22 травня 2024 рокусправа № 380/22680/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області (далі - Миколаївська МР, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , третя особа), у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати прийняте Миколаївською міською радою Стрийського району Львівської області рішення № 51 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо переведення частини житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 в нежитлове з метою влаштування торговельно-офісних приміщень».
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є співвласницею квартири АДРЕСА_2 . 07.03.2023 виконавчим комітетом Миколаївської МР прийнято рішення № 52 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо переведення частини житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 у нежитлове з метою влаштування торговельно-офісних приміщень. Цим рішенням виконавчий комітет вирішив надати дозвіл громадянину ОСОБА_2 на переведення належного йому житлового приміщення на праві приватної власності - квартири АДРЕСА_1 , у нежитлове приміщення з метою влаштування торговельно-офісних приміщень. 04.07.2023 виконавчим комітетом було прийнято ще одне рішення № 109 «Про внесення змін у Рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 07.03.2023 № 51», яким було погоджено внести зміни в п.1 рішення № 51 та надати дозвіл ОСОБА_2 на переведення належний йому на праві приватної власності житлових приміщень (1-6, 1-7) квартири АДРЕСА_1 , в нежитлові приміщення з метою влаштування торговельно-офісних приміщень. Позивач вважає що рішення № 51 є незаконним та таким, що прийняте всупереч чинного Житлового кодексу України та загальних норм права, таким, що суттєво порушує її права власника квартири в тому ж будинку. Зазначає, що прийнявши 06.12.2022 новий Порядок переведення житлових приміщень у нежитлові та нежитлових приміщень у житлові на території Миколаївської МР, у якій вказано про можливість переведення житлового приміщення в нежитлове за наявності, відповідач має обґрунтувати невмотивовану або безпідставну відмови власників суміжних квартир, на підставі якого і було прийнято і було рішення № 51. Зазначає, що ні ІНФОРМАЦІЯ_1 , ні виконавчий комітет не роз'яснили поняття «невмотиваної та безпідставної відмови» та не надали обґрунтувань чи критеріїв чому саме відмова позивача є необґрунтованою.
Ухвалою від 02.10.2023 суддя відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.
Відповідач - Миколаївської МР - позову не визнав. 27.10.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 82103). Відповідач зазначає, що виконавчим комітетом Миколаївської міської ради вирішено затвердити Порядок переведення житлових приміщень у нежитлові та нежитлових приміщень у житлові на території Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області № 168 від 06.12.2022. Зазначає, що цей порядок містить положення, які регулюють випадки невмотивованої або безпідставної відмови власників суміжних квартир у наданні згоди щодо подальшого використання житлових приміщень під розміщення об'єктів нежитлового призначення, зокрема врахування висновків комісії, викладених у акті обстеження при підготовці і прийнятті відповідного рішення виконавчого комітету. Відповідно до п. 2.4.1 Порядку № 168 у разі немотивованої або безпідставної відмови власників суміжних квартир у наданні згоди щодо подальшого використання житлових приміщень під об'єкти певного призначення, а також при виникненні сумнів у достовірності поданих документів та доцільності зміни цільового призначення приміщення може створюватися комісія у складі заступника міського голови відповідно до функціональних обов'язків, представника відділу архітектури та містобудування, депутата міської ради, а також можуть залучатися представники інших підрозділів міської ради, керівник об'єднання співвласників багатоквартирного будинку за місцем розміщення, мешканці інших квартир. За результатами складається акт обстеження, який враховується при підготовці і прийнятті рішення виконкому міської ради. Заявником ОСОБА_2 до виконавчого комітету було подано всі визначені Порядком № 168 документи, зокрема акт обстеження житлового приміщення від 06.03.2023, відповідно до якого комісійно здійснено обстеження першого поверху будинку АДРЕСА_3 з метою встановлення можливості переведення частини житлових приміщень у квартирі АДРЕСА_4 під об'єкти нежитлового призначення та з'ясування підставності відмови ОСОБА_1 у наданні згоди на її переведення у нежитлове. За наслідками обстеження складено акт щодо можливості та доцільності переведення із житлового у нежитловий фонд частини житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 . Відмова мешканки квартири АДРЕСА_5 є необґрунтованою та безпідставною. Відповідач наголошує, що позовні вимоги позивача необґрунтовані, ОСОБА_1 не надано доказів того, що переведення квартири АДРЕСА_1 , із житлового у нежитлове приміщення впливає на її права та інтереси. Відтак, відповідач у задоволенні позову просив відмовити повністю.
25.10.2023 від третьої особи надійшли пояснення (вх. № 81242). Зазначає, що ним, як заявником, до виконавчого комітету було подано всі визначені Порядком № 168 документи, зокрема, акт обстеження житлового приміщення від 06.03.2023, відповідно до якого комісійно здійснено обстеження першого поверху будинку АДРЕСА_3 , з метою встановлення можливості переведення частини житлових приміщень (літ. 1-6 та літ 1-7 ) в квартирі АДРЕСА_4 під об'єкти нежитлового призначення. За наслідками обстеження складено акт щодо можливості та доцільності переведення із житлового у нежитловий фонд частини житлового приміщення (літ. 1 -6 та літ. 1 -7) квартири АДРЕСА_1 . Відмова мешканки квартири АДРЕСА_5 , яка знаходиться на другому поверсі будинку є необґрунтованою та безпідставною. ОСОБА_1 не навела в позовній заяві та не обрунтувала обставин з посиланнями на докази того, що переведення квартири АДРЕСА_1 із житлового в нежитлове приміщення впливає на її права та інтереси.
01.11.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 83312), в якій зазначає, що відповідач, приймаючи рішення № 51, жодним чином не роз'яснив поняття «невмотивованої та безпідставної відмови» та не надав обґрунтувань чи критеріїв, чому саме відмова позивача є необґрунтованою. Зазначає, що не була присутня та не була належним чином повідомлена про обстеження комісією житлового приміщення від 06.03.2023, відповідно до якого було складено акт щодо можливості та доцільності переведення із житлового у нежитловий фонд частини житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 , що позбавило її права для надання додаткових пояснень, і як, наслідок, вплинуло на прийняття рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 рішення № 51 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо переведення частини житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 у нежитлове з метою влаштування торговельно-офісних приміщень». Зазначає, що третя особи здійснює/планує здійснювати продаж паливно-мастильних матеріалів у спірному приміщенні. Вважає, що третя особа не буде дотримуватися правил зберігання відповідних нафтопродуктів, продаж яких він та/або його орендарі здійснюють чи планують, що матиме негативні (несприятливі) наслідки до вимог пожежної безпеки, чим буде порушувати права як співвласниці квартири АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 06.05.2024 залучено до участі у справі співвідповідача - виконавчий комітет Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області (далі - виконавчий комітет Миколаївської МР, відповідач 2).
Відповідач 2 правом на подання відзиву, передбаченим ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не скористався, свою позицію стосовно позову не висловив. Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі та примірник позовної заяви відповідач отримав 08.05.2024, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.10.2020 №229637747, зареєстрованому в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №42156751.
Вказана квартира розташована на першому поверсі у будинку квартирного типу (гуртожитку) та складається з кухні та чотирьох житлових кімнат житловою площею 72,8 кв. м., загальна площа квартири 95,2 кв. м., що підтверджується технічним паспортом.
На другому поверсі у будинку квартирного типу (гуртожитку) над квартирою ОСОБА_2 розташована суміжна квартира АДРЕСА_5 , що належить позивачу.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 28.09.2021 у справі № 380/13082/21 визнав протиправною бездіяльність Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області щодо неприйняття рішення за результатом розгляду заяви ОСОБА_2 від 02.06.2021 №М-1174. Зобов'язав ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 02.06.2021 №М-1174 шляхом прийняття рішення про надання дозволу на переведення житлового приміщення у нежитлове або відмову у наданні такого дозволу.
Відповідно до розпорядження міського голови від 02.11.2023 № 134 «Про відмову ОСОБА_2 у наданні дозволу на переведення житлового приміщення у нежитлове за адресою: АДРЕСА_6 » вирішено відмовити у наданні дозволу гр. ОСОБА_2 на переведення житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , у нежитлове, у зв'язку з поданням неповного комплекту документів відповідно до «Порядку переведення житлових приміщень у нежитлові та нежитлових приміщень у житлові у м. Миколаєві Львівської області», що затверджено рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 30.08.2017 № 72.
У подальшому, ОСОБА_2 28.02.2023 звернувся із заявою до голови Миколаївської МР із заявою, у якій просив надати дозвіл на переведення частини житлових приміщень (літ. 1-6; 1-7) у нежитлові приміщення в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на підставі правовстановлюючого документа на право власності № 2203105446230, виданого 26.10.2020 під офіс-магазин.
Виконавчий комітет Миколаївської МР, розглянувши заяву гр. ОСОБА_2 від 28.02.2023 № М/60 про надання дозволу на переведення частини житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , належного йому на праві власності, у нежитлове з метою влаштування торговельно-офісних приміщень, інші додані документи, відповідно до Порядку переведення житлових приміщень у нежитлові та нежитлових приміщень у житлові на території Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 06.12.2022 № 168, керуючись п.п. 7 п. а) ст. 31, ст. 40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішив надати дозвіл гр. ОСОБА_2 на переведення належного йому на праві власності житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 в нежитлове приміщення з метою влаштування торговельно-офісних приміщень.
Крім того, виконавчий комітет Миколаївської МР 04.07.2023 прийняв рішення «Про внесення змін в рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 07.03.2023 № 51», відповідно до якого вирішив внести змін у п. 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської МР від 07.03.2023 № 51 та виклав його у наступній редакції: «Надати дозвіл гр. ОСОБА_2 на переведення належних йому на праві власності житлових приміщень (1-6, 1-7) квартири АДРЕСА_1 в нежитлові приміщення з метою влаштування торговельно-офісних приміщень».
Позивач не погоджується з рішенням № 51 від 07.03.2023, а, відтак, звернулась до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частинами 1 та 7 ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно з положеннями ст. 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 5 ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
За правилами ч. 1 ст. 320 цього ж Кодексу власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 5 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Згідно з ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Житло є специфічним об'єктом права власності, тому свобода використання житла його власниками обмежується нормами, спрямованими на схоронність жилих приміщень та не порушення прав інших осіб, зокрема, інших мешканців жилого будинку. При цьому, право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності в порядку та з обмеженнями, встановленими законом, прямо закріплене статтею 320 ЦК України.
Згідно з положеннями ст. 6 Житлового кодексу України (далі - ЖК України, найменування кодексу згідно Закону України «Про дерадянізацію законодавства України») жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.
Відповідно до ст. 8 ЖК України переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.
Переведення жилих будинків і жилих приміщень відомчого і громадського житлового фонду в нежилі провадиться за пропозиціями відповідних міністерств, державних комітетів, відомств і центральних органів громадських об'єднань.
За змістом ч. 2 ст. 7 ЖК України непридатні для проживання жилі будинки і жилі приміщення переобладнуються для використання в інших цілях або такі будинки зносяться за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського підпорядкування) ради.
Відповідно до вимог ст. 151 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.
Відповідно до ст. 152 ЖК України переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20.05.1999 № 687-XIV під час організації та виконання будівельних робіт не повинні бути порушені права та інтереси суміжних землекористувачів, а також власників будинків і споруд.
Статтею 5 Закону України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 №2780-XII передбачено, що при здійснені містобудівної діяльності повинні бути забезпеченні, зокрема, урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів об'єктів нерухомості, що оточують місце будівництва.
Правилами користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572 передбачено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків і гуртожитків мають право на переобладнання і перепланування житлових приміщень відповідно до статей 100 і 152 Житлового кодексу Української РСР.
Згідно з п. 7 Правил власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов'язаний: використовувати приміщення житлового будинку і гуртожитку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання; не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинку, гуртожитку, порушують умови проживання громадян.
Отже, за нормами чинного законодавства для проведення перебудови чи переобладнання житлових приміщень в нежитлові власники таких приміщень зобов'язані урахувати інтереси інших громадян, які проживають у цьому будинку.
Згідно з ст. 154 ЖК України виконавчі комітети місцевих рад здійснюють контроль за утриманням будинків (квартир), що належать громадянам.
Правилами користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572, передбачено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження, але з урахуванням інтересів інших громадян, які проживають у цьому будинку.
Отже, за нормами чинного законодавства для проведення перебудови та переобладнання житлових приміщень в нежитлові власники таких приміщень зобов'язані урахувати інтереси інших громадян, які проживають у цьому будинку.
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
За приписами ч. 1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
Статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку. Зокрема, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать управління об'єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню.
Таким чином, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють безпосереднє управління лише житловим фондом, який віднесений до комунальної власності. В усіх інших випадках вони надають відповідні дозволи, здійснюючи при цьому контроль за дотриманням прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку. А відтак, виконавчий орган міської ради вправі вирішувати питання переведення житлових приміщень (квартир), що належать на праві власності юридичним або фізичним особам, у нежитлові за умови, що проведені зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Частинами 1, 6, 9, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.
Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Так, на виконання повноважень у сфері управління об'єктами житлово-комунального господарства рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради Львівської області від 06.12.2022 «Про затвердження Порядку переведення житлових приміщень у нежитлові та нежитлових приміщень у житлові на території Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області» вирішено затвердити Порядок переведення житлових приміщень у нежитлові та нежитлових приміщень у житлові на території Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області.
Відповідно до п.п 2.1. розділу ІІ Порядку переведення житлових приміщень у нежитлові право на переведення житлових приміщень (житлових будинків) у нежитлові без визначення їх функціонального призначення (використання) мають фізичні та юридичні особи, які є власниками таких об'єктів.
Відповідно до п.п. 2.14 розділу ІІ Порядку переведення житлових приміщень у нежитлові власник, який має намір перевести житлове приміщення (квартиру, житловий будинок) у нежитлове звертається до виконавчого комітету Миколаївської міської ради з письмовою заявою про свої наміри щодо переведення житлового приміщення (житлового будинку) у нежитлове із зазначенням виду діяльності, який заявник має намір здійснювати чи планованого функціонального призначення. Якщо співвласників приміщення є дві і більше фізичні чи юридичні особи, то заява повинна бути підписаною усіма співвласниками.
До заяви додаються такі документи:
- нотаріально або в іншій формі засвідчені копії документів, що підтверджують право власності на житлове приміщення (квартиру, житловий будинок), які переводяться у нежитлові (із зазначенням усіх співвласників, у тому числі неповнолітніх) та документа, що підтверджує державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна:
- копія технічного паспорта на об'єкт нерухомого майна;
- витяг з Єдиного державного реєстру (для юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);
- копія статуту, засвідчена підписом керівника та печаткою юридичної особи (для юридичних осіб);
- копія паспорта (сторінка 1,2 та сторінка з відміткою про реєстрацію за місцем проживання) - для громадян та фізичних осіб-підприємців;
- копія довідки про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, для громадян та підприємців;
- довідка МКП «Житлово-комунальне управління», обслуговуючої компанії або ОСББ про відсутність реєстрації осіб у житловому приміщенні, що планується перевести в нежитлове;
- згода загальних зборів або правління (згідно зі Статутом), якщо житлове приміщення розташоване у будинку, у якому створено ОСББ;
- засвідчена нотаріальна згода власників суміжних житлових приміщень (блокованих) будинків, квартир) з житловим приміщенням (блокованим будинком, квартирою, яке пропонується перевести у нежитлове. У випадку, коли в житловому будинку є приватизовані квартири, при реконструкції житлових приміщень з використанням місць загального користування (сходові клітини, колясочні та інші приміщення загального користування) необхідна згода власників приватизованих квартир цього будинку;
- засвідчена власником або балансоутримувачем згода мешканців будинку (при реконструкції нежитлових приміщень загального користування);
- матеріали технічного обстеження житлового приміщення (квартири, житлового будинку) щодо можливості переведення;
- дозвіл органу опіки та піклування, якщо одним із співвласників житлового приміщення є неповнолітня дитина.
Отже, Порядком переведення житлових приміщень у нежитлові та нежитлових приміщень у житлові на території Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області від 06.12.2022 № 168 передбачено, що переведення житлового приміщення (квартири, житлового будинку) у нежитлове дозволяється за наявності, наряду з іншими документами, засвідченої нотаріальної згоди власників суміжних житлових приміщень (блокованих) будинків, квартир) з житловим приміщенням (блокованим будинком, квартирою, яке пропонується перевести у нежитлове. У випадку, коли в житловому будинку є приватизовані квартири, при реконструкції житлових приміщень з використанням місць загального користування (сходові клітини, колясочні та інші приміщення загального користування) необхідна згода власників приватизованих квартир цього будинку.
Вказаний Порядок як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи є чинним, а отже, підлягає застосуванню.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.10.2020 №229637747, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №42156751.
Вказана квартира розташована на першому поверсі у будинку квартирного типу (гуртожитку) та складається з кухні та чотирьох житлових кімнат житловою площею 72,8 кв. м., загальна площа квартири 95,2 кв. м., що підтверджується технічним паспортом.
На другому поверсі у будинку квартирного типу (гуртожитку) над квартирою ОСОБА_2 розташована квартира АДРЕСА_5 , що належить ОСОБА_1
ОСОБА_2 28.02.2023 звернувся із заявою до голови Миколаївської міської ради із заявою, у якій просив надати дозвіл на переведення частини житлових приміщень (1-6; 1-7) у нежитлові приміщення в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на підставі правовстановлюючого документа на право власності № 2203105446230, виданого 26.10.2020 під офіс-магазин.
При цьому, дозвіл позивача на переведення частини житлових приміщень (1-6; 1-7) у нежитлові приміщення в квартирі АДРЕСА_1 у нежитлові - відсутній.
Суд зазначає, що зазначеним вище Порядком врегульовано питання у разі неможливості отримання письмової згоди (чи відмови у її наданні), від власників суміжних квартир житлового будинку для переведення житлових приміщень у нежитлові.
Так, відповідно до п.п. 2.4.1 розділу ІІ Порядку переведення житлових приміщень у нежитлові, у разі немотивованої або безпідставної відмови власників суміжних квартир в наданні згоди щодо подальшого використання житлових приміщень під об'єкти певного призначення, а також при виникненні сумнівів у достовірності поданих документів та доцільності зміни цільового призначення приміщення, може створюватися комісія у складі заступника міського голови відповідно до розподілу функціональних обов'язків, представника відділу архітектури і містобудування, депутата міської ради, а також можуть залучатись представники інших підрозділів міської ради, керівник об'єднання співвласників багатоквартирного будинку за місцем розміщення мешканців складається відповідний акт обстеження, який враховується при підготовці і прийнятті рішення виконкому міської ради.
За наслідками обстеження першого поверху будинку АДРЕСА_3 , з метою встановлення можливості переведення частини житлових приміщень (літ. 1-6 та лі. 1-7) у квартирі АДРЕСА_4 під об'єкти нежитлового приміщення складено акт обстеження від 06.03.2023 у складі комісії: заступника міського голови, головного спеціаліста відділу архітектури та містобудування, архітектурно-будівельного контролю, депутата Миколаївської міської ради.
Відповідно до цього акта, ОСОБА_1 відмовилась надавати такий дозвіл. Також у акті зазначено: «Відмова мешканки квартири АДРЕСА_5 є необґрунтованою та безпідставною».
В подальшому, виконавчий комітет Миколаївської МР, розглянувши заяву гр. ОСОБА_2 від 28.02.2023 № М/6- про надання дозволу на переведення частини житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , належного йому на праві власності, у нежитлове з метою влаштування торговельно-офісних приміщень, інші додані документи, відповідно до Порядку переведення житлових приміщень у нежитлові та нежитлових приміщень у житлові на території Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області , затвердженого рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 06.12.2022 № 168, п.п.7 п. а), керуючись ст. 31, ст. 40 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішив надати дозвіл гр. ОСОБА_2 на переведення належного йому на праві власності житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 в нежитлове приміщення з метою влаштування торговельно-офісних приміщень.
Крім того, виконавчий комітет Миколаївської МР 04.07.2023 прийняв рішення «Про внесення змін в рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 07.03.2023 № 51», відповідно до якого вирішив внести зміни у п. 1 рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 07.03.2023 № 51 та виклав його у наступній редакції: «Надати дозвіл гр. ОСОБА_2 на переведення належних йому на праві власності житлових приміщень (1-6, 1-7) квартири АДРЕСА_1 в нежитлові приміщення з метою влаштування торговельно-офісних приміщень».
Надаючи правову оцінку оскарженому судовому рішенню, суд вважає за необхідне зазначити таке.
В обґрунтування позову позивач зазначила, зокрема у відповіді на відзив, що оскаржуване рішення відповідача про переведення жилого приміщення у нежитлове прийнято без законних на те підстав, зазначає, що не була присутня та не була належним чином повідомлена про обстеження комісією житлового приміщення від 06.03.2023, відповідно до якого було складено акт щодо можливості та доцільності переведення із житлового у нежитловий фонд частини житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 , що позбавило її права для надання додаткових пояснень, і як, наслідок, вплинуло на прийняття рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 рішення № 51 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо переведення частини житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 у нежитлове з метою влаштування торговельно-офісних приміщень.
Проте, позивач не враховує того моменту, що повідомлення її чи присутність при складанні акта обстеження житлового приміщення в силу положень Порядку переведення житлових приміщень у нежитлові та нежитлових приміщень у житлові на території Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області не є обов'язковою. Ба більше, відмова власника суміжної квартири у наданні згоди на переведення квартири з житлової у нежитлову не повинно розцінюватися, що зазначене питання не вирішувалося або що вирішення зазначеного питання взагалі не відбулося. Етап надання згоди, як допоміжна стадія такого переведення, полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано надати таку згоду. Якщо ж власник суміжної квартири відмовився надавати таку згоду, тоді як альтернатива складається акт обстеження житлового приміщення.
Позивач у цій справі не заперечує того факту, що не надавала згоди на переведення житлового приміщення у нежитлове. Не зазначає і позивач про підставність у наданні такої відмови.
Відтак, суд кваліфікує дії позивача як такі, що свідчать про безпідставну відмову у наданні згоди власнику суміжної квартири щодо переведення житлового приміщення у нежитлове.
Також позивач у відповіді на відзив зазначає, що заперечує на переведення частини житлових приміщень (літ. 1-6, 1-7) у нежитлові приміщення у квартирі АДРЕСА_1 та обґрунтовує це тим, що третя особи здійснює/планує здійснювати продаж паливно-мастильних матеріалів у спірному приміщенні. Також вважає, що третя особа не буде дотримуватися правил зберігання відповідних нафтопродуктів, продаж яких він та/або його орендарі здійснюють чи планують, що матиме негативні (несприятливі) наслідки до вимог пожежної безпеки, чим буде порушувати права як співвласниці квартири АДРЕСА_2 .
Оцінюючи наведене, суд зазначає, що наведене позивачем жодними доказами не підтверджено, звідси, твердження позивача, щодо зазначених обставин, повинні існувати поза обґрунтованим сумнівом та не повинні містити певний відсоток ймовірності порушення прав у майбутньому, тобто носити ймовірний характер.
На переконання суду, зазначене припущення, як обґрунтування позову, не може слугувати підставою для скасування рішення № 51 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо переведення частини житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 в нежитлове з метою влаштування торговельно-офісних приміщень».
Суд зазначає, що використання об'єкта права власності обмежується мотивами незавдання шкоди правам, свободам та гідності інших громадян, інтересам суспільства. При цьому, як уже зазначалось, право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності в порядку та з обмеженнями, встановленими законом, прямо закріплено в ст. 320 ЦК України.
Згідно державних будівельних норм ДБН В 2.2-9-99 "Громадські будинки та споруди", ДБН В 2.2.-15-2005 "Будинки і споруди". Житлові будинки" такі приміщення громадського призначення як магазин-офіс можуть бути розміщені в житлових будинках на першому поверсі і мати ізольований вхід від житлової частини будинку.
Відповідно до ст. 152 ЖК України переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, проводяться з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів.
Виходячи з наведеного можна дійти висновку, що особа має право на свій розсуд здійснювати в належній їй квартирі ремонт, змінювати її вигляд та призначення, але за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Згідно із ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 72 КАС України).
Частиною 2 ст. 74 КАС України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У свою чергу, згідно із положеннями ст. 104 КАС України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Відповідно до ст. 101 КАС України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
За приписами ч. 6 ст. 104 КАС України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Відповідно до ст. 108 КАС України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивованим у судовому рішенні.
Суд звертає увагу на те, що згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.07.2021 у справі 766/12142/16-а, висновок експерта може бути доказом у справі лише тоді, коли експертиза здійснена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за клопотанням сторони чи її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці.
У матеріалах справи наявний висновок експерта № 056/21 будівельно-технічної експертизи по заяві ОСОБА_2 від 20.12.2021, в якому експертом зроблено такий висновок.
Використання приміщень літ. 1-6 та літ. 1-7 квартири АДРЕСА_1 , в якості офісу-магазину з дистанційного продажу авто (без автостоянки) та автозапчастин відповідає Державним будівельним, санітарним та протипожежним нормам і правилам (див. дослідження).
Користувачі та порядок користування спільного коридору, сходової клітки, підвальних приміщень, місць загального користування та прибудинкової території при вході в будинок з другого фасаду, внаслідок використання приміщень літ. 1-6 та літ. 1-7 квартири АДРЕСА_1 в якості офісу-магазину з дистанційного продажу авто (без автостоянки) та автозапчастин - не зміняться (див. дослідження).
Порядок володіння та користування квартирою АДРЕСА_2 для її мешканців та власників не зміниться після переведення з житлового, у нежитловий стан приміщень літ.1-6 та літ.1-7 квартири АДРЕСА_1 для використання їх в якості офісу-магазину з дистанційного продажу авто (без автостоянки) та автозапчастин (див. дослідження).
Суд оцінив висновок експерта у якості письмового доказу та зазначає, що такий підтверджує те, що права позивача як власника квартири АДРЕСА_2 жодним чином не будуть порушені у випадку перепланування третьою особою частини житлового приміщення у нежитлове.
При цьому, аналізуючи твердження позивача, що зазначене переобладнання вплине на її права та інтереси, то суд виходить з практики Європейського суду з прав людини, як судового органу, що вправі надавати тлумачення положенням Конвенції, які Україна визнала обов'язковими для застосування, який (Суд) у своєму рішенні "Ян та інші проти Німеччини" зазначив: "Стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції містить три чітко сформульовані норми (правила): перша норма викладено в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та передбачає умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визначає право Договірних держав, серед іншого здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів... Ці норми не є окремими, а пов'язані між собою. Друга і третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, і, відповідно, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі".
У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини, зазначив, що будь-яке втручання органу влади в захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні ч. 1 ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Зміст наведеної практики Європейського суду з прав людини свідчить, що передумовою прийняття суб'єктом владних повноважень того чи іншого рішення, яке певним чином обмежує право особи, повинно бути виправдане та жодним чином не порушувати баланс інтересів як держави в цілому, так і кожної особи окремо.
Суд вказує, що відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом п. 9 ч. 5 ст. 160 КАС України у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі № 800/301/16, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Відсутність у заявника прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи-позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/4406/16, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 23.12.2019 у справі № 712/3842/17, від 27.02.2020 у справі № 500/477/15-а.
Суд зазначає, що позивач під час розгляду справи жодними належними та допустимими доказами не довела перед судом ту обставину, що оскаржуване рішення Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області № 51 зумовило негативний вплив на її конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси. Більше того, позивач не зазначила навіть, які саме її права, свободи чи інтереси порушені.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Таким чином, виходячи з предмету спору та правового врегулювання зазначених нормативно-правових актів, суд за наслідками розгляду справи дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову повністю.
Щодо судового збору, то суд зазначає, що за правилами, визначеними ст. 139 КАС України, судові витрати у справі слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 257-258, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд
у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Судові витрати в цій справі стягувати не належить.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 22.05.2024.
СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна