значенні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.
Такої правової позиції притримується Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.12.2022 у справі №140/2217/19 та від 19.02.2021 у справі № 808/1628/18.
Так, об'єднана палата Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18 дійшла висновку, що судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог не передбачає можливості його примусового виконання й тому не може вважатися «не виконаним» у розумінні пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України, а значить не може переглядатися за виключними обставинами з указаної нормативної підстави.
Крім того, в ухвалі від 21 грудня 2022 року Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду, під час розгляду заяви про перегляд за виключними обставинами (на підставі Рішення Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року № 1-р(ІІ)2022) постанови Верховного Суду у справі № 140/2217/19, якою відмовлено в задоволенні позову, було зроблено висновок, що немає достатніх і необхідних підстав відступати від правової позиції, висловленої у постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 808/1628/18.
Отже, дотримуючись цієї позиції, рішення суду першої інстанції від 08 лютого 2021 року, щодо перегляду якої за виключними обставинами звернувся позивач, є судовим рішенням, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, відповідно воно не підлягає примусову виконанню, та згідно пункту 1 частини п'ятої статті 361 КАС України - не може переглядатися за виключними обставинами.
У той же час скаржник вважає, що правова позиція Конституційного Суду у рішенні від 01.03.2023 у справі № 1-р(ІІ)/2023 свідчить, що застосування відповідачем пункту 6 розділу ІІ Закону №113-ІХ у частині попередження позивача про можливе майбутнє звільнення з посади суперечить Конституції України, а тому наказ Генерального прокурора №1487шц від 14.11.2019, яким її звільнено з посади прокурора відділу організації представництва в регіонах управління представництва інтересів держави в суді Департаменту підтримання обвинувачення та представництва інтересів держави в судах Генеральної прокуратури України є незаконним і підлягає скасуванню.
Втім, суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно з частиною другою ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 24.12.1997 № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій), вказав про те, що: «частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю».
У Рішенні від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України зазначив про те, що: «незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність».
Тобто, рішення Конституційного Суду України не має ретроспективної (ретроактивної) дії та поширюється лише на правовідносини, які виникли після його ухвалення.
У свою чергу, відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2023 від 01.03.2023, пункт 6 розділу 2 «Прикінцеві І перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури №113-IX від 19 вересня 2019 року, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Встановлена Конституційний Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення передовсім як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням у справі.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №600/1450/20-а.
При цьому, п. 3 та пп. 2 п. 19 р. ІІ Закону №113-IX, який фактично слугував підставою для звільнення позивачки неконституційним не визнавався.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п'ятої статті 361 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд: 1) ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду; 2) приймає постанову - якщо переглядалася постанова; 3) постановляє ухвалу - якщо переглядалася ухвала (частина перша статті 369 КАС України).
Отже, законодавець виділив вичерпний перелік підстав, за наявності яких суд ухвалює саме ухвалу.
Означені в частині першій статті 369 КАС України випадки відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами не можуть вирішуватись шляхом постановлення рішення або постанови, якщо переглядалось рішення або постанова.
Відтак, враховуючи вказані норми суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2021 року мав прийняти судове рішення у формі ухвали, а не рішення.
Однак, постановлення судом першої інстанції оскаржуваного судового рішення у формі «рішення» у даному випадку не є порушенням норм процесуального права згідно вимог статті 317 КАС України, які є підставою для скасування або зміни судового рішення.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про перегляд за виключними обставинами рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2021 року.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції не було допущено порушення вимог законодавства, що були б підставою для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 361, 365, 368 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
О.В. Карпушова