23 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/2652/24
Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
В січні 2024 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 25.12.2023 року на виконання Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2023 року у справі №420/23804/21;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 25.12.2023 року на виконання Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2023 року у справі №420/23804/21.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 19.05.2016 року по 25.05.2021 року позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . В період з 19.05.2016 року по 31.05.2017 року військова частина НОМЕР_2 була зарахована на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в період з 01.06.2017 року по 25.05.2021 року військова частина НОМЕР_2 була зарахована на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_3 . Відповідно до наказу від 25.05.2021 року №104 позивача з 25.05.2021 року було звільнено з військової служби за станом здоров'я. Проте при звільненні позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення. 21 липня 2021 року позивачем було направлено заяву до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення. Проте, відповідачем було відмовлено у задоволенні заяви позивача. Для вирішення спору позивач звернулась до суду. 25.12.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2023 року у справі №420/23804/21 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 19.05.2016 року по 31.05.2017 року у сумі 36534,15 грн. Проте відповідачем в порушення статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною позивач звернулась до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що позивач не зверталась до відповідача щодо виплати компенсації втрати частини доходів із окремою заявою враховуючи відсутність такої необхідності. З метою реалізації Закону України №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050- ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації. Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (в тому числі, за рішенням суду). Апелянт вказує, що виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу, що не зроблено відповідачем, чим уже було порушено право позивача. Отже, позивачем оскаржується не лист-відмова відповідача у виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів, а бездіяльність відповідача щодо невиконання у відношення до позивача норм визначених пунктом 5 Порядку №159 внаслідок чого відповідачем не виплачено позивачу компенсацію разом із заборгованістю виплаченою на виконання рішення суду. Вказує, що норми Закону України № 2050-ІІІ і Порядку № 159 свідчать про відсутність обов'язку громадянина додатково звертатися до органу за виплатою компенсації втрати частини доходу. Відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону України № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Апелянт зазначає, що відповідачем надано відзив на позовну заяву та зазначено, що позивач не має права на отримання компенсації втрати частини доходів. У зв'язку з чим, на думку апелянта, очевидним є факт, що у задоволенні заяви позивача щодо виплати компенсації втрати частини доходів відповідачем буде відмовлено з аналогічних мотивів, які уже зазначено відповідачем у відзиві на позовну заяву. Вказує, що у даній справі відповідачем уже заперечено право позивача на отримання компенсації втрати частини доходів, тому відмова у задоволенні позовної заяви є нічим іншим як проявом надмірного формалізму.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, тобто через досить тривалий термін після звільнення з публічної служби та з пропуском місячного строку з дня звільнення та проведення з ним розрахунку, не зазначивши підстав для поновлення цього строку. Вказує, що вимога позивача нарахувати та виплатити їй компенсацію за несвоєчасно виплачену індексацію грошового забезпечення є цілком не обґрунтованою та безпідставною. Розрахунок компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив військову службу. Тому, саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу зазначені виплати. З огляду на зазначене, відповідач просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 в період з 19.05.2016 року по 25.05.2021 року, де з 19.05.2016 року по 31.05.2017 року перебувала на грошовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_1 , а з 01.06.2017 року по 25.05.2021 року в/ч НОМЕР_2 перебувала на грошовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_3 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 №104 від 25.05.2021 року старшого солдата ОСОБА_1 , планшетиста взводу управління та зв'язку військової частини НОМЕР_2 , звільнену наказом №3-РС у запас, виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.
У період проходження військової служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а саме: у період з 19.05.2016 року по 25.05.2021 року не в повному розмірі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення.
21.07.2021 року позивачем надіслані заяви до військової частини НОМЕР_1 та НОМЕР_3 з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення та надати інформацію про розмір посадового окладу станом на 01.01.2008 року, 01.02.2018 року, 01.03.2018 за посадою, яку позивач займала в період з 19.05.2016 року по 25.05.2021 рік.
Військовою частиною НОМЕР_3 відповідь надана не була. Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь, в якій зазначено, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення проводилась військовою частиною НОМЕР_2 на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_2 , військова частина НОМЕР_1 здійснювала тільки виплати грошового забезпечення.
Вважаючи порушеним своє право на нарахування індексації грошового забезпечення з 19.05.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року та з 01.03.2018 року по 25.05.2021 року із застосуванням щомісячної фіксованої індексації, позивач звернулась до суду з позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року по справі № 420/23804/21 позов задоволений частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування січня 2016 року, як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19.05.2016 року по 31.05.2017 року включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19.05.2016 року по 31.05.2017 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, в сумі 37090,51 грн. з урахуванням виплачених сум.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо застосування січня 2016 року, як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.06.2017 року по 28.02.2018 року включно.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2017 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, в сумі 35656,76 грн. з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року у справі № 420/23804/21 у задоволенні апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 відмовлено.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 01.03.2018 року по 25.05.2021 року - скасовано.
Ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 25.05.2021 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4086,05 гривень в місяць за період з 01.03.2018 року по 25.05.2021 року включно, в загальній сумі 158 674,94 гривень, відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року - залишено без змін.
25.12.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.06.2023 року у справі №420/23804/21 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 19.05.2016 року по 31.05.2017 року у сумі 36534,15 грн., що підтверджується банківською випискою.
Проте відповідачем не виплачено на користь позивача компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати чим, на переконання позивача, порушено вимоги статті 4 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, що зумовило її звернутися до суду із даним позовом з приводу бездіяльності відповідача.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 після отримання 25.12.2023 виплати відповідача в сумі 36534,15 грн., здійсненої на виконання судового рішення від 14.06.2023 № 420/23804/21, із відповідною заявою до військової частини щодо виплати відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 не зверталась.
Суд першої інстанцій дійшов висновку, що право ОСОБА_1 не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення до суду з цим позовом є передчасним, оскільки відповідач не відмовляв позивачці у виплаті відповідної компенсації.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Питання, пов'язані зі здійсненням виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
У розумінні Закону №2050-ІІІ заробітна плата (грошове забезпечення) є доходом громадянина, вона не носить разового характеру навіть у випадку її присудження за рішенням суду.
Колегія суддів зазначає, що індексація є складовою заробітної плати, а у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Використане у статтях 3, 4 Закону №2050-ІІІ формулювання доводить, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, та означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001р. №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Отже, пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно п.п. 2-5, 8 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі Порядок № 159), компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Судами встановлено, що позивач не зверталась до відповідача із заявою про нарахування та виплату їй компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159.
Своєю чергою, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.
За змістом ст. 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З огляду на те, що у цій справі позивач не зверталась до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право ОСОБА_1 ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення її до суду з цим позовом є передчасним.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 11.12.2020 року у справі №200/10820/19, від 04.05.2022 року у справі № 200/14472/19-а.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р., заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик